Рішення від 12 липня 2026 р. у справі №522/7312/25 — Приморський районний суд м. Одеси

Суд: Приморський районний суд м. Одеси

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них

Дата: 12 липня 2026 р.

Справа: №522/7312/25

Суддя: Бондар В. Я.

Провадження № 2/522/885/26

Справа № 522/7312/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси

у складі: судді - Бондар В.Я.,

за участю секретаря судового засідання - Костинюк В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в особі представника Приморської районної адміністрації Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «ОЛАНПА», про встановлення факту проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та виключення майна зі спадкової маси,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 07.04.2025 звернувся до Приморського районного суду м.Одеси з позовом до Одеської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в особі представника Приморської районної адміністрації Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «ОЛАНПА», з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 25.04.2025 та змінивши предмет позову заявою від 07.07.2025 просить:

1. Встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю, як дружини та чоловіка без реєстрації шлюбу з 20.03.2013 по 25.07.2023;

2. Визнати об`єктами права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 наступне майно:

- нежитлове приміщення загальною площею 55,5 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 697641051227;

- нежитлові приміщення офісу загальною площею 49,1 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 226026451101;

- нежитлові приміщення офісу загальною площею 63,2 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2177399251101;

- приміщення загальною площею 62,1 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №1980640051101;

- квартира загальною площею 70,3 кв.м., житловою площею 35,9 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №1410779551101;

- нежитлове приміщення загальною площею 64,3 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №2043157351101;

- нежитлове приміщення загальною площею 69,3 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_7 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №1040376951101;

- нежитлове приміщення загальною площею 51,5 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_8 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №2385079551101;

- машиномісце № НОМЕР_1 , загальною площею 13,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_9 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №1101870351101;

- приміщення (група приміщень) загальною площею 52 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_10 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №2793563651101;

- нежитлове приміщення, загальною площею 52 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_11 , нежитлове приміщення №143, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №1448574751237;

- транспортний засіб марки Audi модель A8, 2012 року випуску, чорного кольору, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , об`єм двигуна 6299 см3;

- транспортний засіб марки Fiat модель Fiorino вантажний – спеціалізований фургон малотонажний-В, 2010 року випуску, червоного кольору, номер шасі НОМЕР_3 , об`єм двигуна 1248;

- майнові права на приміщення, розташоване в об`єкті будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_12 з наступними характеристиками: Будинок «2», приміщення «1/0», загальна площа «71,7 кв.м.».

3. Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину вищевказаного нерухомого майна як обов`язкову частку, яка належала на праві спільної сумісної власності чоловіку та дружині та виключити його зі складу спадкового майна померлого ОСОБА_4 ;

4. Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину наступного майна як обов`язкову частинку, яка належала на праві спільної сумісної власності чоловіку та дружині та виключити його зі складу спадкового майна померлого ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , як власнику товариство із часткою 100%:

- нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_13 , загальною площею 589,2 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №1057232951000 від 11.10.2016;

- нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_14 , загальною площею 181,8 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №1954306751101 від 05.11.2019.

5. Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину наступного майна як обов`язкову частку, яка належала на праві спільної сумісної власності чоловіку та дружині та виключити його зі складу спадкового майна померлого ОСОБА_4 09.10.2024 як власнику товариства із часткою у розмірі 50%:

- земельна ділянка, площею 0,054 га, за кадастровим номером 5120887700:05:001:0134, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1871436051208 від 12.07.2019;

- земельна ділянка, площею 0,1 га за кадастровим номером 5120887700:05:001:0092, яка розташована за адрсою: Одеська обл., Білгород-Дністровський р-н, с/рад Шабівська.

6. Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину від належного ОСОБА_4 статутного капіталу товариств, у розмірі 100%:

- ТОВ «Портавік-Мед», в розмірі 4 000 грн;

- ТОВ «Тімінг Лімітінг» в розмірі 4 000 грн;

- ТОВ «Портавік-Промо» в розмірі 1 000 грн;

- ТОВ «Морріс Плюс» в розмірі 600 000 грн – нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_13 , загальною площею 589,2 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №1057232951000 від 11.10.2016;

7. Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину від належного ОСОБА_4 статутного капіталу у розмірі 50% ОВ «Оланпа» в розмірі 30 800 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 11.11.2006 по 20.03.2013 ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, але, у зв`язку з тим, що на початку 2013 року у ОСОБА_4 почалися юридичні проблеми з боку правоохоронних органів щодо його підприємницької діяльності, які в подальшому тягли юридичні наслідки для сім`ї (обшуки та інше), подружжя вирішило юридично припинити шлюб. Розірвання шлюбу носило формальний характер, без фактичного припинення шлюбних відносин. 26.07.2023 подружжя знову зареєструвало шлюб. Протягом 2024 року ОСОБА_4 хворів, його дружина постійна перебула з ним, доглядала та піклувалась про нього, проте всі можливі заходи та лікування не принесли результатів і ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. 16.10.2024 приватним нотаріусом Токарською Т.В. відкрито спадкову справу до майна померлого ОСОБА_4 за заявою позивачки, яка діяла від свого імені та в інтересах малолітньої дитини. Спадкоємцями першої черги також є син померлого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (в інтересах якого позивачка прийняла спадщину), та мати померлого ОСОБА_2 , яка також прийняла спадщину. 13.03.2025 приватний нотаріус відмовила у видачі позивачу свідоцтва про право власності на майно, яке набуте під час перебування у шлюбі та рекомендовано звернутися до суду, оскільки подружжя з 20.03.2013 по 25.07.2023 не перебували у шлюбі. У різний період часу, а саме з 2016 року по 2024 рік померлий ОСОБА_4 та позивач ОСОБА_1 вели спільну працю, а саме померлий перебував на посадах керівника ТОВ «Портовик Мед-фарм», « ОСОБА_5 », «Портовік-Мед», де позивачка займала посади завідувача аптеками у вищезазначених товариствах. Позивачка вказує за час проживання однією сім`єю як чоловіка та дружини у період з 20.03.2013 по 26.07.2023 позивачка разом з ОСОБА_4 вели спільне господарство, виховували дитину, мали спільний сімейний бюджет, разом працювали, займалися благоустроєм житла, разом проводили всі свята, подорожували, спілкувалися з родичами один одного.

На підставі протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 07.04.2025 справу передано судді Федчишеній Т.Ю.

Ухвалою від 14.04.2025 задоволено заяву судді Федчишеної Т.Ю. про самовідвід у справі.

На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.04.2025 справу 17.04.2025 передано судді Бондарю В.Я.

Ухвалою від 17.04.2025 відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 20.05.2025.

