Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №947/12064/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 947/12064/26

Головуючий в 1 інстанції: Луняченко В.О.

Дата і місце ухвалення: 08.06.2026р., м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бойка А.В.,

суддів : Тарновецького І.І.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,-

В С Т А Н О В И В :

23 березня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Одеси з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції, Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №6731092 від 26 лютого 2026 року, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.6 ст.133-1 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 680,00 грн.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 08 червня 2026 року позов задоволено.

Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 680,00 грн. по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №6731092 від 26.02.2026р. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.6 ст.133-1 КУпАП. Закрито провадження у адміністративній справі у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Департамент патрульної поліції подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не повне з`ясування судом обставин справи, не правильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення від 08.06.2026р., з ухваленням по справі нового судового рішення – про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для скасування спірної постанови у зв`язку із зазначенням в ній про порушення ОСОБА_2 вимог ч.2 ст.18 Закону України «Про автомобільний транспорт», яка визначає обов`язки для автомобільних перевізників, а не водіїв транспортних засобів. Апелянт стверджує, що вказана неточність має характер технічної помилки та не впливає на наявність в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.6 ст.133-1 КУпАП. У постанові належним чином викладено фактичні обставини правопорушення, наведено його юридичну кваліфікацію за ч.6 ст.133-1 КУпАП, а також зазначено всі істотні дані, необхідні для розуміння особою суті пред`явленого їй обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення.

Апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати, що позивач був обізнаний щодо фактичних підстав притягнення його до адміністративної відповідальності, мав можливість реалізувати право на захист, а тому сама по собі помилка у посиланні на окрему норму спеціального закону не може свідчити про незаконність постанови та не є безумовною підставою для її скасування. Підставою для адміністративної відповідальності у даному випадку є ч.6 ст.133-1 КУпАП, а не посилання на конкретну норму Закону України «Про автомобільний транспорт».

Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 не скористався.

На підставі ч.5 ст.286 КАС України розгляд справи призначено у відкритому судовому засіданні з повідомленням сторін.

Сторони у справі, належним чином повідомленні про дату, час та місце судового розгляду, подали письмові клопотання про розгляд справи без їх участі, а тому, на підставі п.2 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного:

Предметом спору у даній справі є оскарження ОСОБА_2 правомірності винесеної інспектором 2 взводу 4 роти 2 батальйону УПП в Одеській області старшим лейтенантом поліції Гузовським Д.В. постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №6731092 від 26 лютого 2026 року, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.6 ст.133-1 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 680,00 грн.

Згідно вказаної постанови ОСОБА_2 26.02.2026р. о 20 год. 30 хв. на автомобільній дорозі М-05 Київ-Одеса, 452 км. керував транспортним засобом MERCEDES-BENZ SPRINTER 313 CDI, номерний знак НОМЕР_1 , та перевозив вантаж з порушенням режиму праці та відпочинку, чим порушив ч.2 ст.18 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Копію вказаної постанови вручено позивачу на місці її винесення, підписано її ОСОБА_2 без зауважень.

Не погоджуючись з правомірністю постанови про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА №6731092 від 26 лютого 2026 року ОСОБА_2 звернувся з даним позовом до суду про її скасування.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_2 та скасовуючи спірну постанову, виходив з того, що законодавцем у приписах статей 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» та ч.6 ст.133-1 КУпАП визначено склад правопорушення у діях як автомобільних перевізників, так і водіїв. Однак, ст.18 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначає обов`язки виключно автомобільних перевізників, на яких покладено здійснення відповідного контролю з метою забезпечення належного виконання покладених на водіїв обов`язків і не охоплює дії або бездіяльність самих водіїв.

Таким чином, за висновками суду, оскільки ОСОБА_2 не являється автомобільним перевізником, тому він не міг порушити ст.18 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для скасування спірної постанови про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА №6731092 від 26 лютого 2026 року виходячи з наступного.

Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

Відповідно до ст.222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил випуску у плавання малих, спортивних суден і водних мотоциклів, правил судноплавства на морських і внутрішніх водних шляхах, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (зокрема частини третя, шоста, восьма, дев`ята, десята і одинадцята статті 133-1).

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» закріплено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Аналіз положень статті 48 Закону №2344-III дає підстави для висновку, що законодавцем при визначенні документів для здійснення внутрішнього перевезення вантажів не встановлено їх вичерпний перелік, зокрема, зазначено про необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством.

Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010р. №340 затверджене Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - Положення №340), яке встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - водії) та порядок його обліку.

Пунктом 1.3 розділу I Положення №340 визначено, що вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ).

Відповідно до пункту 1.5 розділу I Положення №340, у цьому Положенні терміни вживаються в такому значенні, зокрема: автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи/та вантажів транспортними засобами (далі - Перевізник); графік змінності - документ, який визначає початок та кінець робочої зміни на кожний день календарного місяця, а також вихідні дні; тахограф - обладнання, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їх водіїв.

Пункти 5.1, 5.2 розділу V Положення №340 встановлюють, що тривалість щоденного (міжзмінного) відпочинку водія протягом будь-якого двадцятичотиригодинного періоду, рахуючи від початку робочого дня (зміни), має бути не менше 11 послідовних годин.

