Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №577/6147/25 — Сумський апеляційний суд

Справа №577/6147/25

Номер провадження 22-ц/816/2306/26

Категорія - 39

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Замченко А.О. (суддя-доповідач), суддів: Петен Я.Л., Черних О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Зачепіло Зоряни Ярославівни, подану в інтересах ОСОБА_1 ,

на заочне рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 01 грудня 2025 року в складі судді Буток Т.А., ухваленого в м. Конотоп, Сумської області (повний текст рішення виготовлено 01 грудня 2025 року)

у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

16.10.2025 ТОВ «ФК «Гелексі» звернулося до ОСОБА_1 з позовом, який мотивувало тим, що 16.02.2020 між товариством і відповідачкою було укладено договір позики №145471, на підставі якого остання отримала 5000 грн на умовах поворотності, оплатності, строковості. Остання належним чином взяті на себе зобов`язання за договором не виконала, у зв`язку з чим на дату подання позову в неї утворилася заборгованість у розмірі 25249 грн 50 коп., з яких: 5000 грн - заборгованість за кредитом, 20249 грн 50 коп. - заборгованість за відсотками та комісією за користування позикою.

Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства вказану суму.

Заочним рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 01.12.2025 позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Гелексі» 25249 грн 50 коп. заборгованості за договором позики від 16.02.2020 №145471, 2422 грн 40 коп. судового збору, 5000 грн витрат на професійну правничу допомогу, а всього 32671 грн 90 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду, адвокат Зачепіло З.Я. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що розмір процентів більш ніж у чотири рази перевищує суму кредиту. Вказане свідчить про явну непропорційність нарахувань та порушення принципів справедливості, добросовісності, розумності. Суд автоматично погодився з розрахунком позивача без будь-якої критичної оцінки.

Крім того, судом встановлено, що подані представником позивача копії договору факторингу та додатки до нього не були засвідчені у встановленому законом порядку. Копії договору факторингу та додатки до нього подані позивачем не повні, а саме: загальна сума прав вимоги та ціна продажу за даними договорами становить певну суму, яка суду невідома, тому ці документи не можуть прийматися як належні докази.

Зазначає, що довідка про ідентифікацію не є первинним документом, який підтверджує дійсність фінансової операції, а лише відображає загальні дані щодо відповідачки та дати заявок на кредит і банківських переказів, але не підтверджує здійснення таких переказів первісним кредитором.

Адвокат вважає, що за кредитним договором позивачем не надано первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували, що первісний кредитор ТОВ «ФК «Гелексі» виконав зобов`язання щодо видачі грошових коштів у розмірі 5000 грн на картковий рахунок відповідачки, оскільки до позовної заяви не долучено жодного з документів, таких як платіжне доручення, платіжна вимога-доручення, розрахунковий чек, платіжна вимога, меморіальний ордер.

Крім того, вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного та необґрунтованого висновку про належне повідомлення відповідачки про розгляд справи. Як вбачається з матеріалів справи судові повістки направлялись за зареєстрованим місцем проживання відповідачки, але рекомендоване повідомлення було повернуто до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Суд першої інстанції не врахував, що належне повідомлення особи повинно забезпечувати не формальне направлення кореспонденції, а реальну можливість особи реалізувати свої процесуальні права. У даному випадку відповідачка була фактично позбавлена права на подання відзиву, доказів, заявляти клопотання, надавати заперечення щодо розрахунку боргу, брати участь у розгляді справи.

Звертає увагу, що суд першої інстанції не встановив належними та допустимими доказами факт видачі кредитних коштів. Також у справі відсутні належні та достовірні докази передачі права вимоги від первісного кредитора до позивача. Як вбачається з матеріалів справи позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження сплати кредитору грошових коштів.

Адвокат вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами позовних вимог, а надані ним докази є недостатніми та не дають підстави дійти висновку про наявність обставин справи, які входять до предмету доказування, тому позов є необґрунтованим.

Зазначає, що суд першої інстанції не перевірив належність, допустимість та достатність доказів, не встановив дійсний розмір заборгованості та безпідставно погодився з непропорційними нарахуваннями позивача. Останнім не надано належних та допустимих доказів фактичного перерахування кредитних коштів відповідачці. Матеріали справи не містять банківських виписок, платіжних доручень, меморіальних ордерів, доказів зарахування коштів саме на рахунок відповідачки, первинних бухгалтерських документів. Суд першої інстанції поклав в основу рішення виключно копію електронного договору, паспорт позики, внутрішній розрахунок заборгованості.

Посилається на постанову Верховного Суду від 20.05.2022 у справі №336/4796/18, в якій зазначено, що для підтвердження існування заборгованості недостатньо надати лише кредитний договір та розрахунок заборгованості. Кредитор зобов`язаний надати належні первинні бухгалтерські документи, які підтверджують факт видачі кредиту.

Крім того, наданий позивачем розрахунок заборгованості складений в односторонньому порядку та не підтверджений первинними бухгалтерськими документами, не містить детального алгоритму нарахування, не дає можливості перевірити правильність розрахунків.

Вказує, що Верховний Суд у постанові від 01.02.2023 у справі №199/7014/20 зазначив, що розрахунок заборгованості сам по собі не є належним доказом існування боргу. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17. При цьому суд першої інстанції фактично переклав обов`язок доказування на відповідачку, вказавши, що остання не надала доказів відсутності боргу.

Учасники справи правом подати відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не скористалися.

Відповідно до ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи те, що апеляційна скарга подана на рішення суду з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 16.02.2020 між ТОВ «ФК «Гелексі» та ОСОБА_1 укладено договір позики №145471, відповідно до якого відповідачці надано 5000 грн. Договір підписано останньою електронним підписом одноразовим ідентифікатором vwx128gw (копія договору зберігається в електронному вигляді в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі).

Згідно з п. 1.1.2, 1.1.2.1, 1.1.2.2, 1.1.3, 1.1.4, 1.1.5 договору плата за користування позикою у вигляді процентів складає 0,01% у день від поточного залишку позики; комісії - 1,5% у день від початкового розміру позики відповідно до п.п. 1.1.1 договору.

Нарахування процентів за договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою.

Нарахування комісії за договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою.

Строк повернення позики (термін платежу) - 16.03.2020.

Згідно з п. 2.1, 5.3 строк дії договору – до повного виконання позичальником зобов`язань за договором.

У випадку прострочення терміну платежу зі сплати заборгованості позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю підвищену комісійну винагороду в розмірі 3% у день від суми позики за кожен день прострочення.

До вказаного договору додані графік платежів та паспорт позики, які підписані електронним підписом ОСОБА_1 (копія графіку платежів зберігається в електронному вигляді в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі, а. с. 6 - 8).

З листа ТОВ «ФК «Елаєнс» від 01.09.2025 №145471 вбачається, що на підставі договору про надання послуг з переказу грошових коштів від 04.08.2017 №04/08-17ПК ТОВ «ФК «Елаєнс» перерахувало 16.02.2020 на банківську карту НОМЕР_1 5000 грн. Отримувачем зазначена ОСОБА_1 (а. с. 9, 10).

Відповідно до розрахунку заборгованості станом на 13.07.2020 ОСОБА_1 мала заборгованість за договором позики від 16.02.2020 №145471 у сумі 25249 грн 50 коп., з яких: 5000 грн – заборгованість за кредитом, 74 грн 50 коп. – відсотки, 20175 грн - комісія (а. с. 11).

Постановляючи заочне рішення про задоволення позову, місцевий суд виходив з того, що відповідачка не виконала взяті не себе зобов`язання, у зв`язку з чим у неї виникла заборгованість за кредитом.

Колегія суддів не повністю погоджується з висновками місцевого суду, оскільки вони не відповідають вимогам закону.

У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Згідно з ч. 1-2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

У постанові Верховного Суду від 23.03.2023 у справі №910/3105/21 зроблено висновок, що використання електронного підпису, який відповідає вимогам до кваліфікованого електронного підпису, дозволяє забезпечити електронну ідентифікацію підписувача і гарантує цілісність підписаних даних, а також має презумпцію відповідності особистому підпису (ст. 14, 18, 23 Закону України «Про електронні довірчі послуги»).

Висновок про правомірність використання при укладенні електронного договору електронного підпису у виді одноразового ідентифікатора зроблено також і в постанові Верховного Суду від 07.04.2021 у справі №623/2936/19.

У ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 527 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 ст. 631 ЦК України).

За встановленими в цій справі обставинами кредитний договір між сторонами було укладено в електронній формі із застосуванням електронного підпису. При цьому через особистий кабінет на вебсайті ТОВ «ФК «Гелексі» відповідачка подала заявку на отримання кредиту та підтвердила умови отримання кредиту шляхом акцепту, після чого ТОВ «ФК «Гелексі» надіслало останній за допомогою засобів зв`язку (номером телефону) одноразовий ідентифікатор, який і було використано для підтвердження підписання договору позики.

Ідентифікація ОСОБА_1 на вебсайті здійснена відповідно до вимог чинного законодавства з використанням її особистих даних, а саме: паспорта, ідентифікаційного коду, номера телефону.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 13 Закону України «Про електронну комерцію».

Враховуючи, що без отримання SMS-повідомлення, без здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між товариством і відповідачкою не був би укладений, апеляційний суд доходить висновку, що кредитний договір в електронній формі був укладений відповідачкою згідно із Законом України «Про електронну комерцію». Він вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. До таких висновків у схожих правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 14.06.2022 у справі №757/40395/20.

Таким чином, на думку колегії суддів, позивачем доведено факт укладання кредитного договору. Подані товариством докази в їх сукупності є достатніми та переконливими для встановлення наявності між сторонами зобов`язальних правовідносин за договором позики від 16.02.2020 №145471.

У даній справі відповідачка не оспорює факт укладення кредитного договору, але вказує, що позивачем не надано доказів на підтвердження отримання нею 5000 грн.

Колегія суддів вважає доводи представника відповідачки, про те, що товариством не надано доказів отримання коштів безпідставними, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.

Так, факт отримання відповідачкою кредитних коштів у сумі 5000 грн підтверджується листом ТОВ «ФК «Елаєнс» від 01.09.2025 №145471, відповідно до якого на підставі договору про надання послуг з переказу грошових коштів від 04.08.2017 №04/08-17ПК ТОВ «ФК «Елаєнс» перерахувало 16.02.2020 на банківську карту НОМЕР_1 5000 грн. Отримувачем зазначена ОСОБА_1 (а. с. 9, 10). Доказів на спростування переказу відповідачці коштів останньою суду не надано.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, на яку є посилання в апеляційній скарзі, зроблено висновок, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. Тобто вказаний висновок є нерелевантним до спірних правовідносин, оскільки в даній справі відсотки нараховувалися на підставі кредитного договору, а не у вигляді неустойки, штрафу чи процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що договір факторингу та додатки до нього не були засвідчені в установленому законом порядку, колегія суддів відхиляє, оскільки в даному випадку договір позики був укладений між ТОВ «ФК «Гелесі» та ОСОБА_1 , вказане товариство звернулося до суду з позовом. Договір факторингу не укладався.

Колегія суддів також відхиляє посилання заявника на неврахування судом першої інстанції висновків щодо застування норм права в подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №909/968/16, від 16.03.2021 у справі №906/1174/18, Верховного Суду від 03.11.2021 у справі №301/2368/14-ц, оскільки в справі, що переглядається, договір факторингу не укладався.

А тому, враховуючи, що в наведених адвокатом для порівняння справах №909/968/16, №906/1174/18, №301/2368/14-ц, встановлені інші фактичні обставини, які є відмінними від фактичних обставин у справі, яка переглядається, колегія суддів відхиляє цей аргумент апеляційної скарги, а посилання на вказані постанови є нерелевантним.

