Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №591/12952/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 р.Справа № 591/12952/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,

за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 12.06.2026 року (ухвалене суддею Ніколаєнко О.О.) в справі № 591/12952/25

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2

про визнання протиправною та скасування постанови та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просив: скасувати постанову від 04.11.2025 р. №Х 10/25-223 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП; закрити провадження в справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 .

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 12.06.2026 р. відмовлено в задоволенні позову.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: КУпАП, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи, оскільки суд першої інстанції визнав доведеним, що нібито позивач вчинив адміністративне правопорушення 24.10.2025 р., хоча обґрунтовує це доказами його вчинення 25.10.2025 р.

Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою технічного запису не здійснювалося.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги позивача не підлягають задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Судовим розглядом встановлено, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_3 , є військовозобов`язаним.

24.10.2025 р. ІНФОРМАЦІЯ_4 складено направлення №5322711 позивача на проходження ВЛК для встановлення придатності до проходження військової служби, датою початку медичного огляду визначено 24.10.2025 р. У журналі обліку направлень це направлення зареєстровано та проставлено відмітку про відмову позивача від отримання.

25.10.2025 р. ІНФОРМАЦІЯ_4 складена повістка про виклик позивача на 25.10.2025 р. о 10:00 год. для проходження ВЛК та визначення призначення на особливий період. Від отримання повістки позивач відмовився, що підтверджується актом. У акті відмови від отримання повістки від 25.10.2025 р. уповноваженими особами відповідача також вказано, що текст повістки позивачу було доведено (озвучено) 25.10.2025 р.

25.10.2025 р. позивач подав заяву, у якій повідомив, що відмовляється від проходження ВЛК у зв`язку з порушенням його прав. На заяві мається штамп реєстрації ІНФОРМАЦІЯ_4 вхідної кореспонденції, датою реєстрації вказано 25.10.2025 р.

25.10.2025 р. відносно позивача співробітниками ІНФОРМАЦІЯ_5 складено протокол №Х 10/25-223 про адміністративне правопорушення. Відповідно до змісту протоколу 25.10.2025 р. у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_5 позивач під час дії особливого періоду категорично відмовився від проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 у формі направлення на ВЛК №5322711від 25.10.2025 р. Своїми діями порушив вимоги абз. 4 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим вчинено адміністративне правопорушення передбачене ч. 3 ст. 2101 КУпАП.

Розгляд справи про адміністративне правопорушення призначено на 04.11.2025 р. в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_5 . В протоколі позивач відмовився підписуватись про ознайомлення із правами та обов`язками, датою та місцем призначеного розгляду справи, отримання другого примірника протоколу, що зафіксовано особою, яка склала протокол та двома свідками. Додатками до протоколу вказано копію паспорта, облікову картку, довідку доставки, направлення на ВЛК, повістку, акт відмови від отримання повістки, заяву, копію журналу реєстрації направлень, відеозапис.

За результатами розгляду цього протоколу 04.11.2025 р. начальником ІНФОРМАЦІЯ_6 винесено постанову №Х 10/25-223 суть порушення у якій є аналогічною зазначеному у протоколі відносно позивача. Постановою позивача визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено штраф у розмірі 25500 грн.

Не погоджуючись із вищевказаною постановою про накладення адміністративного стягнення, позивачка звернувся до суду з цим позовом.

Відмовивши у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зробив висновок про те, що оскаржувана постанова винесена з додержанням вимог КУпАП України, а тому є законною і не підлягає скасуванню.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення (в подальшому - КУпАП), ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Згідно з ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Приписами статті 235 КУпАП визначено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема, про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію (у т.ч. передбачені статтями 210, 210-1 КУпАП).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Згідно з ст. 248 КУпАП, розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється на засадах рівності перед законом і органом (посадовою особою), який розглядає справу, всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови та інших обставин.

Відповідно до ч. 1 ст. 268 КУпАП, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що спірні правовідносини в даній справі склались з приводу правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП.

Відповідно до ч. 1 ст. 210-1 КУпАП, порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період, тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

При цьому, процедуру складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про такі адміністративні правопорушення як порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зіпсуття військово-облікових документів чи втрата їх з необережності (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України) врегульовано Інструкцією зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженою Наказом Міністерства оборони України №3 від 01.01.2024 р., який зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 05.01.2024 р. за № 36/41381.

Згідно з п. 3 розд. ІІ Інструкції № 3, у протоколі зазначається: дата і місце його складання, посада, прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягується до адміністративної відповідальності; місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативно-правовий акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, імена, по батькові (за наявності), адреси свідків (якщо вони є); пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.

До протоколу про адміністративне правопорушення долучаються докази, що підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Докази, які долучаються до протоколу, повинні містити достовірну інформацію, відповідати вимогам законодавства та правилам діловодства. Обов`язок щодо збирання доказів та оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення покладається на уповноважену особу, яка складає протокол (п. 6 розд. ІІ Інструкції № 3).

Судовим розглядом встановлено, що начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_2 винесено постанову №Х 10/25-223 від 04.11.2025 р., в якій зазначено, що 24.10.2025 о 08 год. 55 хв. під час дії особливого періоду ОСОБА_1 перебуваючи у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 , категорично відмовився від проходження медичного огляду для визначення ступеня придатності до військової служби, згідно з рішенням начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 у формі направлення на військово-лікарську комісію від 24.10.2025 № 5322711, чим порушив вимоги абз. 4 ч. 1 ст. 22 Закону України від 21.10.1993 № 3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Водночас, Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Відповідно до абз. 5 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону, особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Верховною Радою України 24.02.2022 р. прийнято Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 2102-ІХ, яким затверджено Указ Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 р. «Про введення воєнного стану в Україні», відповідно до якого в Україні введено воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022 р. строком на 30 діб. Строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався відповідними Указами Президента України та триває.

Указом Президента України № 65/2022 від 24.02.2022 р. оголошено проведення загальної мобілізації.

Обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації передбачені статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Згідно з абз. 4 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», громадяни зобов`язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Відповідно до ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані, зокрема прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень призовника, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов`язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів.

Аналіз вищевикладених норм законодавства вказує, що громадяни зобов`язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, а громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України зобов`язані прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для проходження медичного огляду.

Відповідно до п. 74 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024 р. (в подальшому - Порядок № 560), резервістам та військовозобов`язаним, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, за рішенням керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки видається направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду за формою згідно з додатком 11, яке реєструється у письмовій формі у журналі реєстрації направлень на військово-лікарську комісію за формою згідно з додатком 12 та видається військовозобов`язаному та резервісту під особистий підпис.

Під час вручення направлення резервістам та військовозобов`язаним під особистий підпис доводяться вимоги законодавства щодо відповідальності громадян за ухилення від військової служби під час мобілізації, у тому числі за ухилення від проходження медичного огляду за направленням районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, та строк завершення медичного огляду (п. 74-1 Порядку № 560).

Згідно з протоколом № Х 10/25-223 від 25.10.2025 р., позивач відмовився від проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 у формі направлення на ВЛК №5322711від 25.10.2025 р. Згідно з протоколом, позивача повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться 04.11.2025 р. о 14 год. 00 хв. у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_6 , роз`яснено зміст ст. 63 Конституції України, роз`яснено права та обов`язки, передбачені ст. 268 КУпАП. Протокол № Х 10/25-223 містить відомості про те, що ОСОБА_1 від пояснення, підписання та отримання другого примірника протоколу відмовився у присутності свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Зі змісту оскаржуваної постанови встановлено, що позивач не з`явився на розгляд адміністративної справи, про причини своєї неявки не сповістив.

04.11.2025 р. винесено оскаржувану постанову № Х 10/25-223 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 25500 грн.

Відповідачем до матеріалів справи надано направлення на військово-лікарську комісію від 24.10.2025 р. № 5322711 (дата початку медичного огляду 24.10.2025 р.), також надано копію картки обстеження та медичного огляду, в котрій відсутні відомості про проходження лікарів і т.п. та проходження ВЛК в цілому.

Крім того, матеріали справи містять акт відмови від отримання повістки про проходження ВЛК, яким також зафіксовано відмову позивача від підпису повістки про виклик від 25.10.2025 р. для проходження ВЛК та визначення призначення на особливий період на 25.10.2025 р. на 10:00.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що матеріали справи містять належні докази про відмову позивача від проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.

Виходячи із наявності у матеріалах справи доказів про відмову позивача від проходження медичного огляду, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що у відповідача наявні підстави для винесення постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

При цьому, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи позивача про те, що відповідачем в оскаржуваній постанові вказано, що позивача визнано винним у тому, що він 24.10.2025 р. о 8 годині 55 хвилин категорично відмовився від проходження медичного огляду для визначення ступеня придатності до військової служби, оскільки помилкова неточність в даті відмови позивача від проходження від ВЛК не спростовує висновків про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а тому складання постанови уповноваженим органом про притягнення його до адміністративної відповідальності є правомірним.

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005 р.; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006 р.; п. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010 р.; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994 р., п. 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Зарічного районного суду м. Суми від 12.06.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 271, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 12.06.2026 року по справі № 591/12952/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич