Постанова від 12 липня 2026 р. у справі №240/23381/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/23381/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лавренчук Ольга Володимирівна

Суддя-доповідач - Кузьмишин В.М.

13 липня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Кузьмишина В.М.

суддів: Сапальової Т.В. Сушка О.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

І. Описова частина.

1. Короткий зміст позовних вимог.

1.1 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати в період із 19.07.2022 по 20.05.2023 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15 січня 2004 року № 44;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 20.05.2023 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15 січня 2004 року №44.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції.

2.1 Ухвалою суду від 10.10.2025 року позовну заяву було залишено без руху у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду із встановленням позивачу строку для усунення недоліків шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням інших поважних причин пропуску процесуального строку.

2.2 На виконання вимог вищевказаної ухвали представник позивача подав заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій, в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду зазначив, що лише після отримання відповіді на адвокатський запит, позивачу фактично стало відомо про порушення свого права.

3. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

3.1 Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року позовну заяву повернуто позивачу.

3.2 Суд першої інстанції дійшов висновку, що клопотання представника позивача є необґрунтованим, а вказані у ньому підстави для поновлення строку звернення до суду - неповажними.

4. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу.

4.1 Не погоджуючись з ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

4.2 Підставою для апеляційного оскарження рішення суду є порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, що призвело до помилкового висновку суду про повернення позовної заяви.

4.3 Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав.

ІІ. Мотивувальна частина.

1. Позиція апеляційного суду

Апеляційний суд перевірив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах апеляційної скарги та дійшов таких висновків.

1.1 Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

1.2 Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

1.3 Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку відповідно до частини першої статті 122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

1.4 Відповідно до частин другої та третьої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів..

1.5 Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено встановлений частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України тримісячний строк звернення до суду з позовом про стягнення належних військовослужбовцю сум грошового забезпечення.

1.6 Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

1.7 При вирішенні цього процесуального питання апеляційний суд керується підходами, сформованими у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25.06.2026 у справі №520/25416/25, а також практикою Верховного Суду, закріпленою, зокрема, у постанові від 14.05.2026 у справі №560/14965/25.

1.8 У вказаних постановах Верховний Суд сформував єдиний підхід до застосування змін у законодавстві, які обмежують строк звернення до суду з трудовими спорами (зокрема спорами щодо оплати праці та грошового забезпечення військовослужбовців) до трьох місяців, визначивши обов`язок судів умовно поділяти спірний період на дві частини: до набрання чинності Законом №2352-IX (до 19 липня 2022 року включно) і після цієї дати.

1.9 Так, обмеження строків не мають зворотної дії в часі. Зміни, внесені Законом №2352-IX (що набрали чинності 19.07.2022), не поширюються на події та правовідносини, які мали місце до 19.07.2022. Для стягнення заробітної плати (грошового забезпечення), яка належить працівнику/службовцю за період до цієї дати, застосуванню підлягає норма частини другої статті 233 КЗпП України у попередній редакції, яка передбачала право звернення до суду з позовом без обмеження будь-яким строком.

1.10 Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову є, зокрема, протиправна бездіяльність Відповідача щодо не виплати у належному розмірі сум грошового забезпечення, а також грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії за період з 19.07.2022 по 20.05.2023.

1.11 Стосовно позовних вимог, які охоплюють період після 19 липня 2022 року, Верховний Суд у справі №560/14965/25 чітко вказав, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.

1.12 Основним орієнтиром, який дозволяє однозначно визначити момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату належного йому розміру грошового забезпечення, є дата ознайомлення військовослужбовця з документом, що відображає фактичні суми виплат, або отримання чіткого розрахунку при звільненні.

1.13 Поряд з цим, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 25.06.2026 у справі №520/25416/25 виснував, що якщо звернення до суду обґрунтовано положеннями частини другої статті 233 КЗпП України, то тримісячний строк звернення до суду, установлений цією ж нормою, слід пов`язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому у спірний період сум. Проте в ці три місяці належить включати й період від дня отримання позивачем грошового атестата до вчинення ним будь-яких інших юридично значимих дій, що слугують меті звернення до суду з позовом.

1.14 Залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції слушно звернув увагу на те, що позивачем не надано до суду грошового атестату та не зазначено дату ознайомлення з вказаним документом, що у свою чергу унеможливлює встановлення дотримання позивачем строку звернення до суду з урахуванням специфіки цього документа як офіційного повідомлення про розрахунок.

1.15 Окрім того, навіть без урахування дати ознайомлення з атестатом, із матеріалів справи чітко вбачається, що з військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 позивача було звільнено 26.11.2024. Відповідь на адвокатський запит, з якого, за твердженням ОСОБА_1 , йому стало відомо про порушення його права, він отримав 05.02.2025, а до суду з даним позовом звернувся лише 01.10.2025 - тобто майже через рік після звільнення та через майже 7 місяців після отримання відповіді на вказаний запит.

1.16 При цьому ані в заяві про поновлення строку звернення до суду, ані в апеляційній скарзі стороною позивача не зазначено жодних підстав такого зволікання, які б могли бути враховані судом як поважні.

1.17 Таким чином, тривала пасивна поведінка ОСОБА_1 та зволікання з поданням позову до жовтня 2025 року свідчать про відсутність об`єктивних і непереборних обставин для вчасного захисту прав, а також про явний пропуск позивачем тримісячного процесуального строку на звернення до суду, передбаченого статтею 233 КЗпП України, в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 20.05.2023.

1.18 Скаржник не навів аргументів, які б переконливо вказували на те, що він протягом такого тривалого часу дійсно не міг звернутися до суду чи принаймні своєчасно вчинити дії, спрямовані на отримання інформації. З урахуванням такого надміру тривалого строку зволікання, зазначені обставини мають бути дійсно вагомими і документально доведеними, проте під час судового розгляду їх існування не підтвердилося. Законодавець визначив строк у три місяці як період, протягом якого звільнена особа має право і зобов`язана вжити заходів щодо отримання необхідної інформації та захисту прав.

1.19 Щодо доводів апеляційної скарги про поважність причин пропуску строку внаслідок введення на території України карантину, колегія суддів зазначає наступне.

1.20 Відповідно до пункту 1 глави XIX Прикінцевих положень КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

1.21 Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19...» з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин було повністю відмінено.

1.22 Суд звертає увагу, що правові норми пункту 1 глави XIX Прикінцевих положень КЗпП України не скасовують процесуальний строк на звернення до суду для тих правовідносин, які виникли під час дії карантину, а лише продовжують для них строк на звернення до суду на період дії такого карантину. Тобто у випадку, коли початок процесуального строку на звернення до суду припадав на період, коли на території України діяв карантин, то фактично днем початку перебігу такого строку буде день, наступний за днем припинення карантину (тобто з 01.07.2023). Вказане свідчить про те, що доводи представника позивача ґрунтуються на неправильному тлумаченні правових норм пункту 1 глави XIX Прикінцевих положень КЗпП України.

1.23 Крім того, у спірних правовідносинах процесуальний строк на звернення до суду розпочався для позивача 06.02.2025 (з наступного дня після отримання письмового повідомлення відповідача на адвокатський запит), тобто в період, коли карантин уже тривалий час був відмінений. А тому положення пункту 1 глави XIX Прикінцевих положень КЗпП України взагалі не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

1.24 Верховний Суд в постанові від 25.06.2026 у справі №520/25416/25 зазначив про те, що за усталеною позицією Верховного Суду, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг та позовів. Норми, які регламентують строки, призначені для забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності (res judicata). Застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду за умови пасивної поведінки скаржника не є порушенням права на доступ до суду.

1.25 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 підтвердила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту і поширює свою дію на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

1.26 За таких обставин колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про повернення позовної заяви через неусунення її недоліків (неподання належного клопотання з поважними причинами пропуску строку) не є надто формальним, невиправдано суворим або таким, що має ознаки безпідставного обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки наведені доводи апеляційної скарги не виправдовують пасивної поведінки ОСОБА_1 при виконанні процесуальних обов`язків.

2. Висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

2.1 Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

2.2 Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Кузьмишин В.М.

Судді Сапальова Т.В. Сушко О.О.