Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №240/20512/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/20512/26

Головуючий у 1-й інстанції: Романченко Євген Юрійович

Суддя-доповідач: Моніч Б.С.

14 липня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Моніча Б.С.

суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 08 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив:

1. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

2. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за 1906 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 01.11.2017 року по 19.01.2023 року включно, обчислений шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати розрахунку при звільненні.

3. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати індексації.

4. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченої індексації 65947,92 грн. за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати 28.05.2026 року.

5. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 яка полягає у не виплаті ОСОБА_1 рівноцінної грошової компенсації податку на доходи фізичних осіб утриманого із індексації нарахованої за час служби до дня виключення зі списків особового складу на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року за справою №240/17622/25.

6. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 рівноцінну грошову компенсацію податку на доходи фізичних осіб утриманого із індексації нарахованої за час служби до дня виключення зі списків особового складу на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року за справою № 240/17622/25.

ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 08.06.2026 відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справі за її позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не виплаті ОСОБА_1 рівноцінної грошової компенсації податку на доходи фізичних осіб утриманого із індексації нарахованої за час служби до дня виключення зі списків особового складу на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду у справі № 240/17622/25 та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 рівноцінної грошової компенсації податку на доходи фізичних осіб утриманого із індексації нарахованої за час служби до дня виключення зі списків особового складу на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду у справі № 240/17622/25.

ІІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Приймаючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем фактично оскаржуються дії Військової частини щодо виконання рішення суду у справі № 240/17622/25, оскільки саме при його виконанні відповідач утримав грошову компенсацію податку на доходи фізичних осіб.

У цьому випадку відсутні підстави стверджувати про виникнення між сторонами нового спору. Наразі має місце спір на стадії виконання судового рішення, оскільки утримано грошову компенсацію податку на доходи фізичних осіб.

Суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в частині позовних вимог, що стосується утримання із індексації, нарахованої на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду №240/17622/25, компенсації податку на доходи фізичних осіб, враховуючи помилково обраний позивачем порядок звернення до суду із заявою щодо невиконання судового рішення.

ІV. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач, посилаючись на норми матеріального та процесуального права, оскаржив його в апеляційному порядку з вимогою скасувати ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 08.06.2026 та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначив, що предметом розгляду у справі № 240/17622/25 є право позивача на індексацію та здійснення виплати такої індексації. На виконання вказаного судового рішення відповідач здійснив виплату позивачу індексації. Отже рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року за справою № 240/17622/25 є виконаним. Тобто предмет позовних вимог у даній справі не є тотожним до предмету позовних вимог у справі № 240/17622/25. Більше того, виплата компенсації утриманого податку, що є предметом спору у даній справі, є похідними від права на індексацію, визнаного судом у справі № 240/17622/25. Тобто, виплата компенсації утриманого податку, що є предметом спору у даній справі, фізично не могли бути предметом спору у справі № 240/17622/25. На момент розгляду справи № 240/17622/25 відповідач ще навіть не нарахував та не виплатив позивачу індексацію, отже не було підстав для утримання податку та компенсації утриманого податку. Тобто позовні вимоги у справі № 240/17622/25 абсолютно відмінні та жодним чином не подібні до предмету спору та позовних вимог у даній справі.

Відповідач в межах встановленього судом строку не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

V. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 – 4 цієї частини та стягнення з відповідача – суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем фактично оскаржуються дії Військової частини щодо виконання рішення суду у справі № 240/17622/25, оскільки саме при його виконанні відповідач утримав грошову компенсацію податку на доходи фізичних осіб, відтак у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими статті 382 та 383 Кодексу адміністративного судочинства України пов`язують наявність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність встановлену законом.

Згідно зі статтею 372 КАС України у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб`єктів владних повноважень можуть бути покладені обов`язки щодо забезпечення виконання рішення. Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом. Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах, вирішує суддя адміністративного суду одноособово, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Статтею 381-1 КАС України передбачено, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року за справою № 240/17622/25 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 31.10.2017.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.10.2017 із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення.

Тобто предметом розгляду у справі № 240/17622/25 було право позивача на індексацію та здійснення виплати такої індексації.

На виконання вказаного судового рішення відповідач здійснив виплату позивачу індексації.

Разом з тим питання оподаткування доходу позивача у вигляді грошового забезпечення не було предметом розгляду та оцінки судом у справі №240/17622/25, відтак не може бути предметом судового контролю за виконанням рішення суду.

Приписами пункту 168.5 статті 168 ПК України встановлено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Таким чином, в разі виникнення спору з приводу утримання податку до доходи фізичних осіб при виплаті грошового забезпечення, індексації грошового забезпечення, зокрема й на виконання рішення суду, такий спір вирішується шляхом подання нового позову, а не заяви в порядку ст. 383 КАС України.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що заявлені позовні вимоги підлягають розгляду виключно в порядку здійснення судового контролю за виконанням судового рішення, є помилковим.

Колегія суддів виходить із того, що предметом спору у цій справі є не належність чи повнота виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року у справі №240/17622/25, а правомірність дій (бездіяльності) відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу рівноцінної грошової компенсації податку на доходи фізичних осіб, утриманого із сум індексації, виплаченої на виконання зазначеного судового рішення.

При цьому саме після здійснення відповідачем відповідної виплати та утримання податку виникли спірні правовідносини щодо реалізації гарантій, передбачених пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України.

Отже, на момент розгляду справи №240/17622/25 такі правовідносини об`єктивно не існували, не були предметом позовних вимог, не досліджувалися судом та не отримали правової оцінки.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що звернення позивача фактично спрямоване на спонукання відповідача до належного виконання судового рішення або на перевірку способу його виконання.

Між тим заявлені позовні вимоги стосуються захисту самостійного права позивача, яке, на його переконання, було порушене внаслідок невиконання відповідачем вимог податкового законодавства щодо виплати рівноцінної та повної компенсації сум податку на доходи фізичних осіб, утриманого із грошового забезпечення.

Відтак суд першої інстанції дійшов передчасного та помилкового висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у цій частині позовних вимог.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала Житомирського окружного адміністративного суду від 08 червня 2026 року про відмову у відкритті провадження - скасуванню з направленням до суду першої інстанції для продовження розгляду.

VI. ВИСНОВКИ СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Підсумовуючи викладене, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 08 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії скасувати.

Справу направити до Житомирського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Моніч Б.С.

Судді Біла Л.М. Гонтарук В. М.