Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №589/3649/24 — Сумський апеляційний суд

Справа №589/3649/24

Номер провадження 22-ц/816/2019/26

Категорія - 42

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Замченко А.О. (суддя-доповідач), суддів: Петен Я.Л., Черних О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 05 лютого 2026 року в складі судді Сидорчука О.М., ухваленого в м. Шостка, Сумської області (повний текст виготовлено 05 лютого 2026 року)

у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

01.08.2024 ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» звернулося до ОСОБА_1 з позовом, який мотивувало тим, що 29.11.2018 між АТ «Альфа-Банк» і відповідачем шляхом акцентування банком пропозиції клієнта (оферти) укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії в розмірі 200000 грн, за що відповідач зобов`язувався сплачувати проценти. 20.09.2021 між ТОВ «Альфа-Банк» і ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» укладено договір факторингу №3, згідно з яким позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги до боржників ТОВ «Альфа-Банк», у тому числі й до ОСОБА_1 . Вказувало, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором, у зв`язку з чим станом на 20.09.2021 у нього утворилася заборгованість у розмірі 77518 грн 23 коп.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства вказану суму та судові витрати.

Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 05.02.2026 позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» 77518 грн 23 коп. заборгованості за кредитним договором, 3028 грн судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не надано належної уваги тому, що в постанові Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №554/4300/16-ц вказано, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Зазначає, що позивачем до позовної заяви додано розрахунок розміру заборгованості, який неможливо прочитати. На виконання ухвали суду, позивачем було надано пояснення, з яких вбачається, що TOB «ФК «Еліт Фінанс» самостійно не здійснював жодних розрахунків розміру заборгованості, такий розрахунок здійснювався банком.

Також звертає увагу суду, що розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку).

Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів банку кореспондує висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17, Верховного Суду України, викладеному в постанові від 11.03.2015 у справі №6-16цс15.

Звертає увагу, що доказів отримання кредитних коштів позивачем не надано.

19.06.2026 до апеляційного суду надійшов відзив від представника позивача, в якому останній просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача – без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи те, що апеляційна скарга подана на рішення суду з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 29.11.2018 між ОСОБА_1 і АТ «Альфа-Банк» укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, на підставі якої відповідачу відкрито поточний рахунок з електронним платіжним засобом у гривні, встановлено ліміт кредитної лінії 200000 грн, процентна ставка 26%, тип процентної ставки – фіксована, строк дії карти 3 роки. Обов`язковий мінімальний платіж становить 5% від суми загальної заборгованості за кредитною лінією, але не менше 50 грн (а. с. 5, 92).

20.09.2021 ТОВ «Альфа-Банк» і ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» уклали договір факторингу №3, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі й до ОСОБА_1 у сумі 77518 грн 23 коп. (а. с. 7 - 16).

З виписки по рахунку за кредитною карткою ОСОБА_1 за період з 29.11.2018 по 08.04.2024 вбачається, що останній користувався кредитними коштами: здійснював перекази на карти, розраховувався за покупки, знімав готівку в банкоматах (а. с. 17 - 28).

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором від 29.11.2018 №631057297 загальна сума заборгованості ОСОБА_1 станом на 20.09.2021 складає 77518 грн 23 коп., з яких: 68997 грн 30 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 6939 грн 72 коп. - заборгованість за відсотками, 1581 грн 21 коп. – овердрафт (несанкціонована заборгованість) (а. с. 29).

Постановляючи рішення про задоволення позову, місцевий суд виходив з того, що відповідач, скориставшись кредитними коштами, умови договору не виконав, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість у сумі 77518 грн 23 коп.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду, оскільки вони відповідають матеріалами справи та вимогам закону.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1054, ч. 1 ст. 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст. 634 ЦК України).

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ «Альфа-Банк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 10561 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст. 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

За змістом частини 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц).

Звертаючись до суду з цим позовом банк на підтвердження наявності заборгованості та її розміру надав суду кредитний договір від 29.11.2018, розрахунок заборгованості, виписку по кредитному договору за період з 29.11.2018 по 08.04.2024.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідно до абз. 1 п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 №75, виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.

До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16.09.2020 у справі №200/5647/18, від 28.10.2020 у справі №760/7792/14-ц, від 17.12.2020 у справі №278/2177/15-ц.

У постанові Верховного Суду від 06.05.2020 у справі №372/223/17 міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів на рахунку, заявами на переказ готівки тощо.

Банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів на конкретному банківському рахунку, містять записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій (постанови Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №161/16891/15-ц, від 25.05.2021 у справі №554/4300/16-ц, від 15.01.2025 у справі №753/16762/15-ц).

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що наданий банком розрахунок заборгованості за кредитним договором у сукупності з випискою з рахунку позичальника та іншими доказами є належним і допустимим доказом, а тому дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.

Посилання в апеляційній скарзі на правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 25.05.2021 у справі №554/4300/16-ц, від 22.04.2024 у справі №559/1622/19, колегія суддів відхиляє, оскільки висновки суду першої інстанції, зроблені за наслідками розгляду справи по суті, не суперечать нормативно-правовим обґрунтуванням та правовим висновкам, викладеним у наведених в апеляційній скарзі постановах.

Оскаржуване судове рішення не суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17 та Верховного Суду від 11.03.2015 у справі №6-16цс15, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, оскільки фактичні обставини в цих справах є різними.

Для визначення подібності правовідносин апеляційний суд враховує правовий висновок, викладений у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, від 08.02.2022 у справі №2-7763/10, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними в порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним та об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Посилання на різні постанови Верховного Суду як таке з вказівкою про неоднакове застосування норм права в різних справах, хоч і в подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.

Верховний Суд висловлює правові висновки в справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд нижчої інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач надав розрахунок розміру заборгованості, який неможливо прочитати, є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

З огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про задоволення позовних вимог.

Оскільки доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382, 389 ЦПК України,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 05 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - А.О. Замченко

Судді: Я.Л. Петен

О.М. Черних