Рішення від 13 липня 2026 р. у справі №420/4299/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4299/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; ІПН – НОМЕР_2 ), на користь військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) 9 742,08 грн (дев`ять тисяч сімсот сорок дві гривні, 08 копійок), як майнову шкоду (матеріальні збитки).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №70 від 27.02.2023 року солдата ОСОБА_1 призначено на посаду механіка радіостанції вузла зв`язку військової частини НОМЕР_4 року та з 27.02.2023 року зараховано на всі види забезпечення, вважати таким, що справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків. За період проходження військової служби з боку військової частини НОМЕР_1 відповідач був забезпечений всіма видами матеріального забезпечення, в тому числі речовим (інвентарним) майном тимчасового користування. В подальшому, старший солдат ОСОБА_1 , самовільно залишив місце проходження служби. Службовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_1 , діючи протиправно, усвідомлюючи значення своїх дій, всупереч обов`язкам військової служби, визначеним Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, отримавши у користування інвентарне речове майно для виконання обов`язків військової служби, здійснив самовільне залишення військової частини разом з таким майном, не повернув його, чим створив нестачу майна по речовій службі логістики військової частини НОМЕР_1 та завдав шкоди військовій частині НОМЕР_1 в розмірі 9 742,08 грн. (дев`ять тисяч сімсот сорок дві гривні, 08 копійок).

Ухвалою від 20.02.2026 року позовну заяву залишено без руху; надано позивачу 10-денний строк з моменту отримання вказаної ухвали для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 10.03.2026 року продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви; надано позивачу 10-денний строк з моменту отримання вказаної ухвали для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 26.03.2026 року продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви; надано позивачу 3-денний строк з моменту отримання вказаної ухвали для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 01.04.2026 року позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження по справі та визначено, що справа розглядатиметься за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Судом на сайті судової влади було розміщено оголошення про відкриття провадження. Судом прийняті усі можливі заходи з метою повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі.

Суд зазначає, що відповідачем до суду не подано відзиву на адміністративний позов.

Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За приписами ч.5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №70 від 27.02.2023 року солдата ОСОБА_1 призначено на посаду механіка радіостанції вузла зв`язку військової частини НОМЕР_4 року та з 27.02.2023 року зараховано на всі види забезпечення та визначено вважати таким, що справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків.

За період проходження військової служби з боку військової частини НОМЕР_1 відповідач був забезпечений всіма видами матеріального забезпечення, в тому числі речовим (інвентарним) майном тимчасового користування, що підтверджується записами в картці обліку матеріальних засобів особистого користування №520 по речовій службі логістики військової частини НОМЕР_1 .

Згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №141 від 19.05.2025 року та №154 від 01.06.2025 року солдата ОСОБА_1 , який самовільно залишив місце проходження служби, з 18 травня 2025 року зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 .

Крім цього, згідно витягу з ЄРДР, 29.08.2025 року зареєстровано кримінальне провадження №62025100140003019 за ч. 5 ст. 407 КК України по факту самовільного залишення військової частини військовослужбовцем ОСОБА_1 .

На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 «Про призначення службового розслідування» від 25 вересня 2025 року №719, наказу командира військової частини НОМЕР_1 «Про продовження службового розслідування» від 11 жовтня 2025 року №780, Військовою частиною НОМЕР_1 проведено службове розслідування з метою з`ясування причин та умов, що сприяли відсутності військового інвентарю, речового майна, яке рахується за особовим складом структурних підрозділів військової частини НОМЕР_1 , що самовільно залишили військову частину та обліковуються за речовою службою логістики військової частини НОМЕР_1 , а також встановлення ступеня вини осіб, чиї дії або бездіяльність стали причиною виникнення правопорушення, причин завдання шкоди, її розміру.

Службовим розслідування встановлено, зокрема, що ОСОБА_1 , діючи протиправно, усвідомлюючи значення своїх дій, всупереч обов`язкам військової служби, визначеним Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, отримавши у користування інвентарне речове майно для виконання обов`язків військової служби, здійснив самовільне залишення військової частини разом з таким майном, не повернув його, чим створив нестачу майна по речовій службі логістики військової частини НОМЕР_1 та завдав шкоди військовій частині НОМЕР_1 в розмірі 9 742,08 грн. (дев`ять тисяч сімсот сорок дві гривні, 08 копійок), а саме: бронежилет IV класу захисту Польща -1 од. - 9 203,89 грн; сумка транспортна індивідуальна -1 од. – 538,19 грн.

