Рішення від 12 липня 2026 р. у справі №380/6961/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/6961/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Військова частина НОМЕР_2 , Військова частина НОМЕР_3 , про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 на підставі рапорта від 02.03.2026 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення з військової служби ОСОБА_1 згідно з пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» з підстав, що зазначені в абз.12 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що з 21.06.2022 року проходить військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_3 , яка перебуває у підпорядкуванні Військової частини НОМЕР_1 . 02.03.2026 року позивач звернувся до командира окремого радіолокаційного взводу Військової частини НОМЕР_3 з рапортом про звільнення з військової служби на підставі пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснювати догляд за дружиною, яка є особою з інвалідністю ІІІ групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання. Вказує, що його дружині – ОСОБА_2 – рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи повторно встановлено ІІІ групу інвалідності, а основним діагнозом, з яким її було направлено на оцінювання, визначено «С73 – Злоякісне новоутворення щитоподібної залози», тобто інвалідність зумовлена онкологічним захворюванням. Проте листом Військової частини НОМЕР_1 від 24.03.2026 року №1194/1/866ПС позивачу відмовлено у звільненні з тих мотивів, що згідно з витягом з рішення експертної команди причиною встановлення інвалідності є загальне захворювання. Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки чинне нормативне регулювання не передбачає окремої причини інвалідності «онкологічне захворювання», а тому у разі встановлення інвалідності внаслідок онкологічного захворювання у графі «причина інвалідності» зазначається саме «загальне захворювання». Вказує, що зазначення причини інвалідності як «загальне захворювання» є виключно класифікаційним формулюванням і не спростовує факту наявності онкологічного захворювання, підтвердженого основним діагнозом та профілем закладу, який проводив оцінювання. Просить позов задовольнити повністю.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Свою позицію Військова частина НОМЕР_1 обґрунтовує тим, що пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» передбачено звільнення військовослужбовців через необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю ІІІ групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю ІІІ групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів. Відповідач посилається на Додаток 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та зазначає, що серед поданих позивачем документів не вбачається, що дружині встановлено інвалідність ІІІ групи внаслідок наведених у законі станів, а також що потреба у сторонньому догляді підтверджена, оскільки у витягу з рішення експертної команди причиною встановлення інвалідності зазначено «загальне захворювання», а потреба у постійному сторонньому догляді – «не застосовується». Вказує також, що у наданій індивідуальній програмі реабілітації відсутні відомості про діагностування онкологічного захворювання, а інших документів, які б свідчили про його наявність, до рапорту не долучено. Просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Позивачем подано відповідь на відзив, у якій він вважає доводи відповідача необґрунтованими. Зазначає, що в оскаржуваній відповіді відповідач не посилався на недоведеність потреби у сторонньому догляді, а єдиною наведеною підставою відмови було зазначення у рішенні експертної команди причини інвалідності як загального захворювання, відтак доводи про відсутність підтвердження потреби у догляді є новими обставинами, сформульованими після прийняття рішення. Посилаючись на правові позиції Верховного Суду, наголошує, що наявність у дружини інвалідності ІІІ групи дає право на звільнення і додатково не вимагає доведення необхідності здійснення догляду. Вказує, що абз.12 п.3 ч.12 ст.26 Закону містить дві самостійні, поєднані сполучником «або» підстави, і у даному випадку інвалідність дружини встановлена саме у зв`язку з онкологічним захворюванням, оскільки діагноз, з яким її направлено на оцінювання, визначено як злоякісне новоутворення щитоподібної залози, а оцінювання проводилося спеціалізованим онкологічним закладом. Просить позов задовольнити.

Ухвалою судді від 20.04.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами; залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Військову частину НОМЕР_2 та Військову частину НОМЕР_3 .

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності та взаємному зв`язку, суд встановив наступні обставини та надав їм правову оцінку.

Позивач, ОСОБА_1 , з 21.06.2022 року проходить військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_3 на посаді механіка радіостанції окремого радіолокаційного взводу; має військове звання «старший солдат». Військова частина НОМЕР_3 перебуває у підпорядкуванні Військової частини НОМЕР_1 .

ОСОБА_2 є дружиною позивача, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 (актовий запис №1270 від 17.07.2009 року).

Відповідно до Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №7/25/7997/В від 28.11.2025 року ОСОБА_2 встановлено ІІІ групу інвалідності, дата, з якої встановлено інвалідність, – 13.11.2025 року, причина інвалідності – загальне захворювання. У графі 17.1.7 цього витягу зазначено, що діагноз, за яким особу було направлено відповідно до національного класифікатора НК 025:2021 «Класифікатор хвороб та споріднених проблем охорони здоров`я», є таким: «Основний діагноз: С73 – Злоякісне новоутворення щитоподібної залози». Оцінювання повсякденного функціонування проводилося у Комунальному некомерційному підприємстві Львівської обласної ради «Львівський онкологічний регіональний лікувально-діагностичний центр».

02.03.2026 року позивач звернувся до командира окремого радіолокаційного взводу Військової частини НОМЕР_3 з рапортом про звільнення з військової служби у запас на підставі пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 та п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснювати догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю ІІІ групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання. Цього ж дня з позивачем проведено бесіду, складено аркуш бесіди та службову характеристику, у якій командир окремого радіолокаційного взводу дійшов висновку про доцільність звільнення позивача з військової служби з наведеної підстави.

09.03.2026 року командиром Військової частини НОМЕР_2 складено подання до звільнення позивача з військової служби у запас з наведеної підстави; рапорт надійшов на розгляд Військової частини НОМЕР_2 09.03.2026 року, а 11.03.2026 року – на розгляд Військової частини НОМЕР_1 .

До рапорту, серед іншого, долучено: нотаріально посвідчену копію паспорта ОСОБА_2 ; нотаріально посвідчену копію довідки про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків ОСОБА_2 ; нотаріально посвідчену копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 ; копію Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №7/25/7997/В; копію рекомендацій, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю №7/25/7997/І.

Листом Військової частини НОМЕР_1 від 24.03.2026 року №1194/1/866ПС, копію якого позивач отримав 31.03.2026 року, відмовлено у реалізації матеріалів до звільнення. Відмова мотивована тим, що відповідно до рішення експертної комісії з оцінювання повсякденного функціонування особи №7/52/7997/В від 28.11.2025 року причиною встановлення інвалідності є загальне захворювання.

Вважаючи відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільненні з військової служби протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII (далі – Закон №2232-XII; тут і далі – в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє на час виникнення спірних правовідносин і ухвалення цього рішення.

Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 року №69/2022 оголошено та проведено загальну мобілізацію.

Підстави звільнення з військової служби передбачені ст.26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби. Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, передбачені частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби, зокрема, під час дії воєнного стану – через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Так, згідно з абз.12 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-XII, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, серед іншого, під час дії воєнного стану:

«необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів».

Відповідно до ч.7 ст.26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008. Пунктом 233 цього Положення передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог зазначеного Положення визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року №170 (далі – Інструкція №170).

Підпунктом 24 п.5 Додатку 19 до Інструкції №170 визначено перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби у разі необхідності здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів:

копія свідоцтва про шлюб;

один із документів, що підтверджує інвалідність дружини (чоловіка): довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року №2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року №946;

документ, що підтверджує наявність у дружини (чоловіка) захворювання та/або причину інвалідності.

Відповідно до абз.4 п.18 Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 року №1338 (далі – Положення №1338), справи пацієнтів, що хворіють на новоутворення (C00-D48 за НК 025:2021), надсилаються на розгляд експертних команд, створених на базі надкластерних закладів охорони здоров`я за онкологічним напрямом.

Пунктом 23 Положення №1338 визначено вичерпний перелік причин інвалідності, що фіксуються експертною командою, а саме: загальне захворювання; інвалідність з дитинства; нещасний випадок на виробництві (трудове каліцтво чи інше ушкодження здоров`я); професійне захворювання; травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання у визначених цим пунктом випадках; захворювання у визначених цим пунктом випадках; поранення чи інше ушкодження здоров`я, одержані від вибухонебезпечних предметів; захворювання або інші ушкодження здоров`я, пов`язані з позбавленням особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.

Суть спірних правовідносин полягає у тому, що позивач, проходячи військову службу за призовом під час мобілізації, звернувся до командування з рапортом про звільнення з військової служби на підставі пп.«г» п.2 ч.4 (абз.12 п.3 ч.12) ст.26 Закону №2232-XII у зв`язку з необхідністю здійснювати догляд за дружиною – особою з інвалідністю ІІІ групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання. Військова частина НОМЕР_1 листом від 24.03.2026 року №1194/1/866ПС відмовила у звільненні, мотивуючи відмову тим, що згідно з витягом з рішення експертної команди причиною встановлення інвалідності дружини позивача визначено загальне захворювання.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам сторін, суд зазначає таке.

Аналіз абз.12 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-XII дає підстави для висновку, що законодавець поєднав сполучником «або» дві самостійні підстави для звільнення військовослужбовця за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю ІІІ групи:

за першою підставою інвалідність ІІІ групи має бути встановлена саме внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги) чи одного з парних органів;

за другою, самостійною підставою інвалідність ІІІ групи може бути встановлена внаслідок інших захворювань, однак обов`язковою умовою є наявність у такої особи одного із супутніх захворювань: онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів.

Таким чином, для виникнення у військовослужбовця права на звільнення з військової служби на підставі абз.12 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-XII достатньо встановлення однієї з наведених підстав. Закон не вимагає від військовослужбовця додаткового доведення необхідності здійснення постійного догляду за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю ІІІ групи, оскільки така умова цією нормою не передбачена.

Стосовно першої підстави суд зазначає таке. Як убачається з Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №7/25/7997/В від 28.11.2025 року, дружині позивача встановлено ІІІ групу інвалідності, а основним діагнозом, за яким особу було направлено на оцінювання відповідно до національного класифікатора НК 025:2021, визначено «С73 – Злоякісне новоутворення щитоподібної залози». Оцінювання повсякденного функціонування проводилося у спеціалізованому онкологічному закладі охорони здоров`я – Комунальному некомерційному підприємстві Львівської обласної ради «Львівський онкологічний регіональний лікувально-діагностичний центр», що узгоджується з абз.4 п.18 Положення №1338, за яким справи пацієнтів, що хворіють на новоутворення, надсилаються на розгляд експертних команд за онкологічним напрямом.

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що чинне нормативне регулювання, зокрема п.23 Положення №1338, не передбачає такої окремої причини інвалідності, як «онкологічне захворювання». Перелік причин інвалідності, які фіксуються експертною командою, є вичерпним. За таких обставин у разі встановлення інвалідності внаслідок онкологічного захворювання у графі «причина інвалідності» зазначається саме «загальне захворювання».

За таких обставин суд приходить висновку, що зазначення у Витягу з рішення експертної команди причини інвалідності як «загальне захворювання» є класифікаційним формулюванням, зумовленим змістом п.23 Положення №1338, і само по собі не спростовує того, що інвалідність ІІІ групи встановлена внаслідок онкологічного захворювання. Фактичний характер захворювання, що стало підставою для встановлення інвалідності, у даному випадку підтверджується основним діагнозом, з яким особу було направлено на оцінювання, – злоякісним новоутворенням щитоподібної залози, а також профілем експертної команди, що проводила оцінювання.

Суд відхиляє посилання відповідача на відсутність підтвердження потреби у сторонньому догляді та на те, що така потреба у Витягу з рішення експертної команди «не застосовується». Як уже зазначено, абз.12 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-XII не пов`язує право військовослужбовця на звільнення за наведеною підставою з доведенням необхідності здійснення постійного догляду за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю ІІІ групи. Крім того, суд враховує, що в оскаржуваному листі від 24.03.2026 року №1194/1/866ПС єдиною підставою відмови зазначено саме встановлення причини інвалідності як загального захворювання, а доводи про недоведеність потреби у сторонньому догляді наведені відповідачем уже у відзиві на позовну заяву, тобто такі не були покладені в основу спірної відмови.

До того ж, суд враховує, що згідно з п.27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року №1317, лише для І групи інвалідності властиво, що така особа потребує постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги, тоді як для осіб з ІІІ групою інвалідності властиві функціональні порушення, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту. З огляду на це вимога відповідача про доведення потреби у постійному догляді за особою з інвалідністю ІІІ групи не відповідає критеріям установлення цієї групи інвалідності, а відтак не може бути умовою реалізації права на звільнення за наведеною підставою.

Аналогічний підхід до правозастосування при вирішенні близьких за змістом правовідносин застосовано Восьмим апеляційним адміністративним судом у постанові від 06.02.2026 року у справі №500/497/25. У цій справі, за подібних обставин, коли дружині військовослужбовця встановлено ІІІ групу інвалідності з причиною інвалідності «загальне захворювання», а наявність онкологічного захворювання підтверджувалася медичними документами, суд дійшов висновку, що наявність у дружини з числа осіб з інвалідністю ІІІ групи онкологічного захворювання дає військовослужбовцю право на звільнення з військової служби на підставі пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII і додатково не вимагає доведення необхідності здійснення догляду за дружиною.

За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи суд приходить висновку, що позивач відповідає умовам, передбаченим абз.12 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-XII та підп.24 п.5 Додатку 19 до Інструкції №170, для звільнення з військової служби.

Стосовно обраного позивачем способу захисту та повноважень відповідача щодо прийняття рішення про звільнення суд зазначає таке.

Під дискреційним повноваженням слід розуміти таке повноваження, коли у межах, визначених законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один із кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас повноваження суб`єкта владних повноважень не є дискреційними, коли законом передбачено лише єдиний правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки.

Згідно з ч.4 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача – суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Суд ураховує правову позицію, викладену, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10.09.2020 року у справі №806/965/17 та від 27.09.2021 року у справі №380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Як установлено судом та підтверджено матеріалами справи, рапорт позивача був розглянутий відповідачем з урахуванням долучених документів і в його реалізації відмовлено. Незаконність цієї відмови підтверджено судом і не спростовано відповідачем.

Зважаючи на те, що норма абз.12 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-XII містить імперативний припис щодо звільнення військовослужбовця з військової служби за наявності визначених у ній обставин і не передбачає дискреції суб`єкта владних повноважень щодо вирішення питання про звільнення (звільняти чи не звільняти) за наявності таких обставин, суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права у вигляді зобов`язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби є належним та ефективним і відповідає завданню адміністративного судочинства.

Таким чином, шляхом співставлення зібраних по справі доказів, з урахуванням встановленого Кодексом адміністративного судочинства України обов`язку доведення правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, суд приходить висновку, що відмова Військової частини НОМЕР_1 , оформлена листом від 24.03.2026 року №1194/1/866ПС, у звільненні позивача з військової служби є протиправною, оскільки не відповідає критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема прийнята необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А згідно з ч.1 ст.90 цього ж Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд приходить висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.

Щодо судового збору, то згідно з п.12 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від його сплати, а відтак розподіл судових витрат на підставі ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 на підставі рапорта від 02.03.2026 року, оформленої листом від 24.03.2026 року №1194/1/866ПС.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) прийняти рішення про звільнення з військової служби ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_6 ) згідно з пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» з підстав, визначених в абз.12 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (необхідність здійснювати догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ланкевич А.З.