Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №129/2907/24 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 129/2907/24

Головуючий у 1-й інстанції: Бондар О.В.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

14 липня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Залімського І. Г.

суддів: Мацького Є.М. Сушка О.О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 05 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про накладення адміністративного стягнення,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду із позовом у якому просив суд визнати незаконною та скасувати постанову № 417 від 23.08.2024 начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в сумі 1700 грн, справу закрити на підставі відсутності складу адміністративного правопорушення.

Рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 05.02.2024 позов задоволено частково, ухвалено:

Визнати незаконною та скасувати постанову № 417 від 23.08.2024 начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в сумі 1700 грн, справу передати на новий розгляд до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В іншій частині позову відмовити.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням у частині передачі справи на новий розгляд до ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду у цій частині скасувати, прийняти нове рішення про закриття провадження у справі з огляду на відсутність події та складу правопорушення.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що відповідачем належним чином не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факт порушення ним правил військового обліку. Позивач виконав вимоги ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме мав поважні причини неявки за повісткою 20.07.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також повідомив про причини своєї неявки у визначений законодавством строк.

Також судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що позивач виконав вимоги Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Порядку, оскільки на військовому обліку перебуває у ІНФОРМАЦІЯ_3 , дані оновив, а також з 22.07.2024 ОСОБА_1 заброньований відповідно до Наказу Мінекономіки №17309 від 22.07.2024. Даний факт також підтверджується ІНФОРМАЦІЯ_4 про що зазначено у постанові №417 від 23.08.2024.

Крім того, відповідач порушив порядок розгляду справи, що призвело до ігнорування конституційних прав позивача та сприяло упередженому та необ`єктивному розгляду справи.

Начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідно до ст. 254 КУпАП повинен був скласти протокол про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Однак, такий протокол ОСОБА_1 не вручався, що не відповідає вимогам ч. 2 ст. 254 КУпАП.

Також позивача не повідомлено про час і місце розгляду справи. Клопотання позивача, зокрема, про надання доказів його провини та вирішення питання щодо залучення захисника були проігноровані. Процес розгляду справи не відповідав вимогам ст. 279 КУпАП, обставини передбачені ст. 280 КУпАП не з`ясовувалися, права особи - правопорушника передбачені ст. 268 КУпАП щодо отримання ним правової допомоги дотримані не були.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу позивача в якому вказав на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, а також на безпідставність доводів апеляційної скарги. Зауважив, що згідно відомостей зазначених в розписці про отримання повістки громадянин ОСОБА_1 18.07.2024 року отримав повістку №537/18.07 про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 08:00 год. 20.07.2024 року для уточнення своїх облікових даних, направлення для проходження медичного огляду, визначення призначення на особливий період за адресою: АДРЕСА_1 , проте проігнорував дані вимоги та не прибув за викликом, що зафіксовано Актами фіксування неприбуття по повістці за вх.№16591 від 20.07.2024, за вх.№17404 від 27.07.2024.

У зв`язку з неприбуттям ОСОБА_1 за викликом, що є адміністративним правопорушенням передбаченим ч.3 ст.210-1 КУпАП, на виконання вимог статті 277-2 КУпАП, 16.08.2024 за вихідним №8812 ОСОБА_1 було направлено повідомлення про те, що розгляд справи про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП щодо нього відбудеться о 10:00 23.08.2024 в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 , каб. 6. 23.08.2024 на вказаний у повідомленні час, будучи належним чином повідомленим про час і дату розгляду, ОСОБА_1 не прибув.

Сторони у справі подали заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Згідно із ч.3 ст.268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Встановлено, що постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23.08.2024 року № 417 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 грн.

За змістом вказаної постанови, ОСОБА_1 18.07.2024 отримав повістку від 18.07.2024 № 537/18.07, однак не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 за викликом на 08.00 20.07.2024, що підтверджується актами фіксування неприбуття військовозобов`язаного по повістці за вихідними №16592 від 20.07.2024, актом №16866 від 23.07.2024 та актом №17404 від 27.07.2024.

20.07.2024 ОСОБА_1 надіслав на поштову адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 заяву (вх. №16571 від 20.07.2024) якою повідомив, що не зможе з`явитися за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_2 згідно повістки №537/18.07 на 20.07.2024 о 08:00, оскільки він з 19.07.2024 по 01.08.2024 буде перебувати у відрядженні в м. Запоріжжі, на підтвердження цього додав копію наказу №31-к від 19.07.2024 та копію квитка на потяг, просив зазначені причини не прибуття вважати поважними».

16.08.2024 службові особи ІНФОРМАЦІЯ_2 відібрали у ОСОБА_1 пояснення щодо причин його неявки до ТЦК, в яких ОСОБА_1 зазначав, що вини не визнає.

Вважаючи протиправною зазначену постанову, позивач звернувся із до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушено процедуру притягнення позивача до адміністративної відповідальності, а тому оскаржувана постанова є незаконною і підлягає скасуванню, а справу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП необхідно передати на новий розгляд до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Колегія суддів частково погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує наступне.

24 лютого 2022 року відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні постановлено ввести воєнний стан з 24.02.2022 строком на 30 діб. В подальшому строк дії воєнного стану в Україні було неодноразово продовжено, тому особливий період в Україні триває по теперішній час.

З метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 запроваджено загальну мобілізацію.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.

Отже, починаючи з 24 лютого 2022 року і на даний час в Україні діє особливий період.

Частиною 1 статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Відповідно до частини 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані, зокрема, прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Згідно із абз.1 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форм власності), визнаються: перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк; смерть його близького родича (батьків, дружини (чоловіка), дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини (чоловіка).

У разі неприбуття громадянин зобов`язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.

Згідно із п. 27 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024, під час мобілізації громадяни викликаються з метою: до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки або їх відділів: взяття на військовий облік; проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби; уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки); призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби;

Відповідно до п. 28 Порядку виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної; підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки (додаток 1)

Відповідно до ч.2 ст.26 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» посадові особи, винні в порушенні законів України та інших нормативно-правових актів з питань мобілізаційної підготовки та мобілізації, а також громадяни за невиконання своїх обов`язків щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації несуть відповідальність згідно із законом.

Частина третя статті 210-1 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період, у вигляді штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно із статтею 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Встановлено, що ОСОБА_1 18.07.2024 отримав повістку від 18.07.2024 № 537/18.07, однак не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 за викликом на 08.00 20.07.2024, що підтверджується актами фіксування неприбуття військовозобов`язаного по повістці за вихідними №16592 від 20.07.2024, №16866 від 23.07.2024 та №17404 від 27.07.2024.

09.08.2024 ОСОБА_1 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 і надав пояснення щодо факту неприбуття (зареєстровані за вхідним №19071 від 09.08.2024) наступного змісту: «Я ОСОБА_1 не з`явився за повісткою в зв`язку з тим, що був в відрядженні, також прибував в ТЦК 02.08.2024 року для продовження бронювання. Вину визнаю, зобов`язуюсь більше не порушувати».

Посилання позивача на наявність поважних причин неприбуття за вказаним викликом колегія суддів вважає безпідставними.

Так, в обґрунтування наявності поважних причин неприбуття за вказаним викликом позивач зазначає, що не міг з`явитися за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_2 згідно повістки №537/18.07 на 20.07.2024 о 08:00, оскільки він з 19.07.2024 по 01.08.2024 мав перебувати у відрядженні в м. Запоріжжі, про що 20.07.2024 повідомив відповідача листом до якого додав копію наказу №31-к від 19.07.2024 та копію квитка на потяг, просив зазначені причини не прибуття вважати поважними.

Однак, зі змісту частини 3 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не простежується врахування зазначених позивачем обставин як поважних причин неявки за повісткою.

Вказані доводи позивача не свідчать про наявність об`єктивних перешкод для прибуття за повісткою, а тому не можуть вважатися передбаченими у ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» іншими обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк.

Більш того, враховуючи те, що в Україні дії особливий період, а роботодавці зобов`язані сприяти мобілізації та забезпечувати явку працівників до ТЦК та СП, отримання позивачем вказаної повістки є поважною причиною для невиходу позивача на роботу, у тому числі й відрядження.

Згідно із ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ст.245 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі й віднесених до компетенції органів внутрішніх справ, здійснюється на основі додержання принципу законності (частини перша, друга статті 7); завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Водночас, стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що факт того, що позивач без поважних причин не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 за викликом на 20.07.2024 за повісткою від 18.07.2024 № 537/18.07, підтверджується матеріалами справи.

Посилання позивача на те, що він перебуває у ІНФОРМАЦІЯ_3 , дані оновив, а з 22.07.2024 ОСОБА_1 заброньований відповідно до Наказу Мінекономіки №17309 від 22.07.2024, не спростовують факту допущення позивачем вказаного порушення.

Посилання представника позивача на те, що відповідач не склав протокол, апеляційний суд розцінює критично адже відповідно до ч. 5 ст. 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, розгляд яких віднесено до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України (у частині правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України), якщо особа не з`явилася без поважних причин або не повідомила причину неприбуття на виклик територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце виклику, та за наявності у територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України підтвердних документів про отримання особою виклику.

У даному випадку позивач не з`явився за повісткою без поважних причин, а тому відповідач не був зобов`язаний складати протокол про таке правопорушення.

Згідно із ч.1 ст.268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Статтею 278 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Верховний Суд у постановах від 31.03.2021 у справі № 676/752/17, від 21.03.2019 у справі № 489/1004/17, від 30.01.2020 у справах № 308/12552/16-а та № 482/9/17, від 06.02.2020 у справі № 205/7145/16-а вказав, що закріплюючи процесуальні гарантії прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у тому числі й на участь у розгляді її справи, положення КУпАП містять й певні застереження, націлені на забезпечення належної реалізації компетентними органами (особами) наданих їм повноважень, зокрема, передбачені щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, лише у випадку наявності даних, що підтверджують належне повідомлення такої особи про місце і час розгляду справи. Обов`язок повідомити особу про місце і час розгляду справи не пізніше ніж за три дні до дати розгляду справи про адміністративне правопорушення вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за три дні до дати розгляду справи. Обов`язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа.

Позивач стверджує, що його не повідомили про час і місце розгляду справи. Як наслідок, йому не повідомлено його права позивача, проігноровані будь-які клопотання позивача, зокрема, про надання йому доказів його провини для належної підготовки захисту проти звинувачення та вирішення питання щодо залучення захисника. Процес розгляду справи не відповідав вимогам ст. 279 КУпАП, обставини передбачені ст. 280 КУпАП не з`ясовувалися, права особи - правопорушника передбачені ст. 268 КУпАП щодо отримання ним правової допомоги дотримані не були.

У спростування вказаних доводів позивача, відповідач стверджує, що на виконання вимог статті 277-2 КУпАП з метою всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин по справі, наявності події адміністративного правопорушення, 16.08.2024 за вихідним №8812 ОСОБА_1 було направлено повідомлення про те, що розгляд справи про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП щодо нього відбудеться о 10:00 год. 23.08.2024 у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 , каб. 6, розташованому за адресою: АДРЕСА_2 .

На підтвердження факту здійснення вказаного повідомлення позивача відповідач до відзиву на позовну заяву додав копії фіскальних чеків від 16.08.2024 про оплату поштового відправлення № 2370002128380 ОСОБА_2 , від 23.08.2024 про оплату поштового відправлення № 23700021238165 ОСОБА_2 , а також трекінг поштового відправлення № 23700021238165 згідно якого таке відправлення прийняте установою поштового зв`язку 23.08.2024, а 24.09.2024 вручено особисто.

Аналіз наведених матеріалів дозволяє дійти висновку про належне вручення копії оскаржуваної постанови, проте докази належного повідомлення позивача про призначення розгляду його справи на 23.08.2024 відсутні.

У свою чергу, не повідомлення позивача про час та місце розгляду справи об`єктивно унеможливило участь позивача у такому розгляді та реалізацію позивачем відповідних прав.

Наведене порушення відповідачем процедури притягнення позивача до відповідальності за вказане порушення, свідчить про протиправність та необхідність скасування постанови № 417 від 23.08.2024, незважаючи на наявність у діях позивача ознак адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.3 ст.210-1 КУпАП.

У відповідності із ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно із ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч.3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:

1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;

2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);

3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;

4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Суд першої інстанції, встановивши порушення відповідачем процедури притягнення позивача до відповідальності, скасував постанову № 417 від 23.08.2024 і надіслав справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи).

Однак, суд першої інстанції не врахував, що згідно вимог ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст.38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.

Пунктом 7 частини 1 статті 247 КУпАП передбачено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст.38 цього кодексу.

Згідно із ст.284 КУпАП справа підлягає закриттю за наявності обставин, передбачених ст.247 даного Кодексу.

Оскільки вказане порушення виявлено 20.07.2024, станом на час ухвалення даної постанови минув строк притягнення позивача до адміністративної відповідальності, а тому провадження про адміністративне правопорушення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП необхідно закрити на підставі п.7 ч.1 ст.247 КУпАП.

Відповідно до ч.6 ст.139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частинами першою, сьомою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

Згідно частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Стаття 132 КАС України визначає, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За результатом розгляду даної справи суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову, а тому позивачу підлягає поверненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень судовий збір в загальній сумі 696,44 грн.

Згідно із п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною 4 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У відповідності до ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат, згідно ч. 7 ст. 134 КАС України, покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Встановлено, що позивач просив стягнути з відповідача витрати понесені на правову допомогу у розмірі 7000 грн.

На підтвердження витрат на правову допомогу позивач надав: договір про надання правової допомоги від 13.09.2024; акт виконаних робіт від 13.09.2024; товарний чек; ордер АР №1178226.

Надаючи оцінку співмірності заявленої до стягнення з відповідача суми витрати на правову допомогу із критеріями, встановленими частиною п`ятою статті 134 КАС України, проаналізувавши складність справи та виконання адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, апеляційний суд вважає, що розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу не відповідає умовам співмірності.

Наявні підстави для зменшення заявленої позивачем суми витрат на правову допомогу до 5000 грн та, у зв`язку із частковим задоволенням позову, стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2500 грн.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 05 лютого 2025 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 № 417 від 23.08.2024 у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП і накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у сумі 17000 грн.

Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП на підставі п.7 ч.1 ст.247 КУпАП.

У задоволенні позову в іншій частині - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судовий збір у сумі 696,44 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 2500 грн.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Залімський І. Г.

Судді Мацький Є.М. Сушко О.О.