Рішення від 13 липня 2026 р. у справі №580/5563/26 — Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 року справа № 580/5563/26

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Янківської В.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу з питань ветеранської політики Звенигородської районної державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

27 травня 2026 року до суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Відділу з питань ветеранської політики Звенигородської районної державної адміністрації, в якому просить:

1) визнати відмову Відділу з питань ветеранської політики Звенигородської районної державної адміністрації в Черкаській області, викладену в листі від 19.05.2026 № 241/04-02 про видачу посвідчення для сімей загиблих ветеранів війни ОСОБА_1 , вдові інваліда війни, учасника ліквідації наслідків ЧАЕС ОСОБА_2 , у порядку ст. ст. 7, 10 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993р. №3551-XII протиправною;

2) зобов`язати Відділ з питань ветеранської політики Звенигородської районної державної адміністрації в Черкаській області видати посвідчення для сімей загиблих ветеранів війни ОСОБА_1 , вдові інваліда війни, учасника ліквідації наслідків ЧАЕС ОСОБА_3 , у порядку ст. ст. 7, 10 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993р. №3551-XII.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначила, що звернулася до відповідача із заявою про видачу посвідчення члена сім`ї померлого інваліда війни, оскільки є дружиною померлого ОСОБА_3 , котрий мав інвалідність внаслідок ліквідації аварії на ЧАЕС та мав пільги ветерана війни. Однак, відповідач відмовив у видачі посвідчення з тих підстав, що відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не передбачено видача посвідчення «Члена сім`ї померлого інваліда війни» вдові померлого. Вважає відмову відповідача протиправною та такою, що порушує її законні права щодо встановлення статусу члена сім`ї померлого ветерана та видачу посвідчення. Просить позов задовольнити.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 03.06.2026 відкрито провадження в адміністративній справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позову відмовити повністю. В обгрунтування своєї позиції зазначив, що згідно наданого Позивачем експертного висновку центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 20.02.2026 р. № 1662, виданого на ОСОБА_3 , зазначено: захворювання, що призвело до смерті, пов`язане з виконанням службових обов`язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Соціальний захист дружин померлих учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, смерть яких пов`язана із захворюванням, отриманим під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, здійснюється відповідно до норм Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що підтверджується листом Міністерства соціальної політики від 01.03.2016 № 2936/0/14-16/172 (копія додається). Статус згідно до зазначеного Закону Позивачу встановлено та видано відповідне посвідчення № НОМЕР_1 від 28.04.2026 року. В зв`язку з відсутністю документа щодо причинного зв`язку смерті внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва), одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів, у Відповідача відсутні підстави для встановлення Позивачу статусу члена сімей загиблого (померлого) ветерана війни відповідно до Закону та видачі відповідного посвідчення, що також підтверджується листом Міністерства у справах ветеранів України № 15859/1.3/3.1-25 від 29.07.2025.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 - вдова ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 про що 12.11.2025 складено відповідний запис №569 та видано Звенигородським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Звенигородському районі Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції свідоцтво про смерть від 12.11.2025 серії НОМЕР_2 .

ОСОБА_3 був особою, якому встановлено статус особи з інвалідністю І групи через захворювання пов`язане з виконанням службових обов`язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №057008 від 20.05.2023.

Відповідно до копії посвідчення серії НОМЕР_3 був інвалідом І групи і мав право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – осіб з інвалідністю внаслідок війни.

До матеріалів справи додано експертний висновок Центральної міжвідомчої експертної комісії від 20.02.2026, яким встановлено, що захворювання ОСОБА_3 , що призвело до смерті та пов`язане з виконанням службових обов`язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Позивач звернулася із заявою до відділу з питань ветеранської політики Звенигородської районної державної адміністрації щодо видачі посвідчення «Члена сім`ї померлого інваліда війни».

19.05.2026 листом №241/04-02 відповідач відмовив у встановленні позивачці такого статусу і видачі посвідчення загиблого/померлого ветерана війни з тих підстав, що відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не передбачено видачу посвідчення «Член сім`ї померлого інваліда війни» вдові померлого.

Надаючи правову оцінку спірним діям та правовим позиціям учасників справи, суд врахував таке.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

Правовий статус ветеранів війни, створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XІІ).

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.4 Закону №3551-XІІ ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Згідно із п.1 ч.2 ст.7 Закону №3551-XІІ до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з інвалідністю з числа: військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.

Відповідно до пункту 6 Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №20-рп/2004 за Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав (частина перша статті 4).

Розділ II цього Закону визначає поняття і зміст статусу ветеранів війни (учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни) та осіб, на яких поширюється дія його положень.

Це колишні військовослужбовці та особи вільнонайманого складу військових формувань, працівники правоохоронних органів, які безпосередньо брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань усіх видів і родів військ діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і в мирний час, виконували інші обов`язки військової служби та тилового забезпечення, пов`язані з необхідністю захисту Батьківщини, у тому числі з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.

Пунктом 3 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302, передбачено, що: учасникам бойових дій (стаття 6 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення учасника бойових дій" та нагрудний знак "Ветеран війни - учасник бойових дій"; інвалідам війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення інваліда війни" та нагрудний знак "Ветеран війни - інвалід"; учасникам війни (стаття 9 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення учасника війни" та нагрудний знак "Ветеран війни - учасник війни".

Абзацом 2 пункту 7 цього Положення передбачено, що "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім`ї загиблого", "Посвідчення члена сім`ї загиблого Захисника чи Захисниці України" видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад за місцем реєстрації громадянина.

Таким чином, суд приходить до висновку, що чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" поширюється також і на членів сім`ї військовослужбовців, які померли внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та одержаного в період проходження військової служби.

Аналогічні висновки вказані у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2026 року по справі № 620/13067/25.

Як встановив суд, померлий ОСОБА_3 був інвалідом І групи і мав право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни інвалідів війни.

Також відповідно до експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії від 20.02.2026 захворювання ОСОБА_3 призвело до смерті та пов`язане із виконанням службових обов`язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону №3551-XІІ чинність цього Закону поширюється на: сім`ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.

Отже, чинність Закону №3551-XІІ поширюється також і на членів сім`ї військовослужбовців, які померли внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби, пов`язаних з ліквідацією наслідків на Чорнобильській АЕС, та мали статус ветерана війни.

На підставі абз.16 п.1 ч.1 ст.10 Закону №3551-XІІ до членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать, зокрема: один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні.

На дружин (чоловіків) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, учасників бойових дій, партизанів, підпільників і учасників війни, нагороджених орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу, визнаних за життя особами з інвалідністю, чинність цієї статті поширюється незалежно від часу смерті особи з інвалідністю.

Оскільки позивачка перебувала в зареєстрованому шлюбі з померлим ОСОБА_2 , який мав статус інваліда війни відповідно до ст.7 Закону №3551-XІІ, суд дійшов висновку щодо наявності у позивача права на встановлення їй статусу члена сім`ї померлого інваліда війни. Отже, відповідач неправомірно відмовив у встановленні позивачці такого статусу.

Щодо вимог про зобов`язання відповідача видати посвідчення для сімей загиблих ветеранів війни, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 4 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551-XII (стаття 10 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення члена сім`ї загиблого".

Отже, позивачка, як член сім`ї померлого ветерана війни, має право на отримання відповідного посвідчення.

Підсумовуючи вищевикладене, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення цього позову.

Обираючи належний та ефективний спосіб захисту для повного відновлення законних прав та інтересів позивача, суд зазначає наступне.

Суд враховує, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (стаття 2 КАС України).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України та з метою ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у видачі посвідчення позивачу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни і зобов`язати Відділ з питань ветеранської політики Звенигородської районної державної адміністрації в Черкаській області надати ОСОБА_1 статус члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни та видати відповідне посвідчення встановленого зразка.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295 КАС України, суд

вирішив:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Відділу з питань ветеранської політики Звенигородської районної державної адміністрації в Черкаській області щодо відмови у видачі ОСОБА_1 посвідчення члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни.

Зобов`язати Відділ з питань ветеранської політики Звенигородської районної державної адміністрації в Черкаській області надати ОСОБА_1 статус члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни та видати відповідне посвідчення встановленого зразка.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

Суддя Валентина ЯНКІВСЬКА