Рішення від 13 липня 2026 р. у справі №160/10201/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 рокуСправа №160/10201/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Ніколайчук С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправним та скасування пункту наказу

УСТАНОВИВ:

21.04.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_2 , в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати пункт 2 наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) від 23 березня 2026 року № 2605 «Про результати проведення службового розслідування» в частині встановлення факту безпідставного та недобросовісного отримання грошової винагороди у розмірі 50000 гривень за загальний період з вересня 2023 року по травень 2025 року старшим сержантом ОСОБА_1 на суму переплати 125698 гривень 92 копійок;

- визнати протиправним та скасувати пункт 4 наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) від 23 березня 2026 року № 2605 «Про результати проведення службового розслідування» в частині зобов`язання начальника фінансово-економічної служби головного бухгалтера військової частини НОМЕР_2 провести коригування нарахування додаткової винагороди та податків у розмірах відповідно до поданих рапортів щомісячно, до повного погашення залишку збитків сержантом із матеріального забезпечення роти радіоелектронної боротьби, старшим сержантом ОСОБА_1 (сума боргу складає 125698,92 гривень);

- визнати протиправним та скасувати пункт 5 наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) від 23 березня 2026 року № 2605 «Про результати проведення службового розслідування» в частині притягнення до матеріальної відповідальності на суму безпідставного та недобросовісного набуття виплати додаткової винагороди у розмірі 50000 гривень старшого сержанта ОСОБА_1 на суму збитків -125698,92 гривень;

- визнати протиправним та скасувати пункт 6 наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) від 23 березня 2026 року № 2605 «Про результати проведення службового розслідування» в частині зобов`язання начальника фінансово-економічної служби головного бухгалтера військової частини НОМЕР_2 відповідно до пункту 1 статті 6 та пункту 1 статті 10 Закону України «Про матеріальну відповідальність та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» здійснювати відшкодування шкоди (збитків), завданих державі шляхом щомісячного утримання 20 % з місячного грошового забезпечення та всіх видів додаткової винагороди сержанта із матеріального забезпечення роти радіоелектронної боротьби, старшого сержанта ОСОБА_1 до повного погашення».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, щощо не погоджується з висновками службового розслідування, на підставі яких прийнято наказ командира військової частини НОМЕР_2 від 23.03.2026 №2605. У матеріалах службового розслідування зазначено, що умовою отримання військовослужбовцем додаткової грошової винагороди із розрахунку 50000 гривень є виконання бойових завдань згідно займаній посаді в командуванні та штабі військової частини НОМЕР_2 . На думку відповідача, посади військовослужбовців РЕБ та КБ не відносяться до посад командування та штабу військової частини НОМЕР_2 , що спростовується наступним. Відповідачем умисно не зазначено у спірному наказі «Про результати проведення службового розслідування» наказ командира військової частини від 03 червня 2024 року № 1187 «Про організацію розгортання та роботи пунктів управління військової частини НОМЕР_2 на період ведення бойових дій», яким визначено перелік посад складу основного командного пункту (ОКП), як підставу для виплати позивачу додаткової грошової винагороди у розмірі 50000 гривень на місяць. На думку позивача, додаткова винагорода у розмірі 50 000 грн за період з вересня 2023 року по травень 2025 року була нарахована та виплачена йому правомірно, а тому висновок про її безпідставне та недобросовісне отримання є необґрунтованим. Позивач вважає, що відповідач безпідставно визначив наявність переплати у сумі 125 698,92 грн, неправомірно притягнув його до матеріальної відповідальності та зобов`язав здійснювати відшкодування зазначеної суми шляхом щомісячних утримань із грошового забезпечення. У зв`язку з цим позивач просить суд визнати оскаржувані пункти наказу протиправними та скасувати їх. З урахуванням обставин, викладених у позові, просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою від 29 квітня 2026 року суд відкрив провадження у справі №160/10201/26 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

Відповідач, на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, 08.05.2026 надіслав до суду письмовий відзив на адміністративний позов в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що під час проведення службового розслідування ВЧ НОМЕР_2 діючи відповідно до чинного законодавства встановила, що позивачем протиправно отримані надлишкові виплати, які виникли під час виконання ним обов`язків військової служби, чим спричинено збитків державі.

Згідно з ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), з травня 2023 року проходить службу у військовій частині НОМЕР_2 на посаді командира відділення взводу радіоелектронної боротьби (секція РЕБ).

На підставі Акту перевірки ЦФЕУ КСВ від 25.07.2025 №1878/7315 військовою частиною НОМЕР_2 було проведено службове розслідування, в результаті якого винесено наказ командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) від 23 березня 2026 № 2605 «Про результати проведення службового розслідування» за фактом безпідставного отримання грошової винагороди. Позивач ознайомлений із наказом 30.03.2026 року.

На підставі Акта перевірки ЦФЕУ КСВ від 25.07.2025 № 1878/7315 відповідачем було проведено службове розслідування та встановлено, що позивачем недобросовісно та безпідставно отримано додаткову грошову винагороду у розрахунку 50000 гривень на місяць, що спричинило збитки у розмірі 125698,92 гривень за період з 01 вересня 2023 року по 31 травня 2025 року.

Відповідно до Наказу від 03 червня 2024 року № 1187, який міститься в матеріалах справи, до складу основного командного пункту (ОКП) належать: 1.5. секція об`єднаної вогневої підтримки ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з числа особового складу відділення об`єднаної вогневої підтримки з представниками, зокрема, секції РЕБ, до якої відносився (тимчасово виконував обов`язки) відповідно до бойового розпорядження командира НОМЕР_4 ОМБр від 24.11.2023 № 4698/27/7/10дск ОСОБА_1 , що у розумінні абзацу 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 надає позивачу право на отримання додаткової винагороди у розмірі 50000 гривень за вказаний період пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань як такому, що виконує бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу) (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), які здійснюють оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, які ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки).

Відповідно до розділів 2, 3, 4 Доктрини «Пункти управління (командні пункти) та організація роботи на них», затвердженої Головнокомандувачем Збройних Сил України 23.08.2024, та з метою уточнення структури пунктів управління і розподілу оперативного складу військової частини НОМЕР_2 встановлено наказ командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) від 01.04.2025 № 1194 дск «Про внесення змін до структури пунктів управління та розподілу оперативного складу військової частини НОМЕР_2 », яким затверджено структуру основного командного пункту (ОКП), до якого відноситься Секція РЕБ (SEW), до якої закріплений (тимчасово виконував обов`язки) відповідно до бойового розпорядження командира НОМЕР_4 ОМБр від 24.11.2023 № 4698/27/7/10дск ОСОБА_1 (Додаток 1 до Наказу № 1194 дск).

Відповідно до пунктів 3.13 Наказу від 01.04.2025 № 1194 дск, який міститься в матеріалах справи, секція РЕБ (SEW) призначена для планування, застосування та управління підпорядкованими підрозділами РЕБ у ході підготовки і ведення бою (бойових дій).

Позивач не погоджується з висновками службового розслідування, на підставі яких прийнято наказ командира військової частини НОМЕР_2 від 23.03.2026 №2605. На думку позивача, додаткова винагорода у розмірі 50 000 грн за період з вересня 2023 року по травень 2025 року була нарахована та виплачена йому правомірно, а тому висновок про її безпідставне та недобросовісне отримання є необґрунтованим. Вважає, що відповідач безпідставно визначив наявність переплати у сумі 125 698,92 грн, неправомірно притягнув його до матеріальної відповідальності та зобов`язав здійснювати відшкодування зазначеної суми шляхом щомісячних утримань із грошового забезпечення, у зв`язку з чим звернувся до суду з вищезазначеним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, а також доводам відповідача у відзиві, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діють на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела прав.

Із наведених позивачем доводів убачається, що спір у цій справі виник у зв`язку з прийняттям відповідачем наказу від 23.03.2026 №2605 «Про результати проведення службового розслідування», яким встановлено факт безпідставного та недобросовісного отримання позивачем додаткової винагороди, визначено суму завданих державі збитків, покладено на нього матеріальну відповідальність та вирішено питання щодо їх відшкодування шляхом щомісячного утримання із грошового забезпечення.

При цьому позивач не заперечує факту отримання ним додаткової винагороди у розмірі 50 000 грн, натомість вважає, що така винагорода була нарахована правомірно, оскільки у спірний період він входив до складу основного командного пункту військової частини, виконував бойові (спеціальні) завдання у складі секції радіоелектронної боротьби та відповідав критеріям, визначеним постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168.

Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правові засади проходження військової служби визначені Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-ХІІ.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності громадян України, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ грошове забезпечення військовослужбовців виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України.

На виконання зазначених положень Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

У редакції, чинній у спірний період, абзацом другим пункту 1 Постанови №168 передбачалося право окремих категорій військовослужбовців на отримання додаткової винагороди у розмірі до 50 000 гривень пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань, зокрема військовослужбовців, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органів військового управління, командувань та штабів угруповань військ, командувань та штабів тактичних груп, пунктів управління оперативно-стратегічних угруповань військ, органів військового управління військових частин та їх зведених підрозділів, які здійснюють оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть бойові дії.

Механізм підтвердження виконання таких завдань та порядок здійснення виплати додаткової винагороди визначався окремими рішеннями Міністерства оборони України та наказами відповідних командирів військових частин.

Як убачається із матеріалів справи, однією із підстав позову є твердження позивача про те, що відповідач, проводячи службове розслідування, не врахував наказ командира військової частини від 03.06.2024 №1187, яким визначено склад основного командного пункту військової частини, до якого включено представників секції РЕБ, а також наказ від 01.04.2025 №1194 дск, яким затверджено структуру основного командного пункту та визначено функціональне призначення секції РЕБ.

Разом з тим сам по собі факт включення певної посади або структурного підрозділу до складу основного командного пункту військової частини ще не є безумовною правовою підставою для отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168.

Право на таку виплату пов`язується законодавцем не лише із перебуванням військовослужбовця на відповідній посаді, а насамперед із фактичним виконанням бойових (спеціальних) завдань у складі відповідного органу військового управління протягом конкретного періоду часу, що має бути підтверджено належними документами.

Крім того, суд звертає увагу, що спірний наказ містить не лише висновок про неправомірність отримання позивачем додаткової винагороди, а й рішення про притягнення його до матеріальної відповідальності та відшкодування шкоди.

Відповідно до статей 3, 6, 9 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» матеріальна відповідальність військовослужбовця можлива лише за наявності сукупності обов`язкових умов: протиправної поведінки особи, реальної шкоди, причинного зв`язку між поведінкою та шкодою, а також вини військовослужбовця у формі умислу або необережності.

При цьому обов`язок доведення зазначених обставин покладається на суб`єкта владних повноважень, який прийняв рішення про притягнення особи до матеріальної відповідальності.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (далі - Статут внутрішньої служби ЗСУ).

Відповідно до статті 3 Статуту внутрішньої служби ЗСУ військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком осіб (за винятком випадків, визначених законом), пов`язаній із захистом України. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються законами України, положеннями про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 11 Статуту внутрішньої служби ЗСУ передбачено, що необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

Відповідно до статті 16 Статуту внутрішньої служби ЗСУ кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Статтями 26, 27 Статуту внутрішньої служби ЗСУ встановлено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.

Відповідно до статті 28 Статуту внутрішньої служби ЗСУ єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в: наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.

Начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою (стаття 30 Статуту внутрішньої служби ЗСУ).

Відповідно до статті 35 Статуту внутрішньої служби ЗСУ накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості. За крайньої потреби командир (начальник), старший за службовим становищем, ніж безпосередній начальник, може віддати наказ підлеглому, минаючи його безпосереднього начальника, про що повідомляє безпосереднього начальника підлеглого чи наказує підлеглому особисто доповісти своєму безпосередньому начальникові. Наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв`язку. Наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення.

Військовослужбовець після отримання наказу відповідає: «Слухаюсь» і далі виконує його. Для того, щоб переконатися, чи правильно підлеглий зрозумів відданий наказ, командир (начальник) може зажадати від нього стисло передати зміст наказу. Підлеглий має право звернутися до командира (начальника) з проханням уточнити наказ. Військовослужбовець зобов`язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін. Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов`язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов`язаний доповісти вищезазначеним особам негайно (стаття 37 Статуту внутрішньої служби ЗСУ).

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ).

Статтями 1, 2 Дисциплінарного статуту ЗСУ визначено, що військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби (стаття 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ).

Згідно з частинами першою, другою, третьою, шостою статті 5 Дисциплінарного статуту ЗСУ за стан військової дисципліни у з`єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов`язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Стан військової дисципліни у військовій частині (підрозділі), закладі, установі та організації визначається здатністю особового складу виконувати в повному обсязі та в строк поставлені завдання, морально-психологічним станом особового складу, спроможністю командирів підтримувати на належному рівні військову дисципліну. Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України». Командир, який не забезпечив додержання військової дисципліни та не вжив заходів для її відновлення, несе встановлену законом відповідальність.

Статтею 6 Дисциплінарного статуту ЗСУ установлено, що право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов`язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк. Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав. У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов`язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності. Командир зобов`язаний вжити заходів щодо затримання підлеглого при вчиненні або здійсненні ним замаху на вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, пов`язаного із непокорою, опором чи погрозою начальнику, застосуванням насильства, самовільним залишенням військової частини або місця служби, ухиленням від військової служби чи дезертирством, із негайним доставлянням затриманого до уповноваженої службової особи або вжити заходів щодо негайного повідомлення уповноваженої службової особи про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні діяння з ознаками кримінального правопорушення. Застосування зброї допускається лише в бойовій обстановці, а в мирний час - у виняткових випадках, відповідно до вимог Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України, Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.

Відповідно до статті 45 Дисциплінарного статуту ЗСУ у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення. За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов`язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності. Командири, які у разі виявлення ознак кримінального правопорушення не повідомили про це орган досудового розслідування, несуть відповідальність згідно із законом. Усі дисциплінарні стягнення, крім пониження у військовому званні, пониження в посаді, звільнення з військової служби за службовою невідповідністю, накладені на військовослужбовців і не зняті до дня звільнення їх у запас чи відставку, вважаються знятими з дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо).

Статтею 48 Дисциплінарного статуту ЗСУ передбачено, що на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов`язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).

Згідно зі статтею 83 Дисциплінарного статуту ЗСУ на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

За приписами статті 84 Дисциплінарного статуту ЗСУ прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

За приписами статті 85 Дисциплінарного статуту ЗСУ службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.

Разом із тим, дослідивши матеріали службового розслідування та докази, подані сторонами, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено наявності передбачених законом підстав для прийняття оскаржуваного наказу.

Так, підставою для висновку службового розслідування про безпідставне отримання позивачем додаткової винагороди визначено те, що посада, яку він обіймав, начебто не належала до органів військового управління, командування чи штабу військової частини, а відтак не давала права на отримання додаткової винагороди у розмірі 50 000 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168.

Однак такий висновок не узгоджується з наявними у справі доказами.

Так, Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 03.06.2024 №1187 «Про організацію розгортання та роботи пунктів управління військової частини НОМЕР_2 на період ведення бойових дій» визначено склад основного командного пункту військової частини, до якого, серед іншого, включено представників секції радіоелектронної боротьби.

Крім того, наказом командира військової частини від 01.04.2025 №1194 дск «Про внесення змін до структури пунктів управління та розподілу оперативного складу військової частини НОМЕР_2 » затверджено структуру основного командного пункту, до складу якого віднесено секцію РЕБ (SEW), а також визначено її функціональне призначення.

З матеріалів справи вбачається, що позивач відповідно до бойового розпорядження командира НОМЕР_4 окремої механізованої бригади від 24.11.2023 №4698/27/7/10дск був закріплений за секцією РЕБ основного командного пункту та тимчасово виконував обов`язки у її складі.

Більше того, зазначеними наказами визначено основні завдання секції РЕБ, які полягають у плануванні бойових дій, управлінні підпорядкованими підрозділами РЕБ, забезпеченні застосування сил і засобів РЕБ, зборі інформації про радіоелектронну обстановку, координації діяльності підрозділів та управлінні ними під час ведення бойових дій.

Таким чином, наведені документи свідчать, що секція РЕБ входила до структури органу військового управління військової частини та виконувала функції оперативного (бойового) управління, передбачені Постановою Кабінету Міністрів України №168.

Водночас відповідачем не надано суду жодного належного доказу того, що позивач у спірний період не входив до складу основного командного пункту або не виконував покладених на нього бойових (спеціальних) завдань.

Натомість висновки службового розслідування фактично ґрунтуються виключно на твердженні про те, що сама по собі посада військовослужбовця секції РЕБ не відноситься до посад командування та штабу військової частини.

Проте таке твердження спростовується наведеними вище наказами командира військової частини, які були чинними у спірний період та визначали організаційну структуру основного командного пункту.

При цьому суд звертає увагу, що під час проведення службового розслідування відповідачем зазначені накази належної оцінки не отримали, а у самому спірному наказі мотиви їх неврахування взагалі відсутні.

Отже, висновок відповідача про відсутність у позивача права на отримання додаткової винагороди зроблено без всебічного та повного дослідження усіх істотних обставин справи, що не відповідає вимогам об`єктивності службового розслідування.

Крім того, саме на суб`єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов`язок довести правомірність прийнятого ним рішення.

Однак у цій справі відповідач не довів належними та допустимими доказами, що позивач не виконував бойових (спеціальних) завдань у складі органу військового управління, а також не довів відсутності у нього права на отримання додаткової винагороди.

Не доведено відповідачем і обов`язкових умов для притягнення позивача до матеріальної відповідальності.

Так, матеріали службового розслідування не містять належних доказів наявності у діях позивача протиправної поведінки, вини, причинного зв`язку між його діями та заподіяною державі шкодою.

Навпаки, виплата додаткової винагороди здійснювалася на підставі наказів командира військової частини та документів, які визначали склад основного командного пункту, а тому позивач, отримуючи відповідні виплати, діяв добросовісно, не приймав рішення про їх призначення самостійно та не мав можливості впливати на порядок їх нарахування.

За таких обставин сам лише подальший висновок перевірки про помилковість застосування Постанови №168 не може автоматично свідчити про недобросовісність військовослужбовця та бути достатньою підставою для покладення на нього матеріальної відповідальності.

Відтак суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірності пунктів 2, 4, 5 та 6 наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 23.03.2026 №2605, у зв`язку із чим вони підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

В силу вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд зробив висновок, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, у зв`язку з чим адміністративний позов підлягає задоволенню.

Враховуючи, що позивач, відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалось.

Керуючись ст. 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправним та скасування пункту наказу задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати пункт 2 наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) від 23 березня 2026 року № 2605 «Про результати проведення службового розслідування» в частині встановлення факту безпідставного та недобросовісного отримання грошової винагороди у розмірі 50000 гривень за загальний період з вересня 2023 року по травень 2025 року старшим сержантом ОСОБА_1 на суму переплати 125698 гривень 92 копійок;

Визнати протиправним та скасувати пункт 4 наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) від 23 березня 2026 року № 2605 «Про результати проведення службового розслідування» в частині зобов`язання начальника фінансово-економічної служби головного бухгалтера військової частини НОМЕР_2 провести коригування нарахування додаткової винагороди та податків у розмірах відповідно до поданих рапортів щомісячно, до повного погашення залишку збитків сержантом із матеріального забезпечення роти радіоелектронної боротьби, старшим сержантом ОСОБА_1 (сума боргу складає 125698,92 гривень);

Визнати протиправним та скасувати пункт 5 наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) від 23 березня 2026 року № 2605 «Про результати проведення службового розслідування» в частині притягнення до матеріальної відповідальності на суму безпідставного та недобросовісного набуття виплати додаткової винагороди у розмірі 50000 гривень старшого сержанта ОСОБА_1 на суму збитків -125698,92 гривень;

Визнати протиправним та скасувати пункт 6 наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) від 23 березня 2026 року № 2605 «Про результати проведення службового розслідування» в частині зобов`язання начальника фінансово-економічної служби головного бухгалтера військової частини НОМЕР_2 відповідно до пункту 1 статті 6 та пункту 1 статті 10 Закону України «Про матеріальну відповідальність та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» здійснювати відшкодування шкоди (збитків), завданих державі шляхом щомісячного утримання 20 % з місячного грошового забезпечення та всіх видів додаткової винагороди сержанта із матеріального забезпечення роти радіоелектронної боротьби, старшого сержанта ОСОБА_1 до повного погашення».

Розподіл судових витрат не здвснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук