Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №953/3081/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 р.Справа № 953/3081/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,

за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Київського районного суду м. Харкова від 09.06.2026 року (ухвалене суддею Демченко С.В.) в справі № 953/3081/26

за позовом ОСОБА_1

до Державної служби України з безпеки на транспорті

про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просив: скасувати постанову серії АВ № 00009545 від 23.12.2025 р. в справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України про накладення штрафу в розмірі 34000 грн.; справу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 132 КУпАП закрити у зв`язку із вчиненням ним адміністративного правопорушення в стані крайньої необхідності.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 09.06.2026 р. позов задоволено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Київського районного суду м. Харкова від 09.06.2026 р. та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме, вимог: КУпАП, Закону України «Про автомобільний транспорт», Закону України «Про дорожній рух», Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Відповідач зазначає, що лист командира тактичної групи «Слобода» від 30.09.2025 р. № 275, адресованого генеральному директору Комунального підприємства «Харківські теплові мережі», не може розцінюватись як розпорядження (наказ, директива) військового командування, що свідчить про безпідставність застосування абз. 7 п. 22.5 ПДР України. Відповідач вважає, що позивачем ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, ні під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не надано рішення військового командування, в інтересах якого здійснювалось перевезення позивачем.

Позивач подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Судовим розглядом встановлено, що 23.12.2025 р. головним спеціалістом відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень управління автоматичної фіксації порушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті Державної служби України з питань безпеки на транспорті Павленко А.М., винесена постанова серії АВ № 00009545 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 132-1 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 34000 грн.

Зі змісту спірної постанови вбачається, що 04.11.2025 р. о 13 год. 27 хв. за адресою М-03, км 534+863, Харківська область, автоматичним пунктом фіксації адміністративних правопорушень, у сфері безпеки на автомобільному транспорті зафіксовано транспортний засіб Кобальт АС-3253/3-8 FKM-1 ДНЗ НОМЕР_1 , із перевищенням нормативних параметрів зазначених пунктом 22.5 ПДР України: перевищення загальної маси транспортного засобу на 20,288 % (5,275 тон), при дозволеній максимальній фактичній масі 26 тон, навантаження на здвоєні осі транспортного засобу на 21,358% (4,058 тон) при дозволеному максимальному навантаженні на здвоєні осі 19 тон та відстані між осями від 1,3 м до 1,8 м при спарених колесах.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 автомобіль Кобальт АС-3253/3-8 FKM-1, номерний знак НОМЕР_1 , зареєстрований за Комунальним підприємством «Харківські теплові мережі».

ОСОБА_1 з 04.02.2021 р. приступив до виконання обов`язків на посаді генерального директора комунального підприємства «Харківські теплові мережі» відповідно до розпорядження міського голови від 02.02.2021 р. № 142/2к «Про призначення на посаду», що підтверджується копією наказу від 04.02.2021 р. № 59-к.

Згідно з витягом з наказу Міністерства енергетики України від 15.07.2024 р. № 259 «Про визначення підприємств паливно-енергетичного комплексу критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період (Протокол № 30)» КП «Харківські теплові мережі» визнано критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.

Відповідно до листа командира тактичної групи «Слобода» Уніятова С. від 30.09.2025 р. № 275, адресованого генеральному директору Комунального підприємства «Харківські теплові мережі», з метою своєчасної підготовки рубежів до оборони відповідно до затвердженого плану підготовки та оборони Харкова тактична група «Слобода» просила КП «Харківські теплові мережі» надати з 01 жовтня по 20 грудня 2025 року автомобілі для перевезення великогабаритного вантажу (залізобетонні конструкції, блоки, щебінь, тощо), екскаватори (в тому числі на гусеничній базі) для виконання фортифікаційних заходів в смузі відповідальності тактичної групи «Слобода».

Розпорядженням директора транспортної філії КП «Харківські теплові мережі» від 04.11.2025 р. № 887/24 зобов`язано водія ОСОБА_2 невідкладно виїхати на автомобілі Кобальт АС-3253/3-8 FKM-1, номерний знак НОМЕР_1 , в супроводі відповідальної особи тактичної групи «Слобода» для доставлення залізобетонних конструкцій, блоків, щебеню, тощо, які необхідні для виконання фортифікаційних заходів.

Відповідно до подорожнього листа вантажного автомобіля № 960349 від 04.11.2025 р., самоскид Кобальт АС-3253/3-8 FKM-1, номерний знак НОМЕР_1 , водій ОСОБА_3 здійснював перевезення блоків, в тому числі за маршрутом ТФ - Кочеток.

Позивач не погодився з постановою про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України серії АВ №00009545 від 23.12.2025 р., звернувся з цим позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивач у спірних правовідносинах виступав як виконувач перевезень з метою забезпечення обороноздатності держави за рішенням військового командування, на підставі чого його відповідальність у даній справі виключена положеннями абз. 7 п. 22.5 ПДР України, тому позивач підлягає звільненню від адміністративної відповідальності, оскільки адміністративне правопорушення, за яке його притягнуто до відповідальності за ч. 2 ст. 132-1 КУпАП на підставі постанови АВ №00009545 від 23.12.2025 р. вчинене в стані крайньої необхідності.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1, 3 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 р. №103 зі змінами, встановлено, що Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 р. № 3353-XII (в подальшому - Закон № 3353-XII), учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Закону № 3353-XII, з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.

Стаття 8 КУпАП визначає, що особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.

Відповідно до ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України Про дорожній рух, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (в подальшому - ПДР).

Згідно з п. 1.3 ПДР, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Відповідно до п. 1.5 ПДР, дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

Згідно з п. 1.9 ПДР, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Положеннями частини 2 статті 132-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху великогабаритними і великоваговими транспортними засобами автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про автомобільні дороги», рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженням з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Визначення поняття великовагових та великогабаритних транспортних засобів міститься у постанові Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 р. № 879 «Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування», зокрема це транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 ПДР.

Згідно з п. 22.5 ПДР, за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

02.11.2022 р. набула чинності Постанова Кабінету Міністрів України № 1217 від 28.10.2022, якою, у тому числі, п. 22.5 Правил дорожнього руху було доповнено абзацом наступного змісту: «У період воєнного стану в Україні та протягом трьох місяців з дня його припинення або скасування вимоги абзаців першого та другого цього пункту не поширюються на транспортні засоби, які здійснюють перевезення вантажів з метою їх використання для забезпечення обороноздатності держави за рішенням військового командування, в інтересах якого здійснюється таке перевезення».

Отже, підставою для виключення відповідальності особи за порушення нормативних параметрів, зазначених пунктом 22.5 ПДР України, є наявність таких умов: 1) транспортні засоби здійснюють перевезення вантажів з метою їх використання для забезпечення обороноздатності держави; 2) наявність рішення військового командування про таке перевезення, в інтересах якого здійснюється таке перевезення.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 р. № 64/2022 (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ), у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, введено в Україні воєнний стан з 24.02.2022, який триває по теперішній час.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», військовим командуванням, якому згідно з цим Законом надається право разом з органами виконавчої влади, військовими адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати заходи правового режиму воєнного стану, є: Головнокомандувач Збройних Сил України, Командувач об`єднаних сил Збройних Сил України, командувачі видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командувачі (начальники) органів військового управління, командири з`єднань, військових частин Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

Судовим розглядом встановлено, що 04.11.2025 р. о 13 год 27 хв за адресою М-03, км 534+863, Харківська область, транспортний засіб Кобальт АС-3253/3-8 FKM-1, номерний знак НОМЕР_1 , здійснював перевезення блоків, на виконання розпорядження керівника Транспортної філії Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» №887/24 від 04.11.2025 р., з метою своєчасності підготовки рубежів для оборони м. Харкова та Харківської області, відповідно до вимог ст. 15 Закону України "Про оборону України", для виконання фортифікаційних заходів відповідно до листа командира тактичної групи "Слобода" №275 від 30.09.2025 р.

В свою чергу, згідно з витягом з наказу Міністерства енергетики України від 15.07.2024 № 259 «Про визначення підприємств паливно-енергетичного комплексу критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період (Протокол № 30)» КП «Харківські теплові мережі» визнано критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що позивач, як керівник Комунального підприємства «Харківські теплові мережі», у спірних правовідносинах виступав як виконувач перевезень з метою забезпечення обороноздатності держави за рішенням військового командування, на підставі чого його відповідальність у даній справі виключена положеннями абз. 7 п. 22.5 ПДР України, тобто його дії є законні та обґрунтовуються «нагальною соціальною потребою» в розумінні практики Європейського суду з прав людини.

Суд апеляційної скарги не приймає доводи апеляційної скарги про те, що матеріали справи не містять жодного доказу прийняття відповідного рішення командуванням, що виключає можливість застосування п. 22.5 ПДР (із внесеними змінами), оскільки такі спростовуються матеріалами справи, які містять листи командира тактичної групи «Слобода» полковника ОСОБА_4 від 30.09.2025 р. №275 та від 16.12.2025 р. №335 до Генерального директора Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» Василя Скопенка з проханням на безоплатній основі, з метою своєчасної підготовки рубежів до оборони відповідно затвердженого Плану підготовки до оборони та оборони Харків, надавати, з 01 жовтня по 20 грудня 2025 року автомобілі для перевезення великогабаритного вантажу (залізобетонні конструкції, блоки, щебінь тощо), екскаватори (в тому числі на гусеничній базі) для виконання фортифікаційних заходів в смузі відповідальності тактичної групи "Слобода". Зокрема, надати транспортні засоби в кількості двох одиниць, на безоплатній основі, для організації перевезення невибухових інженерних загороджень (ПЗ-1) в кількості 30000 штук, за маршрутом Балаклея-Харків.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що абз. 7 п. 22.5 ПДР України не містить вимоги щодо обов`язкового підтвердження перевезення виключно наказом, директивою чи іншим документом конкретно визначеної форми. Вказана норма пов`язує можливість здійснення відповідного перевезення з його виконанням в інтересах оборони держави та на виконання завдань військового командування. При цьому законодавством не встановлено вичерпного переліку документів, якими можуть підтверджуватися такі обставини.

Лист командира тактичної групи є офіційним документом, виданим уповноваженою службовою особою військового управління в межах її компетенції та фактично відображає волевиявлення військового командування щодо необхідності здійснення перевезення та підтверджує його зв`язок із виконанням завдань оборони держави. Отже, такий документ є належним та допустимим доказом на підтвердження обставин, для встановлення яких його було видано.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідач в апеляційній скарзі жодним чином не обґрунтовує своє твердження про те, що командир угрупування об`єднаних сил Тактичної групи «Слобода» не є військовим командуванням інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

Згідно з пп. 7 п. 4 розділу ІІ Інструкції з оформлення уповноваженими посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства інфраструктури України від 27.09.2021 р. №512 під час опрацювання матеріалів інформаційного файлу з використанням системи уповноважена посадова особа з`ясовує наявність інформації про обставини, що виключають адміністративну відповідальність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Разом з тим, відповідач при прийнятті спірної постанови не з`ясовував наявність інформації про обставини, що виключають адміністративну відповідальність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 132-1 КУпАП.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що для попередження ліквідацій руйнувань та укріплення рубежів до оборони та для виконання фортифікаційних заходів в умовах постійних оголошених повітряних тривог на території Харківської області в смузі відповідальності тактичної групи «Слобода» автомобіль Кобальт АС-3253/3-8 FKM-1, днз НОМЕР_1 з метою забезпечення обороноздатності держави та за наявності рішення військового командування про таке перевезення, в інтересах якого здійснюється таке перевезення, тобто здійснював відповідні перевезення в стані крайньої необхідності.

Слід зазначити, що у разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки діяння, вчинене в стані крайньої необхідності, не просто є підставою для звільнення особи від адміністративної відповідальності. Воно позбавляє сам вчинок ознаки протиправності, перетворюючи його на суспільно корисний акт, адже збережене благо є вагомішим за заподіяну шкоду. Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.

Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається.

Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема, не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте визначальним має бути об`єктивний критерій.

Підставою крайньої необхідності є небезпека інтересам, які охороняються адміністративним законодавством. Ця небезпека може бути викликана: 1) протиправними діями людини: 2) діями тварин; 3) природними явищами; 4) джерелом підвищеної небезпеки (технічними та транспортними засобами) тощо. Крім того, крайню необхідність можна визнати правомірною лише при наступних обставинах (ознаках): - небезпека не може бути усунена іншим шляхом, окрім як заподіяння шкоди, тобто крайня необхідність є єдиним засобом захисту від небезпечних дій; - при крайній необхідності шкода завдається не джерелу небезпеки, а інтересам третіх осіб; - шкода, яка заподіюється при крайній необхідності, повинна бути меншою, ніж та, яка попереджена.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає правильний висновок суду першої інстанції, що допущене позивачем перевищення нормативних вагових параметрів транспортного засобу було вимушеним і вчиненим виключно в стані крайньої необхідності з метою оперативного доставлення матеріалів для фортифікаційних споруд та забезпечення обороноздатності держави в умовах воєнного стану. Зважаючи на те, що шкода від допущеного порушення Правил дорожнього руху є значно меншою за відвернену небезпеку та збережене суспільне благо. Суд апеляційної інстанції вважає, що вчинене порушення є менш значним, ніж відвернена шкода.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі вчинення дії в стані крайньої необхідності.

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач підлягає звільненню від адміністративної відповідальності, оскільки адміністративне правопорушення, за яке його було притягнуто до відповідальності за ч. 2 ст. 132-1 КУпАП на підставі постанови серії АВ № 00009545 від 23.12.2025 р. було вчинене в станій крайньої необхідності.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на рішення Другого апеляційного адміністративного суду від 21.12.2023 р. в справі № 645/1295/24, є не обґрунтованими, оскільки дане судові рішення не є рішенням, яке є обов`язковим до врахування, та таким що має преюдиційне значення для вирішення справи в розумінні положень ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Інші доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005 р.; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006 р.; пу. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010 р.; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994 р., п. 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Харкова від 09.06.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 271, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 09.06.2026 року по справі № 953/3081/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич