Рішення від 12 липня 2026 р. у справі №175/10979/26 — Дніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 175/10979/26

Провадження № 2-о/175/156/26

РІШЕННЯ

Іменем України

"13" липня 2026 р. с-ще Слобожанське

Дніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Білоусової О.М.,

за участю секретаря судового засідання – Яшиної М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Слобожанське цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпровському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції про встановлення факту смерті,

В С Т А Н О В И В:

Заявник звернувся до суду із заявою в якій просять встановити факт смерті матері заявника – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Желябівка, Нижньогірського району, Автономної Республіки Крим, Україна.

Встановлення факту смерті ОСОБА_2 , має для заявника юридичне значення, так як надасть можливість здійснити державну реєстрацію смерті матері та отримати свідоцтво про її смерть, видане державним органом України, а також для оформлення спадщини.

Заявник про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним, подав до суду заяву, в якій просив справу розглядати без його участі.

Представник заінтересованої особи про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним, заяв не подавав.

Вивчивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Так, відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої цієї статті суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Приписами пункту 8 частини першої статті 315 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.

Заявник ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просить встановити факт смерті його матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Желябівка, Нижньогірського району, Автономна Республіка Крим, Україна.

Встановлення вказаного факту необхідно заявнику для отримання свідоцтва про смерть матері державного зразка України та оформлення спадщини після її смерті.

Із доданих до заяви свідоцтва про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , виданого 24.11.1961 року, вбачається, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що 24.11.1961 року складено відповідний актовий запис за № 68. Його батьками записані: батьком- ОСОБА_3 , матір`ю - ОСОБА_2 .

Особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях України визначається Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» № 1207-VII від 15.04.2014 (далі Закон № 1207-VII).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №1207-VII тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права. Тимчасова окупація Російською Федерацією територій України, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для Російської Федерації жодних територіальних прав.

Згідно з частиною другою статті 1 Закону №1207-VII датою початку тимчасової окупації Російською Федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року. Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року.

Частиною другою статті 4 Закону № 1207-VII визначено, що правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1207-VII Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території.

За змістом частин першої-третьої статті 9 Закону №1207-VII державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України . Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.

Положеннями статей 3, 8, 9 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Частинами третьою-четвертою статті 49 ЦК України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин.

Порядок державної реєстрації смерті регулюється Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» №2398-VI від 01.07.2010 ( далі Закон №2398-VI).

Так, нормою частини першої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» визначено, що державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Пунктом 1 Глави 5 Розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 52/5 від 18.10.2000, передбачено, що підставою для державної реєстрації смерті є:

а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024 (далі - лікарське свідоцтво про смерть); б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024 (далі - фельдшерська довідка про смерть); в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Аналіз вказаних правових норм свідчить, що факт смерті особи підтверджується фельдшерською довідкою про смерть або лікарським свідоцтвом про смерть.

Як визначено у частині третій статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зі змісту пункту 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», вбачається, що суд встановлює факт смерті особи за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту смерті матері ОСОБА_2 , заявник надав суду тільки копію свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 04.02.2020 року Нижньогірським районним відділом запису актів цивільного стану ДРАЦС на тимчасово окупованій території України в Автономній Республіці Крим окупаційними органами російської федерації 04.02.2020 року.

Інших належних і допустимих доказів, що підтверджують факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в селищі с. Желябівка, Нижньогірського району, Автономна Республіка Крим, Україна суду не надано.

Доказів того, що ОСОБА_2 була громадянкою України матеріали справи також не містять. Проте з довіреності виданої ОСОБА_2 вбачається, що вона є громадянкою російської федерації.

Так, відповідно до статті 4 Конституції України, в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 Закону України "Про громадянство України" добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття, є підставою для втрати громадянства України.

Згідно ч. 1 ст. 25 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 року (далі -Конвенція) компетенція по справах про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення померлою і по справах про встановлення факту смерті віднесена до компетентної установи юстиції Договірної Сторони, громадянином якої особа була в той час, коли вона за останніми даними була жива, а у відношенні інших осіб установи юстиції за останнім місцем проживання особи.

Отже, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в тому числі факти смерті осіб, однак не громадян інших держав.

Разом з тим, встановлення факту народження або смерті особи має важливе значення як для реалізації майнових та особистих прав заявника, так і для вирішення питань правонаступництва померлої особи, а тому рішення суду в такій категорії справ повинне ґрунтуватися на дотриманні вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у їх сукупності та взаємозв`язку.

Враховуючи викладене, оскільки заявник не надав належних і допустимих доказів, на підставі яких суд міг би достовірно встановити, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Желябівка, Нижньогірського району, Автономна Республіка Крим, Україна, та з якої причини, підстави для задоволення заяви відсутні.

Разом із тим, суд вважає за необхідне звернути увагу заявника на те, що неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, не розповсюджується на справи, які вирішуються в порядку окремого провадження.

Подібні за змістом висновки викладені в постановах Верховного Суду від 09 серпня 2023 року в справі № 494/1239/19 (провадження № 61-13070св22), від 04 жовтня 2023 року в справі № 747/20/23 (провадження № 61-5371св23).

На підставі викладеного, керуючись статтями 258-259, 263-265, 319 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпровському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції про встановлення факту смерті - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О. М. Білоусова