Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №420/2492/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/2492/26

Перша інстанція: суддя Андрухів В.В.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.

суддів – Бойка А.В., Тарновецького І.І.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_2 ),в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 №119 від 10.03.2025 в частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , до ВЧ НОМЕР_1 ;

- зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення від проходження військової служби ОСОБА_1 та виключити зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 09.03.2025 він протиправно був затриманий працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 та направлений для проходження військово-лікарської комісії, де за наслідками проведеного медичного огляду складена довідка №11/1914, згідно якої він визнаний придатним до військової служби.

Як пояснює позивач, фактично медичний огляд проведений не був, а рішення про його придатність до військової служби носить формальний характер та прийняте без проведення повноцінного медичного обстеження і без належного дослідження стану його здоров`я. Зокрема, спеціалістами військово-лікарської комісії не здійснені обов`язкові діагностичні процедури, не зібраний анамнез, не витребувана та не проаналізована медична документація, що унеможливлює об`єктивну оцінку стану здоров`я. На думку позивача, наведене свідчить про порушення процедури проведення та оформлення медичного огляду.

Позивач вважає направлення на ВЛК та термінове прийняття відповідного рішення про придатність до військової служби є незаконними, а тому наказ ІНФОРМАЦІЯ_3 про призов є протиправним, оскільки він прийнятий за результатами формального проведення військово-лікарської комісії без належного медичного огляду, що позбавляє правових підстав як сам наказ, так і всі похідні від нього управлінські рішення.

Позивач наголошує на тому, що наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 №119 від 10.03.2025 в частині призову його на військову службу під час мобілізації, прийнятий з істотними порушеннями вимог законодавства, без правових підстав та з ігноруванням обов`язкової процедури призову, а тому має бути скасований.

На переконання позивача, оскільки рішення про зарахування його до складу військової частини є похідним від наказу територіального центру комплектування, подальше проходження військової служби не має жодних правових підстав, а військова частина НОМЕР_1 , у складі якої він перебуває, не набула законних повноважень щодо утримання його на військовій службі та включення до списків особового складу.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду та посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до помилкового вирішення справи, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 заперечує висновки суду про не доведення протиправності дій працівників ІНФОРМАЦІЯ_3 із посиланням на витяг з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, згідно якого ОСОБА_1 порушив правила військового обліку, а тому запрошений до територіального центра комплектування.

На переконання апелянта сам по собі запис у Реєстрі про порушення правил військового обліку не є доказом належного оповіщення особи, не підтверджує вручення повістки чи іншого законного виклику, не доводить законності фактичного доставлення особи до територіального центра комплектування та не підтверджує дотримання усієї процедури призову.

Далі, апелянт заперечує висновок суду першої інстанції про відсутність у нього права на відстрочку та вважає, що суд не навів, які саме документи досліджувалися з цього питання, чи були витребувані відомості про можливі підстави для відстрочки, які саме обставини були встановлені і якими доказами вони підтверджуються.

Також в обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції передчасно визнав спірний Наказ № 119 законним і таким, що відповідає вимогам частини другої статті 2 КАС України. На переконання апелянта, суд не встановив належними доказами ані законного способу прибуття його до територіального центра комплектування, ані повноти та реальності проведеного медичного огляду, ані належності перевірки підстав для відстрочки. За таких умов, як зазначає апелянт, висновок про відповідність спірного наказу критеріям частини 2 статті 2 КАС України не спирається на повно встановлені факти.

Окремо апелянт зазначає про помилковість посилання суду першої інстанції на позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 05.02.2025 у справі № 160/2592/23, а посилання на незворотність мобілізації не звільняє суд від обов`язку перевірити законність наказу про призов, а вимога про визнання його протиправним та скасування є належним і ефективним способом захисту.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у відзиві на апеляційну скаргу, зазначає про безпідставність доводів апеляційної скарги, а позицію апелянта вважає такою, що не спростовує законності його дій. Відповідач зазначає, що повністю погоджується із висновками суду першої інстанції, які викладені в оскаржуваному рішенні, вважає його законним та обґрунтованим, у зв`язку з чим в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а рішення суду - залишити без змін.

ВЧ НОМЕР_1 своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу, не скористалася.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

09.03.2025 під час проведення представниками ІНФОРМАЦІЯ_3 та територіального органу поліції, визначених Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560, заходів оповіщення та перевірок військово-облікового документа, виявлений громадянин ОСОБА_1 , який мав при собі військово-обліковий документ, сформований за допомогою мобільного додатку Резерв+ (далі - єВОД). При огляді єВОД, наданого ОСОБА_1 встановлено, що останній перебуває в розшуку за порушення правил військового обліку. Наявність у єВОД відомостей про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (а.с.52).

ОСОБА_1 доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_3 для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів.

09.03.2025 ОСОБА_1 пройшов медичний огляд, за результатами якого визнаний придатним до військової служби, що підтверджується Довідкою ВЛК № 11/1914 від 09.03.2025 (а.с.51).

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (з адміністративно-господарської діяльності) від 10.03.2025 № 119 ОСОБА_1 , 1991 р.н., призваний 10.03.2025 на військову службу за мобілізацією та направлений до ВЧ НОМЕР_1 (а.с.50).

Відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.03.2025 №70 солдат ОСОБА_1 з 10.03.2025 зарахований до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення. Підставою видання цього наказу є поіменний список ІНФОРМАЦІЯ_3 від 10.03.2025, який формується на підставі мобілізаційного наказу (а.с.34).

Відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 29.03.2025 №45 за результатами проведеного службового розслідування встановлено, що солдат ОСОБА_1 самовільно залишив ВЧ НОМЕР_1 та не з`явився на службу без поважних причин. Матеріали відносно солдата ОСОБА_1 по факту самовільного залишення ВЧ НОМЕР_1 направлені до органу досудового розслідування для прийняття процесуального рішення в порядку статті 214 КПК України. Факт самовільного залишення військової частини ОСОБА_1 не заперечує та зазначає, що з квітня 2025 року до цього часу перебуває на амбулаторному лікуванні у різних медичних закладах, однак направлення від начальника медичної частини ВЧ НОМЕР_1 до лікувального закладу не отримував.

Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.03.2025 №85 ОСОБА_1 , призупинена виплата грошового забезпечення у зв`язку з самовільним залишенням військової частини (а.с.34 зв. бік).

Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по особовому складу) від 04.04.2025 № 10-РС солдат ОСОБА_1 звільнений із займаної посади та зарахований у розпорядження командира ВЧ НОМЕР_1 , з 25.03.2025 (а.с.35).

Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по особовому складу) від 26.04.2025 №15-РС військова служба солдата ОСОБА_1 призупинена з 14.04.2025 (а.с.35 зв. бік).

Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.04.2025 №118 призупинений строк військової служби ОСОБА_1 , звільнено з займаної посади, наказано з 14.04.2025 року не враховувати його до чисельності ЗСУ, та з 14.04.2025 виключено зі списків особового складу частини і направлено документи до ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.36).

Вважаючи, протиправним наказ в частині призову на військову службу під час мобілізації, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивач як військовозобов`язаний підлягає призову на військову службу під час мобілізації. Також суд врахував, що відсутні підстави для визнання позивача звільненим від військового обов`язку або підстави для надання відстрочки від призову під час мобілізації. Отже, суд визнав не обґрунтованими твердження позивача про протиправність його призову на військову службу.

Як установив суд, під час проведення військово-лікарської комісії позивач був оглянутий усіма спеціалістами, що передбачені приписами пункту 3.2 Положення №402, а тому визнав також необґрунтованими твердження останнього про протиправність визнання його придатним до військової служби.

Досліджуючи обґрунтованість вимог позивача щодо скасування наказу про призов на службу, посилаючись на позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 05.02.2025 у справі № 160/2592/23, суд указав, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.

До того ж суд врахував, що наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.04.2025 №118, позивач з 14.04.2025 виключений зі списків особового складу частини тобто не перебуває у списках військової частини, що унеможливлює його виключення зі списків особового складу частини повторно.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Частина 2 статті 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 65 Конституції України встановлює, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ), частина 1 статті 1 якого передбачає, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до частини 2 статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Частина 3 статті 1 Закону №2232-ХІІ передбачає, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

За приписами частини 7 статті 1 Закону №2232-ХІІ виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Згідно частини 9 статті 1 Закону №2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Відповідно до вимог частини10 статті 1 Закону №2232-XII, громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані:

уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки;

прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів;

проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно;

проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі;

виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Резервісти зобов`язані прибувати до військової частини, в якій вони проходять службу у військовому резерві, за викликом командира цієї військової частини.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до вимог частини 2 статті 2 Закону №2232-ХІІ, проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.

Приписи пункту 6 статті 2 Закону №2232-ХІІ розрізняють наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Згідно з абзацами 1, 2 частини 1 статті 39 Закону №2232-ХІІ, призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022.

Пунктом 2 вказаного Указу військовому командуванню разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування доручено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Станом на час розгляду справи строк дії воєнного стану в Україні продовжений.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України від 21.10.1993 №3543–ХІ1 «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі – Закон №3543 – ХІІ).

Стаття 1 Закону №3543-XII визначає, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

За змістом статті 2 Закону №3543-XII, правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України «Про оборону України», цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.

За приписами частини 1 статті 4 Закону №3543-XII організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону №3543-XII, мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Згідно частини 5 статті 4 Закону №3543-XII, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.

Зі змісту положень статті 23 Закону №3543-XII вбачається, що призову на військову службу під час мобілізації підлягають військовозобов`язані, які, з-поміж іншого, визнані придатними до військової служби за станом здоров`я відповідно до висновку військово-лікарської комісії.

Стаття 22 Закону №3543-ХІІ визначає обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Так, відповідно до частини 1 статті 22 Закону №3543-XII, громадяни зобов`язані, окрім іншого, проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Приписи абзацу 1 частини 5 статті 22 Закону №3543-ХІІ визначають, що призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Частина 5 статті 22 Закону № 3543-ХІІ також передбачає, що особливості проходження медичного обстеження військовозобов`язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров`я України.

З урахуванням викладеного, аналізом наведених положень законодавства слід дійти висновку, що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України в добровільному порядку або за призовом. Військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, тобто період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, належить до військової служби за призовом.

За змістом пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі - Положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно пункту 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

В апеляційній скарзі апелянт заперечує висновок суду першої інстанції про відсутність у нього права на відстрочку та вважає, що суд не навів, які саме документи досліджувалися з цього питання, чи були витребувані відомості про можливі підстави для відстрочки, які саме обставини були встановлені і якими доказами вони підтверджуються.

Відповідаючи на такий довід колегія суддів зауважує, що згідно приписів частини 7 статті 23 Закону №3543-ХІІ перевірка підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.

Постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024 затверджений Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який серед іншого визначає процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення (далі - Порядок №560).

Відповідно до вимог пункту 56 Порядку №560, відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону №3543-ХІІ.

Згідно пункту 57 Порядку №560 для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

Пункт 58 Порядку №560 визначає, що за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

Відповідно до пункту 59 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов`язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону №3543-ХІІ.

За правилами пункту 60 Порядку №560, комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.

У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Відповідно до положень п.п.8 п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022, призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону №3543-ХІІ.

З урахуванням викладеного, слід констатувати, що право на відстрочку від призову на військову службу має бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом, зокрема, районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки. При цьому, реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.04.2024 у справі №520/7954/22, а також у постановах від 22.05.2023 у справі №260/1851/22 та від 18.01.2024 у справі №280/6033/22.

Варто зазначити, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження звернення позивача чи його представника до територіального центру комплектування із заявою про надання відстрочки від призову на військову служу у встановлений законодавством спосіб.

