Рішення від 13 липня 2026 р. у справі №340/1625/26 — Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/1625/26

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Савонюка М.Я., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій,-

ВСТАНОВИВ:

До Кіровоградського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі – позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (надалі – відповідач), у якій просить суд:

- визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільненні з військової служби за призовом під час мобілізації під час дії воєнного стану ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку з вихованням військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що проходить військову службу по мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді старшого водія 3 мінометного взводу мінометної батареї НОМЕР_2 мотопіхотного батальйону. 14.01.2026 подав командиру Військової частини НОМЕР_1 рапорт (вх. №1423 від 14.01.2026) про звільнення його з військової служби у запас у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років (за умови відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати), до якого долучив вичерпний перелік документів на підтвердження наявності підстав для звільнення зі служби відповідно підпункту абз. 8 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі — Закон №2232-XII). Однак, відповідач листом №1060/2220 від 07.02.2026 повідомив, що до рапорту не долучені документи якими підтверджується відсутність матері дитини або її об`єктивну неможливість виконувати обов`язок з виховання дитини (зокрема, документів про смерть, позбавлення батьківських прав, визнання безвісно відсутньою/зниклою безвісти, оголошення померлою чи інших належних підтверджень таких обставин).

Із такою відмовою не погоджується, адже до рапорту додав висновок ЛКК №1/573 від 22.12.2025 Комунального некомерційного підприємства «Світловодська центральна районна лікарня», згідно якого матері дитини ОСОБА_2 встановлено низку важких діагнозів (депресивний розлад, органічне ушкодження головного мозку, когнітивні порушення, епілептичні напади) та зроблено висновок про неможливість здійснювати догляд за дитиною інвалідом з дитинства. При цьому, чинне законодавство не містить вичерпного переліку документів, які підтверджують відсутність інших осіб, які зобов`язані виховувати дитину з інвалідністю віком до 18 років.

З цих підстав просить позов задовольнити.

25.03.2026 хвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі, розгляд постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у порядку письмового провадження).

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог.

На обгрунтування заперечень зазначив, що звільнення з військової служби на підставі абз. 8 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII можливе лише за відсутності іншої особи, яка зобов`язання здійснювати виховання дитини з інвалідністю.

Зауважує, що наявність у матері дитини захворювань не позбавляє її можливості брати участь у вихованні дитини, спілкуватися з нею, приймати рішення щодо її лікування та освіти. При цьому, командир військової частини не наділений повноваженнями та не має права самостійно встановлювати факт нездатності матері виконувати батьківські обов`язки.

ОСОБА_2 не позбавлена батьківських прав та не визнана судом недієздатною, а відтак зобов`язана брати участь у вихованні власної дитини. У свою чергу, висновок ЛКК не є доказом неможливості виконання дружиною позивача батьківських прав щодо виховання дитини з інвалідністю.

Вказує, що рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби розглянуто командиром частини НОМЕР_1 в межах повноважень та з урахуванням усіх наданих документів з наданням вичерпної та мотивованої письмової відповіді листом від 07.02.2026 №1060/2220.

З цих підстав просить відмовити у задоволенні позову.

15.04.2026 позивач надав суду відповідь на відзив, у якій більш детально конкретизує доводи та обґрунтування, зазначені у позовній заяві, а також наводить свої аргументи на спростування тверджень відзиву відповідача. Додатково вказує, що наявність у дружини позивача статусу матері, яка не позбавлена батьківських прав не вказує на фактичну здатність виховувати тяжкохвору дитину з інвалідністю. Вважає, що для підтвердження обставини неможливості здійснювати догляд і виховання через тяжку хворобу достатньо належного офіційного медичного освідування та складених на підставі нього медичних документів, яким у даному випадку є Висновок ЛКК №l/573 від 22.12.2025.

17.04.2026 представник відповідача подав суду заперечення на відповідь на відзив, згідно яких для встановлення факту відсутності іншої особи зобов`язаної виховувати дитину в розумінні статті 26 Закону України №2232-ХІІ позивач мав надати документи що підтверджують смерть матері позбавлення її батьківських прав визнання безвісно відсутньою чи недієздатною.

