Постанова від 05 липня 2026 р. у справі №520/27428/24 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2026 р.Справа № 520/27428/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Мінаєвої К.В.,

Суддів: Катунова В.В. , Фоміної Л.О. ,

за участю секретаря судового засідання Колодкіної Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Харківенергозбут» на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2025 (головуючий суддя І інстанції: Ніколаєва О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 02.10.2025) по справі № 520/27428/24

за позовом Приватного акціонерного товариства «Харківенергозбут»

до Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області

про скасування припису,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

Приватне акціонерне товариство «Харківенергозбут» (далі – позивач, ПрАТ «Харківенергозбут») звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області (далі– відповідач, Управління), в якому просило суд скасувати припис відповідача до акта перевірки від 21.08.2024 № 186 про виконання законних вимог щодо усунення порушень законодавства про захист прав споживачів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що уповноваженими особами відповідача на підставі звернення фізичної особи ОСОБА_1 проведено позапланову перевірку ПрАТ «Харківенергозбут», результати якої оформлені актом перевірки від 21.08.2024 № 186, згідно з висновками якого позивач допустив порушення чинного законодавства, а саме: не надав споживачеві необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про відповідну продукцію (розрахунок за спожиту електроенергію). На підставі висновків акта перевірки Управління склало припис про виконання законних вимог щодо усунення порушень законодавства про захист прав споживачів, яким вимагало від позивача у термін до 01.10.2024 з метою усунення виявлених порушень вжити заходів щодо реалізації прав споживачів, а саме – надати споживачу інформацію про послугу постачання електричної енергії, а саме розрахунок за спожиту електроенергію за адресою: АДРЕСА_1 з урахуванням вимог, наведених у зверненнях цього споживача.

На переконання Товариства, вказаний припис є таким, який порушує норми спеціального закону – Закону України «Про ринок електричної енергії», оскільки ОСОБА_1 хоч і є власником квартири АДРЕСА_2 , однак, договір постачання електричної енергії з ПрАТ «Харківенергозбут» не укладав та не здійснював дій для переоформлення особового рахунку, відтак, ОСОБА_2 не можна вважати споживачем електричної енергії.

Відповідно до наказу Товариства відомості, які розкривають дані про споживача, нарахування і розрахунки за спожиту електроенергію, визначені як конфіденційна інформація, що відповідно до статті 21 Закону України «Про інформацію» належить до інформації з обмеженим доступом та не можуть бути надані третім особам.

ІІ. Зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2026 відмовлено у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Харківенергозбут».

Ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням пункту 6 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», пункту 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» громадянин ОСОБА_1 вважається споживачем. Враховуючи наявність доказів оплати ним електричної енергії (розрахункові документи), суд зазначив про наявність між споживачем ОСОБА_1 та виконавцем (надавачем) послуг ПрАТ «Харківенергозбут» усних договірних відносин.

Стосовно доводів позивача про те, що запитувана ОСОБА_1 інформація є конфіденційною, суд першої інстанції зазначив, що відмова у наданні інформації є обґрунтованою у разі, якщо розпорядник в листі вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини. Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї зі згаданих трьох підстав «трискладового тесту» означає, що законних підстав для обмеження доступу до інформації немає, а відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою. Отже, ненадання споживачеві ОСОБА_1 необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію порушило його права як споживача, передбачені пунктом 5 частини першої статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому суд першої інстанції визнав спірний припис законним, який не підлягає скасуванню.

ІІІ. Підстави апеляційного оскарження та їх обґрунтування.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Приватне акціонерне товариство «Харківенергозбут» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати судове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2025 року у справі №520/27428/24 повністю і ухвалити нове судове рішення, яким скасувати припис Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області до акту перевірки № 186 від 21 серпня 2024 року про виконання законних вимог щодо усунення порушень законодавства про захист прав споживачів.

В доводах апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що власник приміщення є споживачем комунальних послуг за умови укладення договору про надання таких послуг безпосередньо з ним або ж, якщо договір укладений від його імені. Інакше споживачем є інша особа, яка на відповідних правових підставах користується об`єктом нерухомого майна та з якою укладений відповідний договір. Отже, у договірних відносинах між електропостчальником та споживачем відсутні треті особи, зокрема власник приміщення, оскільки договір про постачання електричної енергії за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу, предметом якого не є об`єкт права власності третіх осіб. Наведене свідчить про помилковість висновків суду першої інстанції щодо можливості укладення усного договору про постачання електричної енергії.

