Рішення від 15 червня 2026 р. у справі №308/19530/25 — Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/19530/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі:

головуючого – судді Придачука О.А.

за участю секретаря судового засідання – Бомбушкаря В.П.

позивача – ОСОБА_1

представника позивача - адвоката Учарової Є.О.

представника відповідача – адвоката Дудурича І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, у якому зазначає, що 13.11.2004 року вона зареєструвала шлюб з відповідачем. У шлюбі у них народилося четверо дітей, двоє з яких є неповнолітніми, а саме: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Обгрунтовуючи заявлений позов вказує, що подружнє життя у них з відповідачем не склалося через несумісність характерів та розбіжність у поглядах на життя та подружні відносини. Спільне господарство не ведуть, спільно не проживають декілька місяців. Останні роки спільного життя були дуже важкими та супроводжувалися фактами домашнього насильства з боку відповідача. Позивач зазначає, що за час як спільного, так і окремого проживання з відповідачем вона переконалася, що доцільність у подальшому збереженні шлюбу відсутня. Неодноразові спроби владнати сімейні стосунки з метою збереження сім"ї результатів не принесли. Позивач зазначає, що переконана, що збереження шлюбу не відповідає їхнім спільним інтересам, її рішення про розірвання шлюбу є виваженим та остаточним, тому просить строк на примирення не надавати та розірвати шлюб між нею та відповідачем.

Також, позивач зазначає, що діти проживають з нею та просить суд стягнути з відповідача аліменти в розмірі по 4000 грн. на повнолітніх дітей, які продовжують навчання – ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також по 3000 грн. щомісячно на неповнолітніх дітей – ОСОБА_2 та ОСОБА_5 . Вказує, що вважає, що відповідач в змозі надавати щомісячно кошти на утримання дітей у вказаному розмірі, так як працює за кордоном.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву у якому зазначив, що відповідач позов в частині розірвання шлюбу не визнає повністю. Обставини, повідомлені позивачем, як підстави для розірвання шлюбу не відповідають дійсності. Наведені у позовній заяві твердження позивача щодо несумісності характерів сторін - спростовуються досить тривалим спільним життям подружжя понад 21 рік, а також фактами народження і спільного виховання чотирьох дітей, що стверджується матеріалами позовної заяви і долученим позивачем до неї додатками. У серпні 2025 року відповідач вимушений був тимчасово виїхати за межі України, де знаходиться по даний час, що відомо позивачеві, однак чого у позовній заяві не зазначено. Відповідно, причиною неможливості ведення спільного господарства сторін є не зазначені позивачем обставини, а тимчасова об`єктивна неможливість перебування відповідача за місцем спільного проживання сторін. Водночас наведені позивачем обставини щодо тривалості (кілька років) важкого спільного проживання, та фактів домашнього насильства - не відповідають дійсності і спростовуються відсутністю відповідних належних і допустимих доказів таких фактів. Відповідач стверджує, що шлюб сторін фактично триває і має всі підстави бути збереженим і надалі в силу наявних відносин сторін, реальних взаємних почуттів, налагоджених стосунків, сімейного побуту та спільного виховання і утримання дітей. Відповідач уважає, що заявлений позов про розірвання шлюбу носить штучний характер, справжньою метою заявлення якого є позбавлення відповідача процесуальних прав сторони заявника у справі № 308/17252/25, яка перебуває на розгляді Ужгородського міськрайонного суду за заявою ОСОБА_2 про визнання його дружини – ОСОБА_1 (позивача по даній справі) недієздатною, встановлення опіки і призначення опікуна.

Також, представник відповідача зазначив про те, що стосовно вимог про стягнення аліментів на утримання дітей, відповідач позовні вимоги в цій частині визнає частково. В частині заявлених позивачем підстав для стягнення аліментів – відповідач заперечує такі повністю, оскільки він постійно, добровільно і в достатньому для забезпечення життєвих потреб дітей бере участь в утриманні дітей. Зважаючи на вік дітей сторін (повнолітній син ОСОБА_6 , якому понад 20 років, вік молодшого сина ОСОБА_7 , якому виповнилося 18 років, а також на вік двох неповнолітніх дітей ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ) - позивачка жодного разу за 21 рік не повідомляла про неналежне виконання батьком дітей своїх обов`язків по їх утриманню, не заявляла ні претензій, ні позовів про стягнення аліментів. При цьому за весь період існування шлюбу та за час необхідності утримання дітей – позивачка не мала достатніх власних доходів для належного утримання дітей (навіть у 50% від фактичних потреб), майже ніколи не працювала тривалий період, а весь тягар матеріального утримання дітей покладався на відповідача, як батька дітей. Даний позов з`явився лише після отримання нею інформації про перебування у провадженні суду справи № 308/17252/25 про визнання її недієздатною. Також слід врахувати, що відповідач, протягом часу перебування за кордоном у період часу з серпня 2025 року по грудень 2025 р. надавав кошти на утримання дітей як позивачці, так і повнолітнім дітям на їх утримання, незважаючи на відсутність власних доходів і місця роботи, за рахунок позичених у третіх осіб коштів, у значно більших обсягах, ніж заявлені суми аліментів у перерахунку на кожну дитину. Однак оскільки позивачка виразила своє бажання стягувати аліменти на утримання дітей саме у судовому порядку – відповідач проти такого способу не заперечує. Такий спосіб сприятиме чіткому і прозорому отриманню сум аліментних коштів і можливості контролю їх цільового використання. Заявлені позивачем вимоги про стягнення аліментів на утримання двох неповнолітніх дітей (сина ОСОБА_8 і доньки ОСОБА_9 ) в розмірі по 3000 грн. на утримання кожної дитини - відповідач визнає. В той ж час, заявлені позивачем вимоги про стягнення аліментів на утримання двох повнолітніх дітей (сина ОСОБА_6 і сина ОСОБА_7 ) в розмірі по 4000 грн. відповідач не визнає, вважає такі безпідставно завищеними і такими, що не відповідають засадам рівності і справедливості. Крім того, задоволення вимог про стягнення аліментів на утримання двох повнолітніх дітей (сина ОСОБА_6 і сина ОСОБА_7 ) в розмірі по 4000 грн. приведе до суттєвого погіршення мінімального прожиткового рівня відповідача, поставить під загрозу можливість бути забезпеченим мінімальними життєвим умовами. За наведених обставин відповідач вважає можливим до стягнення аліментів на утримання двох повнолітніх дітей (сина ОСОБА_6 і сина ОСОБА_7 ) в розмірі по 3000 грн. щомісячно. Відповідач не відмовляється від виконання обов`язку по утриманню всіх своїх дітей і при можливості намагатиметься надавати їх максимально можливу допомогу. Однак така можливість і рішення суду не повинні ставити відповідача у скрутне матеріальне становище і призводити до нерівності виконання батьками обов`язків по утриманню дітей. Підсумувавши суму щомісячних виплат аліментів на утримання всіх чотирьох дітей, які заявлені позивачем (3000+3000+4000+4000 = 14 000 грн.), позивачем не наведено доказів власної участі в утриманні дітей хоча б у наближеному до даної суми обсязі, що порушує засади рівності прав і обов`язків батьків. Тому відповідач уважає, що заявлені позивачем вимоги в частині стягнення аліментів на утримання двох повнолітніх дітей (сина ОСОБА_6 і сина ОСОБА_7 ) в розмірі по 4000 грн. щомісячно є завищеними, та такими що відповідатимуть вимогам справедливості буде задоволення вимог про стягнення аліментів по 3000 грн. щомісячно на утримання кожної дитини.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала та просила задовольнити позов, з наведених у такому підстав. Пояснила, що з відповідачем проживає окремо з серпня 2025 року, з того часу як останній виїхав за кордон у Німеччину, оскільки сину ОСОБА_7 , 2007 року народження виповнилося 18 років, і відповідач більше не мав підстав для відстрочки від мобілізації. У період спільного проживання відповідач не допомагав їй у веденні домашнього господарства, застосовував відносно неї фізичне та психологічне насильство, змушував вчиняти певні дії. До поліції до певного часу не зверталася з приводу фізичного насильства відносно неї з боку відповідача. У березні викликала поліцію, і справа зараз на розгляді в апеляції. Також зазначила, що під час шлюбу між ними часто виникали сварки, вони навіть проживали окремо, намагалися примиритися, однак безрезультатно. Відповідач протягом останніх п"яти років часто зраджував їй, про що сам їй розповідав. Жодних почуттів до відповідача у неї немає. Саме по собі звернення позивача з позовом до суду про визнання її недієздатною, яке попередньо не узгоджувалося між подружжям, є образливим. Уже після звернення до суду з позовом відповідач у розмовах з нею спілкувався нецензурною лексикою, принижував її, висловлював різні звинувачення на її адресу, намагань примиритися з боку відповідача не було. Обгрунтовуючи позовні вимоги про стягнення аліментів позивач зазначила, що відповідач із серпня 2025 року проживає у Німеччині, коштів на утримання дітей не надає. Останній раз відповідач 30.12.2025 року передав 300 євро. До того за два місяці і після жодним чином не допомагає їй в утриманні дітей. Додала, що у одного із синів діабет 1 типу інсулінозалежний, що суттєво збільшує витрати на утримання дитини, оскільки лише одна крапельниця коштує 1000 грн.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила задовольнити позов, з наведених у такому підстав. Зазначила, що примирення між її довірителькою та відповідачем неможливе. Позивачка бажає розірвати шлюб і не має наміру іти на примирення з відповідачем. Додала, що відповідач намагаючись будь-якою ціною отримати підстави для відстрочки від мобілізації звернувся до суду із заявою про визнання ОСОБА_1 недієздатною. Такі дії з позивачкою жодним чином не узгоджував. При тому, що спільний син подружжя важко хворіє, має діабет І типу, є інсулінозалежним, і саме позивачка є його опікуном, здійснює за ним повний догляд, як і за іншими дітьми, у той час як відповідач виїхав з України не турбуючись за належний догляд та утримання дітей, яке повністю лягло на плечі позивачки.

Представник відповідача у судовому засіданні пояснив, що відповідач заперечує проти розірвання шлюбу, оскільки прагне зберегти сім"ю. Також заперечує проти стягнення з нього аліментів на утримання повнолітніх дітей у заявленому розмірі. При визначенні розміру аліментів просив виходити з обов"язку обох батьків щодо утримання дітей.

Заслухавши пояснення позивачки та її представника, пояснення представника відповідача, та дослідивши матеріали справи, суд доходить наступного.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Як встановлено по справі, 13.11.2004 року сторони уклали шлюб, що стверджується долученим до справи свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 , що видане виконкомом Киблярівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області.

У шлюбі у сторін народилося четверо дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Як встановлено згідно пояснень позивачки у позовній заяві та наданих у судовому засіданні, через несумісність характерів та розбіжність у поглядах на життя та подружні відносини подружнє життя у сторін не склалося. Сторони з серпня 2025 року не проживають разом, спільного господарства не ведуть.

Позивач зазначає, що останні роки спільного життя були дуже важкими та супроводжувалися фактами домашнього насильства з боку відповідача та звертає увагу, що за час як спільного, так і окремого проживання з відповідачем вона переконалася, що доцільність у подальшому збереженні шлюбу відсутня.

Неодноразові спроби владнати сімейні стосунки з метою збереження сім"ї результатів не принесли. Позивач зазначає, що переконана, що збереження шлюбу не відповідає їхнім спільним інтересам, її рішення про розірвання шлюбу є виваженим та остаточним, тому просить строк на примирення не надавати та розірвати шлюб між нею та відповідачем.

Позивач бажає розірвати шлюб і не має наміру йти на примирення з відповідачем, зазначаючи, що збереження шлюбу та подальше спільне життя є неможливим, і суперечить її інтересам а її рішення про розірвання шлюбу є виваженим та остаточним, зазначаючи також, що неодноразові спроби владнати сімейні стосунки результатів не принесли.

Стаття 51 Конституції України передбачає, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Виходячи зі змісту ч. ч. 3, 4 ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно з ч.1ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

За правилами ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу, згідно якої позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Враховуючи наведене, з`ясувавши фактичні взаємини подружжя, дійсні причини даного позову, беручи до уваги вимоги ч. 1 ст. 24 СК України, відповідно до якої шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається, суд вважає, що примирення та подальше подружнє життя сторін є неможливим, сім`я розпалася остаточно, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу може суперечити інтересам сторін, а тому шлюб підлягає розірванню.

Як встановлено в ході розгляду справи у шлюбі у подружжя народилося четверо дітей, двоє з яких на даний час є повнолітніми, які продовжують навчання, а двоє неповнолітніми.

Частиною другою ст.51 Конституції України закріплений конституційний обов`язок батьків утримувати своїх дітей.

Статтею 180 СК України визначений обов"язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно зі ст. 181 СК України, способи виконання батьками обов"язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд, зокрема, враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно із ч.1,2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789 ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з ч.2 ст.150 СК України батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

При вирішенні спору суд також враховує положення ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з яким кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

А тому враховуючи вищенаведене, з огляду на те, що відповідач є фізично здоровою та працездатною особою, проживає та працює за кордоном, інших утриманців немає, доказів, які б свідчили про важке матеріальне становище зумовлене об"єктивними обставинами суду не надав, виходячи з інтересів дітей, а також враховуючи, що відповідач позов у цій частині визнає, суд уважає, за необхідне стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі по 3000,00 грн. на кожну дитину щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня звернення позивачки до суду – 31.12.2025 року і до досягнення дитиною повноліття.

Що стосується вимоги про стягнення аліментів на повнолітніх дітей, які продовжують навчання, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень ч.1,3 ст. 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.

Отже, обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18 років, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Судом встановлено, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 досягли повноліття, продовжують навчання на денній формі навчання, та потребують матеріальної допомоги.

Так, як убачається з долученого до матеріалів справи студентського квитка серії НОМЕР_2 виданого 01.09.2023 року та дійсного до 30.06.2027 року, ОСОБА_3 є студентом фізичного факультету, денної форми навчання ДВНЗ «Ужгородський національний університет».

Згідно довідки ДНЗ «Ужгородський центр професійно-технічної освіти» від 28.08.2025 року № 02.1-18/80, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , навчається в ДНЗ «Ужгородський центр професійно-технічної освіти» на денній формі навчання з 01.09.2023 року за державним (регіональним) замовленням за професією «Електромонтажник з освітлювання та освітлювальних мереж, слюсар – електрик з ремонту електроустаткування». Термін навчання в закладі освіти до 30.06.2026 року.

Згідно ст. 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.

У справі не встановлено наявність об`єктивних обставин, які б перешкоджали відповідачу належному виконанню батьківських обов`язків по утриманню ним своїх повнолітніх синів, які продовжують навчання та потребують матеріальної допомоги (хвороба, інвалідність тощо).

Відповідач є фізично здоровою та працездатною особою, проживає та працює за кордоном, інших утриманців немає, доказів, які б свідчили про важке матеріальне становище зумовлене об"єктивними обставинами відповідач не надав, виходячи з інтересів повнолітніх дітей, які продовжують навчання, а також враховуючи, що відповідач позов у цій частині частково визнає, а тому суд уважає, що відповідач спроможний сплачувати аліменти на утримання повнолітніх дітей, які продовжують навчання, та потребують у зв`язку з цим матеріальної допомоги.

На підставі вищенаведеного, виходячи з інтересів повнолітніх дітей, які продовжують навчання, суд уважає, за необхідне стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі по 4000,00 грн., на кожну повнолітню дитину щомісячно, починаючи з 31 грудня 2025 року, і до припинення кожним з них навчання, але не більше як до досягнення дитиною двадцяти трьох років.

Рішення в частині стягнення з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 аліментів за один місяць підлягає негайному виконанню.

Згідно з положеннями ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що позивачці згідно з ухвалою суду від 02.01.2026 року відстрочено сплату судового збору за подання позовної вимоги про розірвання шлюбу, а за подання позову про стягнення аліментів позивачка звільнена від сплати судового збору, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

Керуючись Конституцією України, ст. 5, 6, 24, 105, 112, 180-182, 199, 200 СК України, ст. ст. 10,12,13,18,81,258,259, 263-265, 352, 354,355, 430 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів – задовольнити .

Шлюб, зареєстрований 13 листопада 2004 року у виконкомі Киблярівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, про що в книзі реєстрації актів про одруження зроблено запис № 11, між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_6 – розірвати.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_4 , мешканки АДРЕСА_2 , аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , по 3000,00 (три тисячі грн. 00 коп.) грн. на кожну дитину щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня звернення позивачки до суду – з 31 грудня 2025 року, і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_4 , мешканки АДРЕСА_2 , аліменти в розмірі 4000,00 (чотири тисячі грн. 00 коп.) грн., щомісячно, на утримання повнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 31 грудня 2025 року, і до припинення ОСОБА_3 навчання, але не більше як до досягнення дитиною двадцяти трьох років.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_4 , мешканки АДРЕСА_2 , аліменти в розмірі 4000,00 (чотири тисячі грн. 00 коп.) грн., щомісячно, на утримання повнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи з 31 грудня 2025 року, і до припинення ОСОБА_4 навчання, але не більше як до досягнення дитиною двадцяти трьох років.

Відповідно до вимог ст. 430 ЦПК України рішення про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 2422,40 (дві тисячі чотириста двадцять дві грн. 40 коп.) грн.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду О.А. Придачук