Відповідно до довідки про вартісну оцінку завданої шкоди військовому майну по речовій службі логістики військової частини НОМЕР_1 та витягу з обліку карток неповернутого інвентарного речового майна, яке рахується за військовослужбовцями, що здійснили СЗЧ структурних підрозділів НОМЕР_1 на 27.10.2025 року, розмір завданої шкоди ОСОБА_1 становить 9 742,08 грн. (дев`ять тисяч сімсот сорок дві гривні, 08 копійок).

За результами службового розслідування видано наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 17.11.2025 року №878. Згідно даного наказу, за завданні військовій частині збитки притягнуто до матеріальної відповідальності в повному розмірі солдата ОСОБА_1 на суму 9 742,08 грн (дев`ять тисяч сімсот сорок дві гривні, 08 копійок), відповідно до статті 3, п.1 ч.1 ст.6, ст. 8 Закону України від 03.10.2019 №160-ІХ «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі».

Оскільки відповідач не відшкодував вартість речового майна, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 2232-XII (далі Закон - 2232-XII).

Згідно із ч.4 ст.2 Закону 2232-XII, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами..

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює Закон "Про соціальний і правовий захист військовослужбовці та членів їх сімей" від 20.12.1991 2011-XIІ (далі - Закон 2011-XII).

За приписами п.1 ст.9-1 Закону 2011-XII, речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Наказом Міністерства оборони України "Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту" від 29.06.2016 232, затверджено Норми забезпечення речовим майном військовослужбовців Збройних Сил України та Державної служби транспорту в мирний час та особливий період та Інструкцію про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту в мирний час та особливий період (далі - Інструкція 232).

Ця Інструкція визначає завдання, організацію та порядок речового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (далі - військові частини), курсантів, військовозобов`язаних, призваних на навчальні та спеціальні збори, резервістів, військовослужбовців призваних по мобілізації, студентів цивільних навчальних закладів, які направляються на навчальні збори (далі - військовослужбовці) (п.1 Розділу 1 Інструкції 232).

Відповідно до п.3 розділу Інструкції 232, речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил включає: 1) забезпечення: обмундируванням, взуттям, натільною і теплою білизною, теплими і постільними речами, спорядженням, спеціальним одягом, засобами індивідуального захисту (окуляри-маска захисні балістичні, окуляри захисні балістичні, шоломи бойові балістичні та бронежилети модульні), спеціальним одягом та спорядженням для виконання спеціальних завдань, нагрудними знаками, знаками розрізнення і фурнітурою, ідентифікаційними жетонами, санітарно-господарським, спортивним та гірським спортивним майном, наметами, брезентами, м`якими контейнерами, декоративними тканинами і килимовими виробами; матеріалами для пошиття, ремонту та хімічного чищення речового майна (крім розчинників). Забезпечення розчинниками для хімічного чищення речового майна здійснюється за окремими нормами Центральним управлінням забезпечення пально-мастильними матеріалами Збройних Сил України Тилу Збройних Сил України (далі - ЦУЗПММ); папером, друкарськими машинками, бланками та книгами обліку і звітності по речовій службі, а також іншими бланками та книгами; духовими та ударними музичними інструментами для штатних військових оркестрів; бойовими прапорами; технічними засобами речової служби, а також обладнанням, інструментом, запасними частинами та інвентарним майном для речових ремонтних майстерень і лазне-пральних підприємств; 2) створення та утримання запасів речового майна; 3) лазне-пральне обслуговування військовослужбовців військових частин і забезпечення мийними засобами; 4) організацію та проведення ремонту речового майна, технічних засобів речової служби, хімічного чищення обмундирування та спеціального одягу; 5) фінансове планування та фінансування, складання та подання встановленої звітності за статтями кошторису (кодами економічної класифікації) Міністерства оборони України (далі - Міністерство оборони) на речове забезпечення; 6) організацію та ведення обліку і звітності з речової служби; 7) організацію контролю за витратами матеріальних засобів і бюджетних асигнувань, передбачених на речове забезпечення.

За приписами п.4 розділу І Інструкції 232, речове майно за використанням поділяється на майно особистого користування та інвентарне майно.

Майно особистого користування - це предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців.

Інвентарне майно - це предмети військової форми одягу, взуття, спорядження, технічні засоби речової служби, обладнання, намети, брезенти, контейнери та інше устаткування, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо.

Відповідно до абз.1-3, п.8 розділу І Інструкції 232, військовослужбовцям речове майно особистого користування та інвентарне майно видається за встановленими нормами і порядком, визначеними цією Інструкцією.

Нормами забезпечення речовим майном військовослужбовців визначаються кількість предметів, що видаються на одного військовослужбовця у військових частинах або на одне ліжко в лікувальних закладах, а також на одиницю бойової техніки, місця несення варти (служби), підрозділ, установу, та строки їх носіння (експлуатації).

Технічні засоби речової служби, обладнання майстерні з ремонту речового майна, засоби ремонту речового майна, лазне-пральне обладнання, намети, брезенти, м`які контейнери, а також господарський інвентар та майно відпускаються військовим частинам відповідно до встановлених норм табелізації (додаток 1) та типових комплектів майна речової служби (додаток 2) і згідно з табелем до штату військової частини (установи).

Згідно з п.9 розділу І Інструкції 232, строк носіння або експлуатації предметів речового майна - час, установлений нормами забезпечення речовим майном військовослужбовців, протягом якого предмет повинен носитися або перебувати в експлуатації.

Строки носіння або експлуатації предметів речового майна особистого користування, що видається офіцерам, прапорщикам, мічманам та військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом, обчислюються з дня виникнення в них права на його отримання. Речове майно особистого користування, видане зазначеним особам, обліковується за місяцем виникнення права на отримання цього майна.

Строки носіння або експлуатації предметів речового майна особистого користування, які видаються військовослужбовцям строкової служби, а також інвентарного майна обчислюються з дня фактичної їх видачі для носіння або експлуатації.

Відповідно до Розділу ІІ абз.3, 4, п.28 Інструкції 232, речове майно особистого користування офіцерам, прапорщикам, мічманам та військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом, видається у власність.

Військовослужбовцям строкової служби обмундирування, взуття та спорядження (крім інвентарних речей, натільної та постільної білизни) видаються в особисте користування.

Розділом ІІ пункту 29 Інструкції 232 передбачено, що військовослужбовцям строкової служби в разі втрати речового майна з їх вини видається речове майно, яке було в користуванні. Вартість втраченого майна утримується з військовослужбовців у встановленому порядку.

Механізм організації та ведення обліку військового майна, закріпленого в установленому законодавством порядку за військовими частинами, військовими навчальними закладами, військовими навчальними підрозділами вищих навчальних закладів, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), і є підставою для прийняття відповідних рішень посадовими особами Збройних Сил у межах наданих їм повноважень з питань обліку військового майна визначається Інструкцією з обліку військового майна у Збройних Силах України, затверджену наказом Міністерства оборони України від 17.08.2017 440 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Інструкція 440).

Згідно з п.7 розділу ІІ Інструкції 440, обліковими регістрами є книги, картки обліку військового майна, картки обліку військового майна особистого користування та інші носії спеціального формату (паперові, електронні), які призначені для відображення наявності, руху і якісного (технічного) стану військового майна (його вартості) за визначений період.

Інструмент і пристрої, видані особовому складу ремонтного підрозділу, а також водіям (екіпажам) машин, які ремонтуються, для виконання визначених робіт на строк не більше місяця, обліковуються в книзі обліку військового майна, що видається в тимчасове користування, а на більший строк - у картках обліку військового майна особистого користування (додаток 54) та у книзі обліку військового майна, виданого військовослужбовцям. (розділ V п.20 Інструкції 440).

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб полку і його підрозділів визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 року 548-XIV (далі Статут).

Згідно із статтею 9 Статуту, військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 11 Статуту, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки, зокрема, свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок.

Згідно із статтею 16 Статуту, кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Відповідно до статті 127 Статуту, солдат (матрос) (далі - солдат) у мирний і воєнний час відповідає за точне та вчасне виконання покладених на нього обов`язків і поставлених йому завдань, особисту бойову готовність, утримання своєї зброї та дорученої техніки у справному стані, збереження виданого йому майна.

Солдат зобов`язаний, зокрема: підтримувати на високому рівні особисту бойову готовність, досконало володіти закріпленою за ним зброєю і технікою, тримати їх завжди справними, чистими, готовими до бою; у разі потреби відлучитися питати дозволу в командира відділення, а після повернення доповідати йому про прибуття (ст.128 Статуту).

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі від 03.10.2019 року 160-IX (далі - Закон 160-IX).

Згідно з частиною 1 статті 3 цього Закону, підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Відповідно до п. 5) частини 1 статті 1 Закону 160-ІХ, пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону 160-IX, умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Згідно з пунктом першим частини першої статті 6 Закону 160-IX, особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону 160-ІХ, розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності.

У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.

У разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.

Розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. В окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць.

Частинами 6, 7 статті 8 Закону 160-ІХ визначено, що за результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд.

До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності.

Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис.

Військовою частиною НОМЕР_1 було надіслано відповідачу лист-вимогу про відшкодування завданої шкоди та витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17.11.2025 року №878 про притягнення останнього до матеріальної відповідальності.

Відповідно до частин 1, 2 статті 10 Закону 160-ІХ, відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.

Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті.

Згідно з частиною 1 статті 12 Закону 160-ІХ, у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 3 Закону України Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі, підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Відповідно до пункту 8 Приміток НОРМИ №1 забезпечення предметами бойового обмундирування та екіпірування військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (бойовий єдиний комплект (БЄК))*, затверджених Наказом Наказ Міністерства оборони України від 29.04.2016 232 Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, при звільненні з військової служби в запас або відставку в особливий період військовослужбовцям всіх категорій (окрім військовослужбовців базової військової служби) залишаються у їх власність інвентарні предмети речового майна, які перебували в його користуванні на день звільнення, за виключенням: бронежилета модульного або полегшеного, чохла для бронежилета модульного або полегшеного, шолома бойового балістичного, чохла для шолома бойового балістичного.

Враховуючи те, що відповідач не був звільнений з військової служби на вищевказаних умовах, а самовільно залишив військову частину, в результаті чого утворилася нестача інвентарного майна по речовій службі логістики військової частини НОМЕР_1 , таке майно є власністю (належить) військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до вимог ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними діями особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року 4 Про практику розгляду судами справ за позовами про відшкодування шкоди (із наступними змінами та доповненнями) роз`яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, що кореспондується із ст. 1166 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, враховуючи те, що в результаті самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 військовослужбовцем ОСОБА_1 разом з інвентарним майном, яке є власністю (належить) Військовій частині НОМЕР_1 , у військовій частині НОМЕР_1 утворилася нестача по речовій службі логістики на суму 9 742,08 грн. (дев`ять тисяч сімсот сорок дві гривні, 08 копійок), що є її майновою шкодою (збитками) в розумінні ч. 1 ст. 22 ЦК України, п. 5) частини 1 статті 1 Закону 160-ІХ яку відповідач зобов`язаний відшкодувати державі в особі військової частини НОМЕР_1 в повному обсязі.

Станом на день звернення з даним позовом військовій частині НОМЕР_1 майнова шкода ОСОБА_1 не відшкодована.

Відповідач доводи позивача належними доказами не спростував, розрахунок шкоди не оспорює, будь-які пояснення або заперечення не надав. З огляду на це суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Враховуючи, що відповідно до ч. 2 ст. 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз, розподіл судових витрат зі сплати судового збору на користь позивача не здійснюється.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 122, 139, 242 246, 255, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про відшкодування майнової шкоди - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), на користь військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) майнову шкоду у розмірі 9 742,08 грн. (дев`ять тисяч сімсот сорок дві гривні, 08 копійок).

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя Самойлюк Г.П.