Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №620/6387/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/6387/25 Суддя першої інстанції: Соломко І.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Файдюка В.В.,

суддів: Аліменка В.О., Мєзєнцева Є.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську (далі - відповідач, ТУ ДБР у м. Краматорську), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

- визнати протиправною бездіяльність ТУ ДБР у м. Краматорську щодо непроведення з ОСОБА_1 повного розрахунку у день звільнення з роботи;

- зобов`язати ТУ ДБР у м. Краматорську на користь ОСОБА_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 07.09.2024 - дня, наступного за датою звільнення, до дня фактичного розрахунку - 30.04.2025 (в межах шестимісячного строку) в сумі 566 711 грн.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.10.2025 позов задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.09.2024 по 07.03.2025;

- зобов`язано Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.09.2024 по 07.03.2025.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що з урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (06.09.2024), до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин». А відтак позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, проте не більш як за шість місяців, а саме за період з 07.09.2024 по 07.03.2025, що становить 182 календарних дні.

Відмовляючи у задоволенні іншої частини позовних вимог про зобов`язання ТУ ДБР у м. Краматорську нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 566711 грн, суд зазначив, що позивачем до позову не надана довідка про розмір середнього заробітку, розрахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати працівників підприємств, установ і організацій усіх форм власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, а тому у суду відсутня можливість перевірити правильність розрахунку позивачем суми середнього заробітку належно до виплати.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування своїх доводів відповідач зазначає, що суди вирішуючи спір про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, на підставі статті 117 КЗпП України, мають встановити період затримки, а також із застосування фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, з огляду на конкретні обставини кожної окремої справи, визначити розмір середнього заробітку який підлягає стягненню з роботодавця на користь звільненого працівника.

Натомість, під час розгляду цієї справи, суд першої інстанції, всупереч вимогам статті 117 КЗпП України та висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-1 та від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, без застосування критеріїв пропорційності, розумності та співмірності розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 , формально задовольнив позовні вимоги, зобов`язавши ТУ ДБР у м. Краматорську нарахувати позивачу середній заробіток за період з 07.09.2024 по 07.03.2025 (6 місяців), що орієнтовно складає 542 000 грн.

За таких обставин, не обрахована, але фактично стягнута судом на користь позивача компенсація за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 542 000 грн більше ніж втричі перевищує суму несвоєчасно виплачених сум при звільненні - 171 970,96 грн, що очевидно не відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності.

На підставі наведеного, на переконання відповідача, розмір компенсації за затримки розрахунку при звільненні в межах одномісячного середнього заробітку у цьому випадку цілком узгоджується із законодавчо встановленим стандартом справедливої сатисфакції у трудових правовідносинах як для працівників, так і для роботодавця.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свою позицію обґрунтовує тим, що не проведення розрахунку при звільненні установлює відповідальність роботодавця та є підставою для виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2026 року продовжено строк розгляду справи та призначено справу до розгляду у порядку письмового провадження з 14 липня 2026 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню частково, виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, позивач проходив службу у Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, та наказом від 29.08.2024 № 234-ОСдск звільнений зі служби 06.09.2024, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 .

Як зазначено в позовній заяві, при звільненні ОСОБА_1 грошові кошти у вигляді компенсації за невикористані дні відпустки та роботу у вихідні дні не виплачувалась.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та грошової компенсації за роботу у вихідні дні, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів з відповідним позовом.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного сулу від 09 січня 2025 року у справі № 620/13354/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року, позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2021-2024 роки у загальній кількості 58 календарних днів.

Зобов`язано Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за 2021-2024 роки в загальній кількості 58 календарних днів, виходячи з середнього грошового забезпечення за останній рік роботи.

В решті позову відмовлено.

30.04.2025, на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного сулу від від 09 січня 2025 року у справі № 620/13354/24, відповідачем проведено остаточний розрахунок та позивачу виплачена компенсація за невикористані дні щорічної відпустки за 2021-2024 роки у сумі 171 970,96 грн, що підтверджується випискою з банку (а.с.77).

Вважаючи, що несвоєчасний розрахунок при звільненні є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У силу вимог частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У відповідності до частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Вказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Таким чином, положення статті 117 КЗпП України поширюються на правовідносини, які виникають у зв`язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати.

Крім того, Верховний Суд України також неодноразово висловлював таку правову позицію. Зокрема, у постанові від 15.09.2015 (справа № 21-1765а15), проаналізувавши вимоги статей 116, 117 КЗпП України, дійшов висновку про те, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

До того ж, у постанові від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23 Верховний Суд дійшов до висновку, що жодною нормою права не обмежено строку, коли особа після виплати належних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або безпосередньо до суду щодо незгоди з їх розміром, що, своєю чергою, в подальшому вплине на її право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про можливість застосування норм ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними, та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Так, судовим рішенням встановлено протиправність дій відповідача щодо невиплати позивачу при звільненні грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2021-2024 роки.

Разом з тим, колегія суддів враховує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-ІХ текст статті 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Указана редакція статті 117 Кодексу законів про працю України набрала чинності з 19 липня 2022 року.

Як вбачається з матеріалів цієї адміністративної справи, наказом від 29.08.2024 № 234-ОСдск позивач звільнений зі служби 06.09.2024, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с. 6-10).

Згідно з банківською випискою відповідач, на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного сулу від 09 січня 2025 року у справі № 620/13354/24, 30.04.2025 виплатив позивачу компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за 2021-2024 роки у сумі 171 970,96 грн.

На підставі наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції, яка діє з 19.07.2022, у зв`язку з чим позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, проте не більш як за шість місяців, а саме за період з 07.09.2024 (наступний день після звільнення) по 07.03.2025, що становить 182 календарних дні.

Суд першої інстанції дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про зобов`язання ТУ ДБР у м. Краматорську нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 566711 грн, оскільки позивачем до позову не надана довідка про розмір середнього заробітку, розрахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати працівників підприємств, установ і організацій усіх форм власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, а тому у суду відсутня можливість перевірити правильність розрахунку позивачем суми середнього заробітку належно до виплати.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 вказала, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, колегія суддів Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 зазначила, що спираючись на критерії, наведені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Зокрема, у згаданій постанові Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Верховний Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Зазначений підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом, зокрема, й у справі № 489/6074/23 і Велика Палата визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат.

Отже, для цілей обчислення середнього заробітку у справі, що розглядається, з урахуванням наведених позицій суду касаційної інстанції підлягає встановленню: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Колегія суддів звертає увагу, що обчислення середнього заробітку має відповідати висновкам, викладеним у вказаній вище постанові Великої Палати Верховного Суду, яка є орієнтиром для адміністративних судів у питанні розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку у відносинах, пов`язаних з проходженням публічної служби.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 23 жовтня 2025 року у справі № 340/4454/23, від 30 жовтня 2025 року у справі № 420/2649/24, від 18 лютого 2026 року у справі № 380/12607/23, від 23 лютого 2026 року у справі № 320/46910/23.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам у цій адміністративній справі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2026 року витребувано у ТУ ДБР у м. Краматорську:

- відомості про загальний розмір всіх належних ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) при звільненні виплат (у тому числі за рішенням суду у справі №620/13354/24) із зазначенням розміру кожної з них і дати її виплати, а також належним чином засвідчених копій документів, що підтверджують відповідні обставини;

- довідки про грошове забезпечення (заробітну плату) ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за липень - серпень 2024 року із зазначенням його складових та сумою середньоденного заробітку.

Відповідачем на виконання вимог вказаної вище ухвали додано: довідку про середній розмір грошового забезпечення на дату звільнення; довідку про розрахунок середньомісячного та середньоденного грошового забезпечення; платіжну інструкцію від 05.09.2024 №502 про виплату грошового забезпечення при звільненні; платіжну інструкцію від 28.04.2025 №234 про виплату грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2021-2024 роки; розрахунковий лист за 2024 рік; розрахунок виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2021-2024 роки на виконання рішення суду у справі №620/13354/24.

