Постанова від 07 липня 2026 р. у справі №638/560/26 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 638/560/26 Головуючий І-ї інстанції – Теслікова І.І.

Провадження № 33/818/934/26

Категорія: ч.1 ст.130 КУпАП

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Гєрцика Р.В.

секретаря судового засідання Гури В.В.

за участю захисника Паламарчука Д.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову судді Шевченківського районного суду м.Харкова від 28 січня 2026 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, щодо ОСОБА_1 -

ВСТАНОВИВ

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини

Згідно постанови судді, ОСОБА_1 07 січня 2026 року о 09 год. 30 хв., в м.Харкові по вул.Клочківська, 370, керував транспортним засобом «Jeep Grand Cherokee», н.з. НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп`яніння, чим порушив вимоги п.2.9а ПДР України. Огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп?яніння зі згоди водія проводився на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатору Drager алкотест 6820 ARHF 0024, результат якого склав 1,23 проміле, з яким ОСОБА_1 погодився.

Постановою судді Шевченківського районного суду м.Харкова від 28 січня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.

Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

В апеляційній скарзіОСОБА_2 просить поновити строк на апеляційне оскарження та постанову судді скасувати як необґрунтовану та незаконну, таку, що не відповідає фактичним обставинам справи, винести нову постанову, якою провадження у справі щодо нього закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.

В обґрунтування клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження посилається на те, що, не дивлячись на неодноразові звернення до районного суду, йому так і не було надано можливості ознайомитися з матеріалами справи для підготовки та подання апеляційної скарги.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що його огляд як діючого військовослужбовця мав бути проведений у відповідальності до ст.266-1 КУпАП, а не у загальному порядку.

Звертає свою увагу, що судом першої інстанції було порушено його права як особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, передбачені ст.268 КУпАП, оскільки суд відмовив йому у наданні можливості ознайомлення з матеріалами судового провадження.

До початку судового розгляду, захисником було подано додаткові пояснення у вказаній справі, за змістом яких він просить врахувати, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем Збройних Сил України та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 на посаді водія (копія військового квитка та посвідчення УБД додається), та виконання його службових обов`язків безпосередньо пов?язане з керуванням транспортними засобами. Таким чином, позбавлення його права керування транспортними засобами фактично унеможливить виконання покладених на нього службових обов?язків та бойових (службово-бойових) завдань, спрямованих на забезпечення оборони держави в умовах дії правового режиму воєнного стану.

Мотиви суду

Як убачається з матеріалів справи, апеляційна скарга ОСОБА_1 подана у строк, передбачений ч.2 ст.294 КУпАП (06.02.2026 року, згідно відбитку штампу «Укрпошти»), а тому його клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження розгляду не підлягає, як зайве.

Перевіривши матеріали справи відповідно до вимог ч.7 ст.294 КУпАП, заслухавши пояснення захисника на підтримання вимог апеляційної скарги, законність і обґрунтованість постанови судді в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Слід також звернути увагу, що відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод(далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з приписами ч.2 ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст.245, 280 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Як убачається з матеріалів справи та змісту оскаржуваного рішення, дані вимоги закону при розгляді справи щодо ОСОБА_1 судом виконані. Висновки про винуватість останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, суд обґрунтував низкою доказів, яким дана відповідна та належна оцінка в постанові.

Пункт 1.3 ПДР України передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

В п.1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Пунктом 2.9. (а) Правил дорожнього руху водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідальність за порушення вимог пункту 2.9. (а) ПДР України передбачена ст.130 КУпАП.

Диспозиція ч.1 ст.130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Так, судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 07 січня 2026 року о 09 год. 30 хв., в м.Харкові по вул.Клочківська, 370, керував транспортним засобом «Jeep Grand Cherokee», н.з. НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп`яніння. Огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп?яніння зі згоди водія проводився на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатору Drager алкотест 6820 ARHF 0024, результат якого склав 1,23 проміле, з яким ОСОБА_1 погодився.

Внаслідок зазначених подій та встановлених фактичних даних працівником поліції складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №560904 від 07.01.2026 року.

Крім того, факт вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1 , крім протоколу, також підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи, а саме:

- оглянутими відомостями відеозапису із нагрудної камери інспектора патрульної поліції, які беззаперечно доводять зазначені в протоколі подію та обставини правопорушення з боку водія ОСОБА_1 ;

- актом огляду на стан алкогольного сп`яніння ОСОБА_3 з використанням спеціальних технічних засобів від 07.01.2026 року, згідно якого огляд за допомогою газоаналізатора Drager Alcotest 6820 був проведений у зв`язку з виявленими ознаками алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; результат огляду – позитивний, 1,23 проміле;

- результатом огляду на стан алкогольного сп`яніння за допомогою газоаналізатора Drager Alcotest 6820, тест №3362 від 07.01.2026 року, згідно з яким ОСОБА_1 перебував у стані алкогольного сп`яніння, результат огляду – 1,23 проміле;

- направленням на огляд водія ТЗ з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, оформлене 07.01.2026 року о 10 год. 10 хв., згідно якого у результаті огляду, проведеного поліцейським, у водія ОСОБА_1 були виявлені ознаки сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; огляд у КНП ХОР «ОКНЛ» не проводився у зв`язку із згодою ОСОБА_1 із результатами проведеного огляду на місці зупинки за допомогою газоаналізатора Drager Alcotest 6820;

- рапортом інспектора взводу 2 роти 1 батальйону 3 УПП в Харківській області ДПП старшого лейтенанта поліції Брунька В. від 07.01.2026 року щодо події з зазначенням місця та часу зупинки транспортного засобу, а також підстав для складання протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП щодо ОСОБА_1 .

Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини ЄСПЛ у справі «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

Апеляційний суд враховує, що ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не спростовується сам факт керування ним транспортним засобом та його зупинки співробітниками поліції за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення.

Перевіряючи доводи апелянта про те, що його огляд як військовослужбовця мав бути проведений у відповідності до вимог ст.266-1 КУпАП, а не у загальному порядку, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.2 ст.266-1 КУпАП, огляд військовослужбовців Збройних Сил Українина стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння,щодо яких є підстави вважати, що вони у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, виконують обов`язки військової служби або перебувають на території військових частин, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або командиром (начальником) військової частини (установи, організації, підприємства, закладу, підрозділу), іншого утвореного відповідно до законів України військового формування, а також правоохоронного органу спеціального призначення, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів.

Також, відповідно до ч. 3 ст. 266-1 КУпАП, огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння військовослужбовців Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані сп`яніння перебувають на вулицях, у закритих спортивних спорудах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту (включаючи транспорт міжнародного сполучення) та в заборонених законом інших місцях, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів.

Як убачається з матеріалів справи, зокрема, наявного відеозапису, ОСОБА_1 був зупинений співробітниками поліції на блок-посту в АДРЕСА_1 . Під час спілкування з поліцейськими останній дійсно зазначив, що є військовослужбовцем, що відображено і у матеріалах справи, зокрема, складеному протоколі. Разом із тим, у якості документів, що посвідчують його особу, надав для огляду інспектору поліції тільки посвідчення водія та паспорт у цифровому варіанті у застосунку «Дія». При цьому, останній не вказував, що на той момент виконував будь-які безпосередні обов`язки військової служби чи невідкладне службове завдання.

Після того, як ОСОБА_1 на пропозицію поліцейського погодився пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки ТЗ, він попросив поліцейських зачекати, доки на місце події прибуде його керівництво, якому він попередньо зателефонував, щоб його огляд проводився у присутності командира.

Інспектори погодились з проханням ОСОБА_1 , однак, зауважили, що у нього є дві години, щоб пройти запропонований огляд. Хвилин через 20 ОСОБА_1 самостійно погодився пройти огляд без присутності його командира.

Разом із тим, cлід зазначити, що на місці події був присутній принаймні один співробітник ВСП, який ніс службу на блок-посту спільно з патрульною поліцією.

Копію посвідчення серії НОМЕР_3 , виданого 02.04.2026 року та копію військового квитка серії НОМЕР_4 , виданого 21.02.2025 року, на ім`я ОСОБА_1 , долучені захисником до матеріалів судового провадження, апеляційний суд приймає до уваги. Однак, зазначені документи не дають апеляційному суду можливості достеменно встановити ті обставини, якими апелянт обгрунтовує необхідність проведення його огляду у відповідності до положень статті 266-1 КУпАП.

З огляду на викладене, можна зробити цілком обґрунтований висновок, що ОСОБА_1 перебував поза межами території будь-якої військової частини та не виконував в той час жодних військових обов`язків, а тому на той момент у працівників поліції існувала обгрунтована презумпція для застосування саме загальної процедури огляду, передбаченої ст.266 КУпАП.

Разом із тим, апеляційний суд звертає свою увагу на положення статті 15 КУпАП, згідно якої військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти під час проходження зборів за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах.

При цьому, перебування на місці події співробітників ВСП (Військової служби правопорядку), як на тому акцентує свою увагу адвокат, не блокує і не зупиняє роботу інспекторів патрульної поліції., оскільки повноваження складати протокол за ст.130 КУпАП (у даному випадку) належать виключно уповноваженим посадовим особам Національної поліції. Факт присутності або відсутності ВСП на місці події не є підставою для закриття справи чи уникнення особи від відповідальності.

Таким чином, доводи апелянта, який є військовослужбовцем, про порушення порядку направлення та проведення його огляду на стан алкогольного сп`яніння, який повинен був проводитись у відповідності до ст.266-1 КУпАП посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорушення у Збройних Силах України, а не працівниками поліції, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає такі доводи необґрунтованими та такими, що ґрунтуються на суб`єктивному сприйнятті законодавства.

Також, суд зауважує, що фіксування відбувалось відкрито, а ОСОБА_1 не заперечував проти зйомки. Відеозапис долучено до матеріалів справи.

Відомостей про те, що відеофіксація здійснювалась з недозволеного технічного засобу чи з порушенням вимог закону в матеріалах справи немає.

Поряд з цим, належить взяти до уваги те, що відповідно до ст.267 КУпАП, огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, а також щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, може бути оскаржено заінтересованою особою у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) відносно органу (посадової особи), який застосував ці заходи, або до суду.

Однак, як було встановлено, дії службової особи, що складала протокол та фіксувала правопорушення, в порядку, передбаченому чинним законодавством, стороною захисту не оскаржувалися. Отже, твердження апелянта, щодо неправомірності дій працівників поліції при складанні протоколу про адміністративне правопорушення не відповідають дійсності та є суб`єктивними, оскільки незаконність їх дій не встановлена будь-якими судовим рішенням або висновком компетентного органу.

За таких обставин, відсутні підстави ставити під сумнів відомості, що об`єктивно зафіксовані у протоколі про адміністративне правопорушення.

Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на порушення його прав, передбачених статтею 268 КУпАП, зокрема, через ненадання йому можливості ознайомитися з матеріалами судового провадження в суді першої інстанції, також не знайшли свого обгрунтованого підтвердження зібраними матеріалами.

Так, як встановлено судом, 28.01.2026 року, у судовому засіданні районного суду ОСОБА_1 особисто приймав участь, надавав власні пояснення – як усно (що відображено у постанові суду), так і виклавши їх письмово у поданій того ж дня заяві (а.с.13)

Копію оскаржуваного рішення ОСОБА_2 отримав наступного дня, 29.01.2026 року. (розписка, 17), та 02.02.2026 року звернувся до суду із заявою про ознайомлення з матеріалами справи, ознайомившись з ними 05.02.2026 року, про що свідчить його власний підпис. (а.с.18)

Того ж дня, 05.05.2026 року, подав заяву про надання можливості отримати відеоматеріали по справі, які були надані йому 12.02.2026 року, про що ОСОБА_1 знову засвідчив своїм підписом. (а.с.19)

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції, у відповідності до вимог, встановлених ст.268 КУпАП, надав ОСОБА_1 у повній мірі можливість реалізувати свої права як особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, надавши усі наявні матеріали справи для ознайомлення. При цьому, апеляційна скарга ОСОБА_1 подана у визначений законом строк.

Посилання захисника на те, що виконання ОСОБА_2 його службових обов`язків пов`язано безпосередньо з керуванням ТЗ, не є підставою для звільнення його від адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП, та не спростовує правильності висновків суду першої інстанції.

У рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати (далі Суд) постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Законодавство України передбачає сувору заборону водіям керувати транспортними засобами у стані алкогольного сп`яніння.

Згідно з положеннями ст. 16 Закону України «Про дорожній рух», водій зобов`язаний не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів.

Так, керування транспортним засобом в стані алкогольного чи іншого сп`яніння є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху. Тяжкість обумовлена ступенем суспільної небезпеки, яка завдається вказаним діянням. Водій у стані сп`яніння є загрозою для життя та здоров`я інших учасників дорожнього руху: водіїв, пішоходів, велосипедистів, а також і для самого себе та власності третіх осіб.

Статтею 23 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень, як самим правопорушником, так і іншими особами.

Отже, ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати транспортним засобом, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.

Відповідно до ст.33 КУпАП при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Застосовуючи такий вид адміністративного стягнення, передбачений санкцією ч.1 ст. 130 КУпАП, як штраф з позбавленням права керування транспортним засобом строком на один рік, суд першої інстанції враховував характер вчиненого ОСОБА_1 правопорушення, те, що його дії характеризуються умисною формою вини, складають підвищену суспільну небезпечність, становлять небезпеку дорожньому руху та несуть загрозу для життя і здоров`я його учасників.

Застосований районним судом до ОСОБА_1 вид адміністративного стягнення є справедливим та достатнім для його виправлення, а також запобігання вчиненню ним аналогічних правопорушень, та відповідає вимогам ст.23, 33 КУпАП.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п.2.9а Правил дорожнього руху України, наявність в його діях складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та його винуватості, а тому посилання апелянта на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.294 КУпАП,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргуОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову судді Шевченківського районного суду м.Харкова від 28 січня 2026 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Р.В. Гєрцик