Рішення від 13 липня 2026 р. у справі №724/4469/25 — Хотинський районний суд Чернівецької області

Справа № 724/4469/25

Провадження № 2/724/147/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2026 року Хотинський районний суд Чернівецької області в складі:

головуючого судді: Єфтеньєва О.Г.,

за участі секретаря судового засідання: Лазарюк О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в місті Хотин Чернівецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Боянської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.

У подальшому, до початку розгляду справи, позивачем було подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив суд стягнути з ОСОБА_2 аліменти в сумі 3000 гривень на місяць з урахуванням індексу інфляції на користь ОСОБА_1 на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та встановити факт.

Крім цього, у підготовчому судовому засіданні позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій просив вимогу про встановлення факту залишити без розгляду. Також просив стягнути з ОСОБА_2 аліменти в сумі 3000 гривень на місяць з урахуванням індексу інфляції на користь ОСОБА_1 на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у нього із ОСОБА_2 народився син ОСОБА_3 . З моменту народження син проживає разом із ним у АДРЕСА_1 . Разом із відповідачкою вони не проживають, і всі витрати щодо утримання дитини позивач несе самостійно. Вважає, що достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини буде стягнення аліментів у твердій грошовій сумі у розмірі 3000 гривень на місяць з урахуванням індексу інфляції.

Ухвалою Хотинського районного суду Чернівецької області від 25 грудня 2025 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Ухвалою Хотинського районного суду Чернівецької області від 09 лютого 2026 року прийнято заяву позивача про збільшення позовних вимог та вирішено здійснювати розгляд справи у порядку загального позовного провадження. Крім того, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Боянської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області.

Ухвалою Хотинського районного суду Чернівецької області від 31 березня 2026 року вимогу позивача про встановлення факту, що має юридичне значення залишено без розгляду та прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог.

Ухвалою Хотинського районного суду Чернівецької області від 16 квітня 2026 року зобов`язано орган опіки та піклування Боянської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області надати письмовий щодо розв`язання спору про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, його представник – адвокат Вівчар Р.Г. подав до суду заяву, в якій просить суд розгляд справи провести без його та позивача участі, позовні вимоги підтримує та просить суд їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, в матеріалах справи наявна заява, в якій просить суд розгляд справи проводити без її участі, не заперечує щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: органу опіки та піклування Боянської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Так, судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_3 , його батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 .

Згідно довідки виконавчого комітету Боянської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області № 1135 від 28.12.2025 р., вбачається, що ОСОБА_1 дійсно зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 . До складу його сім`ї входять: син – ОСОБА_3 , батько – ОСОБА_4 , мати – ОСОБА_5 , брат – ОСОБА_6 та сестра – ОСОБА_7 . Зазначене також підтверджується витягами з реєстру територіальної громади № 2025/014380278 від 01.10.2025 р. та № 2025/013851592 від 22.09.2025 р.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , дійсно не зареєстрована та не проживає в селі Бояни Чернівецького району Чернівецької області. Натомість, ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується актом опитування свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 № 111 від 17.02.2026 р, наявним у матеріалах справи.

Висновком комісії з питань захисту прав дитини Боянської сільської ради «Про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 , відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 » визнано за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Висновок затверджено рішенням виконавчого комітету Боянської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області № 73-5/26 від 13.05.2026 р.

Щодо позовної вимоги про позбавлення батьківських прав.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" зазначено, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Статтею 11 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно статті 12 цього Закону України "Про охорону дитинства", виховання в сім`ї є першоосновою розвитку дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до ст.150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав і свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Згідно із ст.141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.164 СК України, батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Частиною 1 ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до п.п.15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст.164 Сімейного кодексу України. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини (рішення у справі "Хант проти України" від 07.12.2006, рішення у справі Olsson V. Sweden (№2) від 27.11.1992) нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Виходячи з наведеного, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який застосовується при наявності негативного впливу батьків (одного з батьків) на розвиток дитини.

Статтею 9 Конвенції встановлено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Згідно ч. 4.ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до позиції Верховного суду від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19 (провадження № 61-14351св21) в які суд вказав на те, що: «Позбавлення батьківських прав є виключним заходом, який тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Суд може у виняткових випадках у разі доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Отже, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків».

Верховний Суд у своїй постанові від 8 грудня 2021 року у справі № 311/563/20 (провадження № 61-14656св21) вказав, що: «Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Позбавлення батьківських прав батька чи матері, які, починаючи з моменту народження дитини, фактично самоусунулися (ухилилися) від її виховання, не піклувалися про її фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя тощо, відповідає найкращим інтересам дитини».

Враховуючи вище викладене, суд вважає, що ухилення від батьківських обов`язків по вихованню дитини - це завжди акт свідомої поведінки, оскільки особа має реальну можливість виконати його, але не вчиняє відповідних дій, що судом було достовірно встановлено. При цьому, наведені вище обставини переконують суд у тому, що відповідач взагалі не має бажання виконувати батьківські функції щодо сина. Мати ним не цікавиться, не піклується про його фізичний і духовний розвиток, підготовку до самостійного життя, не спілкується з ним, не виявляє інтересу до нього та фактично самоусунулася від виконання свої батьківських обов`язків.

Мати виявляє негативну поведінку з приводу виховання дитини та на даний час продовжує вчиняти негативні дії.

З врахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку про те, що відповідач тривалий час ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, сином не займається, не піклується про нього, матеріально не утримує, не проявляє інтересу до стану здоров`я, не цікавиться фізичним, моральним і духовним розвитком, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а тому суд вважає, що слід позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно її дитини – сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Суд звертає увагу відповідача на те, що відповідно до ч.1 ст.169 Сімейного кодексу України, мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Вирішуючи позов в частині стягнення аліментів з відповідача на утримання дитини, суд враховує наступне.

Згідно ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч.1, 2 ст.27 Конвенції про права дитини, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

За правовою природою аліментні зобов`язання - це періодичні платежі, які боржник зобов`язаний сплачувати щомісячно.

Частина перша статті 192 СК України передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст.181 СК України, у разі відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину, той з подружжя, з яким вона проживає, має право звернутися до суду з відповідним позовом про стягнення аліментів.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, що передбачено ст.7 СК України.

Відповідно до ст.182 СК України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

При цьому, визначаючи розмір аліментів, суд виходить з того, що розмір коштів на утримання дитини має відповідати певному рівню, достатньому для утримання та забезпечення нормальної життєдіяльності особи. Мінімальний розмір такого рівня, який мають забезпечити обоє батьків, визначає законодавчо прожитковий мінімум і встановлюється законом про бюджет кожного року.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України аліменти стягуються у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.

Відповідно до п.1, 2 ч.3 ст.181 СК України, визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Враховуючи зміст ст.ст.181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним.

Розмір аліментів і спосіб стягнення аліментів може бути визначений судом з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені судом. При цьому право застосування норми закону належить виключно суду.

Відповідно до ч.3 ст. 184 СК України той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Такий висновок цілком узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі №6-143цс13, постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №372/2393/17.

Водночас, правомірність такого способу захисту встановлюється судом з урахуванням фактичних обставин справи та залежить від наявності відповідних підстав, передбачених положеннями статей 182-184, 192 СК України.

Відповідно до ч.1 ст.182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Так, судом встановлено, що відповідач перебуває у працездатному віці, договори про сплату аліментів та про припинення права на аліменти у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно між сторонами не укладалися, інформації щодо стягнень по іншим аліментним зобов`язанням відповідача, сторонами до суду не надавалося.

Також, приймаючи до уваги матеріальне положення дитини, яка потребує матеріальної допомоги, матеріальне становище відповідача, заяву відповідача в якій не заперечує щодо задоволення позовних вимог та обставини, що мають істотне значення, суд вважає за можливе визначити розмір аліментів, стягуваних з відповідача на утримання сина на користь позивача у розмірі 3000 грн., щомісяця, починаючи стягнення з моменту подачі заяви до суду та до досягнення дитиною повноліття.

З урахуванням встановлених судом обставин та наведених правових норм, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення аліментів також підлягають задоволенню.

У відповідності до п.1 ч.1 ст. 430 ЦПК України, рішення підлягає до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч.6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а тому з відповідача на користь держави за позовні вимоги про стягнення аліментів та позбавлення батьківських прав слід стягнути судовий збір у розмірі 2662,40 грн.

При подачі заяви про збільшення позовних вимог, позивач сплатив судовий збір за вимогу про встановлення факту у розмірі 665,60 грн. Таким чином, слід повернути позивачу з державного бюджету, сплачений ним судовий збір при поданні заяви про встановлення факту, що складає 665,60 грн.

На підставі вище викладеного та керуючись ст. ст. 141, 150, 164, 169, 181, 182, 192 СК України, та ст. 7, 10, 76, 81,133,136,141, 244-245, 259, 263 - 265, 268, 353 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Боянської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів – задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) батьківських прав відносно її сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) аліменти на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_3 ) на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в розмірі 3000 (три тисячі) гривень, щомісячно, починаючи стягнення з 11.12.2025 року та до досягнення дитиною повноліття.

Рішення суду у частині стягнення аліментів за один місяць допустити до негайного виконання.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) в дохід держави судовий збір у розмірі 2662,40 грн. (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 копійок).

Повернути ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_3 ) з державного бюджету сплачений ним судовий збір при поданні заяви про встановлення факту, у розмірі 665,60 грн. (шістсот шістдесят п`ять гривень 60 копійок).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Чернівецького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 14.07.2026 року.

Суддя: Олександр Георгійович ЄФТЕНЬЄВ