Рішення від 12 липня 2026 р. у справі №280/4377/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13 липня 2026 року Справа № 280/4377/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

08 травня 2026 року ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_2 (далі – відповідач ), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 , додаткової винагороди передбаченої постановою КМУ № 168 від 28 лютого 2022 року, у розмірі 100 000,00 грн. пропорційно із розрахунку на місяць за час перебування на стаціонарному лікуванні з 24 травня 2025 року по 01 липня 2025 року, з 02 липня 2025 року по 17 липня 2025 року, з 02 вересня 2025 року по 08 вересня 2025 року та в період перебування у відпустці з 18 липня 2025 року по 16 серпня 2025 року, та з 17 серпня 2025 року по 15 вересня 2025 року у зв`язку з отриманням травми , яка пов`язана з захистом Батьківщини;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , додаткову винагороду передбачену постановою КМУ № 168 від 28 лютого 2022 року, у розмірі 100 000,00 грн. пропорційно із розрахунку на місяць за час перебування на стаціонарному лікуванні з 24 травня 2025 року по 01 липня 2025 року, з 02 липня 2025 року по 17 липня 2025 року, з 02 вересня 2025 року по 08 вересня 2025 року та в період перебування у відпустці з 18 липня 2025 року року по 16 серпня 2025 року, та з 17 серпня 2025 року по 15 вересня 2025 року у зв`язку з отриманням травми, яка пов`язана з захистом Батьківщини;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 , грошової допомоги для оздоровлення за 2025 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік, виплата яких належала останньому при звільненні з військової служби;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошову допомогу для оздоровлення за 2025 рік та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік, виплата яких належала останньому при звільненні з військової служби;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 , грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, та зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на момент звільнення з військової служби – 10 лютого 2026 року.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України «Про судовий збір».

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу додаткової винагороди за періоди перебування на стаціонарному лікуванні в результаті поранення за період з 24 травня 2025 року по 01 липня 2025 року, з 02 липня 2025 року по 17 липня 2025 року, з 02 вересня 2025 року по 08 вересня 2025 року та в період перебування у відпустці з 18 липня 2025 року по 16 серпня 2025 року, та з 17 серпня 2025 року по 15 вересня 2025 року у зв`язку з отриманням травми, яка пов`язана з захистом Батьківщини. Окрім того, вказує що відповідач безпідставно не нарахував та виплатив позивачу грошову допомогу для оздоровлення за 2025 рік та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік, виплата яких належала останньому при звільненні з військової служби, а також грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, що також належало до видачі станом на момент звільнення з військової служби.

Ухвалою судді від 13 травня 2026 року відкрито спрощене позовне провадження, від відповідача витребувано докази по справі.

15 червня 2026 року від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позов, який містить заперечення проти його задоволення та в обґрунтування якого зазначає про відсутність у нього всіх вище перелічених документів, які позивач мусив би надати шляхом подання рапорту для підтвердження свого прав на отриманні визначених компенсацій та окреслити періоди, за які такі виплати належить нарахувати. Також, вказує, що захворювання позивача, на його думку, не пов`язані із захистом Батьківщини. Звертає увагу суду на те, що із рапортами про виплату грошової допомоги для оздоровлення за 2025 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік, а також грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, що також належало до видачі станом на момент звільнення з військової служби не звертався. У задоволенні позову просить відмовити. В задоволенні позову просить відмовити.

15 червня 2026 року на адресу суду надійшла заява представника Військової частини НОМЕР_2 про продовження строку на подання витребуваних ухвалою судді від 13 травня 2026 року доказів по справі у зв`язку із тим, що Військова частина НОМЕР_2 виконує бойові завдання та перебуває в зоні активних бойових дій (Запорізька область). З метою уникнення ураження противником підрозділи та служби розосередженні на значних відстанях оди від одних, комунікація та отримання необхідних документів ускладнена систематичними ворожими обстрілами, відсутністю мобільного зв`язку, доступу до мережі інтернет та систематичним відключенням електроенергії, що призводить до затримки у часі, щодо виконання вищезазначеної ухвали судді.

16 червня 2026 року від представника позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив у якій останній не погоджується із доводами представника позивача, що виплата спірної додаткової винагороди та допомог здійснюється виключно у разі подання рапортів.

Ухвалою суду від 26 червня 2026 року клопотання представника відповідача про продовження строку на подання доказів до матеріалів адміністративної справи № 280/4377/26 задоволено.

03 липня 2026 року від представника відповідача на адресу суду надійшли витребувані ухвалою судді від 13 травня 2026 року докази.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, ОСОБА_2 був мобілізований до Збройних Сил України 27 грудня 2022 року на підставі Указу Президента України № 69/2022 від 24 лютого 2022 року, що підтверджується відомостями його військового квитка серії НОМЕР_4 .

Військову службу проходив у Вiйськовiй частинi НОМЕР_2 .

З 29 липня 2023 року по 23 травня 2025 року ОСОБА_1 перебував в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою, виданою Службою Безпеки України від 11 червня 2025 року за № 34/С-1760д про перебування громадянина України з числа осіб, визначених пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей», у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України або інтернування в нейтральних державах.

Згідно довідки Військової частини НОМЕР_2 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 14 жовтня 2025 року за № 383/24/1789, старший солдат ОСОБА_1 , 29 липня 2023 року потравив у полон, звільнений 23 травня 2025 року де зазнав травмування «Наслідки ЗЧМТ (липень 2023 року) і забою головного мозку 1 статті у вигляді астеновегетативного синдрому. Наслідки перелому кісток носу (липень 2023 року), у вигляді викривлення перегородки носу із порушенням носового дихання. Астеноневротичний розлад з інсомнічним компонентом, асоційований зі стресом». За обставин: в ході розслідування за фактом травмування старшого солдата ОСОБА_1 під час перебування у полоні держави-агресора в період з 29 липня 2023 року по 23 травня 2025 року, зазнав травмування. Комісією встановлено що травми, отримані 29 липня 2023 року старшим солдатом ОСОБА_1 , визнати такими, що пов`язані із захистом Батьківщини.

Відповідно до виписки із медичної картки стацiонарного х ворого № 4151/Р ОСОБА_3 з 24 травня 2025 року по 01 липня 2025 року перебував на стацiонарному лiкуваннi в КНП «Запорiзька обласна клiнiчна лiк арня» ЗОР.

Також, згідно із випискою із медичної картки стацiонарного хворого № 16279 позивач перебував на стацiонарному лiкуваннi в КНП «Запорiзька обласна клiнiчна лiкарня» ЗОР у період з 02 липня 2025 року по 17 липня 2025 року.

Зriдно довiдки ВЛК № 2025-0717-0751-0094-3 вiд 17 липня 2025 року встановлено травму, пов`язану iз захистом Батькiвщини, та зазначено про потребу у вiдпустцi для лiкування пiсля поранения (контузії, травми або калiцтва) на 30 календарних днiв.

ОСОБА_3 перебував у вiдпустцi з 18 липня 2025 року по 16 серпня 2025 року включно, що відповідачем у відзиві на позов не спростовується.

В подальшому, згiдно довiдки ВЛК № 7759 вiд 13 серпня 2025 року № 2025-0813- 1300-5021 3, встановлено захворювання (гемороїдектамія а Мілліганом – Морганом з приводу хронічного геморою ІІІ ступеня, у вигляді в`яногранулюючої рани, стійкого больового синдрому, з тимчасовим порушенням функції) пов`язане iз захистом Батькiвщини, та зазначено про потребу у вiдпустцi у зв`язку з хворобою 30 календарних днiв.

ОСОБА_3 перебував у вiдпустцi для лікування з 17 серпня 2025 року 15 вересня 2025 року включно, що відповідач у відзиві на позов також не спростовує.

Окрім того, у період з 02 вересня 2025 року по 08 вересня 2025 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні, що пiдтверджується копiєю виписки iз медичної карти № 22531 від 08 вересня 2025 року.

ОСОБА_3 02 грудня 2025 року звiльнений з вiйськової служби у запас за пiдпунктом д пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про вiйськовий обов`язок i вiйськову службу» (у зв`язку iз звiльненням з полону (якщо вiйськовослужбовцi не висловили бажання продовжувати військову службу) згідно наказу № 134-РС.

На думку позивача, він станом на дату звільнення мав право на виплату додаткової грошової винагороди за періоди лікування, додаткової грошової винагороди за періоди у відпустці, грошової допомоги для оздоровлення за 2025 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік, а також грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно при звільненні з військової служби.

Однак, виплату вищезазначеної додаткової винагороди та допомог позивачу не здійснено у зв`язку із чим 10 квітня 2026 року позиавч через свого представника звернувся до відповідача із заявою про надання інформації стосовно усіх складових грошового забезпечення, зокрема виплати додаткової винагороди передбаченої постановою КМУ № 168 за період перебування на стаціонарному лікуванні, матеріальної допомоги на оздоровлення, одноразової допомоги при звільненні та компенсації за невикористане речове право.

У відповідь вказану заяву Військова частина НОМЕР_2 листом від 28 квітня 2026 року за вих. № 1789/28/3739 повідомила про те, що підстав для виплати додаткової винагороди у розмірі 100 000,00 грн. у зв`язку з пораненням (перебуванням на стаціонарному лікуванні та відпустці) не має), а також вказано про відсутність підстав для виплати іншого грошового забезпечення при звільненні.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати Військовою частиною НОМЕР_2 додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн. пропорційно часу перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я, додаткової грошової винагороди за періоди у відпустці, грошової допомоги для оздоровлення за 2025 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік, а також грошової компенсації вартості за неотримане речове майно звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи право оцінку спірним правовідносинам суд виходить із наступного.

Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20 грудня 1991 року (далі - Закон № 2011-XII) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Частиною 1 статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (частина 4 статті 9 Закону № 2011-XII).

Статтею 9-2 Закону № 2011-XII визначено, що на період дії воєнного стану (особливого періоду):

а) військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України;

б) військовослужбовцям виплачується винагорода за знищене (захоплене) озброєння та військову, бойову (спеціальну, спеціалізовану) техніку противника у розмірах від чотирьох до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Так, на виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 “Про введення воєнного стану в Україні” та № 69 “Про загальну мобілізацію”, статті 9-2 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та абзаців другого - восьмого пункту 2 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України від 28 червня 2023 року № 3161-IX “Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов`язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану” Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі – Постанова № 168).

Відповідно до пункту 1-2 Постанова № 168 виплата додаткової винагороди та одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які: у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні (отримують медичну та/або реабілітаційну допомогу у сфері охорони здоров`я в стаціонарних умовах) в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Згідно з абзацом 3 пункту 9 розділу I Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07 червня 2018 року, грошове забезпечення після чотирьох місяців безперервного перебування на лікуванні в лікарняних закладах виплачується на підставі висновку військово-лікарської комісії, рішення командира військової частини про продовження перебування в лікарняних закладах та відповідно до вимог чинного законодавства.

Згідно пункту 11 розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07 червня 2018 року, у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень також включаються військовослужбовці, які: у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), - з дня отримання такого поранення, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (в тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого), або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.

Відповідно до пункту 12 розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07 червня 2018 року, вказано, що підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форму якої визначено додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини.

Така довідка видається відповідно до наказу командира військової частини про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва) військовослужбовцем.

Отже, приписами Постанови № 168 та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07 червня 2018 року, зокрема, передбачено виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень військовослужбовцям, які отримали поранення пов`язане із захистом Батьківщини, у період їх перебування на стаціонарному лікуванні (отримують медичну та/або реабілітаційну допомогу у сфері охорони здоров`я в стаціонарних умовах) в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Так, як вже встановлено судом, позивач 29 липня 2023 року потравив у полон, звільнений 23 травня 2025 року де зазнав травмування «Наслідки ЗЧМТ (липень 2023 року) і забою головного мозку 1 статті у вигляді астеновегетативного синдрому. Наслідки перелому кісток носу (липень 2023 року), у вигляді викривлення перегородки носу із порушенням носового дихання. Астеноневротичний розлад з інсомнічним компонентом, асоційований зі стресом». За обставин: в ході розслідування за фактом травмування старшого солдата ОСОБА_1 під час перебування у полоні держави-агресора в період з 29 липня 2023 року по 23 травня 2025 року, зазнав травмування. Комісією встановлено що травми, отримані 29 липня 2023 року старшим солдатом ОСОБА_1 , визнати такими, що пов`язані із захистом Батьківщини. Вищезазначене, зокрема, підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою Військової частини НОМЕР_2 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 14 жовтня 2025 року за № 383/24/1789.

Також, судом встановлено, що відповідно до виписки із медичної картки стацiонарного хворого № 4151/Р ОСОБА_3 з 24 травня 2025 року по 01 липня 2025 року перебував на стацiонарному лiкуваннi в КНП «Запорiзька обласна клiнiчна лiкарня» ЗОР, згідно виписки із медичної картки стацiонарного хворого № 16279 в КНП «Запорiзька обласна клiнiчна лiкарня» ЗОР у період з 02 липня 2025 року по 17 липня 2025 року. Довідкою ВЛК № 2025-0717-0751-0094-3 вiд 17 липня 2025 року встановлено, що травма позивача травма позивача, пов`язана iз захистом Батькiвщини, та у ній зазначено про потребу у вiдпустцi для лiкування пiсля поранення (контузії, травми або калiцтва) на 30 календарних днiв. У відпустці за вказаною довідкою позивач перебував у період з 18 липня 2025 року по 16 серпня 2025 року для лікування захворювання (травми), пов`язаного із захистом Батьківщини. Факт перебування позивача у вiдпустцi з 18 липня 2025 року по 16 серпня 2025 року відповідачем не спростовано.

Довідкою ВЛК № 7759 вiд 13 серпня 2025 року № 2025-0813- 1300-5021 3, встановлено захворювання (гемороїдектамія а Мілліганом – Морганом з приводу хронічного геморою ІІІ ступеня, у вигляді в`яногранулюючої рани, стійкого больового синдрому, з тимчасовим порушенням функції), про непов`язаність якого із захистом Батьківщини у відзиві на позов вказує відповідач, пов`язане iз захистом Батькiвщини, та вказано про потребу у вiдпустцi у зв`язку з хворобою 30 календарних днiв. У період з 17 серпня 2025 року 15 вересня 2025 року позивач перебував у відпустці для лікування захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини. Факт перебування ОСОБА_3 у вiдпустцi для лікування з 17 серпня 2025 року 15 вересня 2025 року відповідачем не спростовано.

Також судом встановлено, що у період з 02 вересня 2025 року по 08 вересня 2025 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні згідно виписки iз медичної карти № 22531 від 08 вересня 2025 року.

Так, матеріалами справи підтверджено, що позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 24 травня 2025 року по 01 липня 2025 року, з 02 липня 2025 року по 17 липня 2025 року, з 02 вересня 2025 року по 08 вересня 2025 року та в період перебування у відпустці для лікування захворювання (травми), пов`язаного із захистом Батьківщини. з 18 липня 2025 року по 16 серпня 2025 року, та з 17 серпня 2025 року по 15 вересня 2025 року у зв`язку з отриманням травми, яка пов`язана з захистом Батьківщини.

Окрім того, суд враховує, що згідно довідки військово-лікарської комісії № 2025-0717-0751-0094-3 від 17 липня 2025 року травма позивача, так, пов`язана із захистом Батьківщини та за ступенем тяжкості відноситься до тяжких.

Доказів нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди згідно постанови КМУ № 168 у підвищеному розмірі з 24 травня 2025 року по 01 липня 2025 року, з 02 липня 2025 року по 17 липня 2025 року, з 02 вересня 2025 року по 08 вересня 2025 року, з 18 липня 2025 року по 16 серпня 2025 року, та з 17 серпня 2025 року по 15 вересня 2025 року відповідачем до суду не надано.

При цьому, Постанова КМУ № 168 не передбачає обов`язкове звернення військовослужбовця із рапортом про виплату додаткової винагороди, що спростовує доводи відповідача щодо неможливості нарахування та виплати позивачу спірної додаткової винагороди без звернення позивача із рапортом.

З огляду на викладене, суд доходить до висновку, що Військовою частиною НОМЕР_5 було допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати позивачу додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у збільшеному розмірі за період перебування на стаціонарному лікуванні з 24 травня 2025 року по 01 липня 2025 року, з 02 липня 2025 року по 17 липня 2025 року, з 02 вересня 2025 року по 08 вересня 2025 року та в період перебування у відпустці з 18 липня 2025 року по 16 серпня 2025 року, та з 17 серпня 2025 року по 15 вересня 2025 року у зв`язку з отриманням травми , яка пов`язана з захистом Батьківщини.

Щодо позовних вимог про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, суд зазначає наступне.

Так, постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року за № 704 визначено, зокрема, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (пункт 2). Додатком 1 до Постанови № 704 встановлено тарифну сітку розрядів та коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців із числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 5 вказаної вище Постанови було надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, і допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Механізм же та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає «Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (затв. наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260) (далі – Порядок № 260).

У відповідності до положень пункту 1 розділу ХХІV Порядку № 260, військовослужбовцям, окрім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

За пунктом 7 розділу ХХІV Порядку № 260, розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, який передбачений в кошторисі Міністерства оборони України.

До місячного грошового забезпечення, з якого й визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (окрім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Як передбачено пунктом 9 розділу XXIV Порядку № 260, виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Аналізуючи викладене, варто зазначити, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців і входить до його складу. Цей вид грошового забезпечення надається військовослужбовцям у межах асигнувань, за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника).

При цьому, Законом № 2011-XII не визначено порядку та розміру виплати військовослужбовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а згідно частини 4 статті 9 цього Закону, Міністру оборони України надано повноваження стосовно визначення порядку виплати грошового забезпечення, в тому числі й матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Постановою № 704 і Порядком № 260 встановлено лише граничний розмір виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, який повинен не перевищувати місячного грошового забезпечення, а право керівників державних органів надавати військовослужбовцям матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань обмежене розміром асигнувань, що виділяються на утримання таких державних органів.

Таким чином, Законом №2011-XII делеговано Міністру оборони України повноваження щодо визначення порядку виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, які обмежені лише граничним розміром такої виплати та розміром виділених асигнувань на утримання військовослужбовців.

Як слідує з матеріалів даної справи, позивачу матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік не виплачувалась.

Згідно рішення Міністра оборони України від 09 січня 2025 року № 156/уд матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачується військовослужбовцям в розмірі місячного грошового забезпечення, виключно за наявності таких підстав:

1) у військовослужбовця є інвалідність, отримана внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини;

2) сім`ям військовослужбовців, які захоплені в полон (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно) чи заручниками, а також інтернованим в нейтральних державах або зниклим безвісти;

3) внаслідок події, яка сталась у 2025 році або у грудні 2024 року, та за умови, що право на отримання зазначеної допомоги не було реалізовано у рік настання події, таких як:

- смерть військовослужбовця, його дружини (чоловіка), дітей та батьків військовослужбовця;

- народження дитини у військовослужбовця, в тому числі її усиновлення;

4) порушення стану здоров`я військовослужбовця, його дружини

(чоловіка), дітей та батьків військовослужбовця, що підтверджено відповідними медичними документами (виписний епікриз, виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого (форма Nє 027/0), довідка про захворювання, постанова військово-лікарської комісії, висновок лікарсько-консультативної комісії ), а саме:

- захворювання військовослужбовця на туберкульоз, ВІЛ /СНІД, вірусний гепатит В , С;

- перебування військовослужбовця понад 30 днів поспіль на лікуванні, реабілітації чи у відпустці для лікування у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом) або захворюванням, які пов`язані із захистом Батьківщини та потребують проведення багатоетапного хірургічного лікування, протезування втраченої кінцівки, ендопротезування, трансплантації органів, індивідуального догляду, протирецидивного лікування;

- перебування військовослужбовця, його дружини (чоловіка), дітей та батьків військовослужбовця на лікуванні онкологічного захворювання, що потребує хірургічного лікування, променевої та (або) хіміотерапії, незалежно від року встановлення діагнозу онкологічного захворювання;

- поранення (контузії, травми, каліцтва ) військовослужбовця, пов`язаного із захистом Батьківщини, отриманого при виконанні завдань під час воєнного стану;

- поранення ( тяжкі травми, каліцтва ) дружини (чоловіка), дітей та батьків військовослужбовця, пов`язаного з військовою агресією російської федерації проти України.

Відповідно, вказаним дорученням передбачено виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань визначено лише одну умову, необхідну для виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, в даному випадку: поранення (контузії, травми, каліцтва ) військовослужбовця, пов`язаного із захистом Батьківщини, отриманого при виконанні завдань під час воєнного стану.

Відповідно до пункту 9 розділу XXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам № 260 виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Отже, виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є правом, а не обов`язком керівника, та рішення про її надання приймається на підставі поданої військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.

Втім, доказів звернення до командування із відповідною заявою/рапортом про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік, позивачем не надано під час розгляду справи судом. Зважаючи на те, що позивач з відповідним рапортом не звертався до відповідача та доказів цього до суду не надано, суд зазначає про те, що, у відповідача не виникло обов`язку здійснювати виплату позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, оскільки право ініціювати виплату вказаного виду забезпечення належить виключно військовослужбовцю, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

З приводу вимог про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення суд вважає за необхідне вказати наступне.

Відповідно до пункту 1 та 2 розділу Порядку № 260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.

Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.

Пунктом 7 розділу XXIII Порядку № 260 передбачено, що військовослужбовцям, звільненим з військової служби з наданням під час звільнення щорічної основної чи додаткової відпустки, яка закінчується наступного календарного року, грошова допомога для оздоровлення в новому році не надається.

Судом встановлено, що у 2025 році позивача перебував у відпустці за станом здоров`я на підставі висновку військово-лікарської комісії.

З урахуванням відзиву на позов, у 2025 році позивач перебував у відпустці за станом здоров`я на підставі висновку військово-лікарської комісії. Рапорт про надання щорічної основної відпустки у 2025 році позивач не подавав, отже таку відпустку не отримував.

З огляду на вказане, суд погоджується із доводами відповідача щодо відсутності у позивача права на одержання грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік при звільненні.

Відтак, в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Щодо позовних вимог в частині компенсації за неотримане речове майно, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 1-2 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону № 2011-ХІІ).

За правилами статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Статтею 9-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за недоотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (надалі - Порядок № 178), пунктами 2, 3 якого визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Згідно з п. 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 червня 2017 року №475, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 червня 2017 року №797/30665 (далі - Інструкція №475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно відповідно до затвердженого Урядом Порядку №178.

Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.

Отже, із аналізу положень наведених вище нормативних актів слідує, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування у пункті 3 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дає підстави для висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).

Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

На користь вказаного висновку свідчить те, що у пункті 4 Порядку №178 виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.

Вказаний висновок щодо застосування норм права узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі №803/756/17 та у постанові від 23 серпня 2019 року у справі №2040/7697/18.

Судом встановлено, що позивач із відповідним рапортом (заявою) до відповідача не звертався ані станом на дату звільнення, ані після його звільнення. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

При цьому суд враховує, що позивач після звільнення мав можливість звернутись до відповідача із таким рапортом (заявою), з огляду на те, що звільнення з військової служби жодним чином не порушує норм Порядку №178 та Інструкції №232, оскільки з зі змісту цих нормативних актів суд не встановив вказаних обмежень чи заборон, а звільнення позивача зі служби не позбавляє його права на отримання такої грошової компенсації за його заявою (рапортом) після звільнення.

При цьому, слід зазначити, що пункт 4 Порядку №178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, чи то рапорту, чи заяви.

Отже, позивач, як військовослужбовець, який виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, на час підписання наказу про звільнення, мав право на отримання довідки про вартість речового майна, що належить до видачі в період проходження військової служби, а також на отримання такої довідки після звільнення зі служби. Однак, право на одержання компенсації за неотримане речове майно не реалізував, а тому вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що відсутні підстави для зобов`язання відповідача виплатити позивачу грошову компенсацію вартості за недоотримане речове майно.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною третьою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

Щодо відшкодування судових витрат, в тому числі на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат в частині судового збору розподілу не підлягають.

Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу (пункт 1 частина 3 статті132 КАС України).

З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що позивачем у зв`язку із розглядом даної адміністративної справи понесено витрати професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

При цьому, відповідно до наданих до матеріалів справи розрахунків, витрати на правничу допомогу складаються фактично із складання позовної заяви та подання відповіді на відзив, доводи якої аналогічні доводам, викладеним у позові.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 КАС України).

Суд зазначає, що відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України»», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).

Суд також зазначив, що підприємство-заявник уклало договір з юридичною фірмою щодо її гонорару, який можна порівняти з угодою про умовний адвокатський гонорар. Така угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), № 31107/96).

Суд вважає, що в даному випадку, зважаючи на предмет спору, незначну складність адміністративної справи, сталість судової практики Верховного Суду зі спірного питання, суд дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн. є неспівмірними з обсягом наданих послуг, у зв`язку з чим підлягають зменшенню.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що на користь позивача підлягають відшкодуванню витрати по сплаті на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн., які стягується, відповідно до статті 139 КАС України, на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем по справі.

Керуючись статтями 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 , додаткової винагороди передбаченої постановою КМУ № 168 від 28 лютого 2022 року, у розмірі 100 000,00 грн. пропорційно із розрахунку на місяць за час перебування на стаціонарному лікуванні з 24 травня 2025 року по 01 липня 2025 року, з 02 липня 2025 року по 17 липня 2025 року, з 02 вересня 2025 року по 08 вересня 2025 року та в період перебування у відпустці з 18 липня 2025 року по 16 серпня 2025 року, та з 17 серпня 2025 року по 15 вересня 2025 року у зв`язку з отриманням травми , яка пов`язана з захистом Батьківщини.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , додаткову винагороду передбачену постановою КМУ № 168 від 28 лютого 2022 року, у розмірі 100 000,00 грн. пропорційно із розрахунку на місяць за час перебування на стаціонарному лікуванні з 24 травня 2025 року по 01 липня 2025 року, з 02 липня 2025 року по 17 липня 2025 року, з 02 вересня 2025 року по 08 вересня 2025 року та в період перебування у відпустці з 18 липня 2025 року по 16 серпня 2025 року, та з 17 серпня 2025 року по 15 вересня 2025 року у зв`язку з отриманням травми, яка пов`язана з захистом Батьківщини, з урахуванням раніше виплачених сум.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 судові витрати зі сплати витрат на правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 13 липня 2026 року.

Суддя Д.В. Татаринов