До суду 19.05.2025 надійшов відзив ОСОБА_2 – ОСОБА_6 , згідно якого просить відмовити у задоволенні позову.

На обґрунтування відзиву зазначено, що відносини між позивачкою і матір`ю ОСОБА_7 завжди були негативні. Розуміючи, що спільне володіння майном призведе лише до конфліктів, ОСОБА_8 запропонувала компромісно залишити їй частину майна, яка еквівалентно менше навіть чим половина, на яку вона за законом має право. ОСОБА_2 повідомляє, що її син ОСОБА_7 періодично спілкувався з матір`ю його дитини. Надані позивачкою численні фото подій не підтверджують їх спільне проживання. Головною мотивацією ОСОБА_7 спілкуватися з ОСОБА_9 був лише син ОСОБА_10 . Коли ОСОБА_7 захворів він розумів, що хоче останні місяці свого життя провести з сином, тому ОСОБА_11 всіма силами вмовила його знову одружитися. ОСОБА_7 до шлюбу мав стосунки з іншим жінками, наприклад, з ОСОБА_12 , з якою він проживав та планував одруження у лютому 2022 року, він здійснював її утримання. Позивачка працювала з ОСОБА_7 в галузі фармацевтики, де бізнес розпочався за сприяння родини ОСОБА_13 . Представник відповідача вказує, що позивачка не довела факти ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету та взаємних прав та обов`язків, тому ці позовні вимоги та похідні від них задоволенню не підлягають.

У підготовчому засіданні 20.05.2025 проведеному за участі представників позивачів – ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , представника ОСОБА_2 – ОСОБА_6 , представника Одеської міської ради – Срібної А.В., законного представника ОСОБА_3 в особі представника Приморської районної адміністрації Одеської міської ради – Гаврилюка А.А., судом було прийнято заяву про зменшення позовних вимог від 25.04.2025, прийнято відзив, задоволено клопотання про витребування доказів, з метою отримання витребуваних доказів розгляд справи відкладено на 07.07.2025.

Ухвалою від 20.05.2025 витребувано копію спадкової справи та інформацію про перетин кордону.

До суду 23.05.2025 від представника позивача ОСОБА_14 надійшла відповідь на відзив у якій зазначено, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тоді як його хворобу було виявлено за декілька місяців до смерті, тому на момент повторного одруження з позивачкою 26.07.2023 ОСОБА_7 не хворів, тому доводи відповідача є безпідставними. Позивачу було відомо, що її чоловік ОСОБА_4 мав схильність до відношень інтимного характеру з іншими жінками легкої поведінки, але не намагалась акцентувати на цьому увагу задля збереження сім`ї. Приблизно влітку 2022 року від співробітниці підприємства стало відомо щодо інтимних стосунків ОСОБА_4 з ОСОБА_12 та про намір останньої вийти за нього заміж. Позивачка вказує про корисливий намір ОСОБА_12 та шантаж з її боку. Проте, після примирення сторін сім`я проживала разом. Обставини тимчасових стосунків ОСОБА_4 з іншими жінками не мають юридичного значення та не спростовуюсь факту тривалого проживання і ведення спільного господарства з позивачем.

Від представника ОСОБА_2 – ОСОБА_6 03.06.2025 надійшли заперечення на відповідь на відзив у яких заперечується факт спільного проживання позивача з померлим.

У підготовчому засіданні 07.07.2025 проведеному за участі представників позивачів – ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_6 , представників Одеської міської ради – Срібної А.В. та Нечепуренко Г.О., прийнято заяву про збільшення позовних вимог як заяву про зміну предмету позову. У зв`язку з не надходженням копії спадкової справи та з метою надання часу для підготовки відзиву на заяву про зміну предмету позову, у підготовчому засіданні оголошеного перерву до 30.07.2025.

У результаті проведеного підготовчого засідання 30.07.2025 за участі представників позивачів – ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_6 , залишено без розгляду клопотання про витребування доказів та про виклик свідків за заявою представника позивача, залишено без розгляду заяву про зміну предмету позову (т.3 а.с.203-206), яка є дублюючою. Суд задовольнив клопотання представника позивача про виклик свідків. З метою надання часу сторонам для мирного врегулювання спору у засіданні оголошено перерву до 17.09.2025.

У підготовчому засіданні 17.09.2025 проведеному за участі представників позивачів – ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_6 , представник позивача повідомила, що позивачка відмовилася від умов мирової угоди. У зв`язку з неявкою представника Приморської районної адміністрації як законного представника неповнолітнього відповідача, розгляд справи відкладено на 30.09.2025.

Розгляд справи у підготовчому засіданні 30.09.2025 відкладено на 30.10.2025 внаслідок задоволення однойменних клопотань представника позивача та представника відповідача.

У результаті проведеного підготовчого засідання 30.10.2025 було закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті на 06.11.2025.

У судовому засіданні 06.11.2025 проведеному за участі представників позивача – ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_6 , законного представника ОСОБА_3 в особі представника Приморської районної адміністрації Одеської міської ради – Гаврилюка А.А., представник позивача ОСОБА_15 надала вступне слово, з метою явки позивачка у засіданні оголошено перерву до 14.11.2025.

У зв`язку з відключенням подачі електроенергії до приміщення суду, розгляд справи у судовому засіданні 14.11.2025 відкладено на 12.12.2025.

Розгляд справи у судовому засіданні 12.12.2025 відкладено на 05.01.2026 у зв`язку з відсутністю електропостачання у приміщенні суду.

У судовому засіданні 05.01.2026 проведеному за участі ОСОБА_1 та її представників ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , ОСОБА_2 та її представника Павленко А.Л., законного представника ОСОБА_3 в особі представника Приморської районної адміністрації Одеської міської ради – Гаврилюка А.А., судом залишено без розгляду дві заяви про залучення третіх осіб у зв`язку з пропуском строку на їх подання та відсутністю клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку. ОСОБА_1 надала вступне слово, ОСОБА_2 та її представник Павленко А.Л. надали вступне слово. В результаті проведеного засідання було оголошено перерву до 16.01.2026.

У судовому засіданні 16.01.2026 проведеному за участі ОСОБА_1 та її представників ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , ОСОБА_2 та її представника Павленко А.Л., було допитано свідка ОСОБА_16 , визнано не поважними причини пропуску строку у зв`язку з чим відмовлено у задоволенні двох заяви про залучення третіх осіб. З метою виклику інших свідків розгляд справи відкладено на 30.01.2026.

