Рішення від 12 липня 2026 р. у справі №320/58479/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2026 року м. Київ справа №320/58479/25

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу

за позовомОСОБА_1

доВійськової частини НОМЕР_1

провизнання протиправною відмову, зобов`язання вчинити дії.,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить суд:

визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 , викладену у листі командира від 17.11.2025 року №2544/10543, щодо непризначення ОСОБА_1 частини грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_2 , який зник безвісти за особливих обставин.

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 частину грошового забезпечення військовослужбовця, який зник безвісти, у порядку та розмірах, визначених Постановою Кабінету Міністрів України № 884 з дати подання заяви.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що його батько зник безвісти 03.10.2025 за особливих обставин, при виконанні бойового завдання із захисту Батьківщини, поблизу н.п. Олексіївка, Сумського району, Сумської області. Позивач, як повнолітній син військовослужбовця, звернувся до відповідача із заявою про призначення йому частини грошового забезпечення, що належало військовослужбовцю, у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України № 884 від 30.11.2016. Відповідачем, листом від 17.11.2025 № 2544/10543 відмовлено у виплаті грошового забезпеченні у зв`язку із тим, що позивач не надав доказів на підтвердження того, що батько був призначений його опікуном чи піклувальником. Позивач вважає таку відмову у виплаті грошового забезпечення безвісти зниклого батька протиправною та просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.12.2025р. відкрито провадження у справі №320/58479/25, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Даною ухвалою суд витребував від відповідача всі матеріали, що були або мали бути взяті до уваги при прийнятті рішення, вчиненні дії, допущені бездіяльності.

Представником відповідача, 22.12.2025 через систему "Електронний Суд" подано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення заперечує з підстав того, що позивач є повнолітнім сином військовослужбовця, який зник безвісті за особливих обставин, однак позивачем не надано будь яких доказів того, що батька було призначено його опікуном чи піклувальником, що стало підставою для відмови у виплаті частини грошового забезпечення військовослужбовця.

Представником позивача, 23.12.2025 через систему "Електронний Суд" подано відповідь на відзив, відповідно до якого позовні вимоги підтримує у повному обсязі з підстав того, що пункт 6 Постанови № 884 визначає декілька окремих категорій отримувачів грошового забезпечення. Вимога, щодо підтвердження статусу законного представника стосується виключно осіб, які фактично є опікунами або піклувальниками, і не застосовується до повнолітніх дієздатних дітей.

23.12.2025, представником відповідача через систему "Електронний Суд" подано заперечення на відповідь на відзив, відповідно до якого відзив підтримує у повному обсязі та просить відмовити в задоволені позову.

01.06.2026, представником позивача через систему "Електронний Суд" подано клопотання про прискорення розгляду справи.

З метою додержання розумного строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд визнав за можливе розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВС Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , є рідним сином ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 07.07.1999 року.

Відомості про батьків ОСОБА_1 підтверджується свідоцтвом про встановлення батьківства серії НОМЕР_3 від 07.07.1999, зокремо батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_3 .

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , солдат та проходив військову службу на посаді стрілець - помічник гранатометника 1 - го механізованого відділення 2-го механізованого взводу 6-ї механізованої роти 2-го механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно із сповіщенням сім`ї ІНФОРМАЦІЯ_2 № 757 від 07.10.2025, солдат ОСОБА_2 , під час виконання бойового завдання із захист Батьківщини, зник безвісти 03.10.2025, поблизу н.п. Олексіївка, Сумського району, Сумської області.

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 24.10.2025 № 2681, солдат ОСОБА_2 вважається як безвісти зниклий за особливих обставин з 03.10.2025.

14.10.2025, позивач, як повнолітній син військовослужбовця, звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою про призначення йому частини грошового забезпечення, що належало військовослужбовцю, у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України № 884 від 30.11.2016.

Листом командира військової частини НОМЕР_1 від 17.11.2025 № 2544/10543, позивача повідомлено, що перевіривши додані до заяви документи, надані ОСОБА_1 та з`ясувавши всі необхідні обставини, встановлено, що заявник не надав доказів про те, що військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_2 був призначений його опікуном чи піклувальником.

Вважаючи відмову відповідача щодо непризначення частини грошового забезпечення військовослужбовця протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд приходить до наступних висновків.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII).

Стаття 9 Закону № 2011-XII закріплює гарантії держави щодо матеріального та грошового забезпечення військовослужбовців. Зокрема, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Особливості соціального захисту осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, регулюються Законом України від 12.07.2018 № 2505-VIII "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" (далі - Закон №2505-VIII).

Згідно з частиною другою статті 9 Закону № 2505-VIII особам, які зникли безвісти за особливих обставин під час проходження військової служби, надаються гарантії, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та іншими актами законодавства України.

Відповідно до ч.6 ст.9 Закону № 2011-XII за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.

Військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону).

Порядок підтвердження справжності підпису військовослужбовця на особистому розпорядженні на випадок полону, оформлення та зберігання такого розпорядження та його скасування здійснюються у порядку, передбаченому пунктом 4 статті 16 цього Закону.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці четвертому цього пункту, грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець. Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 20 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.

Виплата грошового забезпечення особі (особам), визначеній (визначеним) в особистому розпорядженні на випадок полону, та особам, передбаченим цим пунктом, здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців у нейтральних державах або зникнення безвісти, їх звільнення з полону або визнання судом безвісно відсутніми чи оголошення судом померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини.

Грошове забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, підлягає індексації відповідно до закону. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення таких військовослужбовців встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзацах четвертому - п`ятому цього пункту, належні та не виплачені військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти, суми грошового забезпечення після оголошення їх судом померлими включаються до складу спадщини.

Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігаються передбачені законом інші види забезпечення.

На виконання положень абзацу восьмого пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 15.04.2025 № 449, якою внесено зміни, зокрема у постанову Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти" від 30.11.2016 № 884 (далі - Порядок № 884, в редакції постанови від 15.04.2025 № 449), виклавши Порядок № 884 у новій редакції, якій містить аналогічні положення щодо зазначених виплат.

Відповідно пункту 3 Порядку № 884, до заяви про виплату грошового забезпечення (далі - заява про виплату) додаються такі документи:

копія паспорта громадянина України або копія тимчасового посвідчення громадянина України (для іноземців та осіб без громадянства - копія паспортного документа іноземця або копія документа, що посвідчує особу без громадянства, копія посвідки на постійне/тимчасове проживання, копія посвідчення біженця або копія іншого документа, що підтверджує законність перебування іноземця чи особи без громадянства на території України);

копія документа, що засвідчує реєстрацію заявника у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (картка платника податків), або дані про реєстраційний номер облікової картки платника податків із зазначеного Реєстру, внесені до паспорта громадянина України (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті);

копія свідоцтва про шлюб або копія витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу - для виплати грошового забезпечення дружині (чоловікові);

копія свідоцтва про народження дитини або копія витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження - для виплати грошового забезпечення законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей військовослужбовців;

копія документа, що підтверджує:

призначення особи опікуном, піклувальником малолітньої (неповнолітньої) дитини військовослужбовця, усиновлення такої дитини, - для виплати грошового забезпечення законним представникам на малолітніх (неповнолітніх) дітей військовослужбовців або дітей військовослужбовців з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку);

призначення військовослужбовця опікуном, піклувальником повнолітніх дітей, рідних братів (сестер) чи їх усиновлення, - для виплати грошового забезпечення повнолітнім дітям військовослужбовців, їх рідним братам (сестрам), законними представниками яких є військовослужбовці;

встановлення інвалідності, - для виплати грошового забезпечення дітям військовослужбовців з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам;

копія свідоцтва про народження військовослужбовців або копія витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження - для виплати грошового забезпечення батькам військовослужбовців;

копія рішення суду про поновлення батьківських прав - для виплати грошового забезпечення батькам військовослужбовців, які були позбавлені батьківських прав стосовно військовослужбовців;

копія свідоцтва про смерть особи, яка має право на отримання грошового забезпечення (за наявності), - для перерахунку частки виплати грошового забезпечення;

інформація про назву банку та номер поточного банківського рахунка (у форматі IBAN

для зарахування грошового забезпечення визначеній особі.

Заява про виплату та додані до неї документи подаються у паперовій формі особисто чи на поштову адресу або в електронній формі (за технічної можливості) на адресу електронної пошти чи засобами інформаційно-комунікаційних систем.

Редакція норми статті 9 Закону № 2011-XII, набрала чинності 01.02.2025 згідно з Законом України від 08.10.2024 № 3995-IX "Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України " Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" щодо грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх".

Разом з тим, в редакції до 01.02.2025 повнолітні діти військовослужбовця належали до кола одержувачів грошового забезпечення безвісти зниклого військовослужбовця як самостійна категорія субсидіарного характеру, право якої на отримання виплати виникало за відсутності дружини (чоловіка) військовослужбовця, без вимоги про наявність у військовослужбовця статусу їхнього законного представника.

У новій редакції цієї норми за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення. Військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках.

Отже, з 01.02.2025 правовий режим виплати грошового забезпечення зазнав суттєвих змін. Зокрема, повнолітні діти включені законодавцем до другої черги одержувачів і їхнє право на отримання частки грошового забезпечення безвісти зниклого батька (матері) виникає лише за сукупності двох умов: (1) відсутність осіб першої черги (дружини, законних представників неповнолітніх дітей, дітей з інвалідністю з дитинства, батьків військовослужбовця); (2) наявність у військовослужбовця статусу законного представника (опікуна, піклувальника) такої повнолітньої дитини.

З преамбули Закону № 3995-ІХ вбачається, що він прийнятий на виконання Конституції України, Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" і його метою є удосконалення норми та порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених в полон або заручниками, а також інтернованих в нейтральних державах або безвісно відсутніх, членам їх сімей, з урахуванням численних запитів від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, народних депутатів України, командирів військових частин та особисто від членів сімей військовослужбовців.

Згідно з пояснювальною запискою до проекту вказаного закону, його розроблено оскільки норма щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених в полон або заручниками, а також інтернованих в нейтральних державах або безвісно відсутніх, членам їх сімей була неефективною, зокрема у визначеному колі членів сімей та чинного порядку черговості отримання ними грошового забезпечення.

Оскільки, коло членів сімей військовослужбовця у діючій раніше редакції Закону обумовлює ситуацію, коли батьки та інші особи, основне джерело спільних доходів у яких, - грошове забезпечення військовослужбовця та які потребують його захисту, втрачають право на отримання зазначеного грошового забезпечення, а сам військовослужбовець, повернувшись із полону, залишається без необхідних засобів для відновлення, реабілітації та інколи з боргами (комунальні послуги, орендна плата).

З наведених норм законодавства також вбачається, що після повернення, зниклий безвісти військовослужбовець, зберігає за собою належне йому грошове забезпечення, яке він набув, виконуючи конституційний обов`язок із захисту Батьківщини, надважкі завдання із відсічі та стримування збройної агресії російської федерації, захисту суверенітету та територіальної цілісності України.

Водночас, родичі та сім`я військовослужбовця зберігають за собою право на спадщину збережених на рахунках військовослужбовця грошових коштів у разі визнання його загиблим.

Положення Закону № 3995-ІХ в першу чергу покликані захистити права військовослужбовців, оскільки саме їм безпосередньо належить їх грошове забезпечення.

Як встановлено судом і не заперечується сторонами, на день зникнення безвісти ОСОБА_2 діяла редакція пункту 6 статті 9 Закону № 2011-XII станом на 01.02.2025. У цій редакції повнолітні діти включені до другої черги одержувачів, і право на виплату виникає у них лише за умови, що військовослужбовець є їх законним представником (опікуном чи піклувальником) та за відсутності осіб, перелічених в абзаці четвертому цього пункту.

Позивач не надав ні відповідачу, ні до суду доказів призначення військовослужбовця ОСОБА_2 його законним представником (опікуном чи піклувальником).

Деталізуючи коло осіб, які мають право на грошове забезпечення, пункт 3 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 (у відповідній редакції), серед документів, які додаються до заяви про виплату, прямо називає копію документа, що підтверджує призначення військовослужбовця опікуном, піклувальником повнолітніх дітей, рідних братів (сестер) чи їх усиновлення - для виплати грошового забезпечення повнолітнім дітям військовослужбовців, їх рідним братам (сестрам), законними представниками яких є військовослужбовці. Подання такого документа є обов`язковою матеріальною умовою виникнення права на виплату для повнолітньої дитини, а не суто формальною вимогою.

Суд підкреслює, що відсутність такого документа не може бути компенсована тим, що військовослужбовець є біологічним батьком позивача. Законодавець із 01.02.2025 цілеспрямовано звузив коло одержувачів грошового забезпечення з числа повнолітніх дітей до тих з них, законним представником яких безпосередньо виступає сам військовослужбовець. Така зміна правового регулювання здійснена в межах повноважень законодавчого органу і не може бути подолана судом шляхом розширювального тлумачення норми.

Таким чином, відповідач діяв на підставі чинної на момент розгляду заяви правової норми, оцінив належність заявника до визначеного законом кола осіб і констатував відсутність обов`язкового документа, без якого право на виплату у повнолітньої дитини не виникає.

Загальним принципом дії закону у часі є те, що закон не має зворотної дії, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує відповідальність особи (стаття 58 Конституції України). За загальним правилом до правовідносин застосовується закон, чинний на момент їх виникнення (вчинення відповідного юридичного факту, набуття права або виникнення обов`язку).

Враховуючи встановлені судом обставини, суд вважає, що відповідачем правомірно не призначено ОСОБА_1 частину грошового забезпечення його батька, який зник безвісти за особливих обставин.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (параграф 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ч. 1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку суду, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування був виконано з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

З огляду на відмову у задоволенні позову, розподіл судових витрат у відповідності до положень ст.139 КАС України, за наслідками розгляду даної справи, не здійснюється.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

1.У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.

2. Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Жукова Є.О.