Як вже було зазначено раніше, згідно з банківською випискою відповідач, на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного сулу від 09 січня 2025 року у справі № 620/13354/24, 30.04.2025 виплатив позивачу компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за 2021-2024 роки у сумі 171 970,96 грн.

Колегія суддів звертає увагу, що вказана вище сума (171 970,96 грн) становить 91% від загального розміру належних при звільненні виплат - 188 866,29 грн (16 895,33 грн (виплата грошового забезпечення при звільненні) + 171 970,96 грн (виплата грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2021-2024 роки на виконання рішення суду у справі №620/13354/24).

Згідно з довідкою про середньомісячну заробітну плату від 15.06.2026 № 7, заробітна плата позивача за липень 2024 - серпень 2024 року (за два місяці перед звільненням (звільнено з 06 вересня 2024 року), складала 194 170,66 грн (109 694,00 грн + 84 476,66 грн).

Середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, розрахунок середньоденної заробітної плати проводиться шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача згідно Довідки від 15.06.2026 №7, становить 3131,78 грн (194 170,66 грн : 62 (число календарних днів)).

На підставі наведеного, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.09.2024 по 07.03.2025 становить 569 983,96 грн (3131,78 грн - середньоденний заробіток позивача х 182 дні (за шість місяців після 19.07.2022), а 91% від загального розміру належних при звільненні виплат - 518 685,40 грн (569 983,96 грн х 91%).

Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до пункту 95 Положення про проходження служби особами рядового і начальницького складу ДБР, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2020 № 743 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Положення № 743) за невикористану в році звільнення відпустку особам рядового та начальницького складу, які звільняються з ДБР, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Таким чином, затримка розрахунку працівників ДБР при звільненні з посад рядового і начальницького складу була зумовлена відсутністю в Положенні № 743 (у редакції, що діяла до 06.12.2024, тобто до звільнення позивача - 06.09.2024) прямої імперативної норми, яка б покладала обов`язок і надавала можливість виплачувати особам рядового і начальницького складу ДБР компенсацію за дні невикористаних відпусток за всі попередні роки служби.

Отже, недостатня чіткість спеціального законодавства у спірному питанні призвела до правової невизначеності у спірних правовідносинах, що свідчить про відсутність умислу ТУ ДБР у м. Краматорську у порушенні вимог статті 116 КЗпП України.

Керуючись принципом пропорційності, для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін: захисту права позивача на розрахунок та належну компенсацію, водночас не допущення понесення відповідачем несправедливих та непропорційних майнових втрат, колегія суддів дійшла висновку, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає виплаті позивачу має становити середньомісячну заробітну плату, яка згідно з довідкою від 15.06.2026 №7 складає 97 085,18 грн.

Судовою колегією враховується, що згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

На підставі вищевикладеного, з урахуванням наведених норм права, враховуючи, що суд першої інстанції правильно встановив правомірність стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак помилково не врахував принцип співмірності, який змінив порядок визначення його розміру, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги відповідача та зміни рішення суду першої інстанції у мотивувальній та резолютивній частинах.

Керуючись статтями 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську - задовольнити частково.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року змінити у мотивувальній частині з урахуванням висновків цієї постанови.

Викласти абзац 3 резолютивної частини рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року в такій редакції:

«Зобов`язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську (вул. Героїв Небесної Сотні, 9, м. Краматорськ, Краматорський район, Донецька область, 84333, код ЄДРПОУ 42331094) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07 вересня 2024 року по 07 березня 2025 року в розмірі 97 085 (дев`яносто сім тисяч вісімдесят п`ять) гривень 18 копійок».

В іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 статті 263, п.2 ч.5 статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач В.В. Файдюк

Судді В.О. Аліменко

Є.І. Мєзєнцев

Повне судове рішення виготовлено 14 липня 2026 року.