Крім того, судом першої інстанції не взято до уваги положення частини першої статті 528 Цивільного кодексу України, дотримуючись які ПрАТ «Харківенергозбут» зобов`язана приймати платежі від третіх осіб без укладення додаткових договорів та угод. Отже, оскільки особовий рахунок оформлений на іншу особу, оплата за спожиту електричну енергію не може розцінюватись, як підтвердження укладення договору про постачання електричної енергії.

Обставини відсутності укладення договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії між АТ «Харківобленерго» та ОСОБА_1 були предметом судового розгляду у справі № 520/31594/24 і встановлені у судовому рішенні, яке набрало законної сили та, відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України, не підлягають доказуванню при розгляді цієї справи. Запити та звернення ОСОБА_1 були розглянуті НКРЕКП, яка своїм листом від 22.10.2024 № 21822/20.2/9-24 також підтвердила відсутність договірних відносин між ОСОБА_1 та іншими учасниками ринку електричної енергії.

ІV. Провадження в суді апеляційної інстанції та виклад позиції інших учасників справи.

11.11.2025 до суду надійшов відзив Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області на апеляційну скаргу ПрАТ «Харківенергозбут», в якому зазначено, що посилання апелянта на судове рішення у справі №520/31594/24 є необґрунтованим, оскільки під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач не просив його врахувати; крім того постанова у вказаній справі не відповідає предмету і підставі позову, тому не повинна братись до уваги. В межах справи №638/16899/24 встановлено, що відмова в наданні ОСОБА_1 необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про стан розрахунків та заборгованість за спожиту електроенергію становить порушення позивачем, як директором з питань інформаційної діяльності та технічної підтримки у ПрАТ «Харківенергозбут», законодавства у сфері захисту прав споживачів, а саме частини першої статті 156-1 КУпАП. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 08.12.2025 скасовано рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2026 та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову. Постановою Верховного Суду від 10.06.2026 скасовано постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 08.12.2025, а справу направлено на новий судовий розгляд до Другого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи повідомлені про перегляд рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2025 належним чином шляхом отримання ними копій ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та повістки про виклик у судове засідання, призначене на 06.07.2026 о 12:00, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа.

V. Обставини, встановлені судом.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на адресу Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області надійшло звернення від громадянина ОСОБА_1 від 23.04.2024 № О-331 щодо відмови ПрАТ «Харківенергозбут» у наданні інформації про послуги постачання електричної енергії, а саме розрахунку за спожиту електроенергію за адресою: АДРЕСА_1 .

Споживач ОСОБА_1 у своїх зверненнях до ПрАТ «Харківенергозбут» наголошував, що він є власником зазначеної квартири на підставі договору купівлі-продажу, на підтвердження чого додав копії договору купівлі-продажу, Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та квитанції про здійснення оплати за спожиту електроенергію ним особисто по квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

Управління наказом від 05.08.2024 № 482 призначило позапланову перевірку позивача.

На підставі зазначеного наказу видано направлення від 05.08.2024 № 186 та проведено позапланову перевірку дотримання законодавства про захист прав споживачів стосовно ПрАТ «Харківенергозбут», за результатами якої складено акт від 21.08.2024 № 186.

При проведенні позапланової перевірки ПрАТ «Харківенергозбут» встановлено, що на вимогу споживача ОСОБА_1 , який є власником квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 16.09.2020, не надано необхідної, доступної, достовірної, та своєчасної інформації стосовно спожитої електроенергії за вказаною адресою.

За висновком відповідача, Товариство порушило пункт 5 частини першої статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів», частину другу статті 1 Закону України «Про особливості доступу до інформації у сферах постачання електричної енергії, природного газу, теплопостачання, централізованого постачання гарячої води, централізованого питного водопостачання та водовідведення», підпункту 17 пункту 5.5.1. глави 5.5 розділу V Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 № 312.

