Постанова від 08 липня 2026 р. у справі №686/4910/25-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110

e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Унікальний номер справи 686/4910/25-ц Апеляційне провадження № 22-ц/824/12349/2026Головуючий у суді першої інстанції - Литвинова І.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Оніщук М.І.,

судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В.,

секретар Цалко Д.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 квітня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України про відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України, згідно з яким просив стягнути з держави Україна на його користь 45 000 000 грн. 00 коп. моральної шкоди, завданої навмисним тривалим невиконанням рішення суду (справа № 686/19620/22).

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що постановою Хмельницького апеляційного суду від 14.03.2023 у справі № 686/19620/22 зобов`язано Хмельницьку обласну прокуратуру розглянути звернення ОСОБА_1 до прокуратури Хмельницької області з приводу виплати йому втраченого заробітку та інших грошових доходів, які він втратив внаслідок проведення досудового розслідування № 32014240000000028 від 16.05ю2014 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 212 та ч. 2 ст. 366 КК України та прийняти нову постанову у порядку, передбаченому ст. 12 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" № 266-94 від 01.12.1994.

Разом з тим, позивач вказував, що постанова Хмельницького апеляційного суду від 14.03.2023 у цивільній справі № 686/19620/22 до теперішнього часу не виконана, його звернення до прокуратури Хмельницької області з приводу виплати втраченого заробітку не розглянуте, постанова у порядку, передбаченому ст. 12 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", не прийнята.

За вказаних обставин, позивач звернувся до суду з даним позовом, який просив задовольнити у повному обсязі.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21.04.2026 у задоволенні позову відмовлено (а.с. 99-103).

В апеляційній скарзі позивач, позивач, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, а також невідповідність висновків фактичним обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

В обгрунтування апеляційної скарги вказує, що оскаржуване рішення ухвалено незаконним складом суду, оскільки суддю, яка розглядала дану справу, визначено відповідно до Положення Ради суддів України про автоматизовану систему документообігу, у той час як з 29.09.2026 право затверджувати положення щодо авторозподілу справ перейшло до Вищої Ради Правосуддя.

Зазначає, що суд першої інстанції провів підготовче засідання по справі, порушуючи вимоги ст. 197 ЦПК України.

Вказує, що усупереч ст. 265 ЦПК України, суд першої інстанції не зазначив у рішенні:

- докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення;

- мотивовану оцінку кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмету спору,є явно необгрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику;

- чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що представництво інтересів держави в судах України забезпечує Міністерство юстиції України.

На думку апелянта, суд першої інстанції не врахував, що невиконання рішення суду завдає моральної шкоди особі, для якої ці доходи (які не можливо отримати), були єдиним джерелом існування та їх неотримання призвело до позбавлення можливості реалізації своїх звичок та бажань, а також погіршення відносин з оточуючими людьми. порушення положень ст. 56 Конституції України та права на справедливий суд має негативні наслідки морального характеру відносно позивача.

04.06.2026 до суду надійшов відзив відповідача на апеляційну скаргу, в якому він просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Учасники справи у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини своєї неявки у судове засідання суд не повідомили.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 372 ЦПК України, судом апеляційної інстанції визнано за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, постановою Хмельницького апеляційного суду у справі № 686/19620/22 від 14.03.2023 визнано протиправними дії прокуратури Хмельницької області щодо не розгляду у місячний строк заяви ОСОБА_1 від 01.03.2017 про відшкодування втраченого заробітку та втраченого прибутку внаслідок здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні.

Скасовано постанову прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби Хмельницької обласної прокуратури Балюка В.О. від 31.03.2021, якою відшкодовано заробіток та інші грошові доходи ОСОБА_1 , а також іншу шкоду, яку він втратив внаслідок проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 32014240000000028 від 16.05.2014, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 212 та ч. 2 ст. 366 КК України у розмірі 0 грн. 00 коп.

Зобов`язано Хмельницьку обласну прокуратуру розглянути звернення ОСОБА_1 до прокуратури Хмельницької області з приводу виплати йому втраченого заробітку та інших грошових доходів, які він втратив внаслідок проведення досудового розслідування № 32014240000000028 від 16.05.2014, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 212 та ч. 2 ст. 366 КК України та прийняти постанову у порядку, передбаченому ст. 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01.12.1994.

Звертаючись до суду з позовом та заявляючи свої позовні вимоги саме до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України, позивач посилався на те, що постанова Хмельницького апеляційного суду від 14.03.2023 у цивільній справі № 686/19620/22 до теперішнього часу не виконана, його звернення до прокуратури Хмельницької області з приводу виплати втраченого заробітку не розглянуте, постанова у порядку, передбаченому ст. 12 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", не прийнята, а отже наявні підстави для відшкодування моральної шкоди.

Так, статтею 1173 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування. Тобто правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно- наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача.

Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов`язку з відшкодування шкоди.

Крім того, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього органу чи його посадових чи службових осіб. При цьому факт неправомірності (незаконності) прийняття неправомірного рішення, вчинення дії чи бездіяльності органів державної влади, що призвели до завдання шкоди, повинен бути встановлений у передбаченому законом порядку, тобто повинен підтверджуватись відповідним рішенням, ухвалою, постановою, вироком суду, яке має преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності є відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили.

Таким чином, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювана та вину.

Відповідно до частини першої статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач та відповідач.

Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, належним відповідачем є особа, яка має відповідати за пред`явленим позовом.

Відповідачем у цій справі позивач визначив Державу Україна, яка є самостійним учасником цивільних правовідносин.

Водночас, відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно із частиною четвертою статті 58 ЦПК України держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.

У свою чергу, під компетенцією розуміють сукупність предметів відання, завдань, повноважень, прав і обов`язків державного органу або посадової особи, що визначаються законодавством.

Обов`язковою умовою участі у судочинстві того чи іншого органу державної влади є відповідність заявлених вимог компетенції та повноваженням такого органу влади.

При цьому слід зауважити, що передбачене статтею 58 ЦПК України правило про те, що держава бере участь у справі, зокрема, через відповідний орган державної влади відповідно до його компетенції, означає й те, що юридичну оцінку оспорюваним рішенням, діям та/або бездіяльності суд може надати виключно з урахуванням меж повноважень, визначних державою для цього органу.

Так, Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади, діє та керується у своїй діяльності Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №228 (з подальшими змінами та доповненнями; далі за текстом - Положення № 228), в якому закріплені основні завдання та повноваження Міністерства юстиції України.

Згідно з пунктом 4 Положення № 288 Міністерство юстиції України відповідно до покладених на нього завдань:

- Бере участь у справах, діє в судах України від імені та в інтересах держави у випадках, передбачених законом, зокрема через територіальні органи Мін`юсту;

- Забезпечує представництво інтересів держави, Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, його посадових осіб під час урегулювання спорів, розгляду в закордонних юрисдикційних органах справ за участю іноземного суб`єкта та України;

- Забезпечує підготовку документів та представництво України в Європейському суді з прав людини під час розгляду справ про порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;

- Забезпечення самопредставництва Мін`юсту як органу державної влади, який у випадках, передбачених законом, бере участь у справах та діє у судах України від імені та в інтересах держави, зокрема через територіальні органи Мін`юсту; здійснення захисту інтересів України під час урегулювання спорів і розгляду в закордонних юрисдикційних органах справ за участю іноземних суб`єктів та України.

Відповідно до п. 5 Положення № 228 Міністерство юстиції України з метою організації своєї діяльності забезпечує в межах повноважень, визначених у цьому Положенні, самопредставництво інтересів Кабінету Міністрів України, Мін`юсту, зокрема як органу, який у передбачених законом випадках берез участь у справах та діє у судах України від імені та в інтересах держави, інших осіб, яке здійснюється без окремого доручення керівника державними службовцями самостійних структурних підрозділів апарату Мін`юсту відповідно до положень, що затверджуються наказом Міністра, а також без окремого доручення керівника - державними службовцями структурних підрозділів територіальних органів Мін`юсту відповідно до положень, що затверджуються наказом керівника відповідно територіального органу Мін`юсту.

Отже, Міністерство юстиції України дійсно наділене повноваженнями діяти у судах України від імені та в інтересах держави, але в тих випадках, коли це передбачено спеціальним законом або Положенням № 228, в якому чітко зазначено випадки, коли Міністерство юстиції України є представником саме держави у судах.

При цьому, як вірно зазначив суд першої інстанції, безумовне залучення Міністерства юстиції України в якості представника держави в судах в усіх випадках є помилковим.

Таким чином, встановивши, що Міністерство юстиції України не є органом державної влади, який наділений повноваженнями реалізовувати від імені держави права та обов`язки у правовідносинах, які пов`язані з розглядом прокуратурою звернень громадян, а відтак є неналежним суб`єктом владних повноважень, що має діяти від імені держави як відповідача у даній справі, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову позивача, пред`явленого до неналежного відповідача.

При цьому, слід зауважити, що примусове виконання судового рішення покладено Законом на органи виконавчої служби, проте у матеріалах справи відсутні відомості звернення позивача до органів виконавчої служби з метою примусового виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

Посилання апелянта на порушення судом першої інстанції вимог ст. 197 ЦПК України при проведенні підготовчого засідання колегія суддів оцінює критично, адже в апеляційній скарзі апелянтом не зазначено, які саме питання, на його думку, суд першої інстанції не вирішив при проведенні підготовчого засідання, а лише наведено цитування положень ст. 197 ЦПК України.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, позивач участі у судових засіданнях не приймав, заяв чи клопотань процесуального характеру не заявляв.

Твердження апелянта про розгляд справи незаконним складом суду колегія суддів відхиляє, адже останні не підтверджуються жодними належними та допустимими доказами і зводяться виключно до власного помилкового тлумачення законодавства України щодо автоматизованої системи документообігу у судах.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не досліджено належним чином зібрані у справі докази та не встановлено всі обставини у справі, розцінюються апеляційним судом критично і до уваги не приймаються, оскільки зводяться лише до переоцінки доказів у справі, яким було надано належну правову оцінку судом першої інстанції, з дотриманням вимог процесуального закону.

При цьому, слід зауважити, що наведені в апеляційній скарзі доводи, які на думку скаржника, є підставою для скасування рішення суду, є тотожними із його поясненнями на обгрунтування позовних вимог, ці доводи були предметом судового розгляду в суді першої інстанції, яким суд надав грунтовну оцінку, яка узгоджується з вимогами закону і з якою у суду апеляційної інстанції відсутні підстави не погодитися.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Більше того, воно дозволяє судам нижчих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Отже, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам позивача належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та постановив законне і правильне по суті рішення.

При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 квітня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України про відшкодування моральної шкоди - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст постанови складений 13 липня 2026 року.

Суддя-доповідач М.І. Оніщук

Судді В.А. Шебуєва

О.В. Кафідова