Рішення від 12 липня 2026 р. у справі №380/7946/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/7946/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі, збільшеному до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні, у зв`язку із отриманим пораненням (контузії, травми або каліцтва), пов`язаним із захистом Батьківщини;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі, збільшеному до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні, у зв`язку із отриманим пораненням (контузії, травми або каліцтва), пов`язаним із захистом Батьківщини, а саме за період з 19.12.2025 по 29.01.2026 та з 02.02.2026 по 26.03.2026.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що проходив військову службу за контрактом, під час якої 25.09.2023 отримав вибухову травму, закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку під час безпосередньої участі у бойових діях, пов`язану із захистом Батьківщини. У зв`язку з наслідками отриманого поранення позивач у періоди з 19.12.2025 по 29.01.2026 та з 02.02.2026 по 26.03.2026 перебував на стаціонарному лікуванні. Вважає, що набув право на отримання додаткової винагороди, збільшеної до 100000 грн, оскільки законодавство не пов`язує право на таку виплату за час стаціонарного лікування зі ступенем тяжкості поранення, а визначальним є факт отримання поранення під час захисту Батьківщини та перебування на стаціонарному лікуванні. Проте рапорт позивача про виплату додаткової винагороди залишено відповідачем без реалізації з підстав віднесення травми до легких. Таку бездіяльність позивач вважає протиправною. Просить позов задовольнити повністю.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти позову. Посилається на те, що згідно зі Свідоцтвом про хворобу №2026-0317-1548-2015-0 від 18.03.2026, виданим Госпітальною ВЛК ВМКЦ Західного регіону, отриману позивачем вибухову травму від 25.09.2023 віднесено до категорії легких, а функції центральної нервової системи не порушені, тоді як стаціонарне лікування у 2026 році зумовлене посттравматичним стресовим розладом (F43.1), який ВЛК кваліфікувала як захворювання, а не травму. Оскільки Постанова №168 передбачає виплату додаткової винагороди виключно у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), а захворювання до переліку підстав не входить, відповідач вважає, що підстави для виплати відсутні. Додатково зазначає, що тривале лікування у 2026 році спричинене соціально-психологічними чинниками (загибель побратима, фінансові труднощі), а не безпосередньо наслідками вибухової травми дворічної давнини. Вважає свої дії правомірними. Просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Позивач подав відповідь на відзив, у якій наполягає на задоволенні позовних вимог. Зазначає, що вимога щодо встановлення саме тяжкого поранення передбачена законодавством виключно для випадків перебування військовослужбовця у відпустці для лікування після поранення, тоді як для виплати за період стаціонарного лікування визначальним є сам факт наявності поранення (травми, контузії), пов`язаного із захистом Батьківщини, а не ступінь його тяжкості. Наголошує, що причинний зв`язок як травми, так і захворювання (ПТСР) із захистом Батьківщини офіційно встановлений висновками військово-лікарських комісій, а стаціонарне лікування у спірні періоди є прямим наслідком бойової травми, отриманої 25.09.2023.

Ухвалою судді від 28.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Позивач, ОСОБА_1 , у період з 03.10.2019 по 08.06.2024 проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_2 , а з 09.06.2024 по 31.03.2026 – у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 08.06.2024 №164 та витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 31.03.2026 №97.

25.09.2023, під час проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_2 , позивач отримав поранення під час захисту Батьківщини. Згідно з довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) №3589 від 22.10.2023, виданою командиром Військової частини НОМЕР_2 на підставі наказу командира військової частини від 15.10.2023 №3784, старший солдат ОСОБА_1 25.09.2023 одержав вибухову травму, закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку при безпосередній участі у бойових діях, під час захисту Батьківщини, а саме під час виконання бойових завдань у складі підрозділу Військової частини НОМЕР_2 поблизу села Кліщіївка Бахмутського району Донецької області внаслідок обстрілу з протитанкових ракетних комплексів; при отриманні поранення позивач перебував у засобах індивідуального захисту, у стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння не перебував.

У зв`язку з отриманою травмою позивач у період з 26.09.2023 по 07.10.2023 перебував на стаціонарному лікуванні, що підтверджується виписним епікризом №755/п Військової частини НОМЕР_3 , з діагнозом: ВТ, ЗЧМТ від 25.09.2023, струс головного мозку у вигляді цефалгічного, вестибуло-атактичного синдромів та вираженого логоневрозу (МКХ-10 S06.0).

У подальшому позивач неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні у зв`язку з наслідками отриманого поранення: у період з 15.11.2023 по 22.12.2023, у період з 11.01.2024 по 16.02.2024 та у період з 21.03.2024 по 11.04.2024 – у КНП « 1-ше територіальне медичне об`єднання м.Львова» з основним діагнозом F43.1 – посттравматичний стресовий розлад, стан помірно вираженої декомпенсації з виходом в астенічний синдром після перенесеної МВТ (25.09.2023), закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, що підтверджується виписними епікризами №95960, №3278 та №26682.

Довідками військово-лікарської комісії №845 від 21.12.2023 та №204 від 15.02.2024, виданими ВЛК КНП «Львівське територіальне медичне об`єднання «Багатопрофільна клінічна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги» ВП «Лікарня Святого Пантелеймона», встановлено діагноз позивача: посттравматичний стресовий розлад, стан помірно вираженої декомпенсації з виходом в астенічний синдром після перенесеної МВТ (25.09.2023), закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку. Цими довідками ВЛК постановила, що травма ТАК, пов`язана із захистом Батьківщини (довідка №3589 від 22.10.2023).

У спірні періоди позивач перебував на стаціонарному лікуванні у зв`язку з наслідками отриманого поранення. Зокрема, у період з 19.12.2025 по 29.01.2026 позивач перебував на стаціонарному лікуванні у Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону, що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого №16697, з основним діагнозом F43.1 – посттравматичний стресовий розлад зі стійкими вираженими хворобливими проявами, прогредієнтний тип перебігу, та супутнім діагнозом H90.3 – наслідки ВТ (25.09.2023) у вигляді двобічної нейросенсорної приглухуватості середнього ступеня, суб`єктивного вушного шуму.

У період з 02.02.2026 по 26.03.2026 позивач перебував на стаціонарному лікуванні у КНП « 1-ше територіальне медичне об`єднання м.Львова», що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого №1541, з основним діагнозом F43.1 – посттравматичний стресовий розлад зі стійкими різко вираженими хворобливими проявами у вигляді тривожно-депресивної симптоматики, емоційно-вольових порушень та стійкої інсомнії, серед супутніх діагнозів якого зазначено наслідки вибухової травми (25.09.2023) у вигляді хронічної двобічної сенсоневральної приглухуватості середнього ступеня, суб`єктивного вушного шуму.

Свідоцтвом про хворобу №2026-0317-1548-2015-0 від 18.03.2026, виданим Госпітальною ВЛК психоневрологічного профілю Військово-медичного клінічного центру Західного регіону, позивачу встановлено діагноз: посттравматичний стресовий розлад зі стійкими різко вираженими хворобливими проявами у вигляді тривожно-депресивної симптоматики, емоційно-вольових порушень та стійкої інсомнії (F43.1) – захворювання ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини; вибухова травма (25.09.2023): закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку без порушення функцій центральної нервової системи, наслідки вибухової травми (25.09.2023) у вигляді хронічної двобічної сенсоневральної приглухуватості середнього ступеня, суб`єктивного вушного шуму (T90.5; H90.3) – травма ТАК, пов`язана із захистом Батьківщини. За ступенем тяжкості (наказ МОЗ України від 04.07.2007 №370) травму віднесено до легких. На підставі статті 17а графи ІІ Розкладу хвороб позивача визнано непридатним до військової служби.

На підставі наказу начальника спеціального відділу Військової служби правопорядку від 30.03.2026 №14-РС позивача звільнено з військової служби у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров`я – на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби) п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 31.03.2026 №97 позивача виключено зі списків особового складу частини.

26.03.2026 позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 з рапортом (вх.№589/1-39 від 26.03.2026) про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 грн відповідно до Постанови №168 у зв`язку з перебуванням на стаціонарному лікуванні після отримання травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, у періоди з 19.12.2025 по 29.01.2026 та з 02.02.2026 по 26.03.2026. Згідно з резолюцією командира рапорт залишено без реалізації з підстав віднесення травми до легких. Зазначені обставини відповідачем не заперечуються.

Не погодившись із зазначеною бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, є Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон №2011-XII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ч.2 ст.1-2 Закону №2011-XII, у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Частиною 1 ст.9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (ч.2 ст.9 Закону №2011-XII).

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця (ч.3 ст.9 Закону №2011-XII).

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (ч.4 ст.9 Закону №2011-XII).

Статтею 9-2 Закону №2011-XII визначено, що під час дії воєнного стану (особливого періоду) військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан, дію якого в подальшому неодноразово продовжено.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено та проведено загальну мобілізацію.

На виконання зазначених указів Кабінет Міністрів України 28.02.2022 прийняв постанову №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі – Постанова №168; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з п.1-2 Постанови №168, відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту – із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні (отримують медичну та/або реабілітаційну допомогу у сфері охорони здоров`я в стаціонарних умовах) в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників)

Пунктом 5 Постанови №168 передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування і застосовується з 24.02.2022.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі – Порядок №260; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), доповнений розділом XXXIV згідно з наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023 №44.

