Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №477/684/25 — Миколаївський апеляційний суд

14.07.26

22-ц/812/1229/26

Провадження №22-ц/812/1229/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

14 липня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №477/684/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» на заочне рішення, яке постановив Вітовський районний суд Миколаївської області під головуванням судді Полішко Вікторії Василівни у приміщенні цього суду 09 лютого 2026 року, дата складання повного судового рішення не зазначена, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

у с т а н о в и в :

У квітні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (далі – ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», Товариство) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 20 вересня 2018 року між ТОВ «ФК «ЦЕНТР ФІНАНСОВИХ РІШЕНЬ» та ОСОБА_1 була укладена заява-договір №3873082819, яка разом з паспортом кредиту та умовами отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦЕНТР ФІНАНСОВИХ РІШЕНЬ» складають кредитний договір. 07 жовтня 2016 року між ТОВ «ФК «ЦЕНТР ФІНАНСОВИХ РІШЕНЬ» та АТ «ТАСКОМБАНК» був укладений договір №ТАСЦФР-10-16 про відступлення прав вимоги, за умовами якого ТОВ «ФК «ЦЕНТР ФІНАНСОВИХ РІШЕНЬ» відступило на користь АТ «ТАСКОМБАНК» право грошової вимоги до боржників, зокрема і до відповідача за договором №3873082819. 08 лютого 2021 року між ТОВ «ТАСКОМБАНК» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» був укладений договір факторингу №б/н, за умовами якого ТОВ «ТАСКОМБАНК» відступило ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» право грошової вимоги до боржників, зокрема і до відповідача за договором №3873082819. 10 січня 2023 року між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» був укладений договір №10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, за умовами якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило позивачу право грошової вимоги до боржників, зокрема і до відповідача за договором №3873082819.

Посилаючись на те, що відповідач свої зобов`язання належним чином не виконував, у зв`язку з чим утворилась заборгованості у сумі 87124 грн 12 коп., яка складається з: заборгованості за основним зобов`язанням – 44653 грн 90 коп.; заборгованості за нарахованими процентами – 6887 грн 21 коп.; заборгованості за комісією – 26161 грн 58 коп.; пені – 2764 грн 85 коп., інфляційних витрат – 5258 грн 25 коп.; 3% річних – 1398 грн 33 коп., яку позивач просить стягнути на свою корить, а також 2422 грн 40 коп. судового збору та витрати, понесені на правову допомогу, у розмірі 16000 грн.

Заочним рішенням Вітовського районного суду Миколаївської області від 09 лютого 2026 року у задоволенні позовних вимог Товариства відмовлено.

Рішення суд умотивував тим, що оскільки кредитний договір був укладений між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 20 вересня 2018 року, тобто після укладення ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та ПАТ «ТАСКОМБАНК» договору про відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-16 від 07 жовтня 2016 року, то на момент укладення договору про відступлення права вимоги ще не виникло зобов`язання між первісним кредитором та боржником ОСОБА_1 . Відтак у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов`язанням, яке він міг би передати ПАТ «ТАСКОМБАНК» на підставі договору про відступлення права вимоги від 07 жовтня 2016 року, а тому таке право не перейшло іншим кредиторам, а саме: ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР».

