Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №686/5219/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

Суд: Сьомий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: дорожнього руху

Дата: 13 липня 2026 р.

Справа: №686/5219/26

Суддя: Боровицький О. А.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 686/5219/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Хараджа Н.В.

Суддя-доповідач - Боровицький О. А.

14 липня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Боровицького О. А.

суддів: Курка О. П. Ватаманюка Р.В. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Яремчук Л.С,

представника позивача: Андрійчук І.В.,

представника відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Управління патрульної поліції Хмельницької області про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області з позовом до ОСОБА_2 , Управління патрульної поліції Хмельницької області про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 червня 2026 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В судовому засіданні представник позивача підтримала доводи апеляційної скарги та просила суд задовольнити її.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча про час та дату розгляду справи повідомлявся належним чином.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, яка прибула в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно постанови про адміністративне правопорушення серія ЕНА №6640336 09.02.2026 року об 23:20:31 год. по вулиці Зарічанській 50/1, керував транспортним засобом RENAULT TRAFIC д.н.з. НОМЕР_1 , що на праві власності належить ОСОБА_3 , що не пройшов обов`язковий технічний контроль. Чим порушив п.31.3.б ПДР - експлуатація транспортного засобу, який не пройшов обов`язковий технічний контроль та вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 3 ст. 121 КУпАП.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (далі - ПДР України).

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.

Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно п. 1.9. ПДР особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до пункту 31.3. (б) ПДР забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством, якщо вони не пройшли обов`язковий технічний контроль (для транспортних засобів, що підлягають такому контролю).

Статтею 29 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що до участі у дорожньому русі допускаються транспортні засоби, конструкція і технічний стан яких відповідають вимогам діючих в Україні правил, нормативів і стандартів, що мають сертифікат на відповідність цим вимогам, укомплектовані у встановленому порядку, а у разі, якщо транспортний засіб згідно з цим Законом підлягає обов`язковому технічному контролю, пройшов такий контроль.

Відповідно до статті 33 Закону України «Про дорожній рух» технічний стан транспортних засобів, що перебувають в експлуатації, у частині, що стосується безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, має відповідати правилам, нормативам і стандартам, затвердженим у встановленому порядку. Обов`язок щодо забезпечення належного технічного стану транспортних засобів покладається на їх власників або інших осіб, які їх експлуатують, згідно з чинним законодавством.

Поняття обов`язковості технічного контролю транспортних засобів наведено у положеннях частини першої статті 35 Закону України «Про дорожній рух», за якими обов`язковому технічному контролю підлягають транспортні засоби, що беруть участь у дорожньому русі та зареєстровані територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України.

В той же час, обов`язковому технічному контролю не підлягають: 1) легкові автомобілі усіх типів, марок і моделей, причепи (напівпричепи) до них (крім таксі та автомобілів, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку), мотоцикли, мопеди, мотоколяски та інші прирівняні до них транспортні засоби - незалежно від строку експлуатації; 2) легкові автомобілі, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, вантажні автомобілі незалежно від форми власності вантажопідйомністю до 3,5 тонни, причепи до них - із строком експлуатації до двох років; 3) технічні засоби для агропромислового комплексу, визначені Законом України "Про систему інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу України" (частина друга статті 35 Закону України «Про дорожній рух»).

За визначенням, наведеним у частині сьомій статті 35 Закону України «Про дорожній рух», періодичність проходження обов`язкового технічного контролю, який для легкових автомобілів, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, вантажних автомобілів (незалежно від форми власності) вантажопідйомністю до 3,5 тонни, причепів до них із строком експлуатації більше двох років, становить кожні два роки.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.01.2012 № 137 затверджено Порядок проведення обов`язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів (далі Порядок № 137), положення якого стосовно періодичності проведення обов`язкового технічного контролю повністю дублюють приписи Закону України «Про дорожній рух».

Так, пунктом 1 Порядку № 137 також встановлена періодичність проходження обов`язкового технічного контролю для вантажних автомобілів незалежно від форм власності вантажопідйомністю до 3.5 тонни із строком експлуатації більше двох років два роки.

Також, пунктом 16 частини 2 Порядку № 137 установлено, що вантажність (вантажопідйомність) транспортного засобу різниця між максимальною масою транспортного засобу (повною масою транспортного засобу) та спорядженою масою транспортного засобу, яка дорівнює масі вантажу, який можна завантажити та перевозити на транспортному засобі.

У відповідності до приписів статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-III автомобіль вантажний це автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів; автомобіль легковий автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення пасажирів з кількістю місць для сидіння не більше ніж дев`ять з місцем водія включно.

У відповідності до частин 3 та 4 статті 19 Закону України «Про автомобільний транспорт» при державній реєстрації вантажних автомобілів у реєстраційних документах роблять відмітку щодо їх призначення згідно з документами виробника (вантажний автомобіль, причіп, напівпричіп з бортовою платформою відкритого або закритого типу, самоскид, цистерна, сідельний тягач, фургон, для аварійного ремонту, автокран, пожежний, автомобіль-мішалка, вишка розвідувальна чи бурова на автомобілі, для транспортування сміття та інших відходів, технічна допомога, автомобіль прибиральний, автомобіль-майстерня, радіологічна майстерня, автомобіль для пересувних телевізійних і звукових станцій тощо).

При державній реєстрації легкових автомобілів у реєстраційних документах роблять відмітку щодо їх призначення згідно з документами виробника (легковий, таксі, спеціалізований санітарний автомобіль екстреної медичної допомоги, автомобіль інкасації, броньований, обладнаний спеціальними світловими і звуковими сигнальними пристроями тощо).

Згідно наявної в матеріалах справи копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу транспортний засіб Renault Trafic НОМЕР_1 відноситься до спеціалізованих вантажних фургонів ритуал 8, повна вага 2990, тобто є вантажним автомобілем.

Згідно наявної в матеріалах інформації з Головного сервісного центру МВС за номерним знаком НОМЕР_1 діючий протокол ОТК не знайдено.

При цьому, жодної відмітки, яка б свідчила про належність вказаного транспортного засобу до категорії легкових автомобілів не зазначено.

Вказані фактичні обставини стороною позивача не оспорюються.

Приписами частини 3 статті 121 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за керування водієм транспортним засобом, що підлягає обов`язковому технічному контролю, але своєчасно його не пройшов у вигляді накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно наявних пояснень повивача в матеріалах справи вбачається, що він 09.02.2026 року приблизно о 23.18, приїхавши за адресою Зарічанська 50/1, зупинив автомобіль біля першого під`їзду, заглушив автомобіль, увімкнувши ручне гальмо та поставив машину на передачу, зайшов до під`їзду. Коли вийшов через 10-15 хвилин, побачив як автомобіль змінив своє місце знаходження, було значно нижче при відсутності його у зв`язку з станом доріг, на дорозі був лід, тим самим спричинив самовільний рух автомобіля із заблокованим стоянковим гальмом, та здійснив зіткнення з іншим автомобілем.

Згідно із сталою практикою Верховного Суду, самовільний рух транспортного засобу з юридичної точки зору прирівнюється до повноцінного керування. Якщо автомобіль рушив самовільно через те, що водій не вжив достатніх заходів, щоб зупинити його, така особа несе повну адміністративну або кримінальну відповідальність як водій. Як підтверджено матеріалами справи позивач знав про стан дороги, проте не вжив достатніх заходів, а саме не повернув керовані колеса в напрямку, який виключав би самовільний рух, не поставив упорів під колеса тощо, з метою. недопущення самовільного руху.

При цьому сам факт експлуатації транспортного засобу без наявного документу про те, що він пройшов обов`язковий технічний контроль, позивачем не оспорюється. При цьому право власності на вказаний автомобіль й підстави його експлуатації позивачем для кваліфікації вказаного правопорушення значення не мають.

Щодо посилання сторони позивача на мету використання вказаного транспортного засобу, то автомобіль, яким керував позивач, є службовим автомобілем, власником якого є ОСОБА_3 . Згідно договору № 2 від 21.08.2025 року п. 1 п.п. 2.1 вказано, що користувач ОСОБА_4 бере зобов`язання використовувати автомобіль RENAULT TRAFIC д.н.з. НОМЕР_1 виключно для виконання службових завдань найманих працівників ФОП ОСОБА_4 , в т.ч. для перевезень ритуальної атрибутики та тіл померлих. Згідно трудового договору від 04.10.2022 року ОСОБА_1 є працівником ФОП ОСОБА_5 . Таким чином вказаний автомобіль не використовувався для задоволення власних потреб.

При цьому суд не бере до уваги посилання сторони позивача на ст.. 35 Закону України «Про дорожній рух», оскільки п. 1 ч. 2 стосується легкових автомобілів, а даний автомобіль є вантажним.

Згідно зі статтею 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів (частина 1 статті 247 КУпАП).

Статтею 69 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 251 КпАП України, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

На виконання вимог частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом норм частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 40 Закону України Про Національну поліцію поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Відповідно до підпунктів 1, 4, 9 частини 1 статті 31 Закону України Про Національну поліцію поліція може застосовувати такі превентивні заходи як перевірка документів особи, зупинення транспортного засобу та застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото-і кінозйомки, відеозапису.

Нормами частини 1 статті 40 Закону України Про Національну поліцію встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Відповідачем на підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.121 (відсутність у позивача відомостей про проходження обов`язкового технічного контролю) було надано до матеріалів справи відеозапис з нагрудної камери (бодікамери) поліцейського, на якому зафіксовано процес розгляду справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності у спірних відносинах, та складання відповідної постанови серії ЕНА №6640336 від 10.02.2026 року, яку і оскаржує позивач.

Таким чином, враховуючи, що автомобіль Renault Trafic, реєстраційний номер НОМЕР_1 є вантажним автомобілем з вантажопідйомністю менше 3,5 тон в розумінні частини 3 статті 19 Закону України «Про автомобільний транспорт» та експлуатується з 12.10.2023 року, тобто більше ніж 2 роки, відповідно до наведених вимог частини сьомої статті 35 Закону України «Про дорожній рух», пункту 3 Порядку № 137 вказаний автомобіль підлягає обов`язковому технічному контролю кожні два роки.

Таким чином в діях позивача наявні порушення пункту 31.3. (б) Правил дорожнього руху та відповідно скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 121 КУпАП.

Інші істотні порушення процедури складання оскаржуваної постанови позивачем не вказано та судом не встановлені

З огляду на викладене, суд вважає доведеним факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 121 КУпАП, а отже і правомірність притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, а тому підстави для визнання протиправною та скасування оскаржуваної постанови відсутні.

Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Щодо інших доводі, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 червня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Боровицький О. А.

Судді Курко О. П. Ватаманюк Р.В.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua