Рішення від 07 липня 2026 р. у справі №344/22763/25 — Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/22763/25

Провадження № 2/344/2414/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої – судді Бабій О.М.

секретарів Волощук Є.Ю., Семенюка А.В.,

за участі позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відео конференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання дитини,-

В С Т А Н О В И В:

18 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківського міського суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вони з відповідачкою перебували у зареєстрованому шлюбі та є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Шлюб розірвано 18.01.202 року та з моменту припинення стосунків між сторонами, на теперішній час дитина проживає з батьком та буде проживати з батьком, перебуває повністю на його утриманні. Рішенням суду від 16..2.2023 року місце проживання дитини визначено з батьком. Відповідачка участі у вихованні та забезпеченні сина не приймає, його життям не цікавиться, вони не спілкуються, контакт відсутній. За місцем проживання син має все необхідне, батьком створені всі умови для розвитку дитини. Факт самостійного утримання та виховання позивачем дитини підтверджується характеристикою виданою ліцеєм № 22, відповідно до якої батько приділяє увагу розвитку дитини, відвідує всі збори, бере участь у шкільному житті, також вказаний факт можуть підтвердити свідки.

Встановлення такого юридичного факту позивачу необхідно для того щоб отримати відстрочку від проходження військової служби, якщо позивача мобілізують, то дитина залишиться одна, бо з матір`ю він не хоче жити та вона ним не цікавиться

Позивач звертався до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про надання відстрочки, але листом від 19.06.2025 року йому відмовлено у наданні відстрочки у зв`язку з відсутністю рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини. Тому позивач змушений був звернутись з позовом до суду.

08 січня 2026 року представник третьої особи ІНФОРМАЦІЯ_3 надала письмові пояснення в яких зазначила, що законодавством України закріплено обов`язок того із батьків, який проживає окремо, брати участь у вихованні дитини. У іншого з батьків виникає зустрічний обов`язок не чинити цьому перешкоди. Судом також не було встановлено, що відповідачка ухиляється від виконання батьківських обов`язків свідомо, тобто, що вона систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами. Також рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 червня 2023 року у справі № 344/4920/23 визначено стягувати з ОСОБА_5 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 21 березня 2023 року до досягнення дитиною повноліття. Так, згідно з даними Єдиного реєстру боржників відомості про заборгованість зі сплати аліментів відсутні. З настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх. Вирішуючи питання щодо того, чи здійснює ОСОБА_1 самостійне виховання та утримання дитини до 18 років для цілей застосування пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Факт відсутності участі батька або матері у вихованні дітей може бути підтверджений рішенням суду під час вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав. Беручи до уваги, що проживання батьків окремо, розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини з одним із батьків не впливає на обсяг прав та обов`язків батьків щодо виховання дитини, а також не звільняє того з батьків, хто проживає окремо від батьківського обов`язку і не позбавляє права брати участь у вихованні дитини, наведені позивачем обставини та надані на їх підтвердження докази не можуть розцінюватися як самостійне виховання батьком дитини та бути підставою для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Вважає, що позивачем не доведено факт самостійного виховання та утримання свого неповнолітнього сина.

14 січня 2026 року представник відповідачки надав відзив на позовну заяву в якому зазначив, що відповідачка позовні вимоги не визнає, просить в задоволенні позову відмовити з наступних підстав.

Позов про встановлення факту самостійного виховання дитини поданий не з метою захисту дитини, а з метою штучного створення підстав для отримання відстрочки від мобілізації, що є неприпустимим з огляду на принцип добросовісності та заборону зловживання правом.

Самостійне виховання не є формальним поняттям і не може зводитися лише до факту проживання дитини з одним із батьків. Для його підтвердження необхідно довести сукупність таких обставин: відсутність участі другого з батьків у вихованні дитини; відсутність участі другого з батьків у матеріальному забезпеченні дитини; об`єктивні причини, які унеможливлюють реалізацію другим із батьків своїх батьківських прав та обов`язків. Жодна з вищевказаних обставин у даній справі не має місця. Відстрочка від мобілізації для самостійного виховання дитини надається батьку, якщо він виховує дитину до 18 років без участі матері, що вимагає підтвердження: або через смерть матері, позбавлення її батьківських прав, тривале ув`язнення, або судовим рішенням, що встановлює факт самостійного виховання та утримання. Посилання ОСОБА_1 на факт самостійного виховання та утримання є неправдивим та є таким, що не відповідає дійсності.

Також вважає за необхідне окремо звернути увагу суду на послідовну та системну поведінку позивача, яка свідчить про те, що звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом не є поодинокою або випадковою дією, а є частиною цілеспрямованих спроб уникнути виконання конституційного обов`язку щодо захисту України, шляхом штучного створення юридичних підстав для отримання відстрочки від мобілізації. Зокрема, позивач неодноразово вдавався до різних юридичних та фактичних способів, які мали на меті досягнення одного результату — уникнення мобілізації, а саме: у грудні 2023 року подав позовну заяву про позбавлення матері дитини, батьківських прав, що саме по собі суперечило інтересам дитини, не ґрунтувалося на жодних належних доказах та було спрямоване виключно на створення формальної підстави для відстрочки, та подання даної позовної заяви про встановлення факту самостійного виховання дитини за відсутності будь-яких законних підстав, визначених п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Такі дії позивача перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку між собою та свідчать про те, що позивач намагається використати судові рішення не тільки для врегулювання сімейних правовідносин, а як інструмент впливу на рішення територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо надання йому відстрочки від мобілізації.

Крім того, вважає за необхідне зазначити, що, зі слів позивача та з обставин, які відомі відповідачці, ОСОБА_1 є громадянином російської федерації та має паспорт громадянина російської федерації, який він планував використати для виїзду до російської федерації з метою подальшого уникнення мобілізації. Наведені обставини самі по собі не є предметом розгляду у даній цивільній справі, однак вони мають істотне значення для оцінки мотивів звернення позивача до суду, його добросовісності та реальної мети подання позову.

Твердження позивача про те, що відповідачка не бере участі у вихованні сина, не цікавиться його життям, навчанням, духовним та фізичним розвитком, є неправдивими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. Саме позивач систематично створював відповідачці перешкоди у спілкуванні з дитиною, здійснюючи психологічний тиск як на неї і на сина. Під час рідкісних зустрічей він не дозволяв залишатися з дитиною наодинці, постійно контролював розмови, втручався у спілкування, провокував конфліктні ситуації, чим негативно впливав на психоемоційний стан дитини. З метою захисту своїх прав та прав дитини у лютому 2024 року відповідачка була змушена звернутися до суду із зустрічним позовом про усунення перешкод у вихованні та спілкуванні з дитиною, а також із проханням встановити графік зустрічей. Вона також зверталася до психологічних служб управління освіти виконавчого комітету міської ради, які погодили можливість зустрічей дитини з матір`ю у присутності батька та психолога. Однак ОСОБА_1 відмовився від таких зустрічей, чим фактично унеможливив контакт з дитиною.

Відповідачка належно сплачую свої зобов`язання, що підтверджується згідно з даними Єдиного реєстру боржників відомості про заборгованість зі сплати аліментів відсутні. Факт регулярної сплати аліментів виключає можливість визнання дитини такою, що утримується одним із батьків самостійно.

20 січня 2026 року позивач надав відповідь на відзив, в якому фактично зазначив те саме, що й позові.

У запереченнях на відзив поданих представником відповідачки зазначено, що твердження позивача про відсутність контакту між матір`ю та сином, а також про нібито незацікавленість у його навчанні та розвитку, не відповідають дійсності. Участь матері у вихованні дитини здійснюється належним чином, що підтверджується банківськими документами, електронним листуванням, а також рішенням Івано-Франківського міського суду від 03.10.2024 року у справі №344/23905/23, яким було відмовлено у позові про позбавлення батьківських прав і встановлено факт належної участі у вихованні дитини. Крім того, позивач систематично створює конфліктні ситуації, обмежує спілкування з дитиною та здійснює контроль за контактами дитини з матір`ю, що унеможливлює повноцінну реалізацію батьківських прав та негативно впливає на психологічний стан дитини.

Посилання позивача на психологічну характеристику дитини як доказ відсутності належного контакту з матір`ю є маніпулятивним. Дитина перебуває під постійним впливом контролю та обмежень контактів з матір`ю з боку позивача, що призводить до виникнення страху та конфліктів. Відсутність у дитини бажання спілкуватися з матір`ю не може свідчити про ухилення від виховання, а є наслідком психологічного тиску та дій позивача. Таким чином, позивач не довів відсутність участі відповідачки у вихованні та утриманні дитини, що є ключовою умовою для встановлення факту самостійного виховання відповідно до пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

14 травня 2026 року представник Служби у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради надала письмові пояснення, в яких перелічила всі обставини справи, з ким проживає дитина, те, що відповідачка заперечує щодо встановлення факту самостійного утримання, послалась на норми сімейного законодавства та просила при прийнятті рішення взяти до уваги дані пояснення. Розгляд справи здійснювати без участі представника третьої особи. Своєї думки щодо вирішення спору представник не висловила.

В судовому засіданні позивач ат його представник позовні вимоги підтримали з підстав наведених в позові та в запереченнях на відзив, в додаткових письмових поясненнях.

Відповідачка та її представник в судові засідання не з`являлись, у відзиві та заявах просили розгляд справи проводити без їх участі, в задоволенні позову відмовити.

Представник Служби у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради в судове засідання не з`явилася, просила розгляд справи проводити без її участі.

Представник ІНФОРМАЦІЯ_3 в судове засідання не з`явилася, просила розгляд справи проводити без її участі, в задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні було з`ясовано думку дитини ОСОБА_6 та він пояснив, що проживає з батьком який його підтримує, утримує, цікавиться його життям, все для нього робить. Маму він не пам`ятає, вона до нього не дзвонить, не приходить, не вітає з днем народження.

Допитана в якості свідка ОСОБА_7 пояснила, що позивач є другом її сина. Їй відомо, що позивач проживає разом з сином ОСОБА_8 . ОСОБА_9 відданий синові, його забезпечує, все для нього робить. Матері дитини свідок не бачила.

Допитана в якості свідка ОСОБА_10 пояснила, що працює директором ліцею № 22 де навчається ОСОБА_8 . Вихованням дитини займається батько, приходить до школи, бере участь у шкільному житті. Мати ОСОБА_8 до школи не приходить, шкільним життям не цікавиться, свідок бачила її один раз на засіданні Комісії.

Допитана в якості свідка ОСОБА_11 пояснила, що є сусідкою позивача, знайома з відповідачкою, матір`ю ОСОБА_8 . На даний час син проживає з батьком. Позивач повністю займається дитиною, всюди возить його, утримує, виховує. ОСОБА_8 про маму не згадує взагалі.

Заслухавши пояснення представника позивача та позивача, думку дитини, свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, судом встановлено наступне.

Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 01.88.2012 року по 18.01.2022 року, що підтверджується копією рішення суду (а.с.14-18).

Також в сторін є спільний син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с.13).

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 16.02.2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, орган опіки та піклування Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визначення місця проживання дитини задоволено. Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 разом з батьком за місцем проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Також роз`яснено ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , що відповідно до положень статті 157 Сімейного кодексу України, той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (а.с.19-37).

Згідно психологічних характеристик психоемоційного стану дитини та сімейних відносин від 07.11.2023 та 03.02.2025 року ОСОБА_8 має близькі стосунки з батьком та має негативні переживання щодо матері і це є для хлопчика складною темою, він намагається її уникати (а.с.39-48).

Згідно інформації наданої директором ліцею № 22 ОСОБА_12 є учнем ліцею, батько приділяє синові належну увагу, цікавиться його життям, бере активну участь у шкільному житті, спілкується з класним керівником. З матір`ю зв`язку немає (а.с.51).

Згідно інформації з ОСОБА_13 реєстру позивач та його син ОСОБА_8 зареєстровані за однією адресою, відповідачка та мати ОСОБА_8 проживає за іншою адресою (а.с.59-61).

Інформації про свої доходи сторони не надали, тому судом самостійно здобуто таку інформацію з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків (а.с.62-64).

Згідно наданої інформації позивач ОСОБА_1 стабільних доходів немає.

Також позивач в судовому засіданні не пояснив де він працює, ким, звідки отримує дохід.

Відповідачка працює в ПП «Галицький двір» та отримує соціальні виплати у зв`язку з народженням дитини, та з Пенсійного фонду.

Між сторонами з моменту розірвання шлюбу існують конфлікти щодо участі у вихованні, спілкуванні з дитиною, щодо утримання дитини, що підтверджується рішеннями судів.

На підставі рішення Івано-Франківського міського суду від 12.06.2023 року з відповідачки стягуються аліменти на утримання сина в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 21 березня 2023 року до досягнення дитиною повноліття (а.с.153-154).

Згідно рішення Івано-Франківського міського суду від 01.04.2026 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів – задоволено. Змінено розмір аліментів, які стягуються на підставі рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 червня 2023 року по справі № 344/4920/23 та ухвалено стягувати із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/5 частини від усіх видів її доходів щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повнолітня. Припинено стягнення аліментів згідно рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 червня 2023 року по справі № 344/4920/23.

Згідно довідки начальника Івано-Франківського ВДВС від 30.04.2026 року станом на 30.04.2026 року відсутня заборгованість зі сплати аліментів (а.с.210).

Також в 2023 році позивач звертався до суду з позовом про позбавлення відповідачки батьківських прав відносно сина. А відповідачка звернулась до суду із зустрічним позовом про усунення перешкод у вихованні та спілкуванні з дитиною.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 03.10.2024 року, яке залишено в силі постановою апеляційною інстанції від 16.12.2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про позбавлення батьківських прав – відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про усунення перешкод у вихованні та спілкуванні з дитиною – задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_1 не перешкоджати ОСОБА_3 брати участь у вихованні та вільному спілкуванні з сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Встановлено ОСОБА_3 наступний порядок участі у вихованні та спілкуванні з дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 : кожну середу з 18.00 год до 20 00 год; кожну першу та третю суботу, другу та четверту неділю місяця з 15.00 год до 18.00 год; спілкування ОСОБА_3 з сином засобами телефонного чи іншого засобу зв`язку щопонеділка та щочетверга у проміжку з 17.30 год до 19.30 год; святкові та інші дні - за домовленістю між батьками, з урахуванням стану здоров`я та розпорядку дня дитини. В решті вимог позову – відмовлено (а.с.135-141).

Судом встановлено, що немає підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав, а навпаки встановлено факт того, що позивач ОСОБА_9 чинить перешкоди в спілкуванні відповідачки ОСОБА_3 з сином.

Всі вказані обставини, такі стосунки між батьками не сприяють нормальному спілкуванню матері й сина, призвели до того, що син фактично забув маму, про що частково і зазначено у психологічних дослідженнях.

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить встановити факт самостійного виховання та утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 з метою отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

В 2025 році позивач звертався до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про надання відстрочки, але за результатами розгляду його звернення у задоволенні заяви було відмовлено, оскільки подані документи не відповідають вимогам п. 4 додатку 5 постанови КМУ № 560 від 16.05.2024 року, а саме, не долучено рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини (а.с.52).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Згідно з пунктом 58 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2025 року № 560 (далі – Постанова КМУ № 560), за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (військовозобов`язані СБУ чи розвідувальних органів - голові Комісії в Центральному управлінні або регіональному органі СБУ чи відповідному розвідувальному органі) за місцем перебування на військовому обліку заяву за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.

Відповідно до пункту 4 частини першої Переліку документів, що подаються військовозобов`язаними для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (додаток 5 до Постанови КМУ № 560) військовозобов`язані, які виявили бажання оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» подають наступні підтверджуючі документи: свідоцтво про народження дитини (дітей) із зазначенням батьківства військовозобов`язаного та один із документів: свідоцтво про смерть одного з батьків або рішення суду про оголошення одного із батьків померлим, або рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або рішення суду про визнання одного із батьків безвісти відсутнім, або витяг із Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, або вирок суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України).

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

У частині першій статті 121 Сімейного кодексу (далі – СК) України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою–четвертою статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частини перша, четверта статті 15 СК України).

Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Отже, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється (див. постанови Верховного Суду від 07 травня 2026 року в справі № 743/1602/24, від 23 квітня 2026 року в справі № 578/622/24 та ін.).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22 закріпила, що, оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

У СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Згідно з частиною першою статті 152 СК України право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22).

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц).

Під час розгляду справи судом не встановлено обставин, які свідчать, що мати дитини не здатна виконувати свої батьківські обов`язки чи позбавлена у визначений законом спосіб можливості здійснення своїх батьківських прав стосовно дитини.

Позивач не надав належних і допустимих доказів ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків.

Проживання матері окремо від дитини чи відсутність спілкування між ними, не через не бажання матері, а через небажання дитини та позивача, який так чи інакше має значний вплив на сина, не свідчить про те, що вона самоусунулась від виховання та утримання дитини, і не звільняє її від батьківських обов`язків.

Відповідачка сплачує аліменти на утримання дитини, є учасником батьківського чату, перераховує грошві на потреби класі, виявляє бажання спілкуватися з сином, але зважаючи на стосунки, які склалися між нею та позивачем і сином, зважаючи на постійні судові спори, немає можливості на даний час для нормального спілкування з сином.

Доводи про те, що син не хоче спілкуватися з матір`ю, на даний час, не підтверджують факт ухилення матері від батьківських обов`язків, а свідчить лише про те, що на даний час батько має більший вплив на сина, оскільки той проживає з ним і батько повністю контролює його, не дозволяючи будь яких особистих контактів сина та матері.

Такі висновки узгоджуються з постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 травня 2026 року в справі № 743/1602/24.

На підставі наведеного, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ст.ст. 7, 15, 121, 141, 150, 152, 155, 157, 164, 165 Сімейного кодексу України, керуючись ст.ст. 2, 89, 259, 263-265, 273 ЦПК України, Суд, –

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання дитини – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Бабій О.М.

Повний текст рішення складено та підписано 14 липня 2026 року.