Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №420/2568/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/2568/25

Перша інстанція: суддя Завальнюк І.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Терлецького Д.С., суддів Вербицької Н.В., Димерлія О.О., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 дивізіон надводних кораблів) Військово-морських сил України, військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Рух справи

27.01.2025р. ОСОБА_1 (надалі – ОСОБА_1 або позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, у якому просив:

визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 дивізіон надводних кораблів) Військово-морських сил України щодо невиплати ОСОБА_2 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 23.10.2024р. по 21.12.2024р. включно на день виключення зі списків особового складу та усіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням з військової служби;

зобов`язати військову частину НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 дивізіон надводних кораблів) Військово-морських сил України сплатити ОСОБА_2 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 23.10.2024р. по 21.12.2024р. включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. 100.

На обґрунтування позову зазначено, що наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 22.10.2024р. №305 матроса ОСОБА_1 було звільнено з військової служби в запас на підставі підпункту «д» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України від 25.03.1992р. № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із звільненням з полону). Військова частина НОМЕР_2 порушила вимоги статті 116 КЗпП України, оскільки з позивачем не було проведено повний розрахунок у день звільнення – 22.10.2024р. Виплата грошового забезпечення та компенсацій за невикористані відпустки відбулася тільки 21.12.2024 р., тобто з двомісячною затримкою.

Одеський окружний адміністративний суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження в адміністративній справі ухвалою від 10.03.2025р.

При дослідженні матеріалів справи суд з`ясовав що, військова частина НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 дивізіон надводних кораблів) Військово-морських сил України перебуває на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 та позивач отримував грошове забезпечення у військовій частині НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 дивізіон надводних кораблів) Військово-морських сил України через військову частину НОМЕР_1 .

Одеський окружний адміністративний суд залучив військову частину НОМЕР_1 до участі у справі як другого відповідача у справі ухвалою від 10.06.2025р. та почав розгляд справи спочатку.

Військова частина НОМЕР_1 надала відзив на позов, за яким відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, спеціальне військове законодавство має пріоритет над трудовим, що, на думку відповідача, виключає застосування норм КЗпП України до військовослужбовців. Зважаючи на те, що позивач надав згоду на виключення зі списків частини до проведення повного розрахунку, його права не були порушені. У відзиві наголошено, що військова служба є державною службою особливого характеру, а грошове забезпечення не є заробітною платою в розумінні трудового права. Також зазначено, що спеціальне законодавство передбачає інший механізм захисту право продовжувати службу до розрахунку, яким позивач не скористався. На випадок застосування судом статті 117 КЗпП, відповідач просив врахувати принципи розумності та співмірності для значного зменшення розміру відшкодування

Розпорядженням керівника апарату Одеського окружного адміністративного суду від 16.12.2025р. у зв`язку з довготривалою відсутністю головуючого судді Каравана Р.В. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Ухвалою судді Завальнюка І.В. від 22.12.2025р. справу №420/2568/25 прийнято до розгляду; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 20.04.2026 р. позов задовольнив.

Визнав протиправними дії військової частини НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати (відповідно до фінансової компетенції) ОСОБА_2 середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 23.10.2024р. по 21.12.2024р.

Зобов`язав військову частину НОМЕР_2 , військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити (відповідно до фінансової компетенції) ОСОБА_2 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 23.10.2024р. по 21.12.2024р. в розмірі 41 884,80 грн.

Військова частина НОМЕР_1 (надалі – скаржник) не погодилась з рішенням суду першої інстанції і звернулось до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати це рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

П`ятий апеляційний адміністративний суд відкрив апеляційне провадження у справі та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження ухвалами від 22.05.2026 р.

Обставини справи

ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у Збройних Силах України в період з 27.02.2020 р. по 22.10.2024 р.

Протягом служби позивач був закріплений за різними підрозділами: з 11.07.2020 р. по 26.05.2022 р. проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 , а з 26.05.2022 р. по 22.10.2024 р у складі військової частини НОМЕР_4 .

У серпні 2022 р. під час виконання бойових завдань ОСОБА_1 потрапив у полон до держави-агресора, в якому перебував до 17.07.2024р.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 22.10.2024р. №305 (по стройовій частині) матроса ОСОБА_1 було звільнено з військової служби в запас на підставі підпункту «д» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України від 25.03.1992р. № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із звільненням з полону) (а.с.19).

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 22.10.2024р. №305 (по стройовій частині) про звільнення було передбачено виплату грошового забезпечення за жовтень 2024р., включно з премією 544% посадового окладу та надбавкою за особливості проходження служби 65%, а також грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період з 2020р. по 2024р.; за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за п`ять років з 2020р. по 2024р. включно.

Остаточний розрахунок з ОСОБА_1 проведено 21.12.2024 року шляхом виплати грошових коштів у сумі 146 481,60 грн (а.с. 21).

25.12.2024 року позивач звернувся до військової частини з письмовою заявою про виплату йому середнього заробітку за весь час затримки розрахунку (а.с. 22-26). Відомості про отримання відповіді на звернення матеріали справи не містять.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Оцінка суду першої інстанції

При задоволенні позову суд першої інстанції дійшов таких.

У спеціальному законодавстві, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум. З огляду на це застосуванню підлягають норми статей 116 та 117 КЗпП України, які є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Згідно з обставинами справи, позивача виключено зі списків особового складу з 22.10.2024р. (останній день служби/роботи); початок періоду затримки 23.10.2024р.), а останню виплату відповідачем здійснено 21.12.2024,р. тобто остаточний розрахунок відбувся не при звільненні, а із затримкою 60 днів.

Оскільки відповідач несвоєчасно виплатив належні грошові суми при звільненні позивача з 22.10.2024р., а остаточний розрахунок здійснено 21.12.2024р., вказане є порушенням статті 116 КЗпП України та відповідно до статті 117 КЗпП України - підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Доводи апеляційної скарги

На обґрунтування вимог апеляційної скарги військова частина НОМЕР_1 вказує, що на позивача як на військово службовця не можуть розповсюджувати свою дію положення статті 117 КЗпП України.

Крім того, відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, який викладено у постанові від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц, суд може зменшити розмір середнього заробітку задля встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Позиція позивача у справі на заявлену апеляційну скаргу

Позивач та військова частина НОМЕР_2 , належно повідомлені про розгляд даної справи, своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.

Джерела права та оцінка суду апеляційної інстанції

За результатами апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи, правильність застосування норм матеріального і процесуального права, суд у складі колегії суддів дійшов таких висновків.

Передусім суд у складі колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівникові всіх належних сум, слід застосовувати норми статей 116, 117 КЗпП України, оскільки вони є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Збіжний правовий висновок викладено у численних постановах Верховного Суду, зокрема, від 29.05.2025 р. у справі № 320/974/23, від 22.02.2023 р. у справі № 380/152/20, від 16.07.2020 р. у справі №400/2884/18, від 01.03.2018 р. у справі № 806/1899/17, від 31.05.2018 р. у справі № 823/1023/16, і суд у складі колегії суддів не вбачає підстав для відступу від нього.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно з частиною другою статті 116 КЗпП України у разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Суд у складі колегії суддів вважає за необхідне вказати, що статті 116 та 117 наведені в редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19 липня 2022р.

Отже, період затримки розрахунку при звільненні – це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат до дня фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Як встановив суд першої інстанції і підтверджується матеріалами справи, позивач звільнений з військової служби з 22.10.2024 р. (а.с. 19), а розрахунок із позивачем проведений 21.12.2024 р. (а.с.21), тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.

З цієї причини наявні підстави для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме для виплати працівнику середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, зокрема з 23.10.2024 р. по 21.12.2024 (60 днів).

Визначення середньої заробітної плати здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. № 100 (надалі – Порядок №100).

Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Суд у складі колегії суддів враховує, що згідно з абзацом другим пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260, який зареєстровано Міністерством юстиції України 26.06.2018р. за №745/32197, розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 про основні та додаткові види грошового забезпечення від 23.01.2025р. №470/2/107, грошове забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням становить: серпень 2024р. – 21 291,45 грн; вересень 2024 р. – 21 291,45 грн (за виключенням грошової допомоги на оздоровлення).

Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 698,08 грн ( (21291,45+21291,45)/61).

Отже, розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку (з 23.10.2024 р. по 21.12.2024 р.) складає 41 884,80 грн (60 х 698,08 грн).

Стосовно доводів апелянта щодо врахування правового висновку Великої Палати Верховного Суду, яким міститься у постанові від 26.09.2019 р. у справі №761/9584/15-ц, суд у складі колегії суддів зазначає наступне.

Згідно з цим висновком, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків (пункт 78).

Велика Палата Верховного Суду з огляду на наведені та інші мотиви дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Отже, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка є обв`язкою для застосування, на суд покладаються обов`язки врахувати:

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (пункт 91).

Відповідно до обставин даної справи:

розмір простроченої заборгованості складає 146 481,6 грн;

період затримки розрахунку становить 60 днів, що зумовлено діями відповідача, тоді як позивач відразу звернувся до суду;

затримка виплати коштів у розмірі 146 481,6 грн є суттєвою сумою для позивача, яка впливає на його майновий стан, оскільки вказана сума становить понад 48 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом на 2024 р.;

розмір середнього заробітку складає 41 884,80 грн та є співмірним до суми невиплачених коштів.

За таких обставин суд у складі колегії суддів не вбачає підстав для зменшення розміру середнього заробітку.

Крім того, суд у складі колегії суддів уважає за доречне відокремити правовідносини:

1) у яких працівник отримує кошти, нараховані на виконання судових рішень, і в такому разі суд визначає пропорційність розміру доплати на виконання цього рішення у співвідношенні до розміру виплат, на які мав право працівник на час звільнення;

2) у яких працівник, після звільнення, не отримав повного розрахунку, хоча відповідні виплати були нараховані йому на цей час.

Як правильно суд першої інстанції встановив та підтверджується матеріалами справи, позивач не отримав компенсації за основні та додаткові дні відпусток, хоча відповідні виплати були визначені у наказі від 22.10.2024 р. №305. З огляду на це суд у складі колегії суддів вказує, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки без зменшення розміру відшкодування.

Висновки суду апеляційної інстанції

Згідно з частиною першою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Здійснивши в межах, визначених статтею 308 КАС України, апеляційний перегляд цієї справи, суд у складі колегії суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального й процесуального права.

Доводи апеляційної скарги таких висновків не спростовують, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні фактичних обставин, норм матеріального й процесуального права, що регулюють спірні правовідносини.

Зважаючи на результати апеляційного перегляду та відповідно до статті 139 КАС України, розподіл судових витрат не здійснюється.

З огляду на те, що суд першої інстанції правомірно відніс справу до категорії незначної складності й розглядав її за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених у пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, -

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні апеляційної скарги військової частини НОМЕР_1 – відмовити, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20.04.2026р. у справі №420/2568/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції відповідно до статті 325 КАС України набирає законної сили з дати її ухвалення.

Постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, які передбачені в пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя: Д.С. Терлецький

Суддя: Н.В. Вербицька

Суддя: О.О. Димерлій