Посилання в апеляційній скарзі на правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 20.05.2022 у справі №336/4796/18, від 01.02.2023 у справі №199/7014/20, від 03.07.2019 у справі №342/180/17, колегія суддів відхиляє, оскільки висновки суду першої інстанції, зроблені за наслідками розгляду справи по суті, не суперечать нормативно-правовим обґрунтуванням та правовим висновкам, викладеним у наведених в апеляційній скарзі постановах.

Доводи апеляційної скарги про те, що проценти є неспівмірними, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки умови нарахування відсотків є справедливими та законними з огляду на наступні мотиви. У справі, що переглядається, відсоткова ставка становить 0,01% на день. Це повністю відповідає Закону України «Про споживче кредитування» в редакції, яка діяла на час укладення договору. Умови кредитного договору не є несправедливими та відповідають вимогам чинного законодавства. Вони не ставлять позичальника в невигідне становище і не порушують балансу інтересів сторін. Відповідачка ознайомилася з розміром відсоткової ставки, засвідчивши це власним підписом. Ба більше, умови договору не оскаржувалися нею, доки кредитор не звернувся з позовом до суду. Таким чином, відсутні правові підстави вважати умови нарахування відсотків несправедливими чи такими, що порушують права боржника. Крім того, суд звертає увагу, що тіло кредиту складає 5000 грн, а відсотки – лише 74 грн 50 коп.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не повідомив відповідачку про час і місце розгляду справи, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи. З інформації, наданої Попівською сільською радою, вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 26). За вказаною адресою судом першої інстанції було направлено документи та судову повістку, які повернулися до суду без вручення з відміткою пошти: «адресат відсутній за вказаною адресою» (а. с. 30).

Відповідно до п. 2 ч. 7, п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З огляду на викладене, оскільки відповідачка не зареєструвала в установленому законом порядку своє місце перебування, суд першої інстанції діяв відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що в заяві про перегляд заочного рішення представник відповідачки – адвокат Зачепіло З.Я. теж вказувала адресу місця реєстрації ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 (а. с. 45).

З огляду на викладене, наведені в апеляційній скарзі доводи є необґрунтованими.

Згідно з ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1, ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Тобто Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати в кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08.06.20217 №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10.05.2007 №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).

Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.

Схожі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 14.09.2022 у справі №755/11636/21, від 08.02.2023 у справі №168/349/20, від 16.11.2022 у справі №755/9486/21.

Постановляючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції не врахував, що в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються відповідачці та за які позивачем встановлена щомісячна комісія. Останній не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору. За таких обставин положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати комісію є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», а тому позовна вимога про стягнення заборгованості зі сплати комісії в сумі 20175 грн задоволенню не підлягає.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 1 - 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин рішення районного суду необхідно змінити та стягнути з відповідачки на користь позивача 5000 грн заборгованості за договором позики, 74 грн 50 коп. відсотків.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України пропорційно задоволеним вимогам (20%) необхідно стягнути з відповідачки на користь позивача 484 грн 48 коп. (2422 грн 40 коп. х 20%) судового збору, сплаченого в суді першої інстанції, та 1000 грн (5000 грн х 20%) витрат на професійну правничу допомогу (а. с. 1, 13).

При цьому апеляційний суд звертає увагу, що рішення районного суду в частині визначення витрат на професійну правничу допомогу не оскаржується.

Крім того, пропорційно відмовленим позовним вимогам (80%) з позивача на користь відповідачки потрібно стягнути 3633 грн 60 коп. судового збору, сплаченого в суді апеляційної інстанції (а. с. 72, 106).

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-382, 389 ЦПК України,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу адвоката Зачепіло Зоряни Ярославівни, подану в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Заочне рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 01 грудня 2025 року змінити та стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» 5074 грн 50 коп. заборгованості за договором позики від 16 лютого 2020 року №145471, 1484 грн 48 коп. судових витрат.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» на користь ОСОБА_1 3633 грн 60 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - А.О. Замченко

Судді: Я.Л. Петен

О.М. Черних