Рішення від 12 липня 2026 р. у справі №380/6786/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/6786/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами, викладену у листі за результатами розгляду рапорту позивача від 19.01.2026, зареєстрованого за вх.№1/547 від 27.01.2026;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з тим, що позивач самостійно виховує та утримує малолітню дитину за рішенням суду.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що проходить військову службу у Збройних Силах України. 19.01.2026 ним подано рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами. Підставою звернення стало те, що рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 14.03.2024 у справі №442/8842/23 встановлено факт, що позивач самостійно виховує та утримує малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом із ним. Зазначає, що це рішення набрало законної сили, є чинним, зазначений юридичний факт існує та не спростований. За результатами розгляду рапорту відповідач фактично відмовив у звільненні, поставивши реалізацію права на звільнення у залежність від повернення позивача до військової частини, припинення поведінки, яку відповідач вважає протиправною, повторного подання рапорту та долучення засвідчених документів. Позивач уважає таку відмову незаконною, оскільки чинна редакція ч.12 ст.26 Закону №2232-XII чітко визначає, що самостійне виховання та утримання дитини за рішенням суду є підставою для звільнення під час воєнного стану, та не містить додаткової умови про попереднє повернення військовослужбовця до місця служби. Просить позов задовольнити.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому Військова частина НОМЕР_1 просить відмовити у задоволенні позову повністю та закрити провадження у зв`язку з відсутністю спору. В обґрунтування заперечень посилається на те, що рапорт позивача розглянуто в межах компетенції; вимога про надання копій документів, засвідчених у встановленому законом спосіб, а не у довільній формі, є вмотивованою та не порушує прав позивача; належне засвідчення копій регулюється Національним стандартом України ДСТУ 4163:2020 та Правилами організації діловодства, затвердженими наказом Мін`юсту №1000/5; позивач звернувся з питанням про звільнення, перебуваючи у самовільному залишенні військової частини, з якого не повернувся; рапорт позивача розглянуто по суті, надано вмотивовану відповідь про те, що наявність підстав для звільнення встановлено та підтверджено, однак для виключення зі списків особового складу необхідно прибути на військову службу та здати інвентарне майно, обхідний лист; військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається зі списків особового складу без його згоди, а провести такі розрахунки з позивачем, який перебуває у самовільному залишенні військової частини, неможливо. З огляду на викладене відповідач вважає, що предмет спору відсутній.

Ухвалою судді від 13.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 02.06.2026 у відповідача витребувано належним чином засвідчені копії рапорту позивача від 19.01.2026 (вх.№1/547 від 27.01.2026) та додатків до нього, а також доказів вручення відповіді Військової частини НОМЕР_1 на рапорт позивача із зазначенням дати такого вручення.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді у складі 1 роти навчального батальйону резерву сержантського складу школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 , військове звання – солдат.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 14.03.2024 у справі №442/8842/23, яке набрало законної сили 16.04.2024, встановлено факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , самостійно виховує та утримує малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом із ним на АДРЕСА_1 . Цим же рішенням розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , зареєстрований 07.06.2018.

19.01.2026 позивач подав рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, у зв`язку з тим, що самостійно виховує та утримує сина за рішенням суду. У рапорті позивач послався на відповідну підставу звільнення, зазначив про небажання продовжувати військову службу за призовом під час мобілізації, вказав територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого має бути надіслана особова справа ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), та навів перелік доданих документів, серед яких копія рішення Дрогобицького міськрайонного суду, копія свідоцтва про народження дитини, копія витягу з реєстру територіальної громади та інше.

Листом від 27.02.2026 №1/1291 за підписом командира Військової частини НОМЕР_1 позивачу повідомлено, що за результатами розгляду рапорту від 19.01.2026 (вх.№1/547 від 27.01.2026) на підставі відповідних приписів ст.26 Закону №2232-XII встановлено, що копії документів, які підтверджують право на звільнення, засвідчені у встановленому порядку, до рапорту не долучені; що з 13.02.2024 позивач обліковується у військовій частині НОМЕР_1 як такий, що самовільно залишив військову частину; що виключення військовослужбовця зі списків особового складу без його присутності діючими нормативними документами не передбачене; що з метою реалізації права на звільнення позивачу пропонується припинити протиправну діяльність, повернутися до виконання обов`язків військової служби та подати встановленим порядком рапорт про звільнення, долучивши до нього належним чином засвідчені документи.

Не погодившись із вказаними діями відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Змістом спірних правовідносин є відповідність оскаржуваної поведінки суб`єкта владних повноважень критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 КАС України.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII; тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За змістом ч.1 ст.2 Закону №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом (ч.2 ст.2 Закону №2232-XII).

Згідно з ч.ч.3 і 4 ст.2 Закону №2232-XII, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє до тепер.

Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022 оголошено та проведено загальну мобілізацію.

Підстави звільнення з військової служби передбачені ст.26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби. Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, передбачені ч.4 цієї статті. Пунктом 1 визначені підстави для звільнення таких військовослужбовців під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), а п.2 - під час воєнного стану.

Відповідно до підпункту «г» пункту 2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Частиною 12 ст.26 Закону №2232-XII визначено, що звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, зокрема, військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Згідно з ч.7 ст.26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008), у п.233 якого встановлено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Інструкція №170), у Додатку 19 до якої (в редакції наказу Міністерства оборони України від 23.07.2024 №495) визначено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби через сімейні обставини. Зокрема, при звільненні військовослужбовця, який має дитину (дітей) віком до 18 років і самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду, до документів, що підтверджують таку підставу, віднесено: копію свідоцтва про народження дитини (дітей) із зазначенням батьківства (материнства) особи та документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (копія рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України).

Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України затверджений наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 №531 (далі - Порядок №531). Цим Порядком визначено, що військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання, - до наступного прямого командира (начальника) по команді; якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті; початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту військовослужбовцем.

Відповідно до ст.14 Закону України від 24.03.1999 №548-XIV «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Аналіз наведених правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що під час дії воєнного стану військовослужбовець, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та який має дитину віком до 18 років і самостійно виховує та утримує її за рішенням суду, має право на звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII у взаємозв`язку з відповідним положенням ч.12 цієї статті за умови висловленого ним небажання продовжувати військову службу. Реалізація цього права відбувається у визначений нормативно спосіб - шляхом подання по команді рапорту з документами, що підтверджують підставу звільнення, зокрема копією рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини.

Цьому праву військовослужбовця кореспондує обов`язок безпосереднього та прямих командирів (начальників), у тому числі командира військової частини, наділеного правом видавати накази по особовому складу, у встановлений строк розглянути рапорт по суті та прийняти одне з двох можливих рішень: видати наказ про звільнення військовослужбовця з військової служби або надати мотивовану обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту з посиланням на конкретну норму закону. Розглянутим вважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення (відповідь) доведене до військовослужбовця належним чином. Аналогічний підхід сформульовано Верховним Судом у постанові від 02.04.2025 у справі №280/7446/24.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам сторін, суд зазначає таке.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач 19.01.2026 звернувся з рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами у зв`язку із самостійним вихованням та утриманням малолітнього сина за рішенням суду, який зареєстровано Військовою частиною НОМЕР_1 за вх.№1/547 від 27.01.2026. Наявність відповідної підстави для звільнення підтверджена рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 14.03.2024 у справі №442/8842/23, яким установлено факт самостійного виховання та утримання позивачем дитини, а також копією свідоцтва про народження дитини, які додані до рапорту та наявні в матеріалах справи.

Разом з тим за результатами розгляду рапорту позивача командиром Військової частини НОМЕР_1 не прийнято жодного з передбачених законодавством рішень по суті порушеного питання. Наказу по особовому складу про звільнення позивача з військової служби не видано. Вмотивованої відмови у задоволенні рапорту з посиланням на конкретну норму закону, яка виключала б право позивача на звільнення за заявленою ним підставою, також не надано. Із змісту листа від 27.02.2026 №1/1291 вбачається, що відповідач фактично не заперечує наявності у позивача підстави для звільнення, однак реалізацію права на звільнення поставив у залежність від повернення позивача до військової частини, припинення поведінки, яку відповідач вважає протиправною, та повторного подання рапорту. Таке реагування на рапорт не є розглядом рапорту по суті у розумінні наведених вище норм та висновків Верховного Суду, оскільки не містить рішення, яким вирішувалося б питання про звільнення позивача або про відмову у звільненні з посиланням на конкретну норму права.

Викладене свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, що полягає у нерозгляді по суті рапорту позивача від 19.01.2026 про звільнення з військової служби та у неприйнятті за результатами його розгляду рішення, передбаченого законом. Такі дії (бездіяльність) не відповідають критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 КАС України, зокрема вимогам діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законом, та обґрунтовано.

Аналогічний підхід до розуміння поняття протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07.07.2021 у справі №9901/345/20, у якій сформульовано правовий висновок, відповідно до якого протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень має місце в тому випадку, коли в межах повноважень суб`єкта владних повноважень існує обов`язок вчинити конкретні дії, але він не виконаний.

Суд відхиляє посилання відповідача на те, що рапорт позивача розглянуто по суті та надано вмотивовану відповідь. Зміст листа від 27.02.2026 №1/1291 не свідчить про прийняття рішення по суті рапорту, оскільки таке рішення (наказ про звільнення чи вмотивована відмова із зазначенням конкретної норми, що виключає звільнення) відповідачем не приймалося. Разом з тим, повідомлення військовослужбовцю про необхідність повернутися до військової частини та повторно подати рапорт не є вирішенням питання, порушеного у рапорті.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на перебування позивача у самовільному залишенні військової частини як на обставину, що звільняє командування від обов`язку розглянути рапорт по суті. Наявність відповідних обставин може мати значення для наступних організаційних дій, пов`язаних із виключенням військовослужбовця зі списків особового складу та проведенням розрахунків, однак не звільняє відповідача від обов`язку розглянути рапорт по суті у встановленому порядку та прийняти вмотивоване рішення.

Суд відхиляє посилання відповідача на Національний стандарт України ДСТУ 4163:2020 та Правила організації діловодства, затверджені наказом Міністерства юстиції України №1000/5, як на підставу для нерозгляду рапорту по суті, оскільки додержання вимог щодо оформлення копій документів не є обставиною, що звільняє командира військової частини від обов`язку прийняти рішення по суті порушеного у рапорті питання у визначеному Порядком №531 спосіб.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

З урахуванням досліджених судом фактичних даних в контексті вищенаведених норм, суд приходить висновку, що в межах спірних правовідносин мала місце протиправна бездіяльність відповідача, яка виразилась у нерозгляді по суті рапорту ОСОБА_1 від 19.01.2026 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами та у неприйнятті за результатами його розгляду передбаченого законом рішення.

Водночас суд, установивши протиправну бездіяльність відповідача, повинен обрати ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, оскільки це є метою адміністративного судочинства відповідно до вимог ч.1 ст.2 КАС України.

Позивач просив визнати протиправною відмову у звільненні та зобов`язати відповідача звільнити його з військової служби. Разом з тим, з установлених обставин справи вбачається, що за результатами розгляду рапорту позивача відповідачем не прийнято рішення по суті - ні наказу про звільнення, ні вмотивованої відмови із зазначенням конкретної норми права, - а має місце саме нерозгляд рапорту по суті. За таких обставин належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нерозгляду по суті рапорту та зобов`язання відповідача розглянути цей рапорт по суті з урахуванням правової оцінки, наданої судом у мотивувальній частині цього рішення, та прийняти за результатами розгляду вмотивоване рішення.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 звільнити позивача з військової служби на підставі п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», то така задоволенню не підлягає. У межах судового контролю за публічно-правовими відносинами адміністративний суд не наділений компетенцією підміняти собою орган військового управління та видавати замість нього наказ по особовому складу. Звільнення військовослужбовця як юридичний факт настає внаслідок видання наказу командира Військової частини, що оформлюється у спосіб та в порядку, передбачених Положенням №1153/2008 та Інструкцією №170, після проведення низки організаційних дій (бесіди, оформлення аркуша бесіди, складення розрахунку вислуги років, підготовки документів, направлення особової справи до відповідного ТЦК та СП тощо), які не можуть бути виконані судом. У разі ухвалення командиром військової частини при повторному розгляді рапорту рішення, що не відповідатиме закону та правовій оцінці суду, наданій у цьому рішенні, позивач не позбавлений можливості звернутися до суду повторно з відповідним позовом.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню частково.

Щодо судового збору, то згідно з п.12 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від його сплати, а відтак розподіл на підставі ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Щодо внесеної суми судового збору у розмірі 1331,20 грн, то такий є помилково сплаченим та може бути повернений за клопотання позивача на підставі ухвали суду відповідно до п.1 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» (внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом).

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду по суті рапорту ОСОБА_1 від 19.01.2026 (зареєстрованого за вх.№1/547 від 27.01.2026) про звільнення з військової служби за сімейними обставинами.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) від 19.01.2026 (зареєстрований за вх.№1/547 від 27.01.2026) про звільнення з військової служби за сімейними обставинами та прийняти за результатами його розгляду вмотивоване рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у мотивувальній частині цього рішення.

У задоволенні позовної вимоги про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Ланкевич А.З.