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції та ухвалити постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції встановив факт укладення кредитного договору №3873082819 20 вересня 2018 року між ТОВ «ФК «ЦЕНТР ФІНАНСОВИХ РІШЕНЬ» та ОСОБА_1 , у зв`язку з чим відсутній спір щодо виникнення та існування грошового зобов`язання, а тому, на думку позивача, предметом апеляційного перегляду є виключно питання правонаступництва кредитора у зобов`язанні. Так, 07 жовтня 2016 року між ТОВ «ФК «ЦЕНТР ФІНАНСОВИХ РІШЕНЬ» та АТ «ТАСКОМБАНК» був укладений договір №ТАСЦФР-10-16 про відступлення права вимоги (далі – Договір, Договір від 07 жовтня 2016 р.), за умовами якого ТОВ «ФК «ЦЕНТР ФІНАНСОВИХ РІШЕНЬ» відступило позивачу право грошової вимоги до боржників та відповідно до пункту 2.2. якого, сторони погодили, що первісний кредитор має право щоденно передавати (відступати) Новому кредитору свої права вимоги до позичальників, а новий кредитор має зобов`язаний набувати такі права вимоги шляхом підписання Реєстрів відповідних реєстрів прав вимог із зазначенням ціни договору та розміру заборгованостей позичальників. Отже, на виконання умов Договору ТОВ «ФК «ЦЕНТР ФІНАНСОВИХ РІШЕНЬ» 21 вересня 2018 року здійснило відступлення АТ «ТАСКОМБАНК» права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 3873082819 від 20 вересня 2018 року, що підтверджується черговим реєстром боржників, сформованим відповідно до умов Договору, який є його невід`ємною частиною та визначає конкретний обсяг переданих прав вимоги. Позивач зауважує, що станом на дату підписання відповідного Реєстру боржників – 21 вересня 2018 року, право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 3873082819 від 20 вересня 2018 року вже існувало, оскільки кредитний договір був укладений, а зобов`язання за ним виникли та підлягали виконанню. ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність індивідуалізації предмета договору, не врахувавши положення пунктів 2.2, 3.4 Договору, умовами яких прямо передбачено механізм індивідуалізації прав вимоги шляхом формування та підписання Реєстрів боржників, які є невід`ємною частиною договору та щоденно визначають конкретний обсяг переданих прав вимоги. Суд першої інстанції фактично поставив під сумнів правомірність та юридичну дію Договору відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-16 від 07 жовтня 2016 року, хоча такий договір недійсним у встановленому законом порядку не визнавався. На думку ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», суд першої інстанції помилково ототожнив дату укладення Договору від 07 жовтня 2016 року з моментом переходу права вимоги до нового кредитора, тоді як за умовами самого договору такий перехід відбувається у дату підписання відповідного Реєстру боржників, тобто після виникнення права вимоги до боржника.

Справа з урахуванням ціни позову та положень частини 1 статті 369 ЦПК України розглянута апеляційним судом без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із таких підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону не повною мірою.

Як вбачається з матеріалів справи і таке встановив суд першої інстанції, 20 вересня 2018 року ОСОБА_1 подав ТОВ «ФК «ЦЕНТР ФІНАНСОВИХ РІШЕНЬ» заяву № 3873082819 на отримання кредиту, в якій зазначив, що згоден з тим, що підписаний ним паспорт кредиту № 3082819 від 20 вересня 2018 року містить умови укладеного ним кредитного договору, а ця заява разом із паспортом кредиту (включно з його наступними змінами) та з умовами отримання кредитів та інших послуг від ТОВ «ФК «ЦЕНТР ФІНАНСОВИХ РІШЕНЬ». Також у цій заяві ОСОБА_1 доручив ТОВ «ФК «ЦЕНТР ФІНАНСОВИХ РІШЕНЬ» виплатити/сплатити за рахунок отриманого кредиту 50000 грн. АТ «ТАСКОМБАНК» (призначення – переказ до запитання на користь ОСОБА_1 ), 7063 грн. 20 коп. – ПАТ «Страхова компанія «ТАС» (призначення – оплата страхового платежу за договором страхування №3873082819-С від 20 вересня 2018 року) (а.с. 38).

Відповідно до умов кредитного договору, викладених у паспорті кредиту від ТОВ «ФК «ЦЕНТР ФІНАНСОВИХ РІШЕНЬ» № 3873082819, який підписаний ОСОБА_1 20 вересня 2018 року, сума/ліміт кредиту становить 57063,20 грн., строк кредитування - 48 місяців, розмір щомісячних процентів – 2,99, річні проценти – 11,99, реальна річна процентна ставка – 81,73%, порядок повернення кредиту – щомісячний платіж до 20-22 числа кожного місяця з 22 жовтня 2018 року по 20 вересня 2022 року в розмірі 3208 грн. 85 коп., який включає повернення кредиту, річні проценти та щомісячні проценти (а.с. 39-41).

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому згідно статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

В силу частин 1, 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно вимог частини 1 статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення – невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України.

Так, відповідно до частини 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Факт укладання ОСОБА_1 20 вересня 2018 року з ТОВ «ФК «ЦЕНТР ФІНАНСОВИХ РІШЕНЬ» кредитного договору № 3873082819, виконання ТОВ «ФК «ЦЕНТР ФІНАНСОВИХ РІШЕНЬ» умов цього договору – надходження на рахунок позичальника у АТ «ТАСКОМБАНК» грошових коштів не оспорюється та підтверджено також виписками по особовими рахунками кредитного договору № НОМЕР_1 у АТ «ТАСКОМБАНК» (а.с. 44-115).

Проаналізувавши наведені фактичні обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність укладання 20 вересня 2018 року кредитного договору № 3873082819 між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «ЦЕНТР ФІНАНСОВИХ РІШЕНЬ».

Колегія суддів з огляду на доводи апеляційної скарги такий висновок суду не переглядає.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» посилалось на те, що внаслідок відступлення прав вимоги за кредитним договором № 3873082819 є новим кредитором у цьому зобов`язанні, тому просило стягнути з відповідача заборгованість за договором, яка за розрахунком позивача становить 87124,12 грн. та складається із заборгованості за основним зобов`язанням – 44653,90 грн.; заборгованості за нарахованими процентами – 6887,21 грн; заборгованості за комісією – 26161,58 грн.; пені – 2764,85 грн., інфляційних витрат – 5258,25 грн.; 3% річних – 1398,33 грн.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції вважав, що позивач не довів факт переходу до нього прав грошової вимоги до ОСОБА_1 , оскільки кредитний договір останнім був укладений з ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» 20 вересня 2018 року, тобто після укладення ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та ПАТ «ТАСКОМБАНК» договору про відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-16 від 07 жовтня 2016 року, отже на момент укладення договору про відступлення права вимоги, відтак, у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов`язанням, яке він міг би передати ПАТ «ТАСКОМБАНК», яке також не могло передати таку вимогу наступним кредиторам, а саме: ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР». Тобто ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» здійснило передачу невизначених вимог, оскільки жодної вимоги щодо відповідача на момент укладення договору про відступлення права вимоги не існувало.

Вирішуючи питання правильності такого висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з таких міркувань.

Статтею 512 ЦК України визначені підстави заміни кредитора у зобов`язанні. За однією з таких підстав кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передавання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено Договором або законом.

Крім того, статтею 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено відповідним Договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина перша статті 1077 ЦК України).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина перша статті 1078 ЦК України).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (частина друга статті 1078 ЦК України).

Обміркувавши викладене, Верховний Суд у постанові від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25 (провадження № 61-13862св25) зауважив, що:

«допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги;

наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина перша статті 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов`язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу;

майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу;

у договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного - кредитора, так і пасивного - боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки);

майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22) зазначено, що:

«58. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106) зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові, операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону про фінансові послуги.

59. Крім того, у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 48) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

60. Як уже зазначалося раніше, відповідно до абзацу 1 частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України договір факторингу передбачає, зокрема, те, що фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).

61. Звідси за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону про фінансові послуги), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту в розпорядження і клієнт має сплатити фактору за відповідну послугу з фінансування (надання позики або кредиту).

62. При цьому, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 61), така плата за надану фактором послугу може бути встановлена у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

63. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу (позику чи кредит).

64. Натомість грошова вимога, яку клієнт передає фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв`язку з її продажем останньому (частина перша статті 1084 Цивільного кодексу України) або з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом частини другої статті 1084 Цивільного кодексу України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.

65. Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

66. Виходячи з цього правочин, який не відповідає ознакам, притаманним договору факторингу, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106))».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22) зазначено:

«75. У свою чергу абзац 1 частини першої статті 632 Цивільного кодексу України передбачає, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

76. При цьому Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що право вимоги, яка відступається (продається), може мати так звану номінальну вартість та реальну вартість.

77. Номінальною вартістю права вимоги в такому разі є розмір самої вимоги, що відступається (продається) за відповідним договором відступлення.

78. Реальна вартість права вимоги, як і будь-якого майна, формується з урахуванням ринкових умов, а саме попиту на такий вид вимоги, ліквідності такої вимоги, що залежить від імовірності її задоволення, зокрема, через наявність спору щодо вимоги або складний фінансовий стан боржника, а в процедурах банкрутства - через запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів, черговість задоволення таких вимог, недостатній обсяг ліквідної маси боржника для їх повного задоволення.

79. Реальна вартість права вимоги має динамічний характер (може змінюватися в будь-який момент залежно від низки обставин), на відміну від номінальної вартості, яка визначається лише розміром самої вимоги кредитора до боржника.

80. Відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 57)).

81. Звідси Велика Палата Верховного Суду зазначає, що сторони договору відступлення права вимоги, зокрема договору купівлі-продажу права вимоги, мають право на власний розсуд визначити ціну, за якою право вимоги продається, з огляду на реальну вартість права вимоги, що відступається (продається), яка може бути як більшою, так і меншою за номінальну вартість такої вимоги.

82. Тобто сторони договору відступлення права вимоги, зокрема договору купівлі-продажу права вимоги, не обмежені номінальною вартістю права вимоги та встановлюють ціну, за якою таке право вимоги продається, з огляду на реальну вартість права грошової вимоги, яка залежить від попиту на такий вид грошової вимоги та ліквідності конкретної вимоги, що відступається (продається).

83. Оскільки сторони договору відступлення права вимоги не обмежені номінальною вартістю права вимоги, сама по собі різниця між номінальною вартістю права вимоги, що відступається, та ціною продажу такої вимоги, визначеною сторонами в договорі купівлі-продажу права вимоги, не може вважатися платою за договором факторингу».

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі № 183/4256/21 (провадження № 61-15813сво23)).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша-третя статті 367 ЦПК України).

З огляду на розподіл процесуального обов`язку з доказування, характеру спірних правовідносин доведення переходу прав кредитора (правонаступництва) при багаторазовому (послідовному) відступленні прав вимоги саме новий кредитор повинен доводити безперервний ланцюжок таких переходів. Так, якщо право вимоги відступалося кілька разів, новий кредитор зобов`язаний надати суду всі договори відступлення права вимоги (цесії/факторингу) з відповідними додатками, актами приймання-передачі та реєстрами боржників тощо, що підтверджують передачу прав саме за вашим кредитним договором на кожному етапі.

Відсутність або неналежне оформлення хоча б одного договору в ланцюжку свідчить про те, що право вимоги до поточного заявника не перейшло.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі №334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі №5026/886/2012 тощо.

У справі, що переглядається, апеляційний суд встановив, що 20 вересня 2018 року було укладено кредитний договір № 3873082819 між ТОВ «ФК «ЦЕНТР ФІНАНСОВИХ РІШЕНЬ» та ОСОБА_1 ;

07 жовтня 2016 року між ТОВ «ФК «ЦЕНТР ФІНАНСОВИХ РІШЕНЬ» та ПАТ «ТАСКОМБАНК» був укладений договір №ТАСЦФР-10-16 про відступлення права вимоги, за умовами якого ТОВ «ФК «ЦЕНТР ФІНАНСОВИХ РІШЕНЬ» відступило ПАТ «ТАСКОМБАНК» право грошової вимоги до боржників (а.с. 119-123). Згідно реєстру прав вимоги до договору про відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-16 від 21 вересня 2018 року первісний кредитор за кредитним договором № 3873082819 відступив ПАТ «ТАСКОМБАНК» прав вимоги до ОСОБА_1 на суму 57135,53 грн., з яких: 57063,20 грн. – заборгованість за тілом кредиту; 19,01 грн. - заборгованість по відсоткам (а.с. 123);

08 лютого 2021 року між АТ «ТАСКОМБАНК» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» був укладений договір факторингу №б/н, за умовами якого ТОВ «ТАСКОМБАНК» відступило ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» право грошової вимоги до боржників, зокрема і до відповідача за договором від 20 вересня 2018 року №3873082819 відповідно до реєстру боржників до договору факторингу від 08 лютого 2021 року №б/н в сумі 77702,69 грн., яка складається з заборгованості за основним зобов`язанням – 44653,90 грн.; заборгованості за нарахованими процентами – 6887,21 грн; заборгованості з комісії – 26161,58 грн.; пені – 2764,85 грн. (а.с. 124-135);

10 січня 2023 року між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» був укладений договір №10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, за умовами якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило позивачу право грошової вимоги до боржників, зокрема і до відповідача за договором від 20 вересня 2018 року №3873082819 відповідно до реєстру боржників до договору №10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10 січня 2023 року в сумі 87124,12 грн., яка складається з заборгованості за основним зобов`язанням – 44653,90 грн.; суми заборгованості за нарахованими процентами – 6887,21 грн; заборгованості за комісією – 26161,58 грн.; пені – 2764,85 грн., інфляційних витрат – 5258,25 грн.; 3% річних – 1398,33 грн. (а.с. 8-19).

Відповідно до п. 2.2. договору відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-16 від 07 жовтня 2016 року сторони погодили, що первісний кредитор має право щоденно передавати (відступати) Новому кредитору свої права вимоги до Позичальників, а новий кредитор має зобов`язаний набувати такі права вимоги шляхом підписання Реєстрів відповідних реєстрів прав вимог (зразок якого наведено в додатку №1 до договору) із зазначенням ціни договору та розміру заборгованостей позичальників. Підписані сторонами відповідні реєстри прав вимог є невід`ємною частиною цього Договору. Передача кредитних справ та іншої документації за кредитом регламентується окремим договором зберігання, що укладається між сторонами. Розмір заборгованостей позичальників, права вимоги до яких відступається згідно реєстру прав вимог, вказується у кожному окремому реєстрі до цього договору. Реєстр прав вимоги складається сторонами в паперовому та електронному вигляді.

З огляду на наведені положення закону, що регулюють відступлення прав вимоги новому кредиторові, правові позиції Верховного Суду та умови договору №ТАСЦФР-10-16 від 07 жовтня 2016 року, суд першої інстанції помилково вважав, що сторони цього договору не погодили можливість відступлення прав за майбутньою вимогою, оскільки такий випадок зазначений у пункті 2.2 договору відступлення прав вимоги. Щодо твердження суду про невизначеності такої вимоги на день укладення договору 07 жовтня 2016 року, то майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому, тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу. Майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення.

Натомість, суд першої інстанції залишив поза увагою, що відповідно до п.3.4 договору №ТАСЦФР-10-16 від 07 жовтня 2016 року право вимоги переходить до нового кредитора з моменту підписання сторонами відповідного Реєстру прав вимоги та зарахування коштів у розмірі ціни договору на рахунок первісного кредитора, після чого новий кредитор стає новим кредитором по відношенню до позичальників стосовно їх заборгованостей по кредитним договорам, а також по відношенню до поручителів стосовно їх зобов`язань за договорами забезпечення. Разом з правами вимоги Новому кредитору переходять всі інші пов`язані з ними права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Тобто сторони цього договору домовились про можливість у майбутньому проводити передання прав вимоги до боржників.

За такого сторони договору №ТАСЦФР-10-16 від 07 жовтня 2016 року визначили момент виникнення права вимоги за договором відступлення права вимоги пов`язали із одночасним настанням таких умов: укладення договору відступлення прав вимоги, підписання сторонами відповідного Реєстру прав вимоги та зарахування коштів у розмірі ціни договору на рахунок первісного кредитора.

Згідно із пунктами 4.1, 4.2, 4.3 договору про відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-16 від 21 вересня 2018 року ціна договору визначається та вказується у відповідному реєстрі прав вимоги, яку новий кредитор зобов`язаний сплатити первісному кредитору грошових коштів у сумі, що дорівнює ціні договору на рахунок первісного кредитора, що вказаний в п. 11 Договору, в день отримання підписаних зі сторони первісного кредитора реєстрів прав вимог в паперовому вигляді. Оплата вважається здійсненою.

До позовної заяви ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» долучило реєстр прав вимоги до договору про відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-16 від 21 вересня 2018 року, який підтверджує відступлення права вимоги до відповідача за кредитним договором № 3873082819 на користь ПАТ «ТАСКОМБАНК», а також що ціна договору за реєстром становить 1956302 грн. 09 коп. (а.с. 123). Натомість докази сплати ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» на користь ПАТ «ТАСКОМБАНК» ціни договору відступлення прав вимоги №ТАСЦФР-10-16 від 21 вересня 2018 року у справі відсутні.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2018 року у справі № 2-127/11 (провадження № 61-1648св17) зазначено, що «скориставшись правом на врегулювання відносин у договорі, первинний кредитор та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на власний розсуд визначили момент виникнення у фактора права вимоги. Так, в пункті 4.1. укладеного між ними договору визначено, що право власності на права вимоги, які відступаються за укладеним договором, вважається таким, що перейшло від клієнта (ПАТ «УкрСиббанк») до фактора (ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія») в день підписання акта приймання-передачі права вимоги, за умови виконання фактором зобов`язань, передбачених пунктом 3.1.1. договору. Право вимагати від боржника виконання всіх зобов`язань в межах відступлених прав у фактора наступає після виконання ним зобов`язань, передбачених пунктом 3.1.1. договору. Як встановлено судами та свідчать матеріали справи, оскільки заявником не надано доказів на підтвердження виконання умов пунктом 3.1. договору, відповідно до якого фінансування за відступлені права вимоги надається фактором клієнту шляхом перерахування суми фінансування на рахунок клієнта двома платежами, суди зробили правильний висновок, що заявником не було належним чином доведено факт виникнення права вимоги, що відступається за укладеним договором. Сторони договору поставили три умови щодо настання моменту виникнення права вимоги за договором факторингу, що мають одночасно настати: укладення договору факторингу, підписання акта приймання-передачі права вимоги та сплата суми фінансування на рахунок клієнта. Враховуючи недоведеність заявником перерахування суми фінансування на рахунок клієнта за відступлені права вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій були позбавленні правової можливості зробити висновок щодо переходу права вимоги до заінтересованої особи. Тягар доведення цих обставин у цьому провадженні покладається на заінтересовану особу, яка саме й звернулася із згаданими вимогами до суду, оскільки частиною третьою статті 10 ЦПК України та частиною першою статті 60 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом».

Відповідно до частини 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно частин 1 та 3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За такого позивач у справі - ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» на власний розсуд визначився із обсягом доказів, поданих на підтвердження своїх позовних вимог.

Враховуючи недоведеність ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» перерахування ціни договору за відступлені права вимоги, з якою сторони договору №ТАСЦФР-10-16 від 07 жовтня 2016 року пов`язали момент переходу від первісного кредитора до нового кредитора (ПАТ «ТАСКОМБАНК») прав вимоги до відповідача, отже у ПАТ «ТАСКОМБАНК» відсутні були правомочності з передання права вимоги до ОСОБА_1 ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», яке, в свою чергу, також не мало повноважень передати таке право позивачу у справі. За такого апеляційний суд вважає недоведеним факт переходу права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №3873082819 від 20 вересня 2018 року до ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», тоді як тягар доведення цих обставин покладається саме на позивача у справі.

З урахуванням викладеного позивач не довів наявність у нього у цій справі порушеного права, а тому його позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Оскільки суд першої інстанції зробив правильний висновок по суті спору щодо відмови у задоволені позову, але дещо помилився з мотивами такої відмови внаслідок неповного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, помилкового застосування положень матеріального закону та вимог процесуального права, оскаржуване рішення суду в силу положень пунктів 1, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підлягає зміни шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Тому колегія суддів частково приймає доводи апеляційної скарги, але не вбачає підстав для скасування судового рішення у справі.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до частин 1, 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення суду змінено лише щодо його мотивувальної частини, що не потягло задоволення позовних вимог, відсутні підстави для розподілу апеляційним судом судових витрат, які у цій справі покладаються на позивача.

Керуючись статтями 367-369, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» задовольнити частково.

Заочне рішення Вітовського районного суду Миколаївської області від 09 лютого 2026 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Л.М. Царюк

Ж.М. Яворська

_______________________________________

Повна постанова складена 14 липня 2026 року