Таким чином посилання апелянта на те, що суд не перевірив наявність підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації є помилковими, оскільки право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації кореспондується з обов`язком військовозобов`язаного дотримуватися правил військового обліку. Натомість, фактичні обставини справи та правове регулювання спірних правовідносин дозволяють суду зробити висновок, що позивач не скористався можливістю реалізації права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та оформлення його у відповідний спосіб.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивач, будучи військовозобов`язаним, підлягав призову на військову службу під час мобілізації.

Переходячи до оцінки доводів апелянта про помилковість висновків суду першої інстанції щодо відсутності підстав для визнання протиправним та скасувати наказ командира ВЧ НОМЕР_1 , колегія суддів керується наступним.

Пункт 19 частини 1 статті 4 КАС визначає, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

Індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.

Так, в абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №2-зп від 23.06.1997 у справі №3/35-313 вказано, що «… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».

У пункті 5 рішення Конституційного Суду України №9-рп/2008 від 22.04.2008 р. у справі №1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.

Відповідно до приписів пунктів 4-7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008, громадяни, які вступили на військову службу за контрактом або за призовом, складають військову присягу на вірність Українському народу в порядку, визначеному Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України. Громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.

Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначені Законом №2232-XII. Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Частина 3 статті 24 Закону №2232-XII передбачає, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до пункту 12 Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

З наведеного вище слідує, що оскаржуваний наказ є актом індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування, станом на час вирішення справи такий вичерпав свою дію внаслідок мобілізації позивача та направлення його для проходження військової служби. Після видання спірного наказу виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом №2232-XII та Положенням №1153/2008. Даними актами законодавства не передбачене звільнення з військової служби шляхом скасування наказів про призов.

Щодо питання скасування акту індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, існує стала та послідовна судова практика, відповідно до якої такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності, зокрема, таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12.05.2021 у справі №9901/286/19, від 08.09.2021 у справі №816/228/17.

У контексті встановлених обставин справи, колегія суддів також враховує висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 05.02.2025 у справі №160/2592/23, в якій суд касаційної інстанції виснував, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.

Колегія суддів враховує, що ані судом першої інстанції, ані судом апеляційної інстанції не встановлено обставин стосовно того, що на час прийняття спірного наказу позивач не підлягав призову на військову службу під час мобілізації. Таких аргументів не наводить апелянт та не надає доказів на підтвердження існування таких обставин, а тому відсутні підстави для тверджень, що позивач не підлягає призову та відповідно для прийняття спірного наказу про його призов.

Таким чином, наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 №119 від 10.03.2025 в частині призову на військову службу під час мобілізації вичерпали свою дію фактом його виконання.

Варто зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази того, що станом на час прийняття спірного наказу ОСОБА_1 не підлягав призову на військову службу під час мобілізації, а тому відсутні законодавчо визначені підстави для нездійснення призову останнього для проходження військової служби під час мобілізації, а у ВЧ НОМЕР_1 для не зарахування його до списків особового складу військової частини.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно зазначив, що скасування після реалізації та вичерпання своєї дії спірного акту індивідуальної дії про призов не впливає на відновлення порушених прав позивача, з урахуванням того факту, що наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.04.2025 № 118 ОСОБА_1 з 14.04.2025 виключений зі списків особового складу частини і документи направлені до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , а тому підстави для скасування правильного по суті рішення суду відсутні.

На думку колегії суддів, доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують та не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду. Будь-яких доводів, з боку апелянта, які б могли свідчити про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права, апеляційна скарга не містить.

Отже, слід констатувати, що рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, та підстав для скасування рішення колегія суддів не вбачає.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» суд зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, надавши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Колегія суддів вважає, що надала відповідь на ключові доводи апеляційної скарги та не вбачає підстав для її задоволення.

Відповідно до приписів пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На думку колегії суддів, оскільки суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, тому підстави для скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України

Головуюча суддя О. А. Шевчук

суддя А. В. Бойко

суддя І. І. Тарновецький