У судовому засіданні 30.01.2026 проведеному за участі ОСОБА_1 та її представників ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , ОСОБА_2 та її представника Павленко А.Л., було допитано свідків ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , у зв`язку з закінченням часу для цього засідання розгляд справи відкладено на 06.03.2026.

У судовому засіданні 06.03.2026 проведеному за участі ОСОБА_1 та її представників ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_6 , було допитано свідків ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , у зв`язку з закінченням часу для цього засідання розгляд справи відкладено на 13.03.2026.

У судовому засіданні 13.03.2026 проведеному за участі ОСОБА_1 та її представників ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , ОСОБА_2 та її представника Павленко А.Л., було допитано свідків ОСОБА_22 та ОСОБА_12 , розгляд справи відкладено на 03.04.2026 та погоджену резервну дату 24.04.2026.

У судовому засіданні 03.04.2026 проведеному за участі ОСОБА_1 та її представників ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_6 , було допитано свідків ОСОБА_23 , суд відмовив у задоволенні клопотання про поновлення строку на долучення доказів, також залишено без розгляду клопотання про витребування доказів, суд оголосив перерву до 24.04.2026.

У судовому засіданні 24.04.2026 проведеному за участі ОСОБА_1 та її представників ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_6 , судом досліджено докази першого тому та частково другого тому, судом задоволено клопотання представника відповідача про оголошення перерви, наступні дати засідання визначені: 08.05.2026 та 15.05.2026.

У судовому засіданні 08.05.2026 проведеному за участі ОСОБА_1 та її представників ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_6 , судом продовжено дослідження доказів та досліджено всі п`ять томів.

У судовому засіданні 15.05.2026 проведеному за участі ОСОБА_1 та її представників ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , ОСОБА_2 та її представника Павленко А.Л., було повторно допитано свідка ОСОБА_12 , суд закінчив зясування обставин справи та перейшов до судових дебатів, з метою підготовки до судових дебатів оголошено перерву до 29.06.2026.

У судовому засіданні 29.06.2026 ОСОБА_1 та її представники ОСОБА_15 , ОСОБА_14 підтримали заявлені позовні вимоги, просили задовольнити позов. ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_6 заперечували проти задоволення позову, просили відмовити у задоволенні позову. Представник органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради Гаврилюк А.А., який діє як законний представник ОСОБА_3 просив при ухваленні рішення виходити з найкращих інтересів дитини.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце судового розгляду повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Згідно ч.1 ст.244 ЦПК України після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

У судовому засіданні 29.06.2026 суд перейшов до стадії ухвалення рішення та оголосив, що проголошення рішення відбудеться 13.07.2026 о 13:30 год.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності та взаємозв`язку, заслухавши пояснення сторін, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 11 листопада 2006 року зареєстрували шлюб, про що свідчить витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу (т.1 а.с.25).

20 березня 2013 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 розірвали шлюб, що вбачається з свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 (т.1 а.с.29).

ІНФОРМАЦІЯ_4 у батьків ОСОБА_4 та ОСОБА_1 народився син ОСОБА_3 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_5 (т.1 а.с.35).

26 липня 2023 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 повторно зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_6 (а.с.30).

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_7 (т.1 а.с.31).

До майна померлого ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_6 відкрито спадкову справу №18/2024, номер у спадкову реєстрі 73138430 (а.с.32).

Заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 подали ОСОБА_2 (мати померлого), ОСОБА_1 від свого імені та від імені малолітнього сина ОСОБА_3 . Також була подана заява про відмову від прийняття спадщини ОСОБА_24 (батько померлого) (т.1 а.с.219).

Відтак, підставами звернення до суду ОСОБА_1 слугувало те, що остання вказує, що розірвання шлюбу було фіктивним, тому просить встановити факт проживання однією сім`єю між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 з 20.03.2013 по 25.07.2023, тобто в період, коли шлюб між сторонами було розірвано.

ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 склали 17.03.2025 акт про те, що у період з 2011 року по травень 2021 року ОСОБА_4 постійно проживав за адресою: АДРЕСА_15 , разом зі своєю дружиною ОСОБА_1 , сином ОСОБА_3 , ОСОБА_28 , яка є бабусею ОСОБА_1 (т.1 а.с.34).

Від ОСОБА_29 на рахунок ОСОБА_1 в період розірвання шлюбу надходили платежі, а саме: 25.04.2022 у розмірі 25 000 грн, у жовтні 2022 року у розмірі 500 грн, 21.03.2023 у розмірі 6 000 грн, 27.06.2023 у розмірі 5 000 грн, 19.07.2023 у розмірі 4 000 грн (т.1 а.с.39).

ОСОБА_4 у період, коли шлюб з ОСОБА_1 було розірвано, а саме 09 серпня 2017 року подарував останній земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,06 га за адресою: АДРЕСА_16 , що підтверджується договором дарування земельної ділянки, зареєстрованим за №2881 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Бежаном А.В. (а.с.37-38).

Згідно довідки Одеського ліцею №10 імені льотчиків-космонавтів Г.Т.Добровольського та Г.С.Шоніна Одеської міської ради №200 від 17.03.2025, ОСОБА_3 з 2020 року по 2022 рік навчався в ліцею, батьки разом проводили та забирали ОСОБА_30 зі школи, активно взаємодіяли з педагогами (т.1 а.с.40).

З 01.09.2022 ОСОБА_3 зараховано до Приватного закладу загальної середньої освіти «Одеський ліцей «Альтерра Скул Одеса». Батько учня ОСОБА_4 брав активну участь у житті сина ОСОБА_3 , піклувався про успішність його навчання. Разом з дружиною ОСОБА_1 приводив та забирав сина зі школи, підтримував контакти з вчителями та адміністрацією школи, відвідував батьківські збори (т.1 а.с.41).

ОСОБА_1 20.12.2016 прийнята на посаду завідувача аптекою №4 ТОВ «Портавик Мед-Фарм», керівником якого був ОСОБА_4 (т.1 а.с.53, 54-55).

ОСОБА_1 15.05.2019 прийнята на посаду завідувача аптекою №2 ТОВ «Благо Недвиж-Буд», керівником якого був ОСОБА_4 (т.1 а.с.57, 58-59).

ОСОБА_1 18.08.2022 прийнята на посаду завідувача аптекою №1 ТОВ «Портавік-Мед», керівником якого був ОСОБА_4 (т.1 а.с.61, 62-63).

ОСОБА_12 18 серпня 2020 року розірвала шлюб з ОСОБА_31 , про що свідчить заочне рішення Приморського районного суду м.Одеса від 16.07.2020 у справі №522/8177/20, яке набрало законної сили 18.08.2020 (т.2 а.с.122-123).

ОСОБА_12 на рахунок у АТ «Приват Банк» від ОСОБА_29 надходили грошові кошти у період з 17.07.2021 по 29.04.2022 (т.1 а.с.237-241).

ОСОБА_12 на рахунок у АТ «Універсал Банк» від ОСОБА_29 надходили грошові кошти у період з 26.04.2022 по 04.11.2022 (т.1 а.с.232-234).

08.02.2022 ОСОБА_4 та ОСОБА_12 подали заявку про проведення державної реєстрації шлюбу до КП «Право», яка була запланована на 26.02.2022 (т.2 а.с.116).

ОСОБА_4 набув у власність наступне нерухоме майно:

- 05.05.2015 нежитлові приміщення офісу, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 49,1 кв.м. (т.1 а.с.74-76);

- 06.08.2015 нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.73);

- 29.09.2016 нежитлове приміщення, загальною площею 69,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_7 (т.1 а.с.82-83);

- 29.11.2016 машномісце №154, загальною площею 13,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_9 (т.1 а.с.85);

- 17.11.2017 квартира, загальною площею 70,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_5 (т.1 а.с.80);

- 06.11.2019 нежитлове приміщення, загальною площею 52 кв.м. за адресою: АДРЕСА_17 (т.1 а.с.91);

- 07.12.2019 приміщення, загальною площею 62,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 (т.1 а.с.79);

- 25.02.2020 нежитлове приміщення, загальною площею 64,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_18 (т.1 а.с.81);

- 25.09.2020 нежитлове приміщення, загальною площею 63,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_19 , приміщення ІН (т.1 а.с.78);

- 09.06.2021 нежитлове приміщення, загальною площею 51,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_8 (т.1 а.с.84);

- 20.08.2021 нежитлові приміщення першого поверху, загальною площею 365,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_20 (т.1 а.с.97);

- 09.09.2021 нежитлові приміщення підвалу, загальною площею 250,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_21 (т.1 а.с.87).

Приміщення №1 в будинку АДРЕСА_9 знаходиться в іпотеці ПАТ «АБ «Південний», про що свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки від 09.04.2020 (т.2 а.с.130).

ОСОБА_4 є власником транспортного засобу марки Audi модель A8, 2012 року випуску, з 22.12.2021 та транспортного засобу марки Fiat модель Fiorino вантажний – спеціалізований фургон малотонажний-В, 2010 року випуску, з 12.01.2021, про що свідчать свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (т.2 а.с.230-233).

07 квітня 2021 року ОСОБА_4 та ТОВ «Данлін» уклали договір №ЭП2/2.1-1/0 купівлі-продажу майнових прав, згідно п.2.1 та п.2.2 якого Продавець продає, а Покупець купує Майнові права на Об`єкт нерухомості в порядку і на умовах, передбачених цим договором та у відповідність з нормами Цивільного кодексу України, які визначають загальні положення про купівлю-продаж. Сторони домовилися, що Об?єктом нерухомості, Майнові права на який передаються за цим договором, є приміщення, розташоване в Об`єкті будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_12 з наступними характеристиками: Будинок «2», приміщення «1/0», загальна площа «71,7 кв.м.» (т.3 а.с.217-220).

ОСОБА_4 належить 100 % часток у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю «Тімінг Лімітінг», номінальною вартістю 4 000 грн (т.1 а.с.114-115).

ОСОБА_4 21 вересня 2022 року отримав частку у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю «Портовік-Мед» 50%, яка в грошовому еквіваленті становить 2 000 грн, що вбачається з акту приймання-передачі ТОВ «Портавік-Мед» (т.1 а.с.110).

ОСОБА_4 належить 100 % часток у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю «Морріс Плюс», номінальною вартістю 600 000 грн (т.1 а.с.111-112).

ОСОБА_4 є засновником товариства з обмеженою відповідальністю «Портавик-Промо» з розміром статутного капіталу – 1 000 грн, про що свідчить рішення №1 одноосібного засновника ТОВ «Портовик-Промо» від 10.06.2021 (т.1 а.с.113).

Також ОСОБА_4 є власником 50% статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю «Оланпа», яка становить 30 800 грн, про що свідчить протокол загальних зборів учасників №2 ТОВ «Оланпа» від 09.09.2021 (т.1 а.с.116-119).

Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Токарська Т.В. 25 лютого 2025 року видала свідоцтво, яким посвідчила, що у складі спадщини після померлого 2024 року ОСОБА_4 є такі корпоративні права: частка в статутному капіталі ТОВ «Портавік-Мед» у розмірі 100% статутного капіталу, що становить 4 000 грн; частка в статутному капіталі ТОВ «Оланпа» у розмірі 50% статутного капіталу, що становить 30 800 грн; частка в статутному капіталі ТОВ «Тімінг Лімітінг» у розмірі 100% статутного капіталу, що становить 4 000 грн; частка в статутному капіталі ТОВ «Портавик-Промо» у розмірі 100% статутного капіталу, що становить 1 000 грн; частка в статутному капіталі ТОВ «Морріс Плюс» у розмірі 100% статутного капіталу, що становить 600 000 грн. Для управління корпоративними правами призначено ОСОБА_1 (т.3 а.с.130).

У період шлюбу з позивачкою, а саме 06.09.2023 ОСОБА_4 набув право власності на приміщення, загальною площею 52 кв.м. за адресою: АДРЕСА_11 , нежитлове приміщення 207 (т.1 а.с.86). Однак, з документів поданих для реєстрації права власності вбачається, що підставою його набуття став договір купівлі-продажу майнових прав №14/267,7-207 від 19.08.2019, укладений ОСОБА_32 з ТОВ «Полімер-Граніт», тому таке приміщення входить до предмету позову.

Свідок ОСОБА_16 у судовому засіданні 16.01.2026 пояснила, що знайома з родиною ОСОБА_33 з 2011 року, адже працювала з ними, свідок вказувала, що ОСОБА_7 та ОСОБА_9 це чоловік та дружина. Вказувала, що ОСОБА_7 говорив, що він розлучений з ОСОБА_9 , бо так треба для бізнесу. В цілому пояснення стосувалися бізнесу, який у ОСОБА_7 , виник через допомогу мами ОСОБА_13 . Також свідок пояснила, що ОСОБА_34 звернулася до ОСОБА_7 влітку 2020 року за допомогою щодо розірвання шлюбу і в них закрутилися стосунки, спершу про які ніхто не знав, ОСОБА_7 казав, що хоче розірвати стосунки з ОСОБА_35 , але вона його шантажувала. Свідок зазначила, що стосунки між ОСОБА_7 та ОСОБА_35 були припинені десь на початку 2022 року.

Свідок ОСОБА_17 у судовому засіданні 30.01.2026 приведена до присяги, пояснила, що вона матір позивачки і працює у фармацевтичній індустрії з 2000 року. Вказала, що дочка з ОСОБА_7 з 2013 по 2021 роки проживали у будинку матері свідка, у 2021 році переїхали в ОСОБА_36 , щоб був будинок з басейном, щоб навчити дитину плавати. ОСОБА_17 вказувала, що фіктивне розлучення було її ідеєю. Також вказала, що про зраду ОСОБА_7 їй стало відомо у 2022 році, коли ОСОБА_7 з`їхав жити у ОСОБА_37 . ОСОБА_7 у ОСОБА_38 жив без ОСОБА_13 тільки з червня по осінь 2022 року.

Свідок ОСОБА_18 у цьому ж засіданні повідомила, що працювала з 2019 року по 2023 рік з сім`єю ОСОБА_33 , спочатку на ОСОБА_39 , потім по провулку ОСОБА_40 , потім в ОСОБА_41 , на ОСОБА_42 . Вказала, що у ОСОБА_38 також працювала і коханку там вона не бачила, бачила лише сумку з секс іграшками, яку ОСОБА_7 попросив викинути.

У судовому засіданні 06.03.2026 допитаний як свідок ОСОБА_19 вказав, що знає ОСОБА_7 з дитинства, ОСОБА_11 його друга дружина, вказував, що ОСОБА_7 ніколи не називав ОСОБА_43 колишньою дружиною і при ньому ніколи не зраджував.

Свідок ОСОБА_44 повідомила суду, що вона працювала нянею ОСОБА_45 , вказувала, що ОСОБА_7 та ОСОБА_11 були однією сім`єю, про коханок вона не чула. При тому свідок вказала, що про існування повара їй не відомо.

У судовому засіданні 06.03.2026 допитана як свідок ОСОБА_21 пояснила, що сім`ю знає з 2012 року, займалася управлінням холдингу « ОСОБА_46 ». Вказала, що на старті кар`єри сприймала ОСОБА_43 та ОСОБА_7 як партнерів, потім як чоловіка та дружину. Вказувала, що ОСОБА_7 розлучився для безпеки сім`ї та про розлучення вона дізналася в день, коли проводилися обшуки.

Свідок ОСОБА_22 допитана у судовому засіданні 13.03.2026 повідомила, що працювала на підприємстві бухгалтером, вказувала, що ОСОБА_7 повідомив, що він розлучений, як причину розлучення озвучив те, що в його дружини великі апетити. Про своє розлучення ОСОБА_7 повідомив, оскільки свідок мала з ним флірт. Повідомляла, що працював ОСОБА_7 без сторонньої допомоги, дозволив колишній дружині і її мамі брати готівку з двох аптек, щоб у нього була змога спілкуватися з сином.

Допитана у судовому засіданні 13.03.2026 ОСОБА_12 , приведена до присяги, повідомила, що в 2017 році почала працювати на одному з підприємств ОСОБА_7 . У 2014 році ОСОБА_47 запросив її на побачення, після 2018 зробив їй пропозицію, через Ковід процес одруження призупинився. При тому на запитання представника відповідача повідомила, що з 2018 року вона проживала з ОСОБА_7 . Вона приїжджала до ОСОБА_7 на ОСОБА_48 . Потім вони переїхали жити на Літературна, 8, а далі на ОСОБА_49 . Вказувала, що стосунки з ОСОБА_7 закінчилася у жовтні 2022 року. У серпні 2021 року вони переїхали в інший будинок на ОСОБА_50 . Потім вони жили в ОСОБА_38 , після початку війни постійно почали переїжджати. Причиною завершення стосунків були ревнощі, адже ОСОБА_7 проводив час з ОСОБА_9 та дитиною, через що виникали сварки. Вказувала, що ОСОБА_7 спілкувався з ОСОБА_9 лише щодо дитини, а з її матір`ю не спілкувався, бізнес вів самостійно.

Свідок ОСОБА_23 , допитана у судовому засіданні 03.04.2026 вказала, що є рідною старшою сестрою ОСОБА_29 . У 2013 році ОСОБА_7 жив з батьками, потім в нього з`явилися зв`язки, дівчата, з початку проживав з ОСОБА_51 , потім з 2021 року мав стосунки з ОСОБА_35 . Вказувала, що аптечний бізнес будував сам, з ОСОБА_9 спілкувався заради сина.

Свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні 24.04.2026 заперечила сказане у першому допиті, що ОСОБА_7 не вживав наркотичні засоби, адже вказало, що було таке, що приїжджала в офіс, а ОСОБА_7 робив наркотичні доріжки, через що вони посварилися і після того він не вживав. Свідок підтвердила дійсність її переписки з ОСОБА_7 у другому томі, у яких висвітлено сварки між ОСОБА_35 та ОСОБА_7 , представник позивача звернула увагу на те, що ОСОБА_52 називає себе коханкою, на що свідок повідомила, що це комплекс коханки.

Суд констатує, що свідок ОСОБА_53 працювала бухгалтером та фактично не володіла інформацією про сімейні стосунки свого роботодавця, слова ОСОБА_7 чи флірт з ним свідка не підтверджують позицію відповідача та не спростовують позицію позивача.

Суд критично ставиться до показань сестри померлого ОСОБА_54 – ОСОБА_23 , показання якої не відповідають матеріалам справи, а сама вона вказує лише про спілкування телефоном, адже свідок тривалий час проживає за кордоном. Суд звертає увагу на те, що свідок має знати інформацію власне побачену, а не робити висновки з того, що розповідають інші. Окрім того, з допиту ОСОБА_23 зрозуміло, що між нею та позивачкою склалися неприязні стосунки, тому її брат навіть приховав факт повторного одруження з ОСОБА_1 .

Суд відхиляє показання свідка ОСОБА_12 , адже така особа є заінтересованою, і показання були суперечливі, наприклад, щодо наркотиків, які повністю не підтверджуються матеріалами справи, ОСОБА_12 вказувала, що їй зробили пропозицію у 2017 році, тоді як вона перебувала у шлюбі до 2020 року з іншим чоловіком. ОСОБА_12 підтвердила переписку ОСОБА_4 , де свідок визнавала себе коханкою і вела переписку з ОСОБА_1 , у якій їх відносини виглядали як відносини дружини і коханки. Поїздки за кордон з померлим, з огляду на матеріали справи, носили робочий характер.

Суд приймає до уваги, що всього через чотири місяці після формального розлучення у сторін народився син - ОСОБА_3 .

Факт спільного проживання та ведення побуту підтверджується Актом від 17.03.2025 про постійне проживання ОСОБА_4 з позивачкою та їхнім спільною дитиною, засвідчений органом самоврядування мікрорайону «Сахарний» умісті Одесі (т.1 а.с.34). В акті вказано, що у період з 2011 року по травень 2021 року ОСОБА_4 постійно проживав разом з дружиною ОСОБА_1 та сином ОСОБА_55 за адресою: АДРЕСА_22 .

Вказана обставина також підтверджується показанням свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_56 наведених нижче.

Згідно виписки АТ «Універсал Банк» за період з 25.04.2022 по 25.06.2024 ОСОБА_29 надсилав кошти ОСОБА_1 (т.1 а.с.39).

За показаннями свідків ОСОБА_1 отримувала дохід від діяльності аптеки, тобто брала кошти ОСОБА_4 , що також свідчить про спільний бюджет подружжя.

Суд не приймає до уваги ту обставину, що дозвіл на отримання коштів в аптеці, про що вказувала свідок ОСОБА_22 , був наданий з метою забезпечення спілкування з дитиною, оскільки з 2013 року ОСОБА_4 не звертався до суду з позовом про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною.

Як вказувалося вище, померлий ОСОБА_4 подарував позивачці земельну ділянку у 2017 році, тобто у період, коли сторони були формально розлучені.

Згідно довідки ліцею № 10 ім. Добровольського та ОСОБА_57 від 17.03.2025 р. № 200 та Довідка ПЗЗСО «Одеський ліцей «Альтера Скул» від 12.03.2025 обидва заклади освіти офіційно підтверджують, що з 2022 року батьки ОСОБА_4 та ОСОБА_1 активно взаємодіяли з педагогами, батьки разом приводили та забирали ОСОБА_30 зі школи, відвідували батьківські збори (т.1 а.с.40, 41)

З наданих позивачем світлин вбачається проведення спільного побуту і дозвілля ОСОБА_4 та ОСОБА_1 у період 2013-2023 роки (т.1 а.с.42-51).

З 20.03.2013 по 25.07.2023 ОСОБА_1 не перебувала у зареєстрованому шлюбі, тому просить суд встановити факт її проживання з ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб (постанови Верховного Суду від 17 червня 2024 року у справі № 753/21178/21 та від 11 вересня 2024 року № 335/4669/23).

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц).

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків притаманних подружжю не може свідчити про те що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).

Реєстрація місця проживання жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов`язковою ознакою наявності фактичного шлюбу (постанова Верховного Суду від 04 грудня 2023 року у справі № 543/563/22).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 25 березня 2024 року у справі № 161/9609/22 виснував, що питання про те, чи має юридичне значення той чи інший факт, із заявою про встановлення якого особа звернулася до суду, вирішується залежно від мети його встановлення.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона.

Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Верховний Суд звертав увагу, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу (постанова Верховного Суду від 28 травня 2025 року у справі № 523/22514/23), а Європейський суд з прав людини визнає допустимість у цивільних справах стандарту доказування «баланс ймовірностей» (balance of probabilities) та вказує на відмінність стандартів доказування у цивільних і кримінальних справах (постанови Верховного Суду від 21 січня 2026 року у справі № 755/9838/23, від 25 березня 2026 року у справі № 157/230/25; рішення ЄСПЛ від 15 листопада 2007 року у справі «Бендерський проти України», заява № 22750/02, від 23 серпня 2016 року у справі «J.K. and others v. Sweden», заява № 59166/12).

Отже, у зв`язку з вищевикладеним, оцінивши наявні докази та показання свідків, враховуючи стандарт доказування більшої вірогідності, суд дійшов висновку, що ОСОБА_4 розірвав шлюб з ОСОБА_1 , але фактично у період з 20.03.2013 по 25.07.2023 вони проживали однією сім`єю, а стосунки з ОСОБА_12 мали романтичний характер без ознак спільного сумісного життя. Повторне укладення шлюбу між позивачем та ОСОБА_4 є підтвердженням безперервного проживання та намір ОСОБА_4 під час збройної агресії рф проти України захистити майнові права позивача ОСОБА_1 , які виникли під час спільного проживання протягом 20.03.2013-25.07.2023.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача про те, що повторне укладення шлюбу відбулося внаслідок хвороби ОСОБА_4 , адже останній помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а шлюб повторно укладено 26.07.2023, тоді як за показаннями свідків ОСОБА_4 дізнався про хворобу та помер за декілька місяців.

Суд також критично відноситься до доводів відповідача про те, що особисто ОСОБА_4 у договорах купівлі-продажу нерухомого майна вказував, що у шлюбі не перебуває, ні з ким однією сім`єю без реєстрації шлюбу не проживає, оскільки така позиція є послідовною поведінкою ОСОБА_4 , який розірвав шлюб з ОСОБА_1 для її захисту від можливих недобросовісних дій з боку третіх осіб.

Враховуючи наявність у головуючого базових знань з юридичної психології та наявності тривалого суддівського досвіду з розгляду сімейних справ, суд зазначає, що сім`я є основним соціальним середовищем, у якому людина реалізує свої базові психологічні потреби – у любові, прийнятті, довірі, безпеці та емоційній близькості. Саме в сім`ї людина, як правило, відчуває найбільший психологічний комфорт, внутрішню захищеність і відчуття щастя. Ці переживання знаходять своє природне відображення у поведінці людини, її емоційних реакціях, міміці, жестах, манері спілкування та взаємодії з найближчими людьми.

Аналіз наданих суду фотознімків свідчить, що ОСОБА_4 демонстрував виражений емоційний комфорт саме в оточенні позивачки та їхньої спільної дитини. На спільних фотографіях позивачки та ОСОБА_4 відсутні ознаки формального або відчуженого спілкування. Натомість вони відображають природну емоційну відкритість, щирі позитивні емоції, невимушене спілкування, тілесну близькість, спільне проведення дозвілля та характерну для членів однієї сім`ї взаємну прихильність.

Особливого значення набуває те, що світлини додані до матеріалів справи охоплюють різні періоди життя, сімейні події, свята, відпочинок та повсякденне спілкування. Це свідчить не про випадкові зустрічі батьків спільної дитини, а про існування стійкої сімейної системи, у якій чоловік, жінка та дитина сприймали себе як єдину родину.

У юридичній психології загальновизнано, що тривале проявлення позитивних емоцій у колі одних і тих самих близьких осіб є одним із зовнішніх проявів стабільних сімейних відносин. Людина найбільш природно проявляє свої справжні почуття саме поруч із тими, кого вважає своєю сім`єю, кому довіряє та за кого відчуває відповідальність. Саме такий характер емоційної взаємодії простежується на наданих фотографіях.

Таким чином, фотоматеріали підтверджують не лише факт спільного проведення часу, а й наявність між чоловіком, жінкою та їхньою дитиною стійкого емоційного зв`язку, притаманного саме сім`ї. У сукупності з іншими доказами – народженням спільної дитини після розірвання шлюбу, її спільним вихованням, веденням спільного бізнесу, придбанням нерухомого майна в інтересах сім`ї та повторною реєстрацією шлюбу – ці фотографії є вагомим непрямим підтвердженням того, що фактичні сімейні відносини між сторонами не припинялися після формального розірвання шлюбу у 2013 році.

Однією з фундаментальних закономірностей психології є те, що в умовах реальної загрози життю, здоров`ю чи добробуту людина насамперед прагне захистити тих, кого вважає найближчими та найдорожчими. У кризових ситуаціях поведінка людини стає менш формальною і найбільш повно відображає її справжні життєві цінності, емоційні прив`язаності та сімейні пріоритети.

Після початку повномасштабної військової агресії рф проти України ОСОБА_4 послідовно вживав заходів, як це підтверджується показаннями свідків, спрямованих насамперед на забезпечення безпеки ОСОБА_58 та їхньої спільної дитини ОСОБА_3 . Він організовував їхнє переміщення до безпечних місць, забезпечував їхній захист та приймав рішення, спрямовані на збереження їхнього життя і здоров`я. Така поведінка відповідає психологічній моделі відповідального чоловіка, який сприймає зазначених осіб як свою сім`ю та усвідомлює особисту відповідальність за їхню безпеку.

Особливо показовим є те, що після забезпечення фізичної безпеки своєї сім`ї ОСОБА_4 ініціював повторну державну реєстрацію шлюбу з ОСОБА_1 , з якою раніше перебував у зареєстрованому шлюбі, мав спільну дитину та з якою фактично продовжував сімейні відносини. Така послідовність його дій є внутрішньо логічною: після вжиття заходів щодо захисту життя і безпеки найближчих людей він здійснив крок, спрямований на юридичне оформлення їхнього сімейного статусу.

З точки зору психології поведінка людини в умовах екзистенційної загрози характеризується високим рівнем усвідомленості та відображає її справжні життєві пріоритети. Саме в такі моменти люди прагнуть не лише фізично захистити своїх близьких, але й усунути правову невизначеність щодо їхнього майбутнього, сімейного статусу та майнових прав.

У цьому випадку повторна державна реєстрація шлюбу після початку війни не виглядає як створення нової сім`ї. Навпаки, вона є логічним завершенням тривалих фактичних сімейних відносин, які безперервно існували після розірвання шлюбу у 2013 році. У сукупності з народженням і спільним вихованням дитини, веденням спільного бізнесу, придбанням нерухомого майна в інтересах сім`ї, спільним проживанням, взаємною підтримкою та турботою повторне укладення шлюбу свідчить про прагнення чоловіка юридично закріпити вже існуючі сімейні відносини та забезпечити належний правовий захист жінки і їхньої дитини в умовах воєнного стану.

Додатково заслуговує на увагу й та обставина, що якщо б після розірвання шлюбу 20.03.2013 сімейні відносини між сторонами дійсно припинилися, а чоловік створив нову сім`ю з іншою жінкою, то в умовах воєнної небезпеки природним і психологічно послідовним було б юридичне оформлення відносин саме з ОСОБА_12 . Проте об`єктивна поведінка ОСОБА_4 свідчить про протилежне: об`єктом його турботи, захисту та подальшого юридичного оформлення сімейних відносин залишалися саме ОСОБА_1 з якою він прожив значну частину свого життя, та їхня спільна дитина. Така поведінка узгоджується із психологічною моделлю безперервного існування сім`ї, а не зі створенням нової сім`ї лише у 2023 році.

Тому, позовні вимоги в частині встановлення факту проживання однією сім`єю є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу щодо права спільної сумісної власності подружжя (стаття 74 СК України).

За правилами статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Водночас, як роз`яснила Велика палата Верховного Суду у своїй постанові від 21.11.2018 року по справі № 372/504/17, презумпція спільності права власності подружжя на майно може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі і в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Тож, враховуючи, що позивачка весь час проживала однією сім`єю з ОСОБА_4 , то її вимоги про визнання об`єктами права спільної сумісної власності приміщень набутих померлим за час, коли він офіційно не перебував у зареєстрованому шлюбі, як і вимога про виключення частки ОСОБА_1 зі складу спадкового майна також є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

ТОВ «Тімінг Лімітінг» в особі директора Портянка Андрія Вікторовича купило у ТОВ «Констанс» нежитлові приміщення третього поверху загальною площею 181,8 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_14 , про що свідчить договір купівлі-продажу нерухомого майна від 05 листопада 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бежаном А.В. за №4419 (т.1 а.с.105-106).

З інформації з Державного реєстру речових прав на об`єкт нерухомого майна вбачається, що 11.10.2016 за ТОВ «Морріс Плюс» зареєстровано право власності на нежитлове приміщення, загальною площею 589,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_13 (т.1 а.с.103-104).

ТОВ «Оланпа» з 12.07.2019 є власником земельної ділянки загальною площею 0,054 га, кадастровий номер 5120887700:05:001:0134 зі знаходженням в Білгород-Дністровському районі Одеської області (т.1 а.с.108-109).

ТОВ «Оланпа» в особі директора ОСОБА_59 купило у ОСОБА_60 земельну ділянку загальною площею 0,1 га, яка розташована за адресою: Одеська обл., Білгород-Дністровський р-н, с/рада Шабівська, кадастровий номер земельної ділянки – 5120887700:05:001:0092, що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки від 09 вересня 2021 року, зареєстрований приватний нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р.Ю. за №1486 (т.2 а.с.225-226).

Оскільки ОСОБА_4 належить 100% статутного капіталу ТОВ «Тімінг Лімітінг» та ТОВ «Морріс Плюс», то ОСОБА_1 як його дружині належить половина від статутного капіталу, а майно товариств поділу не підлягає.

ОСОБА_1 має право претендувати на майно товариств у разі виходу з товариства або ж його ліквідації, тоді як про таке не заявлялося.

При тому, слід відмітити, що товариства з обмеженою відповідальністю майно яких є предметом позову не залучалися до участі у справі, що є самостійною підставою для відмови у позові в цій частині.

ОСОБА_1 як дружині померлого належить половина від частки померлого, який є власником статутного капіталу, а не самого майна, яке належить товариствам.

Отже, вимоги позивача викладені у пунктах шість та сім позовних вимог в останній редакції заяви від 04.07.2025 не підлягають задоволенню.

Щодо визнання за ОСОБА_1 права власності на частину від належної ОСОБА_4 частки статутного капіталу товариств, суд зазначає наступне.

Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається із вкладів його учасників. Розмір статутного капіталу дорівнює сумі вартості таких вкладів (частина перша статті 144 ЦК України).

Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом (частина перша статті 13 Закону України «Про господарські товариства»). Аналогічна норма передбачена частиною другою статті 115 ЦК України.

Товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом (частина перша статті 12 Закону України «Про господарські товариства»). Аналогічна норма передбачена частиною першою статті 115 ЦК України.

Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом (абзац четвертий частини другої статті 148 ЦК України).

Учасники товариства мають право, зокрема, брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів; здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом (пункти «б» та «д» частини першої статті 10 Закону України «Про господарські товариства»).

У разі внесення одним із подружжя як вкладу у статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю коштів, які є спільною сумісною власністю, вказане товариство стає їх власником. Натомість особа, яка внесла вклад у статутний капітал товариства набуває право на частку учасника цього товариства.

Інший з подружжя, який був співвласником коштів, внесених у статутний капітал товариства з метою захисту свого права при поділі їх спільного сумісного майна набуває право вимагати виплати вартості частки члена подружжя у статутному капіталі. Суд виходить з презумпції про те, що вартість частки у статутному капіталі відповідає розміру внеску, якщо тільки сторона, яка стверджує про зміну цієї вартості на час розгляду справи, не доведе, що вартість частки змінилась (зросла або внаслідок звичайної діяльності товариства зменшилась).

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2024 року при розгляді справи №760/20948/16-ц зазначила, що позивачка може вимагати виплати вартості частки члена подружжя у статутному капіталі визначену на дату пред`явлення позовних вимог.

Згідно із частиною першою статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1220 ЦК України встановлено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

У статті 1296 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі, зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).

Відповідно до статті 23 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» у разі смерті або припинення учасника товариства його частка переходить до його спадкоємця чи правонаступника без згоди учасників товариства. У разі смерті, оголошення судом безвісно відсутнім або померлим учасника - фізичної особи чи припинення учасника - юридичної особи, частка якого у статутному капіталі товариства становить менше 50 відсотків, та якщо протягом року з дня закінчення строку для прийняття спадщини, встановленого законодавством, спадкоємці (правонаступники) такого учасника не подали заяву про вступ до товариства відповідно до закону, товариство може виключити учасника з товариства. Таке рішення приймається без врахування голосів учасника, який виключається. Якщо частка такого учасника у статутному капіталі товариства становить 50 відсотків або більше, товариство може приймати рішення, пов`язані з ліквідацією товариства, без врахування голосів цього учасника.

Частка учасника в статутному капіталі товариства є складовою спадкового майна і успадковується спадкоємцями в повному обсязі, якщо відсутні достовірні докази виключення учасника, зменшення статутного капіталу або ліквідації товариства, про що вказано у Постанові Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 554/1904/22.

Як вказує Верховний Суд у постанові від 22 травня 2024 року у справі № 638/17158/17 один з подружжя при поділі спільного сумісного майна може претендувати на виплату частки у статутному капіталі, що є відмінним від виплати половини вартості внеску засновника у статутний капітал цього товариства.

Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 вела бізнес разом зі своїм чоловіком ОСОБА_4 , тоді як товариства були засновані чоловіком. Принцип доказування більшої вірогідності вказує на те, що бізнес ОСОБА_4 пов`язаний з діяльністю аптек формувався та розвивався за допомогою родини позивачки та ОСОБА_1 зокрема.

У цій справі мова не йде про поділ майна подружжя, адже один з подружжя ОСОБА_4 помер. З врахування того, що ОСОБА_4 був одноособовим власником чотирьох товариств, а судом встановлено факт спільного його проживання з ОСОБА_1 без реєстрації шлюбу, то ОСОБА_1 як дружина померлого власника товариства має право на частки статутного капіталу, а інша частка підлягає поділу між спадкоємцями ОСОБА_4 , що не є предметом цього позову.

За таких самих підстав ОСОБА_1 має право на половину частки від належної ОСОБА_4 частки статутного капіталу у розмірі 50% у ТОВ «Оланпа», тому такі позовні є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Суд враховує, що матеріали спадкової справи містять чималу кількість претензій кредиторів, однак такі вирішуються при вирішення питання про спадкування і на права ОСОБА_1 як дружини померлого, тобто співвласника половини його майна не має впливати.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України від 18 липня 2006 року п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. А тому, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 5, 12, 30, 43, 76, 81, 84, 89, 95, 223, 235, 241, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Одеської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в особі представника Приморської районної адміністрації Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «ОЛАНПА», про встановлення факту проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та виключення майна зі спадкової маси – задовольнити частково.

Встановити факт спільного проживання ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_8 ) та ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 ), померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 , однією сім`єю, як дружини та чоловіка без реєстрації шлюбу з 20 березня 2013 року по 25 липня 2023 року;

Визнати об`єктами права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 наступне майно:

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_8 ) право власності на частину наступного нерухомого майна як обов`язкову частку, яка належала на праві спільної сумісної власності чоловіку та дружині та виключити таку частину зі складу спадкового майна померлого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 :

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_8 ) право власності на частину від належного ОСОБА_4 статутного капіталу товариств, у розмірі 100%:

- ТОВ «Портавік-Мед» (код ЄДРПОУ 44053672), в розмірі 4 000 грн;

- ТОВ «Тімінг Лімітінг» (код ЄДРПОУ 43308459) в розмірі 4 000 грн;

- ТОВ «Портавік-Промо» (код ЄДРПОУ 44185682) в розмірі 1 000 грн;

- ТОВ «Морріс Плюс» (код ЄДРПОУ 40866480) в розмірі 600 000 грн.

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_8 ) право власності на частину від належного ОСОБА_4 статутного капіталу у розмірі 50% ТОВ «Оланпа» в розмірі 30 800 грн, що складає 25% статутного капіталу.

В іншій частині вимог – відмовити.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення до Одеського апеляційного суду.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 13 липня 2026 року.

Суддя: В.Я. Бондар

Оригінал: reyestr.court.gov.ua