Якщо протягом робочої зміни ТЗ керують два водії, кожний водій повинен мати щоденний відпочинок тривалістю не менше 9 послідовних годин.

Згідно вимог пункту 6.1 розділу VI Положення №340, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.

Пунктом 6.3 розділу VI Положення №340 передбачено, що водій, який керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.

Згідно вимог пункту 6.4 розділу VI Положення №340, графік змінності водіїв, відомість обліку робочого часу та відпочинку водіїв зберігаються у Перевізника.

У разі тимчасової непрацездатності водія чи перебування його у відпустці, а також якщо водій не здійснював перевезення пасажирів чи/та вантажів, Перевізник може заповнювати бланк підтвердження діяльності (додаток 4).

Водії зберігають бланк підтвердження діяльності протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.

Перевізники зберігають бланк підтвердження діяльності протягом 12 місяців.

Відповідно до пункту 7.1 розділу VІI Положення №340, органи, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху проводять перевірку встановленого режиму праці та відпочинку водіїв відповідно до законодавства України.

Таким чином, водій транспортного засобу, який не обладнаний тахографом, повинен мати при собі індивідуальну контрольну книжку водія або копію графіка змінності водіїв та, за вимогою, надати уповноваженим органам державної влади для перевірки.

Відповідальність за порушення правил надання послуг та вимог безпеки при наданні послуг з перевезення пасажирів чи вантажів автомобільним транспортом передбачена статтею 133-1 КУпАП.

Зокрема, частиною шостою статті 133-1 КУпАП передбачено, що порушення встановленого режиму праці і відпочинку водіїв тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, громадян - суб`єктів господарської діяльності - у розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи товарно-транспортної накладної від 24.02.2026р., водій транспортного засобу MERCEDES-BENZ SPRINTER 313 CDI, номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , перевізник ТОВ «СМАРТ ТЕНК», здійснював 26.02.2026р. о 20:30 год. переведення вантажу, вантажоотримувач ТОВ «МЕРЕЖА ТОЧКА».

Під час зупинки транспортного засобу водій не мав при собі та не пред`явив уповноваженим особам УПП в Одеській області документів в підтвердження дотримання встановленого режиму праці і відпочинку водіїв, чим вчинив правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.6 ст.133-1 КУпАП.

Доказів протилежного Семенюком Д.І. ні суду першої, а ні суду апеляційної інстанцій не надано.

Постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №6731092 від 26 лютого 2026 року, якою зафіксовано виявлене порушення, позивачем підписано без зауважень.

Як вже зазначалося колегією суддів, підставою для задоволення позову та скасування вказаної постанови відповідача став висновок суду першої інстанції про те, що у спірній постанові вказується про порушення ОСОБА_2 ч.2 ст.18 Закону України «Про автомобільний транспорт», в той час як вказана норма визначає обов`язки виключно автомобільних перевізників, а не водіїв.

Колегія суддів вважає , що вказана обставина не може бути підставою для скасування спірної постанови з огляду на підтверджений матеріалами справи факт порушення ОСОБА_2 режиму праці та відпочинку (відсутність документів, передбачених законодавством про автомобільний транспорт), а також правильну юридичну кваліфікацію вчиненого позивачем порушення за ч.6 ст.133-1 КУпАП.

Помилкова вказівка УПП В Одеській області в спірній постанові на ч.2 ст.18 Закону не впливає на наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.6 ст.133-1 КУпАП, а помилка у зазначені спеціальної норми Закону, яку порушено ОСОБА_2 , не може автоматично нівелювати встановлені факти.

При постановленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції фактично ототожнив технічну помилку у зазначені норми, яку порушено особою, з відсутністю складу правопорушення, залишивши, при цьому, поза увагою, що зафіксований УПП в Одеській області факт порушення водієм режиму праці і відпочинку водіїв не спростовано жодним доказом.

Допущена відповідачем помилка не призвела до порушення прав позивача та не спростувала факту вчинення ним порушення, а також не вплинула на розмір застосованого штрафу, у зв`язку з чим не може бути достатньою підставою для скасування правильного по суті рішення суб`єкта владних повноважень про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Отже, враховуючи встановлені обставини даної справи, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_2 та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №6731092 від 26 лютого 2026 року.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Оскільки при вирішенні спору судом першої інстанції допущено не правильне застосування норм матеріального права, тому колегія суддів доходить висновку про наявність підстав, передбачених п.4 ч.1 ст.317 КАС України, для задоволення апеляційної скарги Департаменту патрульної поліції, скасування рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 червня 2026 року, з ухваленням по справі нового судового рішення – про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 .

Частиною третьою статті 272 КАС України передбачено, що судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених, зокрема, статтею 286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.

Керуючись ст.ст. 272, 286, 308, 311, п.2 ч.1 ст.315, ст.ст. 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 червня 2026 року скасувати.

Ухвалити по справі нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА №6731092 від 26 лютого 2026 року.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя-доповідач А.В. Бойко

Судді І.І. Тарновецький О.А. Шевчук