Постанова від 07 липня 2026 р. у справі №754/11893/21 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2026 року м. Київ

Справа № 754/11893/21

Провадження №22-ц/824/7915/2026

Резолютивна частина постанови оголошена 08 липня 2026 року

Повний текст постанови складено 13 липня 2026 року

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А.М.,

суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.

секретаря: Узлій М.М.

учасники справи: заявник ОСОБА_1

стягувач ОСОБА_2 ,

заінтересована особа Печерський відділ Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ)

розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 19 грудня 2025 року, постановлену у складі судді Зотько Т.А., -

В С Т А Н О В И В :

В грудні 2025 року в інтересах заявника ОСОБА_1 до суду звернувся адвокат Котвицький Є.О. з заявою, в якій просить дублікат виконавчого документу №2/4014/09, виданий Деснянським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліментів в розмірі всіх видів його заробітку (доходу), щомісячно з дня пред`явлення позову, визнати таким, що не підлягає виконанню.

Заяву обґрунтовує тим, що на стадії виконання рішення суду про стягнення з нього аліментів на утримання неповнолітнього сина, заявник зі стягувачкою досягли домовленості про те, що він в рахунок сплати аліментів на утримання дитини, передав у власність сина на підставі договору дарування від 15.12.2017 нежитлове приміщення, загальною площею 42,3 м.кв. по АДРЕСА_1 , після чого стягувачка відмовилась від отримання аліментів, про що подала 30.03.2018 відповідну заяву до відділу ДВС про завершення виконавчого провадження про стягнення аліментів у зв`язку з набуттям права на нерухомість ст..190 СК України, а відтак з вказаного часу спірний виконавчий документ є таким, що не підлягає виконанню. Разом з тим, у зв`язку з незаконним та безпідставним не закриттям виконавчого провадження та внесення щодо заявника відомостей до Єдиного реєстру боржників, а також наявністю постанови про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, заявник позбавлений можливості отримати необхідне та належне лікування з необхідністю оперативного втручання в лікарні м.Золінген (ФРН) після отриманого поранення під час проходження військової служби, пов`язаної з захистом держави.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 19 грудня 2025 року заяву ОСОБА_1 , стягував - ОСОБА_2 , заінтересована особа: Печерський відділ Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню залишено без задоволення.

Не погоджуючись з судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвали нове судове рішення про задоволення заяви.

Зазначає, що на його переконання суд першої інстанції помилково звів аналіз цієї норми виключно до формальної чинності виконавчого листа, не встановивши, чи існує станом на час розгляду справи сам обов`язок зі сплати аліментів.

Натомість предметом розгляду за ст. 432 ЦПК України є не законність рішення, а наявність або відсутність обов`язку боржника. Суд не надав належної оцінки факту добровільного припинення аліментного зобов`язання. (Договір дарування нерухомості Боржником від 15.12.17 р., Заява про прийняття нерухомого майна Стягувачем в порядку ст.190 СК України від 30.03.18 р., яка стала підставою закриття виконавчого провадження ).

Відповідно до Постанови Верховного суду України від 17.05.2023 року у справі № 199/2951/21 зроблено висновок про те, що між стягувачем і Боржником немає інших грошових зобов`язань, окрім аліментних, тобто кошти та майно передане добровільно Стягувачу є сплата аліментів на дитину.

Матеріалами справи та судом підтверджено факт, що: 15.12.2017 ОСОБА_1 передав у власність сина ОСОБА_3 нежитлове приміщення площею 42,3 кв.м. за адресою : АДРЕСА_1 в інтересах якого діяла Стягувач - ОСОБА_2 (оціночна вартість майна - 1 837 791 грн. ); 30.03.2018 ОСОБА_2 особисто звернулась до органу ДВС Печерського району м. Києва із заявою про завершення виконавчого провадження у зв`язку з набуттям дитиною права власності на нерухоме майно відповідно до ст. 190 СК України; стягувачка фактично добровільно відмовилась від подальшого примусового стягнення аліментів, що є формою реалізації її цивільних прав.

Таким чином, аліментне зобов`язання було припинене за згодою сторін та реалізоване шляхом передання майна, що відповідає змісту ст. 190 СК України незалежно від назви правочину.

Суд же формально ототожнив назву договору з його правовою природою, що суперечить правовій позиції Верховного Суду, відповідно до якої визначальним є реальний зміст правовідносин, а не назва договору.

Суд дійшов помилкового висновку, що договір дарування не може вважатися підставою припинення аліментів.

Фактичне виконання домовленості між батьками має пріоритет надформальним тлумаченням назви правочину.

Суд не врахував заборону подвійного стягнення аліментів. Видача дубліката виконавчого листа у 2021 році та подальше примусове виконання створює ризик подвійного стягнення, порушує принцип правової визначеності та суперечить балансу інтересів сторін.

Суд першої інстанції не оцінив наслідки збереження чинності виконавчого листа для прав апелянта, зокрема: внесення до Єдиного реєстру боржників; обмеження права на виїзд за кордон; перешкоджання отриманню життєво необхідного лікування йому, як особі з інвалідністю внаслідок війни, який не зважаючи на хворобу продовжує служити в ЗСУ і захищати Батьківщину.

Крім того , суд першої інстанції не врахував правові позиції Верховного Суду щодо застосування ст. 432 ЦПК України де Верховний Суд неодноразово наголошував, що предметом розгляду заяви за ст. 432 ЦПК України є саме наявність або відсутність обов`язку боржника, а не формальна чинність виконавчого документа.

Інші учасники справи правом подання відзиву не скористалися.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник адвокат Мойсеєнко Н.Д. підтримали доводи апеляційної скарги.

Судові повістка, яка надсилалися ОСОБА_2 повернулася до апеляційного суду з відміткою "адресат відсутній", а відповідно до п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Печерський відділ Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Київ) відповідно до звіту про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином.

За таких обставин, апеляційний суд в складі колегії суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності ОСОБА_2 та Печерського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Київ).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного висновку.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання дублікату виконавчого листа про стягнення аліментів ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що договір дарування не може вважатися підставою припинення стягнення аліментів.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до положень частини другої статті 432 ЦПК України, суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

За змістом вказаної норми виконавчий лист може бути визнаний судом таким, що не підлягає виконанню лише у випадку: 1) якщо його було видано помилково; 2) якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

При цьому словосполучення "або з інших причин" стосується саме припинення обов`язку боржника, який підлягає виконанню. Підстави припинення зобов`язання визначені главою 50 розділу І книги п`ятої ЦК України.

Так, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань, переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.

Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; - видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що законодавець встановлює підстави, за яких суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, зокрема, у разі якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Однак, перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом статті 432 ЦПК України, не є вичерпним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.

У цьому випадку саме на суд покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувана на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

Встановлено, що на підставі рішення Деснянського районного суду м.Києва від 02.11.2009 року було видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліментів в розмірі всіх видів його заробітку (доходу), щомісячно з дня пред`явлення позову.

Відповідно до вимог ст.190 СК України, той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо).

Такий договір нотаріально посвідчується. Право власності на нерухоме майно за таким договором виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону.

Якщо дитина досягла чотирнадцяти років, вона бере участь в укладенні цього договору.

Набувачем права власності на нерухоме майно є сама дитина або дитина і той із батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно.

У разі укладення такого договору той із батьків, з ким проживає дитина, зобов`язується самостійно утримувати її.

Укладення договору не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від обов`язку брати участь у додаткових витратах на дитину.

На майно, одержане за договором відповідно до частини першої цієї статті, не може бути звернене стягнення.

Майно, одержане дитиною за цим договором, може бути відчужене до досягнення нею повноліття лише з дозволу органу опіки та піклування.

Договір, укладений відповідно до частини першої цієї статті, визнається судом недійсним за вимогою відчужувача нерухомого майна у разі виключення його імені як батька з актового запису про народження дитини.

У разі визнання договору недійсним у відчужувача відновлюється право власності на нерухоме майно.

За позовом відчужувача нерухомого майна договір, укладений відповідно до частини першої цієї статті, може бути розірваний у разі невиконання тим із батьків, з ким проживає дитина, обов`язку по її утриманню.

Згідно з копією наданого суду договору дарування нежитлового приміщення від 15.12.2017, на підставі розпорядження №626 від 10.11.2017, Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації, яким було надано дозвіл ОСОБА_2 , діючій від імені малолітнього сина ОСОБА_3 , на прийняття в дар від батька, ОСОБА_1 , належного йому нежитлового приміщення, загальною площею 42,3 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 подарував своєму сину - ОСОБА_3 , від імені якого діяла його мати - ОСОБА_2 , нежитлове приміщення, загальною площею 42,3 м.кв. по АДРЕСА_1 . (а.с.18-21).

Як убачається з копії заяви ОСОБА_2 , остання звернулась до Начальника Печерського районного ВДВС м.Києва О.Й .Коблоша з заявою від 30.03.20218, згідно з якою просила про завершення виконавчого провадження про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на її користь у зв`язку з набуттям права на нерухомість ст.190 СК України.

Аналізуючи зміст заяви ОСОБА_2 , колегія суддів приходить до висновку що аліментне зобов`язання було припинене за згодою сторін та реалізоване шляхом передання майна, що відповідає змісту ст. 190 СК України, оскільки ОСОБА_2 , звертаючись із заявою до ВДВС про завершення виконавчого провадження про стягнення аліментів з ОСОБА_1 чітко зазначила причини, які слугували для такого звернення, а саме у зв`язку з набуттям права на нерухомість, зазначивши ст.190 СК України, якою передбачено припинення права на аліменти, яке відбувається виключно через укладення добровільного договору про передачу дитині права власності на нерухоме майно.

З урахуванням наведеного, суд у складі колегії суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення заяви.

Згідно з пунктом 2 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 19 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про визнання дублікату виконавчого листа таким що не підлягає виконанню - задовольнити та визнати таким, що не підлягає виконанню дублікат виконавчого листа №2-4014/09, виданого 05.10.2021 на підставі ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 06.09.2021 про стягнення з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця міста Києва на користь ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти в розмірі всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно з дня пред`явлення позову до досягнення ним повноліття.

Керуючись ст.ст.259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 19 грудня 2026 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню дублікат виконавчого листа №2-4014/09, виданого 05.10.2021 на підставі ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 06.09.2021 про стягнення з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця міста Києва на користь ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти в розмірі всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно з дня пред`явлення позову до досягнення ним повноліття.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус

Судді: Л.Д. Поливач

О.І. Шкоріна