Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №560/7599/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/7599/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Козачок І.С.

Суддя-доповідач - Сапальова Т.В.

14 липня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сапальової Т.В.

суддів: Шидловського В.Б. Капустинського М.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" про визнання протиправним та скасування рішення (довідки) Центральної медико-соціальної експертної комісії Міністерства охорони здоров`я України від 12.12.2024.

В обґрунтування позову зазначає, що відповідач в порушення Положення про медико-соціальну експертизу протиправно скасував рішення про визнання її особою з інвалідністю 2 групи, оскільки фактичне медичне обстеження з вивченням її документів та стану здоров`я не проводилось, крім того, її не було повідомлено у встановленому порядку про огляд та його підстави.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року адміністративний позов задоволено:

-визнано протиправним та скасовано рішення Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України", яка виконувала повноваження Центральної медико-соціальної експертної комісії, що оформлене довідкою від 12.12.2024 про невизнання інвалідом ОСОБА_1 .

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Відзив позивача на апеляційну скаргу на адресу Сьомого апеляційного адміністративного суду не надходив, що відповідно до ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, з урахуванням наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 08.03.2023 Хмельницькою обласною медико-соціальною експертною комісією ОСОБА_1 була встановлена ІІІ група інвалідності, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією ААГ №126915.

01.03.2024 Хмельницькою обласною медико-соціальною експертною комісією позивачці встановлена ІІ група інвалідності безстроково, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №940521.

12.12.2024 щодо ОСОБА_1 . Державною установою "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України", який виконував повноваження Центральної МСЕК, видано довідку про невизнання її інвалідом (за формою первинної облікової документації №167/о.) Зі змісту довідки встановлено, що ОСОБА_1 12.12.2024 оглядалась заочно Центральною МСЕК та за результатами огляду не визнана інвалідом.

Судом зі змісту наявних у справі доказів встановлено, що огляд позивачки 12.12.2024 здійснювався не на підставі, визначеній п. 22 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності.

Заяву про проведення повторного огляду позивач не подавала, не подавала також відомості стосовно суттєвих змін стану її здоров`я, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, згідно п. 3 Положення про медико-соціальну експертизу. Крім того, відсутнє рішення суду, яким відповідача було зобов`язано провести щодо ОСОБА_1 медико - соціальну експертизу.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог позивача, у зв`язку з чим встановив підстави для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України колегія суддів переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про адміністративну процедуру" від 17 лютого 2022 року №2073-IX адміністративним органом є орган виконавчої влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадова особа, інший суб`єкт, який відповідно до закону уповноважений здійснювати функції публічної адміністрації.

Відповідно до пункту 11 частини першої цієї ж статті функції публічної адміністрації охоплюють, зокрема, здійснення інспекційної, контрольної, наглядової діяльності та вирішення справ за власною ініціативою.

Таким чином, здійснюючи перевірку обґрунтованості раніше прийнятого рішення МСЕК, відповідач виступає як адміністративний орган у межах адміністративного провадження, що зобов`язує його дотримуватися принципів адміністративної процедури, визначених законом.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" інвалідність визначається шляхом експертного обстеження органами медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

На підставі частини другої статті 6 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" громадянин має право оскаржувати рішення органів медико-соціальної експертизи про визнання чи невизнання його особою з інвалідністю в адміністративному порядку відповідно до Закону України "Про адміністративну процедуру" та/або в судовому порядку.

Законом України від 19.12.2024 №4170-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування медико-соціальної експертизи та впровадження оцінювання повсякденного функціонування особи" внесені зміни до законів України щодо процедури і повноважень суб`єктів владних повноважень щодо встановлення особам інвалідності.

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №4170-IX особам, яким встановлено інвалідність органами медико-соціальної експертизи, гарантується збереження статусу та соціальної захищеності в повному обсязі, передбаченому законодавством України для осіб з інвалідністю, на встановлений строк інвалідності.

Рішення, прийняті медико-соціальними експертними комісіями, документи, видані на підставі таких рішень, є законними і чинними, прирівнюються до рішень експертних команд з оцінювання повсякденного функціонування особи, документів, виданих на підставі таких рішень експертних команд, та продовжують бути підставами для оформлення або продовження надання особам з інвалідністю прав, статусів, пільг, пенсій, допомог, компенсацій, надбавок, інших соціальних гарантій тощо, на весь термін дії довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією до проведення планового оцінювання повсякденного функціонування особи експертними командами з оцінювання повсякденного функціонування.

Особи, інвалідність яким встановлена без зазначення строку проведення повторного огляду, проходять оцінювання повсякденного функціонування особи за власним бажанням, а у разі позбавлення особи з інвалідністю дієздатності - за зверненням опікуна.

15 листопада 2024 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1338 "Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи", якою затверджені Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, Порядок проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, критерії направлення на проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, Порядок функціонування електронної системи щодо оцінювання повсякденного функціонування особи та критерії встановлення інвалідності.

Відповідно до абзацу восьмого пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України №1338 документи, рішення, прийняті медико-соціальними експертними комісіями, документи, видані на підставі цих рішень, є чинними, прирівнюються до рішень експертних команд, документів, виданих на підставі рішень експертних команд, та продовжують бути підставами для оформлення або продовження надання особам з інвалідністю статусів, пільг, пенсій, допомог, компенсацій, надбавок, інших соціальних гарантій тощо на весь строк дії довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією до проведення планового оцінювання повсякденного функціонування особи експертними командами.

Абзацом десятим пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України №1338 передбачено, що особи, інвалідність яким встановлена без зазначення строку проведення повторного огляду, проходять оцінювання повсякденного функціонування за власним бажанням або за рішенням суду.

Водночас цим же нормативним регулюванням передбачена можливість перевірки обґрунтованості рішень медико-соціальних експертних комісій, прийнятих до моменту припинення їх повноважень, Центром оцінювання функціонального стану особи в порядку, встановленому для перевірки обґрунтованості рішень експертних команд відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи.

З огляду на наведене, рішення медико-соціальних експертних комісій, прийняті до 31 грудня 2024 року, можуть бути предметом перевірки обґрунтованості у випадках та порядку, визначених законодавством.

Разом з тим, наявність у Центру оцінювання функціонального стану особи загального повноваження проводити перевірку обґрунтованості рішень МСЕК не звільняє відповідача від обов`язку довести наявність належної правової підстави для проведення такої перевірки саме щодо конкретної особи, дотримання встановленої процедури та обґрунтованість індивідуального рішення, яке має наслідком втручання у раніше набутий особою правовий статус.

Відповідно до підпункту 2 пункту 8 Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, Центр оцінювання функціонального стану особи проводить перевірку обґрунтованості рішень, прийнятих під час оцінювання та/або прийнятих медико-соціальними експертними комісіями, на виконання ухвали слідчого судді або рішення, ухвали суду стосовно зазначеної в ухвалі слідчого судді або рішення, ухвалі суду особи, за запитом робочої групи із забезпечення моніторингу в сфері оцінювання, утвореної керівником обласної, Київської міської державної адміністрації (військової адміністрації), або за результатами моніторингу наявних в електронній системі щодо оцінювання повсякденного функціонування особи даних.

Наведена норма, на відміну від пункту 13 Положення № 1317 у редакції, яка аналізувалася Верховним Судом у постанові від 18 березня 2026 року у справі № 360/660/25, не відносить запити правоохоронних органів, зокрема Державного бюро розслідувань, до самостійних підстав для ініціювання такої перевірки Центром оцінювання функціонального стану особи. Отже, сама по собі наявність листа ДБР не може замінити ті юридичні факти, які прямо передбачені пунктом 8 Положення про експертні команди, яка встановлює спеціально визначені підстави для проведення такої перевірки.

Колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 18.03.2026 у справі № 360/660/25, відповідно до якої за попередньої нормативної моделі, врегульованої пунктом 13 Положення № 1317 у редакції постанови Кабінету Міністрів України № 1276, перевірка могла проводитися, зокрема, за запитами правоохоронних органів. Водночас спірні правовідносини у цій справі стосуються вже діяльності Центру оцінювання функціонального стану особи в межах дії Положення про експертні команди, яке встановлює інший, спеціальний та вужчий перелік підстав для перевірки обґрунтованості рішень МСЕК.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, під час розгляду справи в суді першої інстанції ухвалами від 09.09.2025 та від 12.09.2025 року витребувано у Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України":

- належним чином завірені копії документів медико-експертної справи ОСОБА_1 ,

- рішення ЦМСЕК, викладене у протоколі/ у висновку медико-соціальної експертизи, яким скасоване рішення Хмельницької міської медико-соціальної експертної комісії про встановлення позивачці ІІ групи інвалідності довічно,

- усі документи, які стали підставою для перевірки 12.12.2024 рішення/переогляду шляхом проведення медико-соціальної експертизи стосовно ОСОБА_1 , докази повідомлення ОСОБА_1 про необхідність проведення перевірки обґрунтованості рішення/ переогляду.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, колегія суддів встановила, що вимоги зазначених ухвал відповідачем не виконано, витребувані судом документи до суду не подано, а матеріали справи таких документів не містять.

Відповідно до ч.1-2 ст.77 КАСУ кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Згідно з ч.9 ст.80 у разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Відповідач не довів наявності ухвали слідчого судді, рішення чи ухвали суду, запиту відповідної робочої групи або даних моніторингу електронної системи, а тому рішення Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України", яка виконувала повноваження Центральної медико-соціальної експертної комісії, що оформлене довідкою від 12.12.2024 про невизнання інвалідом ОСОБА_1 ухвалене без належної правової підстави, з виходом за межі визначеного законом способу реалізації владних повноважень. Таке рішення не відповідає вимогам частини другої статті 2 КАС України щодо дії суб`єкта владних повноважень на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені законом.

Пунктом 51 Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи визначено порядок проведення Центром оцінювання функціонального стану особи перевірки обґрунтованості рішень, прийнятих під час оцінювання та/або прийнятих медико-соціальними експертними комісіями.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що до відповідача надійшли листи Міністерства охорони здоров`я України, якими доручено Центральній медико-соціальній експертній комісії Міністерства охорони здоров`я України на виконання запитів служби безпеки України від 04.11.2024 року № 14/1-6971 та ДБР від 06.11.2024 року №10-2-02-01-27449 здійснити перевірку обґрунтованості рішень щодо зазначених у додатках до запитів осіб та у разі необхідності провести переогляд шляхом проведення медико-соціальної експертизи стосовно таких осіб і прийняти відповідні рішення. Серед медико-експертних справ до відповідача була передана справа ОСОБА_1 , що й стало підставою проведення переогляду.

Водночас, колегія суддів зазначає, що лист Державного бюро розслідувань сам по собі не є процесуальним рішенням у розумінні Кримінального процесуального кодексу України і не тотожний постанові слідчого, прокурора чи ухвалі слідчого судді.

При цьому, відповідач під час розгляду справи у суді першої інстанції не скористався правом подати відзив на позовну заяву та докази на виконання вимог ухвал та не надав належних доказів існування саме того документа, який був зазначений у спірному рішенні як підстава для проведення перевірки.

Також відповідач не надав суду першої інстанції ухвали слідчого судді, рішення або ухвали суду стосовно позивача, запиту робочої групи із забезпечення моніторингу в сфері оцінювання, утвореної керівником обласної, Київської міської державної адміністрації (військової адміністрації), або доказів проведення моніторингу наявних в електронній системі щодо оцінювання повсякденного функціонування особи даних, які б підтверджували наявність належної підстави для проведення перевірки обґрунтованості рішення МСЕК про встановлення позивачу ІІ групи інвалідності.

Колегія суддів звертає увагу, що апеляційна скарга містить посилання на те, що Державним бюро розслідувань було надіслано до Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" запит.

Однак такі доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки матеріали, на які посилається апелянт, не були належним чином подані та досліджені судом першої інстанції як докази правомірності оскаржуваного рішення, а сам відповідач не обґрунтував неможливості їх подання до суду першої інстанції.

Відповідно до частини четвертої статті 308 КАС України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

До суду апеляційної інстанції під час подання апеляційної скарги та в ході розгляду адміністративної справи такі документи апелянтом також не долучались.

В апеляційній скарзі відповідач не навів обставин, які б свідчили про неможливість подання відповідних доказів до суду першої інстанції, а тому апеляційний суд не має підстав підміняти обов`язок відповідача щодо доведення правомірності свого рішення припущеннями про існування належних підстав для проведення перевірки.

Установа є самостійним суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У зв`язку з цим наявність листа, запиту або доручення іншого органу не звільняє відповідача від обов`язку підтвердити перед судом належну правову підставу для прийняття конкретного індивідуального акта щодо конкретної особи.

Посилання відповідача на рішення Ради національної безпеки і оборони України від 22 жовтня 2024 року, постанови Кабінету Міністрів України №1207, №1276 та накази Міністерства охорони здоров`я України саме по собі не є достатнім для висновку про правомірність оскаржуваного рішення.

Вказані акти дійсно визначали загальний напрям державної політики щодо перевірки рішень МСЕК та запровадження нового механізму оцінювання повсякденного функціонування особи, однак не усувають необхідності доведення того, що у конкретній справі щодо ОСОБА_1 перевірку було ініційовано на належній правовій підставі та проведено з дотриманням вимог закону.

Проаналізувавши чинне законодавство, яке регулює спірні правовідносини, колегія встановила, що підстави для проведення перевірки та надання відповідного статусу встановлені низкою нормативно-правових актів.

Згідно з доводами відповідача щодо правомірності оскаржуваного рішення, підставою для перевірки обґрунтованості рішення, що підлягає перевірці, були листи Міністерства охорони здоров`я України, якими доручено Центральній медико-соціальній експертній комісії Міністерства охорони здоров`я України на виконання запитів служби безпеки України від 04.11.2024 року № 14/1-6971 та ДБР від 06.11.2024 року №10-2-02-01-27449 здійснити перевірку обґрунтованості рішень щодо зазначених у додатках до запитів осіб та у разі необхідності провести переогляд шляхом проведення медико-соціальної експертизи стосовно таких осіб і прийняти відповідні рішення. Серед медико-експертних справ до відповідача була передана справа ОСОБА_1 .

У зв`язку з цим перевірці підлягають підтвердження саме тих підстав, які зазначає відповідач.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У цій справі саме відповідач мав довести, що рішення Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України", яка виконувала повноваження Центральної медико-соціальної експертної комісії, що оформлене довідкою від 12.12.2024 про невизнання інвалідом ОСОБА_1 прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом, а також що ним дотримано необхідний стандарт обґрунтування втручання у раніше встановлений позивачу безстроковий статус особи з інвалідністю.

Однак відповідач не подав до суду першої інстанції відзиву, не надав належних доказів на підтвердження підстав проведення перевірки та не довів правомірності прийнятих рішень.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 17 березня 2020 року у справі №240/7133/19, від 25 вересня 2018 року у справі №804/800/16 та від 26 вересня 2018 року у справі №817/820/16, суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку МСЕК, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку МСЕК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права.

Разом з тим, Верховний Суд у наведених постановах також виходить з того, що суд вправі перевірити законність висновку МСЕК у межах дотримання процедури прийняття цього висновку на підставі приписів законодавчих актів про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності.

Отже, у цій справі суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції не здійснюють власної медичної оцінки стану здоров`я позивача, не визначають наявність або відсутність у нього підстав для встановлення певної групи інвалідності та не підміняють собою спеціалізований медичний орган.

Предметом судового контролю є виключно правомірність рішення Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України", яка виконувала повноваження Центральної медико-соціальної експертної комісії, що оформлене довідкою від 12.12.2024 про невизнання інвалідом ОСОБА_1 з точки зору дотримання вимог частини другої статті 2 КАС України, зокрема наявності правової підстави, меж повноважень, способу реалізації повноваження, обґрунтованості та пропорційності такого рішення.

Юридична природа повноважень органу вищого рівня щодо перевірки обґрунтованості рішень МСЕК полягає передусім у здійсненні контрольно-наглядових функцій за діяльністю нижчестоящих комісій.

Перевірка обґрунтованості рішення МСЕК передбачає аналіз медико-експертної справи та висновку на відповідність критеріям, визначеним нормативними актами. За наявності очевидної та істотної невідповідності матеріалів медико-експертної справи критеріям встановлення інвалідності така перевірка може проводитися без призначення нового огляду особи.

Водночас повноваження на скасування рішення за результатами перевірки не є абсолютним та не може реалізовуватися довільно.

Застосування такого повноваження допускається лише за умови встановлення очевидної невідповідності медичних матеріалів критеріям, визначеним нормативними актами, або істотних порушень процедури первинного встановлення інвалідності. У протилежному випадку орган має ініціювати проведення повноцінної медико-соціальної експертизи або оцінювання з дотриманням відповідних гарантій участі особи.

Такий підхід узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 18 березня 2026 року у справі №360/660/25, відповідно до якого перевірка обґрунтованості рішення МСЕК та переогляд особи є різними процедурами, проте реалізація контрольного повноваження на скасування попереднього рішення потребує наявності очевидних і достатніх підстав та належного мотивування адміністративного акту.

Отже, сама по собі відсутність позивача під час документальної перевірки не є безумовною підставою для скасування рішення відповідача, якщо така перевірка проведена за наявності належної правової підстави, у межах компетенції органу та за результатами всебічного аналізу медико-експертної справи.

Разом з тим, у цій справі відповідач не довів ані належної правової підстави для проведення перевірки щодо позивача, ані того, що у спірному рішенні наведено конкретні медичні та юридичні мотиви, які б свідчили про очевидну необґрунтованість первинного рішення МСЕК.

Зі змісту апеляційної скарги встановлено, що відповідач посилається на те, що за результатами аналізу медико-експертної справи позивача було встановлено, що ІІ група інвалідності, загальне захворювання, безстроково, встановлена необґрунтовано та не відповідає чинному законодавству, а ступені функціональних порушень органів та систем, зазначені у діагнозі позивача, не відповідають критеріям для встановлення групи інвалідності.

Проте наведені твердження є загальними та не замінюють належного доказування правомірності індивідуального акта.

Відповідач не навів і не підтвердив належними доказами, які саме документи медико-експертної справи свідчили про очевидну невідповідність раніше встановленої ІІ групи інвалідності критеріям законодавства, які конкретні критерії були порушені, у чому полягала істотна помилка первинного рішення МСЕК та чому така помилка могла бути встановлена виключно шляхом документального аналізу без проведення повторного оцінювання.

Загальне посилання на ретельний аналіз медико-експертної справи не є достатнім для підтвердження правомірності адміністративного акта, яким особу фактично позбавлено раніше встановленого безстрокового статусу особи з інвалідністю.

Колегія суддів враховує, що скасування або зміна правового статусу особи з інвалідністю має істотні наслідки для такої особи, оскільки впливає на реалізацію соціальних гарантій, пільг, пенсій, допомоги, компенсацій та інших прав, передбачених законодавством.

Саме тому у таких правовідносинах суб`єкт владних повноважень повинен забезпечити високий стандарт обґрунтування рішення, а судовий контроль має бути спрямований на перевірку того, чи не було втручання у правовий статус особи свавільним або непропорційним.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі №826/10888/18 про те, що не кожне процедурне порушення є підставою для скасування акта суб`єкта владних повноважень, не спростовує висновків суду першої інстанції.

У цій справі йдеться не про формальний недолік процедури, який не вплинув і не міг вплинути на правильність рішення, а про недоведеність відповідачем належної підстави для проведення перевірки та недостатність обґрунтування рішення, яким особу позбавлено раніше встановленого безстрокового статусу особи з інвалідністю.

Такі порушення не можуть вважатися суто формальними, оскільки вони безпосередньо стосуються законності втручання у права позивача.

Безумовно, перевірка обґрунтованості рішень МСЕК у зв`язку з необхідністю протидії можливим зловживанням у цій сфері становить вагомий суспільний інтерес, особливо в умовах воєнного стану.

Однак реалізація такого суспільного інтересу має відбуватися у спосіб, передбачений законом, з дотриманням принципів верховенства права, правової визначеності, пропорційності та належного адміністративного провадження.

Рішення Ради національної безпеки і оборони України, акти Кабінету Міністрів України та накази Міністерства охорони здоров`я України можуть визначати загальні організаційні підстави для проведення перевірок, проте вони не звільняють відповідача від обов`язку довести правомірність конкретного рішення щодо конкретної особи у судовому процесі.

Саме такого обов`язку відповідач у цій справі не виконав.

Колегія суддів також враховує положення підпункту 5 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 11 квітня 2024 року №3633-ІХ, якими Кабінету Міністрів України доручено спільно з правоохоронними органами забезпечити перевірку обґрунтованості рішень медико-соціальних експертних комісій щодо встановлення інвалідності громадянам України чоловічої статі віком від 25 до 50 років, яким після 24 лютого 2022 року вперше встановлено інвалідність ІІ або ІІІ групи.

Зазначена норма визначає коло осіб, щодо яких законодавець пов`язував необхідність проведення відповідних перевірочних заходів у межах реалізації державної політики з перевірки рішень МСЕК, прийнятих у період дії воєнного стану.

Як встановлено матеріалами справи, позивач народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.21), а ІІ групу інвалідності їй встановлено з 01 березня 2024 року (а.с.15). Таким чином, на момент встановлення інвалідності позивачці вже виповнився 58 років, отже вона не належала до категорії осіб чоловічої статі віком від 25 до 50 років, щодо яких Законом №3633-ІХ передбачалося проведення відповідних перевірок.

Відповідач не навів жодних обставин та не надав доказів існування інших визначених законом підстав, які б обумовлювали проведення перевірки саме щодо позивача.

За таких обставин здійснення перевірки обґрунтованості рішення МСЕК стосовно позивача не узгоджується з метою та межами правового регулювання, визначеними Законом №3633-ІХ, що додатково підтверджує висновок про відсутність належного правового підґрунтя для прийняття оскаржуваного рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України", яка виконувала повноваження Центральної медико-соціальної експертної комісії, що оформлене довідкою від 12.12.2024 про невизнання інвалідом ОСОБА_1 не відповідає вимогам частини другої статті 2 КАС України, а тому є протиправним та таким, що порушує права позивача.

Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку і, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд вважає, що Хмельницький окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Сапальова Т.В.

Судді Шидловський В.Б. Капустинський М.М.