Вважає, що відмова у звільненні не порушує інтереси дитини інваліда, адже обов`язок держави забезпечити соціальний захист таких дітей реалізується через систему органів соціального захисту та медичні установи, а не через автоматичне звільнення військовослужбовців поза межами законодавчих підстав.

Установивши фактичні обставини справи, на які посилаються сторони як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши та оцінивши докази, проаналізувавши норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем та проходить військову службу по мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 , має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 15.08.2023 (а.с. 35).

Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 від 16.12.2014 позивач 16.12.2014 зареєстрував шлюб із ОСОБА_2 (а.с. 12).

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 , виданого 27.03.2015 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Світловодську реєстраційної служби Світловодського міськрайонного Управління юстиції Кіровоградській області, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 12зв.)

Згідно Медичного висновку №1/478/24 про дитину-інваліда віком до 18 років від 25.09.2025, виданого Комунальним некомерційним підприємством «Світловодська міська центральна районна лікарня», ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 має захворювання на атиповий аутизм (помірна розумова відсталість з ознаками первазивного розвитку), системне недорозвинення мовлення І рівня Ш.F 84.11; НОМЕР_6 .1. відповідає розділу X, підпункту 3,6 (84.1). Батько ОСОБА_1 є опікуном ОСОБА_3 . Висновок дійсний до 26.03.2033 (а.с. 14).

ОСОБА_2 згідно висновку ЛКК Комунального некомерційного підприємства «Світловодська міська центральна районна лікарня» №1/573 від 22.12.2025 має діагноз: F 06.33 167 G80 M42.1 Деприсивний розлад пов`язаний органічним ушкодженням головного мозку, когнітивним порушенням, епілептичними нападами. Дисциркуляторна енцефалопатія ІІ ст. з перенесеними TIA (15.11.2023 та 01.05.2024) анамнестично, із лівобічним переважно Астеноневротичим синдромом. Вторинна епілепсія з рідкими нападами. Остеохондроз шийного проксимальним геміпарезом. відділу хребта з протрузіями мхд СЗ-С4, С5-C6 зі стенозним хребтового каналу Іст.. (МРТ від 18.09.2025). Також вказано, що ОСОБА_2 фізично та когнітивно не може здійснювати догляд за дитиною інвалідом з дитинства (а.с. 14зв.)

14.01.2026 позивач звернувся по команді до свого безпосереднього командира із рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII з підстав, що зазначені в абзаці 8 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок та військову службу” у зв`язку із виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років (а.с. 10).

До вказаного рапорту позивачем долучено копії наступних документів: посвідчення особи з інвалідністю з дитинства ОСОБА_3 ; медичного висновку №1/478/24 від 25.09.2025; висновку JIKK №l/573 від 22.12.2025; свідоцтва про шлюб Серія НОМЕР_4 ; паспорту ОСОБА_2 ; картки платника податків ОСОБА_2 ; витягу з реєстру територіальної громади; свідоцтва про народження ОСОБА_3 .

За результатами розгляду рапорту ОСОБА_3 про звільнення з військової служби відповідач листом №1060/2220 від 07.02.2026 відмовив у задоволенні рапорту та звільненні з військової служби з підстав того, що подані матеріали не містять документів, які підтверджують відсутність матері дитини або її об`єктивну неможливість виконувати обов`язок з виховання дитини (зокрема, документів про смерть, позбавлення батьківських прав, визнання безвісно відсутньою/зниклою безвісти, оголошення померлою чи інших належних підтверджень таких обставин) (а.с. 15зв.)

Вважаючи вказану відмову Військової частини НОМЕР_1 протиправною, позивач звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.92 №2232-XII.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 6 статті 2 Закону №2232-XII передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Згідно з частиною 3 статті 24 Закону України №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

За змістом статті 1 Закону України "Про оборону України" особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

У подальшому указами Президента України воєнний стан продовжувався та на момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні триває.

Підстави звільнення з військової служби, зокрема, під час дії воєнного стану, передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.

Відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема: "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема: виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати (абзац 8 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII).

Отже, факт виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати є підставою для звільнення його з військової служби під час дії воєнного стану, якщо такий військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу.

Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відносини щодо проходження в Україні військової служби регулюються Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 (надалі - Положення №1153/2008).

Відповідно до пункту 1 Положення №1153/2008, цим Положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з виконанням громадянами військового обов`язку в запасі.

Згідно з пунктом 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

У додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 №170, наведено перелік документів, що подаються разом з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби.

Відповідно до пункту 5 Додатку 19 вказаної Інструкції значено, що подаються наступні документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме: військовослужбовцем, що виховує дитину з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати: медичний висновок про дитину з інвалідністю віком до 18 років щодо встановлення категорії "дитина з інвалідністю" за формою згідно з наказом МОЗ від 04 грудня 2001 року №482, або індивідуальна програма реабілітації дитини з інвалідністю за формою згідно з наказом МОЗ від 08 жовтня 2007 року №623; копія свідоцтва про народження дитини із зазначенням батьківства (материнства) особи; один із документів: копія свідоцтва про смерть одного з батьків, або копія рішення суду про визнання одного з батьків безвісно відсутньою чи оголошення померлою, або копія рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або копія вироку суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (копія рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України).

З наведеного слідує, що звільнення військовослужбовця зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає такі етапи: подання військовослужбовцем рапорту про звільнення з наданням підтверджуючих для цього підстав документів безпосередньо своєму командиру; розгляд рапорту про звільнення; прийняття наказу про звільнення зі служби. При цьому здійснюється перевірка документів, що підтверджують наявність підстав для звільнення з військової служби військовослужбовця, який висловив бажання звільнитися з військової служби, зокрема, за сімейними обставинами або з інших поважних причин.

Суд встановив, що позивач є батьком та опікуном ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є дитиною з інвалідністю віком до 18 років.

14.01.2026 ОСОБА_1 звернувся по команді до свого безпосереднього командира із рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII з підстав, що зазначені в абзаці 8 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок та військову службу” у зв`язку із виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років. До рапорту долучив копії: посвідчення особи з інвалідністю з дитинства ОСОБА_3 ; медичного висновку №1/478/24 від 25.09.2025; висновку JIKK №l/573 від 22.12.2025; свідоцтва про шлюб Серія НОМЕР_4 ; паспорту ОСОБА_2 ; картки платника податків ОСОБА_2 ; витягу з реєстру територіальної громади; свідоцтва про народження ОСОБА_3 .

Водночас, відповідач, відмовляючи у задоволенні рапорту, зазначив, що позивачем не надано документів, що підтверджують відсутність матері дитини або її об`єктивну неможливість виконувати обов`язок з виховання дитини (зокрема, документів про смерть, позбавлення батьківських прав, визнання безвісно відсутньою/зниклою безвісти, оголошення померлою чи інших належних підтверджень таких обставин).

З цього приводу суд зазначає, що Закон №2232-XII не встановлює вичерпного переліку документів, якими підтверджується відсутність інших осіб, які зобов`язані виховувати дитину з інвалідністю, а отже під час розгляду рапорту військовослужбовця командир військової частини зобов`язаний оцінювати всі подані документи у їх сукупності, з урахуванням фактичних обставин сімейного стану військовослужбовця та потреб дитини.

Поряд з цим, згідно висновку ЛКК Комунального некомерційного підприємства «Світловодська міська центральна районна лікарня» № 1/ 573 від 22.12.2025 матері дитини та дружині позивача ОСОБА_2 має встановлено діагноз: F 06.33 167 G80 M42.1 Деприсивний розлад пов`язаний органічним ушкодженням головного мозку, когнітивним порушенням, епілептичними нападами. Дисциркуляторна енцефалопатія ІІ ст. з перенесеними TIA (15.11.2023 та 01.05.2024) анамнестично, із лівобічним переважно Астеноневротичим синдромом. Вторинна епілепсія з рідкими нападами. Остеохондроз шийного проксимальним геміпарезом. відділу хребта з протрузіями мхд СЗ-С4, С5-C6 зі стенозним хребтового каналу Іст.. (МРТ від 18.09.2025). Також, лікарською комісією зроблено висновок, що ОСОБА_2 фізично та когнітивно не може здійснювати догляд за дитиною інвалідом з дитинства.

Ця обставина прямо вказує на те, що дружина не може повноцінно виконувати функції з виховання та догляду за дитиною, тим більше за дитиною з інвалідністю, яка потребує особливої уваги та постійного догляду.

Дитина з інвалідністю, потребує не просто нагляду, а цілодобового спеціального догляду, реабілітаційних заходів, допомоги у задоволенні життєвих потреб та всебічної підтримки. Наявність у матері наведених у висновку ЛКК захворювань з порушенням психіки, на переконання суду, унеможливлює надання такого рівня турботи, адже вона сама потребує постійного нагляду та підтримки.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що надані до рапорту документи підтверджують обставини, що у сина позивача (дитини з інвалідністю віком до 18 років) відсутні інші особи, які можуть здійснювати виховання та належний догляд за нею.

При розгляді справи суд враховує трактування поняття "відсутність інших осіб", зазначену у висновках Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 27.02.2025 у справі N 380/16966/24 а саме, що "'відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи" означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка нього потребує. У випадку ж "юридичної наявності" інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону".

З урахуванням наведеного норму абзацу восьмого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII слід тлумачити не лише як юридичну чи фізичну відсутність інших осіб, які зобов`язані виховувати дитину з інвалідністю віком до 18 років, але й як об`єктивну неможливість виконання такими членами сім`ї обов`язків по вихованню дитини з інвалідністю з певних об`єктивно існуючих причин.

Отже, встановлені обставини прямо вказують на те, що дружина позивача не може повноцінно виконувати функції з виховання та догляду за дитиною з інвалідністю, яка потребує особливої уваги та постійного догляду, оскільки сама потребує сторонньої допомоги.

Як визначено частиною першою статті 12 Закону України від 26.04.2001 №2402-III «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, прийнятої 20.11.1989, ратифікованої Україною з 27.09.1991, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що відмовляючи ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі підпункту “г” пункту 2 частини 4, статті 26 Закону №2232-XII з підстав, що зазначені в абзаці 8 пункту 3 частини 12 цієї статті відповідач діяв протиправно.

Стосовно обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Рішенням Конституційного Суду України у справі №3-рп/2003р від 30.01.2003 визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статті 1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Відтак, оскільки позивач у визначений законодавством спосіб реалізував своє право на звільнення з військової служби, подавши відповідний рапорт разом із документами, що підтверджують сімейні обставини та підстави для звільнення з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII, у відповідача не було будь-яких альтернативних варіантів, окрім як за наслідками розгляду рапорту військовослужбовця прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби.

Стосовно дискреційних повноважень відповідача, слід вказати, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

При цьому, виходячи з обставин справи та норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини, повноваження військової частини стосовно вирішення питання про звільнення позивача з військової служби не є дискреційними. Цей висновок підтримується тим, що підстави для звільнення з військової служби за сімейними обставинами визначаються нормативно і підтверджені позивачем документально. Отже, в даному випадку відповідач не наділений повноваженнями діяти на свій розсуд, обираючи інакший варіант дій, ніж той, що є прямим наслідком для задоволення рапорту позивача.

Відтак, враховуючи обсяг наданих позивачем документів, приписи законодавства, доводи сторін, а також те, що інших критеріїв невідповідності рапорту та доданих документів позивача вимогам законодавства не визначено, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача прийняти рішення про звільнення з військової служби ОСОБА_1 згідно з підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" з підстав, що зазначені в абзаці 8 пункту 3 частині 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" - у зв`язку з вихованням військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі — КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідач як суб`єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б підтверджували правомірність своїх дій у спірних правовідносинах не надав, натомість доводи позивача відповідають обставинам справи та ґрунтуються на нормах матеріального закону.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На розвиток зазначених положень Конституції України частиною другою статті 2 КАС України визначені критерії законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, яким є відповідач.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає, що порушені права позивача підлягають захисту шляхом повного задоволення позову.

Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій — задовольнити.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 відповідно до підпункту “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок та військову службу” з підстав, що зазначені в абзаці 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок та військову службу”.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення з військової служби ОСОБА_1 згідно з підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" з підстав, що зазначені в абзаці 8 пункту 3 частині 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" - у зв`язку з вихованням військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 14 липня 2026 року.

Повне найменування учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 , АДРЕСА_1 ).

Відповідач – Військова частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_8 , АДРЕСА_2 ).

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду М.Я. САВОНЮК