Рішення від 13 липня 2026 р. у справі №240/29166/25 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 року м. Житомир справа № 240/29166/25

категорія 106020200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Токаревої М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягає у:

1.1) нерозгляді/ненаданні належних відповідей на його рапорти та офіційні повідомлення про сімейні обставини (критичний стан здоров`я матері) та про необхідність завершення ВЛК;

1.2) нерозгляді/ненаданні відповіді та рішення за рапортом про надання матеріальної (фінансової) допомоги;

1.3) неприйнятті та/або недоведенні до мого відома належного рішення/наказу щодо правових підстав припинення/призупинення виплат грошового забезпечення.

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо припинення/ призупинення нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за зазначений період а саме за листопад 2025 року (до фактичного поновлення), оскільки вони вчинені без належного правового акта та без доведення підстав до відома військовослужбовця.

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 :

3.1) поновити нарахування та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 ;

3.2) виплатити заборгованість із грошового забезпечення за весь період незаконного припинення/призупинення (сума підлягає визначенню після витребування документів і розрахунків відповідача).

В обґрунтування позову зазначає, що є військовослужбовцем в/ч НОМЕР_1 . Грошове забезпечення йому фактично припинено/призупинено без доведеного до його відома наказу чи іншого належного індивідуального рішення, а також без повідомлення правових підстав. Вказує, що його рапорти та повідомлення про поважні обставини (тяжкий стан здоров`я матері - члена сім`ї) були завчасно подані/надіслані, надалі підтверджені документально (картки викликів ЕМД, ЕКГ тощо), однак відповідач їх по суті проігнорував: станом на дату подання позову не надав мотивованих відповідей, не визначив офіційний канал комунікації, не ухвалив належного рішення та, попри підтверджені обставини, допустив припинення виплат; окремий рапорт про надання матеріальної/фінансової допомоги у зв`язку з тяжким станом матері та відсутністю виплат також залишено без належного розгляду і відповіді. Зазначає, що така поведінка відповідача є протиправною, суперечить гарантіям соціального захисту військовослужбовців, порушує принцип законності дій суб`єкта владних повноважень і призводить до істотного порушення моїх прав та прав члена його сім`ї.

До суду надійшло клопотання позивача про розгляд справи без участі позивача, застосування заходів забезпечення позову, витребування доказів.

Позивач подав до суду клопотання про долучення до матеріалів справи виписки з рахунку за жовтень-грудень 2025 рок та довідки військово-лікарської комісії №2025-1229-1748-4750-0 від 29.12.2025.

Ухвалою суду вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Військову частину НОМЕР_2 .

Ухвалою суду повернуто ОСОБА_1 без розгляду заяву про забезпечення позову.

Ухвалою суду клопотання позивача про витребування доказів було задоволено.

Позивач подав до суду клопотання про долучення до матеріалів справи копію наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 26.12.2025 №1750, відповідь ТВО командира Військової частини НОМЕР_1 від 24.12.2025, електронні докази,

Представник військової частини НОМЕР_1 подав до суду клопотання про долучення до матеріалів справи документів на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів.

05.01.2026 ОСОБА_1 подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив визнати наказ № 1750 від 24.12.2025 протиправним та скасувати його.

06.01.2026 до суду надійшла заява позивача про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 06.01.2026 відмовлено ОСОБА_1 у забезпеченні позову.

Позивач подав до суду клопотання про застосування заходів процесуального примусу, оскільки Військова частина НОМЕР_1 надала лише частину документів, які витребувано ухвалою суду від 30.12.2025, а Військова частина НОМЕР_2 не виконала ухвалу суду взагалі.

Позивач подав до суду додаткові пояснення у справі.

Військова частина НОМЕР_2 подала до суду клопотання про долучення доказів на виконання вимог ухвали суду від 30.12.2025.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що ОСОБА_1 як військовослужбовець повинен був звернутися до свого безпосереднього командира, до командира гармати (відділення). Стосовно звернень ОСОБА_1 щодо надання матеріальної допомоги та припинення виплати грошового забезпечення зазначені звернення були розглянуті військовою частиною відповідно до Закону України “Про звернення громадян” відповіді на порушені питання були опрацьовані та надані Відповідачу листом від 17.11.2025 №10806 та листом від 24.12.2025 року №11961. Відповідно проведеного службового розслідування було встановлено, що у період часу з 23.10.2025 року по 26.10.2025 року включно солдат ОСОБА_1 був відсутній за місцем служби, так як був направлений на проходження ВЛК до військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ). Відповідно до абзацу 2 пункту 5 Розділу XVІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, щомісячну премію за листопад місяць 2025 року та за всі наступні місяці відсутності на військовій службі, не нараховувати. Відповідно до абзаців 4, 9 пункту 15 Розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, призупинити нарахування військовослужбовцю грошового забезпечення з 11.11.2025 року.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача просив здійснити розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням(викликом) сторін.

