Рішення від 13 липня 2026 р. у справі №160/12910/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 року Справа № 160/12910/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Ількова В.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним дій, зобов`язання вчинити певні дії, -

УСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА

Через підсистему Електронний суд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

визнання протиправними та скасувати рішення №047250028642 від 07.04.2026 року Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в призначені пенсії за віком ОСОБА_1 ;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області зарахувати періоди з 06.06.1990 по 05.02.1996 рр. по довідці №56 від 16.03.2026 року, а також періоди з 15.02.1999 по 01.03.2000 рр. (отримання допомоги по безробіттю) до загального страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та призначити пенсію за віком з моменту звернення із заявою - 31.03.2026 року;

стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області витрати на надання правової допомоги у розмірі 5000,00 грн. та витрати зі сплати судового збору.

Ухвалою суду від 15.05.2026 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку положень ст. 262 КАС України.

Також ухвалою суду від 15.05.2026 року витребувано у відповідача додаткові докази по справі, зокрема:

- пенсійної справи позивача;

- звернення позивача про призначення пенсії;

- рішення №047250028642 від 07.04.2026 року Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в призначені пенсії за віком ОСОБА_1 ;

- відомості щодо зарахування/незарахування спірного періоду роботи позивача;

- усі наявні докази щодо суті спору.

28.05.2026 року відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву.

У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Отже, рішення у цій справі приймається судом 14.07.2026 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА

У обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що протиправні дії Пенсійного органу порушують право позивача на достатній рівень пенсійного забезпечення.

ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що пенсійний вік визначений, статтею 26 Закону №1058-IV становить 60 років.

Необхідний страховий стаж, визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» становить 33 роки. Відповідно до статті 26 Закону №1058-IV у разі відсутності страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 01.01.2028 від 25 років.

Відповідно до частини 3 статті 26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу від 15 років.

Страховий стаж позивача становить 28 років 10 місяців 7 днів.

Згідно рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до страхового стажу не зараховано:- ьперіод роботи в колгоспі з 06.06.90 по 05.02.1996 по довідці №56 від 16.03.2026, оскільки за період 1990-1994 ПІБ заявниці в первинних документах зазначено скорочено ОСОБА_2 та за період 1995-1996 — ОСОБА_2 , що не відповідає даним паспорту (свідоцтву про шлюб);- період отримання допомоги по безробіттю з 15.02.1999 по 01.03.1993, оскільки дата наказу на відкладення допомоги не відповідає даті закінчення.

Отже, позивачу було відмовлено в призначені пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону №1058-IV через відсутність необхідного страхового стажу (33 роки).

ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Суд, дослідив матеріали справи, з`ясував усі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінив докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізував застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 31.03.2026 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (за місцем свого проживання) із заявою про призначенням пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (далі Закон №1058).

08.04.2026 року супровідним листом №0400-010224-8/62380 отримала рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 07.04.2026 року № 047250028642, відповідно до якого позивачу було відмовлено у призначені пенсії за віком на підставі статті 26 Закону №1058 в зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу (33 роки): «Страховий стаж заявника (ці) становить: 28 р. 10м. 7 дн.

Результати розгляду документів, доданих до заяви:

- незарахований період роботи в колгоспі з 06.06.1990 року по 05.02.1996 року по довідці №56 від 16.03.2026, оскільки за період 1990-1994 ПІБ заявниці в первинних документах зазначено скорочено ОСОБА_2 та за період 1995-1996 ОСОБА_2 , що не відповідає даним паспорту (свідоцтву про шлюб);

- не зарахований період отримання допомоги по безробіттю з 15.02.1999 по 01.03.1993, оскільки дата наказу на відкладення допомоги не відповідає даті закінчення».

Отже, згідно рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до страхового стажу незараховано:

- період роботи в колгоспі з 06.06.90 по 05.02.1996 по довідці №56 від 16.03.2026, оскільки за період 1990-1994 ПІБ заявниці в первинних документах зазначено скорочено ОСОБА_2 та за період 1995-1996 - ОСОБА_2 , що не відповідає даним паспорту (свідоцтву про шлюб);

- період отримання допомоги по безробіттю з 15.02.1999 по 01.03.1993, оскільки дата наказу на відкладення допомоги не відповідає даті закінчення.

Отже, Позивачу було відмовлено в призначені пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону №1058-IV через відсутність необхідного страхового стажу (33 роки).

Позивач не погоджується із вказаним рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком та вважає його таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з цією позовною заявою до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи (ст. 8 Закону №1058-IV).

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюється у натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 11 Закону №1058-IV загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають в т.ч.: громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об`єднаннях, у фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру; фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років.

Згідно до ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно ст. 40 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Відповідно до ст. 62 Закону України Про пенсійне забезпечення, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з п. 20 вказаної постанови, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.

На час первісного заповнення трудової книжки діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 №252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 №412).

Відповідно до п. 1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.

Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 Про трудові книжки робітників та службовців та даною Інструкцією.

Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 Про трудові книжки робітників та службовців встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 13 вказаної постанови Про трудові книжки робітників та службовців при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.

При цьому, відповідно до пункту 18 вказано постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.

В подальшому, порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (надалі - Інструкція №58).

Згідно пункту 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до п. 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

З положень пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників вбачається, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.

Разом з тим, обов`язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.

VІ. ОЦІНКА СУДУ

Згідно матеріалів справи, 26 липня 1984 року Позивачу було оформлено трудову книжку серії НОМЕР_2 відповідальною особою Південнотрубного заводу.

24 жовтня 1984 року Позивач та ОСОБА_3 уклали між собою шлюб, про що було зроблено запис № 1158 та видано свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 . Дошлюбне прізвище ОСОБА_4 було змінено на « ОСОБА_5 ».

У зв`язку зі зміною прізвища Позивача, посадовою особою роботодавця у трудовій книжці серії НОМЕР_2 , яка належить Позивачу, було внесено зміни відповідно до яких прізвище було зазначено « ОСОБА_6 ».

Таким чином, при внесенні змін про прізвище Позивача у трудову книжку серії НОМЕР_2 , відповідальною особою було допущено помилку у правильності зазначення прізвища, замість правильного прізвища « ОСОБА_5 » було невірно зазначено « ОСОБА_6 ».

Внаслідок такої помилки, в Позивача виникла певна невідповідність між документами, що в подальшому, як виявилося, слугувала відмовою у зарахуванні страхового стажу у період зареєстрованого шлюбу та зміни дошлюбного прізвища на « ОСОБА_5 ».

26 травня 2007 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_7 , 31 серпня 1962 року уклали між собою шлюб, який був зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Нікополю Нікопольського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області, про що було зроблено відповідний актовий запис № 276 та видано свідоцтво про шлюб.

Таким чином прізвище « ОСОБА_5 » було змінено на « ОСОБА_8 ». У серпні 2025 року Заявник звернулась до архівного відділу Нікопольської міської ради для отримання архівних довідок.

12 серпня 2025 року працівниками архівного відділу Нікопольської міської ради було видано довідку № 1381, в якій зазначено, що за документами архівного фонду № 249 «ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «НІКОПОЛЬСЬКИЙ ПІВДЕННОТРУБНИЙ ЗАВОД» надано витяг з наказів та особової картки щодо роботи ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 :

1) 26 липня 1984 року прийнята на роботу до «цеху – 2» (так у документах) токарем 4-го розряду (наказ № Е-689 від 26 липня 1984 року).

2) 21 червня 1986 року звільнена за ст. 38 КЗпП УРСР за власним бажанням (наказ № Е-532 від 23 червня 1986 року).

Примітка: «… В особовій картці звільнених працівників зазначено прізвище « ОСОБА_5 », у наказі директора з кадрових питань (особового складу) про звільнення зазначено прізвище « ОСОБА_6 ».

12 серпня 2025 року працівниками архівного відділу Нікопольської міської ради було видано довідку № 1382, в якій зазначено, що за документами архівного фонду № 481 «Відкрите акціонерне товариство «Нікопольський прядильно – нитковий комбінат» надаємо витяг з наказів та особової картки щодо роботи ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 :

1) 01 липня 1986 року прийнята до крутильного цеху ученицею мотальниці (наказ №293/1225 від 01 липня 1986 року);

2) 01 жовтня 1986 року переведена у крутильному цеху мотальницею третього розряду (наказ №592 без дати) – запис в особовій картці;

3) 01 лютого 1988 року переведена у крутильному цеху оператором мотальних машин четвертого розряду (наказ № 688 без дати) - запис в особовій картці;

4) 11 травня 1990 року звільнена за ст. 38 п. 1 КЗпП України за власним бажанням (наказ № 191 від 11 травня 1990 року).

Примітка: В особовій картці звільнених працівників зазначено прізвище « ОСОБА_5 », у наказі директора з кадрових питань (особового складу» про прийом на роботу та про звільнення зазначено прізвище « ОСОБА_6 ». Вище зазначена інформація про періоди роботи зазначених у архівних довідках наданих працівниками архівного відділу Нікопольської міської ради відповідають зазначеній інформації у трудовій книжці серії НОМЕР_2 , яка належить позивачу.

Також, встановлено, що позивач зверталась до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області із заявою про встановлення факту належності документа, а саме того факту, що трудова книжка серії НОМЕР_2 від 26.07.1984 року належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Під час розгляду справи №182/6062/25 за поданою заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Головне управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, суд прийшов до висновку, що Позивачем доведено, що трудова книжка від 26.07.1984 року належать саме заявнику ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

19.01.2026 року Нікопольським міськрайонним судом Дніпропетровської області було винесенорішення по справі №182/6062/25, яким заяву ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі. Рішення Нікопольським міськрайонним судом Дніпропетровської області від 19.01.2026 року по справі №182/6062/25 оскаржено не було та набрало законної сили.

Згідно спірного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до страхового стажу незараховано:

- період роботи в колгоспі з 06.06.90 по 05.02.1996 по довідці №56 від 16.03.2026, оскільки за період 1990-1994 ПІБ заявниці в первинних документах зазначено скорочено ОСОБА_2 та за період 1995-1996 — ОСОБА_2 , що не відповідає даним паспорту (свідоцтву про шлюб);

- період отримання допомоги по безробіттю з 15.02.1999 по 01.03.1993, оскільки дата наказу на відкладення допомоги не відповідає даті закінчення.

Щодо не зарахування періодів роботи Позивача в колгоспі з 06.06.1990 року по 05.02.1996 року, відповідно до даних довідки №56 від 16.03.2026 року.

Після набрання рішенням Нікопольським міськрайонним судом Дніпропетровської області від 19.01.2026 року по справі №182/6062/25 законної сили, позивач звернулася до територіального органу ПФУ (за місцем свого проживання) для призначення їй пенсії.

Разом із пактом документів, які необхідні для призначення пенсії за віком, ОСОБА_1 надала до територіального органу ПФУ оригінал рішення Нікопольським міськрайонним судом Дніпропетровської області від 19.01.2026 року по справі №182/6062/25.

Додатково, Позивач, разом із раніше отриманими архівними довідками №1381 від 12.08.2025 року та №1382 від 12.08.2025 року, в яких також було зазначено інформацію про наявність в особовій картці даних про її прізвище ОСОБА_6 « ОСОБА_5 », надала до пенсійного фонду ОСОБА_10 довідку від 16.03.2026 року №56 , якою підтверджувалося факт роботи Позивача у колгоспі ім. «Шевченка» Нікопольського району в період з 1990 по 1997 рр.

Встановлено, що у трудовій книжці НОМЕР_2 Позивача наявні відповідні записи:- 06.06.1990 року – Прийнята в члени колгоспу ім.«Шевченка» Нікопольського району Дніпропетровської області в якості няні в дитячий садок (запис за п. 8 в трудовій книжці);- 20.09.1997 року – Переведена на МТСР №1 телятницею (запис за п. 9 в трудовій книжці).

Таким чином, в трудовій книжці НОМЕР_2 Позивача зазначено періоди роботи та підстави, відповідно до яких ОСОБА_1 в період з 06.06.1990 по 05.02.1996 рр. працювала в колгоспі, що підтверджувалося наданою Архівною довідкою №56 від 16.03.2026 року.

При цьому також, слід вказати про те, що позивач не може нести відповідальність за те, що посадовими особами колгоспу в період трудової діяльності Позивача було допущено неточності в написанні її Прізвища, про що наявне застереження в довідці від 16.03.2026 року № 56.

Позивач не повинен нести відповідальність за допущені посадовими особами державних органі неточності під час заповнення відомостей у трудовій книжці.

На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку обіймав Позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Вказане відповідає сталій правовій позиції Верховного Суду щодо застосування норм права в аналогічних спірних правовідносинах, висловленій у постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17, від 21.02.2018 у справі №687/975/17, від 26.06.2019 у справі №607/4243/17, яка враховується судом в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України.

Також, слід вказати про те, що перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі або відсутність можливості їх перевірити, самі по собі не можуть бути підставою для відмови у зарахуванні періоди роботи до пільгового стажу.

При цьому, надана Позивачем Архівна довідка №56 від 16.03.2026 року містить всю інформацію, яка повинна міститися у довідці відповідно до Порядку № 637.

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Як було зазначено судом, ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено порядок підтвердження стажу роботи, згідно з якою основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідні положення містить і Постанова Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Так, згідно з пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Пунктом 3 зазначеного Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, враховуючи наведене, слід дійти висновку, що позивачем до Пенсійного органу було надано перелік доказів, які б вказували на той факт, що позивач дійсно в період з 06.06.1990 по 05.02.1996 рр. працювала в колгоспі, що також підтверджувалося наданою Архівною довідкою №56 від 16.03.2026 року.

Щодо незарахування Позивачу періоду отримання допомоги по безробіттю з 15.02.1999 по 01.03.1993, оскільки дата наказу на відкладення допомоги не відповідає даті закінчення.

Відповідно до відомостей, наявних в трудовій книжці НОМЕР_2 Позивача, вбачається:- 15.02.1999 року – призначено виплату по безробіттю на підставі ст. 29 п. 1б ЗУ «Про зайнятість від 19.02.1999 року);- 01.03.1999 року – відкладена виплата на підставі ст. 30 п. 2г ЗУ «Про зайнятість населення» (запис на стр. 10-11 в трудовій книжці, розпорядження 7 від 19.02.1999 року);- 27.03.1999 року – закінчено виплати у зв`язку із закінченням строку виплати (запис на стр. 10-11 в трудовій книжці, розпорядження 858 від 01.03.2000 року);- 01.03.2000 року – знята з обліку за заявою спеціаліста (запис на стр. 10-11 в трудовій книжці, Розпорядження 858 від 01.03.2000 року).

Позивач, як отримувач соціальних послуг в певний проміжок часу, не могла відповідати за вірність внесення даних посадовими особами центру зайнятостіь населення» (запис за п. 11 в трудовій книжці, Розпорядження 7 від 19.02.1999 року);- 01.03.1999 року – відкладена виплата на підставі ст. 30 п. 2г ЗУ «Про зайнятість населення» (запис на стр. 10-11 в трудовій книжці, розпорядження 7 від 19.02.1999 року);- 27.03.1999 року – закінчено виплати у зв`язку із закінченням строку виплати (запис на стр. 10-11 в трудовій книжці, розпорядження 858 від 01.03.2000 року);- 01.03.2000 року – знята з обліку за заявою спеціаліста (запис на стр. 10-11 в трудовій книжці, Розпорядження 858 від 01.03.2000 року).

При цьому, слід вказати про те, що позивач, як отримувач соціальних послуг в певний проміжок часу, не могла відповідати за вірність внесення даних посадовими особами центру зайнятості.

Відповідно до законодавства, до страхового стажу зараховується період отримання допомоги по безробіттю за умови підтвердження такого факту належними документами.

Технічні неточності або помилки в оформленні документів, допущені органами державної влади чи установами, не можуть покладатися на позивача та не можуть бути підставою для обмеження його права на пенсійне забезпечення.

Крім того, Відповідач не надав доказів того, що позивач фактично не перебував на обліку або не отримував допомогу по безробіттю у спірний період. Відтак, відмова у зарахуванні цього періоду ґрунтується виключно на формальних підставах та суперечить принципу належного соціального захисту громадян.

Сам по собі факт відкладення виплати допомоги по безробіттю не свідчить про припинення статусу безробітного чи втрату права на зарахування відповідного періоду до страхового стажу.

Позивач продовжував перебувати на обліку в службі зайнятості, а тому спірний період підлягає врахуванню при обчисленні страхового стажу.

Запис про закінчення виплати допомоги по безробіттю від 27.08.1999 року не свідчить про припинення перебування Позивача на обліку в службі зайнятості.

Відповідно до запису про зняття з обліку лише 01.03.2000 року, позивач безперервно перебував у статусі безробітного протягом усього спірного періоду.

Тому період з 27.08.1999 року по 01.03.2000 року підлягає також зарахуванню до стажу при призначенні пенсії.

Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

З аналізу наведених норм, судом встановлено, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, відбиток печатки на трудовій книжці та на записах про звільнення не може бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача.

Суд зазначає, що не зарахування спірного стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п. 3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29.06.2010) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи позивача відповідачем суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії.

Згідно з ч. 3 ст. 44 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для ви значення права на пенсію.

Враховуючи викладене, на переконання суду, пенсійні органи повинні використовувати всі передбачені законом повноваження за для повного та об`єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися.

Відносини з приводу правил та процедур звернення громадян за призначенням пенсії визначені приписами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 у редакції постанови Правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1; далі за текстом - Порядок №22-1), п.п. 1.1 Розділу І якого визначено форму звернення зацікавленої особи, а нормами Розділу ІІ визначено обсяг матеріалів звернення зацікавленої особи.

Проте, у даному конкретному випадку у межах спірних правовідносин саме такий стан виконання суб`єктом владних повноважень власних процесуальних обов`язків не має жодного юридичного значення, оскільки згідно з ч. 3 ст. 44 Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Аналогічні вимоги до реалізації владної управлінської функції суб`єкта владних повноважень з приводу вчинення управлінських волевиявлень стосовно призначення громадянам пенсій сформульовані як у п. 1.8 Розділу І Порядку №22-1 (де указано, що у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія), так і у п. 4.2 Розділу IV Порядку №22-1 (де указано, що працівник пенсійного органу повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.

Також аналогічні вимоги до функціонування пенсійних органів сформульовані у п.п. 2 п. 6 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (затверджене Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 за №28-2, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15.0.12015 за №40/26485) де указано, що Головне управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на головне управління Фонду завдань.

З наведеного слідує, що законодавець одночасно, як наділив органи системи ПФУ правом на перевірку відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, так і обтяжив обов`язком витребування недостатніх відомостей і документів.

Суд вважає, що таке тлумачення змісту обов`язку суб`єкта владних повноважень у спірних правовідносинах є цілком релевантним правовим висновкам постанови Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17 та постанови Верховного Суду від 08.02.2021 у справі №487/68/17.

Відтак, враховуючи вищенаведене, у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності.

Доказів того, що відповідач таким правом скористався суду не надано.

Враховуючи наведене вимоги позивача, підлягають задоволенню в частині визнання протиправним та скасування рішення №047250028642 від 07.04.2026 року Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в призначені пенсії за віком ОСОБА_1 , та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати періоди з 06.06.1990 року по 05.02.1996 року згідно довідки №56 від 16.03.2026 року, а також періоди з 15.02.1999 року по 01.03.2000 року (отримання допомоги по безробіттю) до загального страхового стажу ОСОБА_1 .

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання призначити пенсію, суд зазначає наступне.

Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 №1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межахзакону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 №21-87а13.

Так, обрахунок страхового стажу та призначення пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

У силу положень ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Суд зазначає, що відповідачем не було проведено розрахунок пільгового стажу для призначення пенсії позивача, з урахуванням зарахованого періоду роботи цим судовим рішенням.

З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.03.2026 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової позиції, викладеної судом у цьому рішенні, та зарахованих періодів роботи до страхового стажу ОСОБА_1 .

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок, що позовна заява підлягає частковому задоволенню судом.

VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.

Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.

Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним дій, зобов`язання вчинити певні дії.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, про таке.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до приписів статті 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 798,72 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1.

Щодо витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн., слід вказати про таке.

Відповідно до положень п. 1 ч. 3ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною першою України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно із частиною другою статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За змістом пункту першого частини третьої статті розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Крім того, згідно з частиною 9статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Таким чином, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі/West Alliance Limitedпроти України(заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

При визначенні суми відшкодування інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, Суд має виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Встановлено, що між адвокатським об`єднанням «ЛЕГАЛ ПАРТНЕРС ЮКРЕЙН» та Позивачем укладений договір про надання правової допомоги.

На підтвердження повноважень адвоката, суду надано ордер на представлення інтересів, договір про надання правової допомоги від 28.04.2026 року, акт про надання правової допомог від 13.05.2026 року, лист від 28.04.2026 року.

При цьому відповідно до ч. 7ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу тільки за відповідним клопотанням іншої сторони.

Відповідач користуючись правом, наданим ст. 134 КАС України подали до суду відповідні клопотання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу, у зв`язку із неспівмірністю вказаних витрат складності справи.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»:

- договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);

- інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);

- представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).

Згідно з положеннями ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Отже, з викладеного випливає, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.

Дослідивши докази по справі, слід вказати про те, що заявлена позивачем вартість правничої допомоги у цій справі не є співмірною зі складністю справи.

На підставі вище викладеного, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимоги позивача про розподіл судових витрат шляхом компенсації позивачу витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням принципів обґрунтованості, співмірності та пропорційності у розмірі 2000,00 гривень.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат, суд виходив з того, що відповідно до ч. 1ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, на користь позивача слід стягнути витрати на правову допомогу у розмірі 2000,00 грн., за рахунок їх бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним дій, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнання протиправним та скасувати рішення №047250028642 від 07.04.2026 року Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в призначені пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати періоди з 06.06.1990 року по 05.02.1996 року згідно довідки №56 від 16.03.2026 року, а також періоди з 15.02.1999 року по 01.03.2000 року (отримання допомоги по безробіттю) до загального страхового стажу ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.03.2026 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової позиції, викладеної судом у цьому рішенні, та зарахованих періодів роботи до страхового стажу ОСОБА_1 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору в сумі 798,72 гривень.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області судові витрати - на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 гривень. У іншій частині- відмовити.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 14.07.2026 року.

Суддя В.В. Ільков