З огляду на виявлені порушення Управління склало припис до акта перевірки від 21.08.2024 № 186 про виконання законних вимог щодо усунення порушень законодавства про захист прав споживачів, яким вимагало у термін до 01.10.2024 ПрАТ «Харківенергозбут» з метою усунення виявлених порушень вжити заходів щодо реалізації прав споживачів – надати споживачу ОСОБА_1 інформацію про послугу постачання електричної енергії, а саме розрахунок за спожиту електроенергію за адресою: АДРЕСА_1 з урахуванням вимог, що містяться у зверненнях цього споживача.

Не погоджуючись із зазначеним приписом, ПрАТ «Харківенергозбут» звернулося з позовом до суду.

VІ. Нормативне регулювання та оцінка суду апеляційної інстанції.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Правовий статус Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, визначається Положенням про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 667 (далі - Положення № 667).

Реалізація державної політики, зокрема, у галузі державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів і реклами в цій сфері, здійснення відповідно до закону державного нагляду (контролю) за дотриманням законодавства про захист прав споживачів, визначено серед основних завдань Держпродспоживслужби (підпункти 1, 2 пункту 3 Положення № 667).

За змістом абзаців першого, другого підпункту 6 пункту 4 Положення № 667 Держпродспоживслужба відповідно до покладених на неї завдань у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за дотримання законодавства про захист прав споживачів (у тому числі споживачів виробів з дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння): зокрема, перевіряє додержання суб`єктами господарювання, що провадять діяльність у сфері торгівлі і послуг, вимог законодавства про захист прав споживачів, а також правил торгівлі та надання послуг.

Держпродспоживслужба здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи (пункт 7 Положення № 667).

За наведеним у пунктах 2, 5 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначенням житлово-комунальні послуги – результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Виконавець комунальної послуги – суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору.

Комунальні послуги – послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами (пункт 2 частини першої статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Норми частини першої статті 6 цього ж Закону визначають суб`єктів правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг. Так, учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.

Згідно з наведеним у статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначенням послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Таким чином, Держпродспоживслужба, та її територіальні органи уповноважені на захист прав споживачів та здійснення відповідно до закону державного нагляду (контроль) за дотриманням законодавства про захист прав споживачів, зокрема, житлово-комунальних послуг.

В межах спірних правовідносин відповідачем була проведена позапланова перевірка дотримання законодавства про захист прав споживачів стосовно ПрАТ «Харківенергозбут».

Постановою від 10.06.2026 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку про направлення цієї справи на новий судовий розгляд з огляду на помилковість висновків Другого апеляційного адміністративного суду, викладених у постанові від 08.12.2025, щодо порушення процедури проведення перевірки, з урахуванням чого суд не перевіряв висновків суду першої інстанції по суті виявлених порушень.

Колегією суддів встановлено що підставою для здійснення перевірки слугувало звернення ОСОБА_1 від 23.04.2024 щодо дотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів». Так, у своєму зверненні від 23.04.2024 № О-331 порушив питання щодо відмови у наданні ПрАТ «Харківенергозбут» інформації про послугу постачання електричної енергії, а саме розрахунку за спожиту електроенергію, за адресою: АДРЕСА_1 . Він наголосив, що є власником зазначеної квартири на підставі договору купівлі-продажу, на підтвердження чого долучив копії договору купівлі-продажу, Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та квитанції про здійснення оплати за спожиту електроенергію ним особисто.

Водночас у доводах позовної заяви та апеляційної скарги ПрАТ «Харківенергозбут» дотримується позиції, що громадянин ОСОБА_1 не є споживачем електричної енергії, оскільки між ним та оператором систем розподілу не укладений договір про надання послуг з розподілу електричної енергії, що унеможливлює укладення договору про постачання електричної енергії, у зв`язку з чим відсутні підстави для надання запитуваної інформації.

Так, за результатами проведеної позапланової перевірки встановлено порушення ПрАТ «Харківенергозбут» пункту 5 частини першої статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів», частини другої статті 1 Закону України «Про особливості доступу до інформації у сферах постачання електричної енергії, природного газу, теплопостачання, централізованого постачання гарячої води, централізованого питного водопостачання та водовідведення» та підпункту 17 пункту 5.5.1. глави 5.5 розділу V Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №312, що виявилось у порушенні права споживача ОСОБА_1 у наданні йому необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації.

Досліджуючи доводи апелянта про безпідставність надання відповідної інформації з огляду на те, що громадянин ОСОБА_1 не укладав з оператором систем розподілу договір про надання послуг з розподілу електричної енергії, що унеможливлює укладення договору про постачання електричної енергії, суд апеляційної інстанції враховує наступне.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію.

Частиною другою статті 1 Закону України «Про особливості доступу до інформації у сферах постачання електричної енергії, природного газу, теплопостачання, централізованого постачання гарячої води, централізованого питного водопостачання та водовідведення» визначено, що кожному споживачу у сферах постачання електричної енергії, природного газу, теплопостачання, централізованого постачання гарячої води, централізованого питного водопостачання та водовідведення гарантується безперешкодний та безоплатний доступ до інформації про:

1) стан розрахунків таким споживачем за спожиті товари, послуги, у тому числі про заборгованість з оплати за спожиті товари, послуги (за наявності), періоди, в яких виникла така заборгованість, відомості про обчислення її розміру, пільги та субсидії (у разі їх надання/призначення);

2) фактичні обсяги споживання таким споживачем товарів, послуг за попередні періоди.

Взаємовідносини, які виникають під час купівлі-продажу електричної енергії між електропостачальником (електропостачальниками) та споживачем (для власного споживання), а також їх взаємовідносини з іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії регулюються Правилами роздрібного ринку електричної енергії затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 312 (далі – ПРРЕЕ).

Положеннями підпункту 17 пункту 5.5.1 глави 5.5 розділу V ПРРЕЕ визначено, що споживач електричної енергії має право отримувати від відповідного електропостачальника інформацію, передбачену законодавством та умовами договору про постачання електричної енергії споживачу.

Таким чином, кожному споживачу у сфері постачання електричної енергії гарантується безперешкодний та безоплатний доступ до інформації про стан розрахунків таким споживачем за спожиті послуги, у тому числі про заборгованість з оплати за спожиті послуги, періоди, в яких виникла така заборгованість, відомості про обчислення її розміру, а також фактичні обсяги споживання таким споживачем послуг за попередні періоди.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

Нормами пункту 6 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

З наведених норм слідує, що власник нерухомого майна, який отримує житлово-комунальну послугу, зокрема, із постачання та розподілу електричної енергії, є індивідуальним споживачем.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу квартири від 16.09.2020 ОСОБА_1 став новим власником квартири АДРЕСА_2 .

Мотивуючи ненадання ОСОБА_1 інформації за вказаною адресою, позивач посилався на те, що відомості, які розкривають дані про споживача, нарахування та розрахунки за спожиту електричну енергію (фізичних осіб), визначені розпорядчими документами ПрАТ «Харківенергозбут» як конфіденційна інформація, а тому її надання можливе лише за укладеним договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг.

Колегія суддів враховує, що під час визначення обґрунтованості обмеження в доступі до інформації при аналізі відповідних справ Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) та вітчизняні суди застосовують «трискладовий тест».

Велика палата ЄСПЛ у рішенні від 08 листопада 2016 року у справі «Угорський Гельсінський комітет проти Угорщини» (заява № 18030/11) зазначила, що оцінка того, чи є відмова в доступі до інформації втручанням у права заявника на свободу вираження поглядів, має здійснюватися з урахуванням конкретних обставин справи (пункт 157).

Про необхідність застосування «трискладового тесту» ЄСПЛ також зазначає в пункті 25 рішення від 05 жовтня 2023 року у справі «Аврамчук проти України» (заява № 65906/13). Суд дійшов висновку, що національні суди не пояснили, чому частина п`ята статті 6 Закону № 2939-VI або його «трискладовий тест» не були застосовані у справі заявника. Це призвело до того, що суди не здійснили балансування потенційних інтересів, зокрема інтересу заявника в доступі до інформації суспільного значення та необхідності захисту прав приватних осіб.

Так, хоча «трискладовий тест» прямо не згадується в українському законодавстві, але за усталеною правозастосовчою практикою він є засобом перевірки наявності необхідних умов для обмеження доступу до інформації. Іншими словами, обмеження доступу до публічної інформації без застосування «трискладового тест» є незаконним і порушує право особи на інформацію. При цьому «трискладовим» тест названо тому, що він передбачає три умови, наявність яких (усіх разом) вимагається для обмеження доступу до інформації.

