Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №240/16675/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/16675/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Окис Т.О.

Суддя-доповідач - Сушко О.О.

14 липня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сушка О.О.

суддів: Мацького Є.М. Залімського І. Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити дії.

Відповідно до рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 червня 2026 року позов задоволено частково.

- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 09 квітня 2026 року у виконавчому провадженні № 72931975 про повернення виконавчого документа стягувачу. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 06.02.2023 у справі № 240/16940/22 позов задоволено: визнано протиправним обмеження пенсії максимальним розміром та зобов`язано ГУ ПФУ в Житомирській області здійснити з 01.04.2019 перерахунок і виплату пенсії без такого обмеження.

На виконання рішення суду видано виконавчий лист та відкрито виконавче провадження. Боржник здійснив перерахунок пенсії, нарахував заборгованість за минулий період, включив її до реєстру судових рішень для фінансування за рахунок коштів Державного бюджету України та повідомив, що виплата заборгованості здійснюється в межах бюджетних асигнувань.

09.04.2026 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки виконання рішення в частині виплати коштів було неможливим через встановлені законом обмеження щодо звернення стягнення на кошти боржника. Стягувачу роз`яснено право звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення на стягнення нарахованої, але невиплаченої заборгованості.

Суд першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон України № 1404-VIII).

У частині 1 статті 1 цього Закону визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону України № 1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно зі статтею 10 Закону України № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 1 статті 18 Закону України № 1404-VІІІ закріплено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частинами 1 та 5 статті 26 Закону України № 1404-VIII передбачено, що за заявою стягувача виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Щодо підстав для повернення виконавчого листа стягувачу, то такі визначаються статтею 37 Закону України № 1404-VIII.

Зокрема, відповідно до пункту 9 частини 1 названої правової норми виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом установлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Отже, на думку суду, застосування вказаної підстави можливе лише щодо виконавчого документа про звернення стягнення на майно, на кошти та інше майно боржника, порядок здійснення якого регламентується нормами розділу VII Закону України № 1404-VIII (статі 48 – 62).

Разом з тим предметом виконання у виконавчому провадженні №78205059 є виконавчий лист суду про зобов`язання боржника до вчинення певних дій, тобто рішення немайнового характеру, виконання якого здійснюється в порядку, визначеному розділом VII Закону України № 1404-VIII (статті 63 – 67).

Відтак у випадку, що розглядається, повернення виконавчого документа стягувачу за пунктом 9 частини 1 статті 37 Закону України № 1404-VIII є неправомірним.

Окрім того, слід зазначити, що підставою для повернення виконавчого документа стягувачу є наявність встановленої законом заборони на звернення стягнення на майно чи кошти боржника або проведення щодо нього виконавчих дій, якщо такі обставини унеможливлюють виконання судового рішення.

Отже, приймаючи відповідну постанову, державний виконавець фактично лише описав обставини виконання судового рішення, повідомлені боржником, які, на думку виконавця, унеможливлюють вчинення подальших виконавчих дій в порядку статей 63, 75 Закону України № 1404-VIII.

Однак, при цьому постанова не містить жодного обґрунтування наявності підстав для повернення виконавчого документу, з якими пункт 9 частини 1 статті 37 Закону України № 1404-VIII пов`язує можливість повернення виконавчого документу стягувачу.

Відповідач обґрунтовує правомірність постанови тим, що невиконання судового рішення в частині виплати стягувачу грошових коштів, за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не може вважатись невиконанням такого рішення без поважних причин і є тією обставиною, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Слід зазначити, що примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України № 1404-VIII випадках на приватних виконавців (стаття 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»).

Відтак посилання державного виконавця в оскаржуваній постанові на Порядок не є належною правовою підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки сам по собі факт існування окремого порядку виплати нарахованих сум пенсії не свідчить про наявність підстав, передбачених пунктом 9 частини першої статті 37 Закону України № 1404-VIII.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 червня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Сушко О.О.

Судді Мацький Є.М. Залімський І. Г.