Не погоджуючись із доводами відповідача у відзиві на позовну заяву, позивач подав до суду відповідь на відзив. Вказав, що наказ командира №1750 про призупинення виплат був виданий без дотримання законної процедури та не доведений вчасно до відома позивача (вручений лише 30.12.2025, вже після припинення виплат). Таким чином, Відповідач 1 передчасно і неправомірно застосував до позивача заходи фінансового примусу, не забезпечивши належного документального оформлення і повідомлення. Позивач мав поважні причини відсутності на службі - стан здоров`я та проходження військово-лікарської комісії (ВЛК). Факт розгляду поданих Позивачем рапортів (від 16.11.2025 та 26.11.2025) ніде документально не зафіксований. Відповідач 1 не надав жодного наказу чи витягу з журналу, які б підтвердили реагування на рапорти.

У відповіді на відзив позивач просив відхилити клопотання Військової частини НОМЕР_1 про виклик позивача до суду для надання пояснень.

Ухвалою суду у задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 про розгляд справи №240/29166/25 у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.

Позивач подав до суду клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, в якому просив долучити до матеріалів справи свідоцтво про смерть матері позивача.

Ухвалою суду витребувано у Військової частини НОМЕР_1 належним чином засвідчені копії всіх матеріалів службового розслідування стосовно ОСОБА_1 щодо самовільного залишення місця служби.

На виконання вимог ухвали суду представник Військової частини НОМЕР_1 подав до суду копію Акта службового розслідування по факту відсутності на військовій службі ОСОБА_1 .

Представник позивача подав до суду клопотання про визнання доказу недопустимим. Зауважив, що позивача не опитано особисто в межах службового розслідування. Рапорти позивача від 16.11.2025 та 26.11.2025 отримані військовою частиною до завершення розслідування, але не враховані в Акті. Висновок про “особисту недисциплінованість” суперечить власним додаткам Акта. Службова характеристика підтверджує відповідність посаді.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до наказу Військової частини НОМЕР_1 від 29.03.2022 року №81 ОСОБА_1 зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 за призовом під час мобілізації.

Відповідно до направлення №1271 від 21.10.2025 військовослужбовець військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період навідник-номер обслуги другого артилерійського взводу одинадцятої ОСОБА_1 був направлений на медичний огляд військово- лікарською комісією з метою визначення ступеня придатності до військової служби до Військової частини НОМЕР_2 .

З листа Військової частини НОМЕР_2 від 14.11.2025 №555/33500 слідує, що ОСОБА_1 був зареєстрований в електронній черзі 23.10.2025 для проходження військово-лікарської комісії до позаштатної постійно діючої гарнізонної військово-лікарської комісії №3 Військової частини НОМЕР_2 та 27.10.2025 прибув і був зареєстрований відповідно до направлення командира Військової частини НОМЕР_1 №1271 від 21.10.2025.

16.11.2025 позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із рапортом щодо сімейних обставин непереборної сили і тимчасової перерви у ВЛК.

Як підтверджено матеріалами справи вказаний рапорт вручено відповідачу за довіреністю 20.11.2025.

На підставі рапорту командира четвертого артилерійського дивізіону Військової частини НОМЕР_1 №27342 від 09.11,2025 та наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 1646 від 09.11.2025 року було призначено службове розслідування, по факту відсутності документів, які б підтверджували перебування в лікувальному закладі в період з 23.10.2025 по 26.10.2025 військовослужбовця військової служби за призивом під час мобілізації, на особливий період солдата ОСОБА_1 .

На підставі рапорту вх.№27583 від 11.11.2025 року та наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 1665 від 12.11.2025 року службове розслідування було продовжено до 28 листопада 2025 року.

26.11.2025 позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із рапортом, яким доповідач про обставини, що вплинули на своєчасне проходження військово-лікарської комісії.

Вказаний рапорт вручено відповідачу за довіреністю 02.12.2025.

За результатами службового розслідування складено акт службового розслідування від 25.11.2025, яким встановлено, що з 23.10.2025 по 26.10.2025 включно солдат ОСОБА_1 був відсутній за місцем служби, так як був направлений на проходження ВЛК до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ). Без дозволу відповідних командирів (начальників) та без поважних причин обов`язки військової служби за посадою не виконував, перебуваючи поза межами військової частини. Про причини не виконання обов`язків військової служби, не проходження військово лікарської комісії (медичного огляду) у зазначений період командира підрозділу, правоохоронні органи або органи державної влади, ТЦК та СП, начальника (керівника) закладів охорони здоров`я за місцем лікування(медичного огляду), органів військового управління та підрозділів Військової служби правопорядку ЗСУ, органи прокуратури не повідомив і проводив час на власний розсуд. Проходження ВЛК розпочав лише 27.10.2025 року, тобто солдат ОСОБА_1 ухилився від військової служби, без дозволу відповідних командирів (начальників) та без поважних причин, в умовах воєнного стану, після вибуття з частини для проходження ВЛК. Також було встановлено, що з 11.11.2025 року солдат ОСОБА_1 з власних переконань ухиляється від проходження обстеження та медичного огляду у лікарів позаштатної гарнізонної військово-лікарської комісії №3 Військової частини НОМЕР_2 . Медичний огляд не проходить, на телефонні дзвінки не відповідає, проводив час на власний розсуд.

На підстав матеріалів службового розслідування командиром Військової частини НОМЕР_1 винесено наказ від 26.11.2025 №1750 «Про відсутність на військовій службі солдата ОСОБА_1 ».

Пунктом 2 вказаного наказу за самовільне залишення місця служби в умовах воєнного стану, відсутність на військовій службі без поважних причин з 23.10.2025 по 26.10.2025 включно, порушення вимог абзацу 2 статті 11, статей 16, 49, абзаців 5, 8, 16, 17 частини 1 статті 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та абзацу 2 статті 4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, на військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період солдата ОСОБА_1 , накладено дисциплінарне стягнення, передбачене пунктом “в” статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України - “Сувора догана”.

Відповідно до абзаців 4, 9 пункту 15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, грошове забезпечення за період 23.10.2025 по 26.10.2025, не виплачувати.

За самовільне залишення місця служби в умовах воєнного стану, відсутність на військовій службі без поважних причин з 11.11.2025 по теперішній час включно, порушення вимог абзацу 2 статті 11, статей 16, 49, абзаців 5, 8, 16, 17 частини 1 статті 128 Статуту' внутрішньої служби Збройних Сил України та абзацу 2 статті 4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, на військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період солдата ОСОБА_1 , накладено дисциплінарне стягнення, передбачене пунктом “в'’ статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України - “Сувора догана”.

Відповідно до абзаців 4, 9 пункту 15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, призупинити нарахування військовослужбовцю грошового забезпечення з 11.11.2025.

05.12.2025 відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 05.12.2025 №369 ОСОБА_1 увільнено від займаної посади і зараховано у розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 .

08.12.2025 позивач направив командиру Військової частини НОМЕР_1 рапорт щодо направлення на МРТ, рапорт щодо надання матеріальної допомоги, рапорт щодо надання копій медичних документів.

12.12.2025 позивач направив командиру Військової частини НОМЕР_1 рапорт щодо надання інформації про підстави припинення або призупинення виплати грошового забезпечення.

За результатами розгляду рапортів від 08.12.2025 та 12.12.2025 Військова частина НОМЕР_1 повідомила, що відсутні правові підстави для нарахування та виплати допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2025 році. Щодо надання направлення на додаткове медичне обстеження(направлення на МРТ) повідомив, що направлення для уточнення діагнозу та/або додаткового обстеження відноситься до повноважень лікарів військово-лікарської комісії. Стосовно направлення медичних документів повідомив, що оригінали медичних документів видаються на руки особисто військовослужбовцю. У військовій частині наявні лише копія довідки військово-лікарської комісії №2025-0918/0859-1652-3 від 18.09.2025, та копія виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого №3768 від 19.09.2025. Стосовно виплати грошового забезпечення вказано, що військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місяця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини.

З довідки військово-лікарської комісії №2025-1229-1748-4750-0 від 29.12.2025 визнано придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони. Такі особи є непридатними до служби у підрозділах спеціального призначення, Десантно-штурмових військах, морській піхоті, на підводних човнах, надводних кораблях, у спецспорудах.

30.12.2025 позивач подав рапорт до командира Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив розглянути питання його переведення для подальшого проходження військової служби до територіального центру комплектування та соціальної підтримки з урахування стану здоров`я та сімейних обставин.

Відповідно до Єдиного реєстру досудових розслідувань №62025240020009133 від 31.12.2025 року відносно ОСОБА_1 відкрито кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407. КК України.

Вважаючи протиправною бездіяльність військової частини щодо нерозгляду рапортів та протиправним припинення виплати грошового забезпечення, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" №2232-ХІІ від 25 березня 1992 року (далі - Закон №2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Згідно з частиною 1, 2 статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" введено воєнний на території України, який продовжений як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на теперішній момент.

Відповідно до Інструкції про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 28 грудня 2016 року №735, у роботі з письмовими (електронними) та усними зверненнями громадян має забезпечуватись кваліфікований, неупереджений, об`єктивний і своєчасний розгляд звернень. До рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать дії, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина будь-які обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

Суд наголошує, що рапорт це вид службового документу Збройних Сил України, який є письмовим звернення військовослужбовця до вищого по посаді чи званню військовослужбовця з викладом питань службового або особистого характеру та відображає прагнення військовослужбовця реалізувати свої права.

Відповідно до Закону України "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" від 24 березня 1999 року №551-XIV (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ) вимоги до звернення військовослужбовця, порядок розгляду пропозицій, заяв та скарг, строки розгляду, права військовослужбовця під час розгляду заяви чи скарги, обов`язки командирів, органів військового управління щодо розгляду звернень військовослужбовців регулюються законодавством України про звернення громадян, нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України та Державній спеціальній службі транспорту визначено у Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженому наказом Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року №531 (далі - Наказ №531).

Згідно пункту 1 розділу 2 Наказу №531 рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації.

За змістом пунктів 1 - 6, 8, 9 розділу ІІІ Порядку №531 у паперовому рапорті військовослужбовець вказує: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок «Рапорт»; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім`я та прізвище; дату; особистий підпис.

Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.

Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку.

Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку.

Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.

Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.

Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).

Усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов`язково реєструються службою діловодства.

Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу.

У разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.

Розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:

1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;

2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.

Виходячи з аналізу вищезазначених правових норм, суд дійшов висновку, що рапорт, як офіційна форма звернення військовослужбовця, який подається ним на ім`я командира (начальника) військової частини, передбачає його опрацювання та надання відповіді по суті порушених в ньому питань не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту або не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту.

Крім того, Наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 07 квітня 2017 року № 124 затверджена Інструкція з діловодства у Збройних Силах України, яка встановлює загальні вимоги до документування управлінської інформації та організації роботи з документами у військових частинах (установах) Збройних Сил України, штабах угруповань військ, (далі військові частини, установи), включаючи їх підготовку, реєстрацію, облік, зберігання і контроль за виконанням.

У кожній військовій частині (установі) організовується загальне (несекретне) діловодство (далі діловодство), ведення якого покладається на службу діловодства, а там, де вона за штатом не передбачається, на особу (групу осіб), відповідальну за ведення діловодства, яка призначається наказом командира (керівника) військової частини (установи). У разі призначення декількох відповідальних осіб серед них визначається старший та розподіляються обов`язки (пункт 1.11 Інструкції).

Служба діловодства відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, здійснює реєстрацію та веде облік документів, машинних носіїв інформації, печаток та штампів (пункт 1.12.2 Інструкції).

Усі документи, що надходять до військової частини (установи), приймаються в уповноваженому органі у сфері діловодства військової частини (установи) (пункт 3.7.1 Інструкції).

Факт і дата надходження документа до відповідального підрозділу військової частини (установи) обов`язково фіксується (пункт 3.7.5 Інструкції).

Згідно з пункту 3.8.1 Інструкції документи, адресовані командирам (керівникам) військових частин (установ), а також такі, в яких не зазначено конкретної посадової особи або підрозділу військової частини (установи) як адресата, підлягають попередньому розгляду в службах діловодства військової частини (установи).

Відповідно до розділу 3.9.1 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України «Реєстрація документів», реєстрація документів полягає у веденні запису облікових даних про документ за встановленою реєстраційною формою, який підтверджує факт створення, відправлення або одержання документа шляхом проставлення на ньому індексу з подальшим записом у зазначених формах необхідних відомостей про документ. Реєстрація документів проводиться з метою забезпечення їх обліку, контролю за виконанням і оперативним використанням наявної в документах інформації. Реєструються документи незалежно від способу їх доставки, передачі чи створення. Подавати на розгляд командиру (керівнику) незареєстровані документи забороняється.

Отже, наведені вище положення передбачають право військовослужбовця на подання рапортів з питань, що виникають під час проходження військової служби. При цьому відповідальні особи з ведення діловодства військової частини повинні прийняти рапорти та зареєструвати їх у журналі вхідної кореспонденції.

Обов`язок щодо реєстрації рапортів та подання його до розгляду (виконання) лежить на службі діловодства військової частини або там, де вона за штатом не передбачається, на особу (групу осіб), відповідальну за ведення діловодства.

Натомість з матеріалів справи, предметом позову є, серед іншого, бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду/ненадання належних відповідей на його рапорти та офіційні повідомлення про сімейні обставини (критичний стан здоров`я матері) та про необхідність завершення ВЛК; нерозгляду/ненадання відповіді та рішення за рапортом про надання матеріальної (фінансової) допомоги; неприйнятті та/або недоведенні до мого відома належного рішення/наказу щодо правових підстав припинення/призупинення виплат грошового забезпечення.

Так судом встановлено, що 08.12.2025 позивач направив командиру Військової частини НОМЕР_1 рапорт щодо направлення на МРТ, рапорт щодо надання матеріальної допомоги, рапорт щодо надання копій медичних документів. 12.12.2025 позивач направив командиру Військової частини НОМЕР_1 рапорт щодо надання інформації про підстави припинення або призупинення виплати грошового забезпечення.

Разом з цим, за результатами розгляду рапортів від 08.12.2025 та 12.12.2025 Військова частина НОМЕР_1 листом від 24.12.2025 №11961 надала відповідь на вказані рапорти.

Таким чином, відсутні підстави вважати про допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо нерозгляду рапортів від 08.12.2025, 12.12.2025, адже рапорти розглянуті командиром з прийняттям відповідного рішення про відмову. При цьому, прийняті за результатом розгляду рапортів від 08.12.2025, 12.12.2025 рішення в межах вказаної адміністративної справи позивачем не оскаржуються.

Однак, як встановлено судом, позивач подавав також рапорт 16.11.2025 щодо сімейних обставин непереборної сили і тимчасової перерви у ВЛК. Як підтверджено матеріалами справи вказаний рапорт вручено відповідачу за довіреністю 20.11.2025. 26.11.2025 позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із рапортом, яким доповідач про обставини, що вплинули на своєчасне проходження військово-лікарської комісії. Вказаний рапорт вручено відповідачу за довіреністю 02.12.2025.

Відповіді на вказані рапорти матеріали справи не містять. На виконання вимог ухвали суду про витребування матеріалів розгляду рапортів від 16.11.2025 та 26.11.2025 відповідач не надав докази розгляду вказаних рапортів.

До того ж, відповідачем а акті службового розслідування зроблено висновок, що з 23.10.2025 по 26.10.2025 включно солдат ОСОБА_1 був відсутній за місцем служби. Також було встановлено, що з 11.11.2025 року солдат ОСОБА_1 з власних переконань ухиляється від проходження обстеження та медичного огляду у лікарів позаштатної гарнізонної військово-лікарської комісії №3 Військової частини НОМЕР_2 .

Пунктом 144-1 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 (надалі також Положення №1153/2008) передбачено, що для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, а також військовозобов`язаних та резервістів, які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), визначає Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 13.12.2017 за № 1503/31371 (надалі також Порядок № 608).

За змістом пункту 2 розділу І Порядку №608 службове розслідування - комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення. Службова перевірка - комплекс заходів, які здійснюються відповідно до цього Порядку, з метою перевірки інформації про вчинення правопорушення, з`ясування наявності підстав для призначення службового розслідування, обставин порушення виконавської дисципліни, встановлення осіб, які вчинили правопорушення

Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Порядку №608 службове розслідування може призначатися у разі: невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров`ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду; невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань; неправомірного застосування військовослужбовцем фізичного впливу, зброї, спеціальних засобів або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільних осіб, особливо, якщо це призвело до їх поранення, травмування або смерті; дій військовослужбовця, які призвели до спроби самогубства іншого військовослужбовця; втрати або викрадення зброї чи боєприпасів; порушення порядку та правил несення чергування (бойового чергування), вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити або спричинило негативні наслідки; недозволеного розголошення змісту або втрати службових документів; внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєне військовослужбовцем кримінальне правопорушення; повідомлення військовослужбовцю про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення; вчинення корупційного злочину або правопорушення, пов`язаного з корупцією; скоєння військовослужбовцем під час виконання обов`язків військової служби дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинули або отримали тілесні ушкодження інші особи; надходження повідомлення (у тому числі анонімного) щодо порушення вимог Закону України Про запобігання корупції, а наведена в ньому інформація стосується конкретної особи, містить фактичні дані, які можуть бути перевірені.

Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.

Згідно із пунктами 7, 8 розділу ІІІ Порядку №608 особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об`єктивність його проведення, додержання законодавства України, а також за нерозголошення інформації, яка стосується службового розслідування.

Посадові (службові) особи Збройних Сил зобов`язані надавати письмові пояснення по суті предмета службового розслідування та поставлених їм питань, а за попередньою згодою керівника - документи чи матеріали відповідно до своїх службових обов`язків.

Відповідно до пункту 2 розділу IV Порядку №608 особи, які проводять службове розслідування, зобов`язані: дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об`єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення; виявляти (з`ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом`якшують або обтяжують відповідальність правопорушника; розглядати заяви і клопотання військовослужбовця, правопорушення якого підлягає службовому розслідуванню, що були подані під час проведення службового розслідування та стосуються його проведення.

Згідно пункту 3 розділу IV Порядку № 608, військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право:

- знати підстави проведення службового розслідування;

- бути ознайомленим про свої права та обов`язки під час проведення службового розслідування;

- відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом;

- давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення;

- з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень;

- порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації;

- висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять;

- ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником);

- оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України.

За змістом пункту 1 розділу V Порядку №608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.

За результатами розгляду акту та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу (пункт 2 розділу VI Порядку №608).

Пунктами 1, 3, 6 розділу ІІ Інструкції з надання доповідей і донесень про події, кримінальні правопорушення, військові адміністративні правопорушення та адміністративні правопорушення, пов`язані з корупцією, порушення військової дисципліни та їх облік у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України та Державній спеціальній службі транспорту, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 29 листопада 2018 року №604 (надалі також Інструкція №604), за своєчасність та об`єктивність надання доповідей та донесень про події, кримінальні правопорушення, військові адміністративні правопорушення та адміністративні правопорушення, пов`язані з корупцією, скоєні (вчинені) військовослужбовцями або працівниками (під час виконання службових обов`язків, у робочий час), що сталися у військових частинах, відповідають командири (начальники) військових частин.

Командири (начальники) військових частин про кожний виявлений факт ненадання інформації про подію, кримінальне правопорушення, військове адміністративне правопорушення та адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, призначають службове розслідування, після завершення якого надають письмові доповіді за підпорядкованістю та до відповідного органу управління Військової служби правопорядку, зазначаючи вжиті заходи до службових осіб, які не надали доповідь.

Відповідно до пунктів 21 - 22 розділу ІІ Інструкції №604 про самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцями (крім військовослужбовців строкової військової служби), невихід без поважних причин на службу, нез`явлення з відрядження, відпустки, закладу охорони здоров`я, нез`явлення у разі призначення або переведення до нового місця служби командири (начальники) військових частин доповідають своїм безпосереднім командирам (начальникам) та повідомляють начальника органу управління Військової служби правопорядку, у зоні діяльності якого військова частина виконує завдання за призначенням, усно - протягом доби з моменту, коли стало відомо про факт порушення, а протягом доби з моменту надання усної доповіді - письмово.

Про самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової військової служби, його нез`явлення вчасно зі звільнення в розташування військової частини, у разі призначення або переведення до іншого місця служби, нез`явлення з відрядження, відпустки або закладу охорони здоров`я командири (начальники) військових частин доповідають своїм безпосереднім командирам (начальникам) та повідомляють начальника органу управління Військової служби правопорядку, у зоні діяльності якого військова частина виконує завдання за призначенням, усно (негайно протягом 15 хвилин) - з моменту встановлення факту самовільного залишення частини, а протягом 12 годин з моменту надання усної доповіді - письмово.

Про самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (працівником - місця несення служби) зі зброєю оперативний черговий (черговий) військової частини негайно з моменту встановлення факту самовільного залишення військової частини або місця служби доповідає командиру (начальнику) військової частини та повідомляє оперативного чергового органу управління Військової служби правопорядку, у зоні діяльності якого військова частина виконує завдання за призначенням.

Отже, за змістом вказаних норм у випадку самовільного залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, з метою встановлення вини такого військовослужбовця, а також уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню таких дій, проводиться службове розслідування. Про самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцями, нез`явлення з закладу охорони здоров`я, командири (начальники) військових частин протягом доби доповідають своїм безпосереднім командирам (начальникам) та повідомляють начальника органу управління Військової служби правопорядку, у зоні діяльності якого військова частина виконує завдання за призначенням.

Суд наголошує, що визначальною ознакою для встановлення факту самовільного залишення військової частини і місця служби є доведеність вини військовослужбовця, якому такий проступок ставиться у провину. У разі не встановлення обставин при яких військовослужбовець залишив місце служби, для визнання військовослужбовця таким, що зробив це самовільно, необхідно перевірити наявність чи відсутність фактів, умов, чинників тощо, які б давали обґрунтовані підстави стверджувати про відсутність інших причин відсутності військовослужбовця на місці служби.

Проведеним службовим розслідуванням встановлено, що з 23.10.2025 по 26.10.2025 включно солдат ОСОБА_1 був відсутній за місцем служби, так як був направлений на проходження ВЛК до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ). Без дозволу відповідних командирів (начальників) та без поважних причин обов`язки військової служби за посадою не виконував, перебуваючи поза межами військової частини. Про причини не виконання обов`язків військової служби, не проходження військово лікарської комісії (медичного огляду) у зазначений період командира підрозділу, правоохоронні органи або органи державної влади, ТЦК та СП, начальника (керівника) закладів охорони здоров`я за місцем лікування(медичного огляду), органів військового управління та підрозділів Військової служби правопорядку ЗСУ, органи прокуратури не повідомив і проводив час на власний розсуд. Проходження ВЛК розпочав лише 27.10.2025 року, тобто солдат ОСОБА_1 ухилився від військової служби, без дозволу відповідних командирів (начальників) та без поважних причин, в умовах воєнного стану, після вибуття з частини для проходження ВЛК. Також було встановлено, що з 11.11.2025 року солдат ОСОБА_1 з власних переконань ухиляється від проходження обстеження та медичного огляду у лікарів позаштатної гарнізонної військово-лікарської комісії №3 Військової частини НОМЕР_2 . Медичний огляд не проходить, на телефонні дзвінки не відповідає, проводив час на власний розсуд.

При цьому, в ході проведення розслідування уповноваженою посадовою особою не враховано:

- рапорта позивача від 16.11.2025, в якому останній повідомляв про сімейні обставини, які слугували причиною перерви у ВЛК, а саме погіршення стану здоров`я його матері;

- рапорта від 26.11.2025, в якому позивач повідомив командира Військової частини НОМЕР_1 про обставини, що вплинули на своєчасне проходження ВЛК, а саме перебування матері у тяжкому стані. На підтвердження вказаних обставин позивач надав медичну документацію.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів належного розгляду вказаних рапортів, прийняття щодо них відповідного рішення чи надання позивачу мотивованої письмової відмови.

Суд звертає увагу, що відповідно до пункту 9 розділу III Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженого наказом Міністерства оборони України №531 від 06.08.2024, рапорти військовослужбовців підлягають розгляду у визначені строки, а у разі непогодження рапорту відповідно до пункту 13 розділу IV цього Порядку військовослужбовцю повинна бути надана письмова мотивована відмова із зазначенням правових підстав такого рішення.

Однак матеріали справи не містять доказів дотримання відповідачем наведених вимог.

Разом із тим, зі змісту оскаржуваного наказу вбачається, що позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності за самовільне залишення служби без поважних причин та одночасно позбавлено грошового забезпечення, премії, додаткової винагороди.

При цьому, під час судового розгляду встановлено, що відповідач прийняв рішення про відсутність позивача на місці служби без поважних причин, однак не надав оцінки причинам затримки у проходженні ВЛК, оскільки рапорти позивача залишилися без розгляду.

Разом з тим, при проведенні розслідування порушено права позивача, визначені приписами пункту 3 розділу IV Порядку № 608, зокрема:

- давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення;

- порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації;

- висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено наявності у діях позивача складу дисциплінарного правопорушення у вигляді самовільного залишення місця служби без поважних причин, а висновки службового розслідування ґрунтуються на неповно встановлених фактичних обставинах, неналежній оцінці доказів та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Відтак оскаржуваний наказ прийнято без дотримання принципів обґрунтованості, добросовісності, пропорційності та розсудливості, визначених частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про його протиправність та наявність підстав для задоволення позову в цій частині.

Водночас, вирішуючи питання щодо способу захисту порушених прав позивача та правових наслідків визнання протиправним і скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 26.11.2025 №1750 «Про відсутність на військовій службі солдата ОСОБА_1 », суд виходить із того, що відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист прав і свобод від порушень та протиправних рішень суб`єктів владних повноважень. При цьому зміст права на ефективний судовий захист полягає не лише у формальному встановленні факту протиправності рішення суб`єкта владних повноважень, а й у реальному, повному та ефективному поновленні порушених прав особи та усуненні всіх негативних правових наслідків, які настали внаслідок прийняття такого рішення.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні суди перевіряють, чи прийняті рішення суб`єкта владних повноважень на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а також чи є вони обґрунтованими, добросовісними, розсудливими та пропорційними. Водночас за змістом статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд має право не лише визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт, а й зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення порушених прав позивача.

Суд зазначає, що встановлена у цій справі протиправність наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 26.11.2025 №1750 «Про відсутність на військовій службі солдата ОСОБА_1 », свідчить про відсутність належних правових підстав для застосування до ОСОБА_1 будь-яких негативних наслідків, пов`язаних із визнанням його таким, що самовільно залишив місце проходження військової служби. Відтак усі рішення, дії та правові наслідки, які були безпосередньо похідними від оскаржуваного наказу та ґрунтувалися виключно на його положеннях, також є неправомірними та підлягають скасуванню або усуненню шляхом відновлення попереднього правового становища позивача.

Так, судом установлено, що на підставі оскаржуваного наказу позивача було безпідставно позбавлено грошового забезпечення за період з 23.10.2025 по 26.10.2025 та з 11.11.2025. Водночас матеріалами справи підтверджується, що у зазначений період позивач проходив військово-лікарську комісію, звертався із рапортами до командування військової частини та повідомляв про причини затримки у ВЛК. За таких обставин відсутні правові підстави для застосування до позивача абзацу 4,9 пункту 15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260.

Відповідно до пункту 5 розділу XVI Порядку №260 преміювання військовослужбовців здійснюється залежно від особистого внеску у результати служби та стану військової дисципліни, а позбавлення премії можливе лише за наявності належних правових підстав та підтвердженого дисциплінарного проступку.

Оскільки судом установлено протиправність притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та відсутність доведеного факту самовільного залишення місця служби, невиплата позивачу премії є безпідставною.

Як наслідок, підлягає задоволенню вимога позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплати неотримане грошове забезпечення.

Суд також враховує інші аргументи сторін, зазначені у заявах по суті справи, однак зауважує, що встановлені судом обставини є самостійними та достатніми підставами для прийняття рішення по суті спору.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Щодо клопотання позивача про постановлення окремої ухвали та застосування заходів процесуального примусу, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними. Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (в тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором. В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.

Тобто постановлення окремої ухвали можливе виключно за ініціативою суду, воно є правом, а не обов`язком суду, і реалізація такого права безпосередньо пов`язана з виявленням судом саме під час розгляду справи порушення закону. Окрема ухвала є формою реагування суду на порушення норм права, причини та умови, що спричинили (зумовили) ці порушення. Окрема ухвала є й реакцією на ті порушення, що не усуваються рішенням.

Окрема ухвала стосовно порушення законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення, згідно з частиною 9 статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України надсилається прокурору або органу досудового розслідування, які повинні надати суду відповідь про вжиті ними заходи у визначений в окремій ухвалі строк. За відповідним клопотанням прокурора або органу досудового розслідування вказаний строк може бути продовжено.

Оцінюючи доводи позивача з приводу наявності передбачених наведеними нормами підстав для постановлення окремої ухвали, суд під час розгляду цієї справи обставин, що могли б бути підставою для винесення окремої ухвали, не встановив.

Окрім цього, такими нормами не передбачено процесуальної можливості розгляду питання щодо постановлення окремої ухвали справі за ініціативою сторони по справі.

Одночасно суд зазначає, що окрема ухвала постановляється у разі, коли суд самостійно не може усунути порушення закону. Такого під час розгляду цієї справи не встановлено.

Згідно зі ст.144 КАС України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених в суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства. Заходами процесуального примусу є: 1) попередження; 2) видалення із залу судового засідання; 3) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом; 4) привід; 5) штраф (ч.1 ст.145 КАС України).

Відповідно до п.3 ч.2 ст.149 КАС України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід Державного бюджету України з відповідної особи штрафу у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках повторного чи систематичного неподання витребуваних судом доказів без поважних причин або без їх повідомлення.

У випадку невиконання процесуальних обов`язків, зловживання процесуальними правами представником учасника справи суд з урахуванням конкретних обставин справи може стягнути штраф як з учасника справи, так і з його представника (ч.3 ст.149 КАС України).

Із зазначеної норми вбачається, що постановлення ухвали про стягнення в дохід Державного бюджету України з відповідної особи штрафу є правом суду, яке здійснюється за ініціативою суду у визначених Кодексом адміністративного судочинства України випадках.

Отже, стаття 149 КАС України містить диспозитивну норму та закріплює право суду щодо постановлення відповідної ухвали, а не обов`язок, а тому може бути ініційована виключно з ініціативи суду.

При вирішенні даної адміністративної справи, суд не вбачає підстав в даному випадку для застосування заходів процесуального примусу.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапортів ОСОБА_1 від 16.11.2025 та 26.11.2025.

Визнати протиправним та скасувати наказ Військової частини НОМЕР_1 від 26.11.2025 №1750 «Про відсутність на військовій службі солдата ОСОБА_1 ».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплати ОСОБА_1 неотримане грошове забезпечення за період з 23.10.2025 по 26.10.2025 та з 11.11.2025.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.С. Токарева

14.07.26