Для визначення можливості обмеження доступу до інформації застосовується «трискладовий тест» за частиною другою статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI (далі – Закон № 2939-VI), відповідно до якої обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Таким чином, передумовою для встановлення відкритості чи обмеження інформації є застосовування до такої інформації «трискладового тесту».

Для визначення можливості обмеження доступу до інформації застосовується «трискладовий тест» за частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI. Якщо розпорядник інформації встановив, що запитувана інформація є інформацією з обмеженим доступом, такий розпорядник інформації має встановити вид інформації з обмеженим доступом, за якою звернувся запитувач (конфіденційна, таємна або службова).

Наступний крок - потрібно визначити, чи запитувана інформація стосується інтересів національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, чи можливі заворушення або злочини при наданні доступу до запитуваної інформації, чи в інтересах охорони здоров`я населення може обмежуватись доступ до цієї інформації, чи не постраждає репутація або права інших людей у результаті надання доступу до цієї інформації, чи отримано запитувану інформацію конфіденційно, чи стосується така інформація питання авторитету й неупередженості правосуддя.

Якщо на всі поставлені питання відповідь негативна, розпорядник інформації надає доступ до запитуваної інформації.

Якщо хоча б на одне з поставлених вище питань є позитивна відповідь - розпорядник інформації має визначити, чи не буде розголошенням запитуваної інформації завдана істотна шкода зазначеним інтересам, наявність яких у запитуваній інформації він встановив.

Якщо відповідь на це питання негативна, розпорядник інформації надає запитувачу доступ до зазначеної інформації. Якщо відповідь на це питання позитивна, розпорядник інформації визначає: чи переважає шкода від оприлюднення такої інформації над суспільним інтересом у її отриманні. При позитивній відповіді на питання запитувачу інформації буде відмовлено в наданні доступу до запитуваної інформації. При негативній відповіді розпорядник інформації надає запитувачу доступ до запитуваної інформації .

Таким чином, передумовою для встановлення відкритості чи обмеження інформації, є застосовування до такої інформації «трискладового тесту».

Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з наведених вище трьох підстав означає, що відмова в доступі до публічної інформації є необґрунтованою.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 9901/510/18, від 18.01.2024 у справі №990/161/23, а також в постановах Верховного Суду від 28.07.2022 у справі №640/12641/20, від 05.06.2024 у справі №300/481/23, від 23.06.2026 у справі №420/35560/23 та інших.

Варто наголосити, що статтею 22 Закону № 2939-VI чітко визначені підстави для відмови у наданні доступу до публічної інформації.

Так, частинами першою та другою вказаної статті визначено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Суд звертає увагу, що відмова у задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою (пункт 3 частини четвертої статті 22 Закону № 2939-VІ), тобто у відмові розпорядник інформації зобов`язаний обґрунтувати наявність підстав для обмеження у доступі до публічної інформації, встановлені шляхом застосування «трискладового тесту», передбаченого частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI.

Колегією суддів також встановлено, що Положенням про комерційну таємницю та конфіденційну інформацію ПрАТ «Харківенергозбут», затвердженим протоколом засідання Наглядової ради ПрАТ «Харківенергозбут» від 04.02.2019 №1/2019, погоджено Перелік відомостей, що становлять комерційну таємницю та конфіденційну інформацію, до якої віднесено, серед іншого, відомості, що розкривають дані про споживача, нарахування і розрахунки за спожиту електричну енергію (для юридичних і фізичних осіб).

Разом з цим, вказаний Перелік слугує для розпорядників інформації та запитувачів критерієм щодо визначення інформації, доступ до якої може бути обмежено, за умови, що застосування «трискладового тесту» в кожному конкретному випадку підтверджує наявність підстав для такого обмеження.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає про непослідовність доводів позивача, оскільки відповідно до його позиції сам факт укладення договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг не усував би встановлений Положенням про комерційну таємницю та конфіденційну інформацію ПрАТ «Харківенергозбут», затвердженим протоколом засідання Наглядової ради ПрАТ «Харківенергозбут» від 04.02.2019 №1/2019, режим конфіденційності запитуваної інформації.

Отже, навіть за наявності такого договору відомості щодо нарахувань та розрахунків за спожиту електричну енергію не могли бути надані власнику квартири лише з цієї підстави.

Відповідачем не наведено жодних мотивів, з яких випливало б, що розкриття запитуваної інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, територіальної цілісності чи громадського порядку, спричинити заворушення або злочини, зашкодити охороні здоров`я населення, порушити авторитет чи неупередженість правосуддя, або що така інформація була отримана конфіденційно. Так само відповідач не обґрунтував, у чому саме полягає можливе порушення прав чи репутації інших осіб у разі надання повної інформації, а також не здійснив оцінки істотності такої шкоди, як це прямо передбачено другим етапом трискладового тесту.

Більше того, відповідач взагалі не здійснив зіставлення публічного та приватного інтересів, не оцінив, чи переважає можлива шкода від оприлюднення інформації над суспільним інтересом у її отриманні, що є завершальним і обов`язковим елементом трискладового тесту.

З огляду на викладене правове регулювання та висновки суду касаційної інстанції, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що не надавши споживачу ОСОБА_1 необхідну, доступну, достовірну та своєчасну було порушено його права як споживача передбачені пункт 5 частини першої статті 21 Закону України № 1023-ХІІ.

Колегія суддів також враховує, що обставини відмови в наданні запитуваної ОСОБА_1 інформації вже були предметом розгляду в межах справи №638/16899/24, підставою позову в якій було прийняття Головним управлінням Держпродспоживслужби в Харківській області постанови від 26.08.2024 № 3, якою ОСОБА_3 було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 170 грн. за ст. 156-1 КУпАП.

Так, рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 15.10.2024 у згаданій справі встановлено, що директор з питань інформаційної діяльності та технічної підтримки в особі Корольова С.В. зобов`язаний від імені ПрАТ «Харківенергозбут» надавати достовірну, повну та своєчасну інформації на запити споживачів, та повністю несе відповідальність за її ненадання. Разом з тим, всупереч вимогам пункту 5 частини першої статті 21 Закону № 1023- ХІІ директор з питань інформаційної діяльності та технічної підтримки ОСОБА_3 не надавав запитувану інформацію на запит від споживача ОСОБА_1 , у зв`язку з чим відповідно до частини першої статті 156-1 КУпАП на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 24.12.2024 залишено без змін рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 15.10.2024 у справі №638/16899/24.

Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Частина 6 статті визначає, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Суд звертає увагу, що преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Таке застосування норм процесуального права відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у пункті 32 постанови від 03.07.2018 у справі №917/1345/17 (провадження №12-144гс18), згідно з яким преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Таким чином, враховуючи, що обставини у справі №638/16899/24 та №520/27428/24 стосуються однієї і тієї ж події, факт допущення порушення прав споживача в частині ненадання достовірної, повної та своєчасної інформації на запит ОСОБА_1 є встановленим рішенням суду, яке набрало законної сили.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції відхиляє посилання апелянта на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28.07.2025 у справі №520/31594/24, оскільки предметом спору у зазначеній справі було визнання протиправними дій посадових осіб Головного Управління Держспоживслужби в Харківській області з проведення позапланової перевірки на підставі направлення №293 від 22.10.2024 та зі складання Акту від 05.11.2024 № 293, а також визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області, прийняте у формі Припису до Акту від 05.11.2024 № 293.

Так, відповідно до встановлених судами першої та апеляційної інстанції у вказаній справі за результатами здійснення заходу державного нагляду (контролю), проведеної позапланової перевірки, ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області прийнято рішення у формі припису до акту перевірки № 293 від 05.11.2024, яким зобов`язано усунути порушення, зазначене у акті перевірки, а саме: укласти/приєднати споживача ОСОБА_1 до договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії за адресою: АДРЕСА_1 на підставі попередньо наданих ним документів.

Отже, предметом розгляду справі №520/31594/24 були обставини проведення іншої перевірки та винесення іншого припису, зміст якого не є тотожним спірному в межах справи №520/27953/25, у зв`язку з чим апелянт помилково ототожнює преюдиціальні факти та оціночні судження (висновки) суду, що висловлені в судових рішеннях у справі №520/31594/24. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є преюдицією, що відповідає частині сьомій статті 78 КАС України.

Враховуючи зазначене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.

В аспекті оцінки інших аргументів учасників справи колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції під час розгляду справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до положень статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, повно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Харківенергозбут» залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2025 по справі №520/27428/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя К.В. Мінаєва

Судді В.В. Катунов Л.О. Фоміна

Повний текст постанови складено 14.07.2026 року