Пунктом 11 розділу XXXIV Порядку №260 встановлено, що у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень також включаються військовослужбовці, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні (отримують медичну та/або реабілітаційну допомогу у сфері охорони здоров`я в стаціонарних умовах) в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії, – за весь час (періоди) перебування на такому лікуванні або у відпустці.

Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402 (далі – Положення №402), визначено, що військово-лікарська експертиза, зокрема, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) (п.1.1 глави 1 розділу І).

У разі коли під час медичного огляду військовослужбовців встановлено діагноз, ВЛК встановлює причинний зв`язок захворювання, травми, контузії, каліцтва, поранення (п.21.1 глави 21 розділу ІІ Положення №402).

Підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форму якої визначено додатком 5 до Положення №402, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що додаткова винагорода у розмірі 100000 гривень на місяць виплачується військовослужбовцям, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, пропорційно часу такого лікування. Умовами виплати такої винагороди за час перебування на стаціонарному лікуванні є: пов`язаність поранення (контузії, травми, каліцтва) із захистом Батьківщини та факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення (контузії, травми, каліцтва). Підставою для видання наказу про виплату винагороди є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва).

Беручи до уваги сформовану судову практику Верховного Суду в аспекті права військовослужбовця на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, суд зазначає таке.

У постанові від 05.11.2025 у справі №340/2976/23 Верховний Суд наголосив, що ключовим для вирішення питання щодо права військовослужбовця на отримання додаткової винагороди є не формальне зазначення діагнозу у документах, а встановлення факту отримання поранення під час захисту Батьківщини та наявність причинно-наслідкового зв`язку між таким пораненням і подальшим лікуванням; при цьому саме по собі зазначення мінно-вибухової травми, контузії чи інших бойових ушкоджень як супутнього діагнозу не виключає права військовослужбовця на отримання додаткової винагороди, якщо встановлено, що саме поранення, отримане під час захисту Батьківщини, стало причиною подальшого лікування та необхідності стаціонарної медичної допомоги.

У постанові від 19.03.2026 у справі №600/367/24 Верховний Суд, розглядаючи спір щодо виплати додаткової винагороди за час стаціонарного лікування наслідків бойової травми, зазначив, що формулювання Постанови №168 «у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини» охоплює не лише безпосереднє лікування самої травми, але й лікування її наслідків, включаючи захворювання, що виникли внаслідок травми. Верховний Суд виснував, що оскільки висновком військово-лікарської комісії підтверджено прямий зв`язок травми із захистом Батьківщини, а захворювання та стаціонарне лікування є прямим наслідком цієї травми, підстава для виплати додаткової збільшеної винагороди зберігається протягом усього періоду лікування, адже особа перебуває на стаціонарному лікуванні саме у зв`язку з тією самою травмою, що підтверджена висновком військово-лікарської комісії. Переривати виплату чи відмовляти в ній лише через те, що поточний медичний діагноз формулюється як «захворювання», а не «травма», є формальним підходом, що суперечить суті норми, адже причинно-наслідковий зв`язок з травмою, пов`язаною із захистом Батьківщини, не перервався та встановлений постановою військово-лікарської комісії. У цій же постанові Верховний Суд звернув увагу, що Постанова №168 не вимагає безперервного перебування на стаціонарному лікуванні безпосередньо з моменту отримання поранення, а у разі повторного та кожного наступного перебування військовослужбовця на стаціонарному лікуванні за медичними показниками, пов`язаними з раніше отриманим пораненням (контузією, травмою), що пов`язане із захистом Батьківщини, виплата додаткової винагороди здійснюється в розмірі до 100000 гривень.

Аналогічний підхід до правозастосування застосовано Верховним Судом у постанові від 27.08.2025 у справі №280/7364/23, в якій Суд виходив з того, що у період дії воєнного стану додаткова винагорода до 100000 гривень на місяць виплачується за час перебування військовослужбовців на стаціонарному лікуванні у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, в закладах охорони здоров`я, а підставою для виплати є відповідна довідка про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва).

Судом установлено, що 25.09.2023 позивач під час безпосередньої участі у бойових діях отримав вибухову травму, закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку. Цей факт підтверджується довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) №3589 від 22.10.2023, виданою командиром Військової частини НОМЕР_2 на підставі наказу командира військової частини від 15.10.2023 №3784, у якій зафіксовано обставини отримання травми під час захисту Батьківщини. Постановами військово-лікарських комісій, викладеними у довідках ВЛК №845 від 21.12.2023, №204 від 15.02.2024 та у Свідоцтві про хворобу №2026-0317-1548-2015-0 від 18.03.2026, установлено, що вибухова травма від 25.09.2023 та її наслідки є травмою, пов`язаною із захистом Батьківщини.

Цими ж постановами військово-лікарських комісій установлено, що захворювання позивача – посттравматичний стресовий розлад (F43.1), з приводу якого він перебував на стаціонарному лікуванні у спірні періоди, також пов`язане із захистом Батьківщини. Із медичних документів вбачається, що відповідний розлад психічного стану виник та прогресував унаслідок пережитих позивачем під час безпосередньої участі у бойових діях подій та перенесеної мінно-вибухової травми від 25.09.2023. Отже, єдиний уповноважений на встановлення причинного зв`язку орган (військово-лікарська комісія) дійшов висновку про пов`язаність як травми, так і захворювання позивача із захистом Батьківщини.

Суд відхиляє посилання відповідача на те, що отриману позивачем травму віднесено ВЛК до категорії легких, а тому право на отримання винагороди у позивача не виникло. Як установлено вище, вимога щодо встановлення саме тяжкого поранення передбачена законодавством виключно для випадків перебування військовослужбовця у відпустці для лікування після поранення. Натомість для здійснення виплати за період стаціонарного лікування визначальним є сам факт наявності поранення (травми, контузії, каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини, а не ступінь його тяжкості. Ні Постанова №168, ні Порядок №260 не містять положень, які б виключали право військовослужбовця на отримання додаткової винагороди за час стаціонарного лікування у зв`язку з отриманням легкої травми, якщо така травма пов`язана із захистом Батьківщини та потребувала стаціонарного лікування. За таких обставин посилання відповідача на легкий ступінь травми позивача не має правового значення для вирішення питання щодо виплати додаткової винагороди за період стаціонарного лікування.

Суд також відхиляє посилання відповідача на те, що стаціонарне лікування позивача у спірні періоди зумовлене захворюванням (посттравматичним стресовим розладом), яке не є тотожним поняттю поранення, а тому не є підставою для виплати. Право позивача на додаткову винагороду обумовлене не діагнозом, з яким він перебував на стаціонарному лікуванні, а наявністю поранення (травми), пов`язаного із захистом Батьківщини, та фактом перебування на стаціонарному лікуванні у зв`язку з ним. Як уже зазначалось судом вище, захворювання позивача – посттравматичний стресовий розлад – виникло як наслідок поранення (травми), пов`язаного із захистом Батьківщини, що встановлено висновками військово-лікарських комісій та відображено у медичних документах. Причинно-наслідковий зв`язок з травмою, пов`язаною із захистом Батьківщини, не перервався та офіційно встановлений постановами військово-лікарських комісій, висновки яких відповідачем не спростовані.

Більше того, ні Постанова №168, ні Порядок №260 не містять обмежень щодо кількості або тривалості перебування на стаціонарному лікуванні, за яке виплачується збільшена до 100000 гривень додаткова винагорода, за умови, що таке лікування пов`язане з пораненням (травмою), пов`язаним із захистом Батьківщини.

Отже, з установлених у цій справі обставин у взаємозв`язку з наведеними вище висновками щодо застосування Постанови №168 слідує, що позивач у спірні періоди з 19.12.2025 по 29.01.2026 та з 02.02.2026 по 26.03.2026 перебував на стаціонарному лікуванні у зв`язку з травмою, пов`язаною із захистом Батьківщини, а тому мав право на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, збільшеної до 100000 грн, пропорційно дням такого лікування. Натомість відповідач, залишивши рапорт позивача без реалізації, протиправно не нарахував та не виплатив таку винагороду.

З огляду на наведене та зважаючи на те, що завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення (вчинення дій) суб`єктом владних повноважень, порушене право позивача у даному випадку підлягає відновленню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, збільшеної до 100000 грн, за спірні періоди стаціонарного лікування, та зобов`язання відповідача здійснити нарахування і виплату такої винагороди. Обраний позивачем спосіб захисту відповідає змісту та суті порушеного права і забезпечує його ефективний захист.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А згідно з ч.1 ст.90 цього ж Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.

Щодо судового збору, то згідно з п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від його сплати, а відтак розподіл на підставі ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Керуючись ст.ст.2, 5, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в :

позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні у зв`язку з отриманим пораненням (контузії, травми або каліцтва), пов`язаним із захистом Батьківщини, за період з 19.12.2025 по 29.01.2026 та з 02.02.2026 по 26.03.2026.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні у зв`язку з отриманим пораненням (контузії, травми або каліцтва), пов`язаним із захистом Батьківщини, за період з 19.12.2025 по 29.01.2026 та з 02.02.2026 по 26.03.2026.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Ланкевич А.З.