Рішення від 12 липня 2026 р. у справі №140/7299/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 року ЛуцькСправа № 140/7299/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Дмитрука В.В.,

розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся із позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі – в/ч НОМЕР_1 , відповідач) з наступними позовними вимогами:

1) визнати протиправними дії щодо відмови у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби, оформленої довідкою від 29.05.2026;

2) зобов`язати прийняти рішення про звільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами на підставі абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 23.05.2026 звернувся по команді до командира в/ч НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю — ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи.

Довідкою помічника командира з правової роботи-начальника юридичної служби підполковника юстиції в/ч НОМЕР_1 від 29.05.2026 позивачу було відмовлено у задоволенні рапорту про звільнення у зв`язку з наявністю іншого члена сім`ї першого ступеня споріднення — доньки ОСОБА_3 , без дослідження та врахування її реальної та об`єктивної спроможності здійснювати такий догляд.

Позивач вважає таку відмову відповідача протиправною, необґрунтованою, що змусило його звернутися за захистом своїх прав до суду.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 10.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову. Відзив обґрунтований тим, що згідно Акту обстеження сімейного стану військовослужбовця, який надійшов з ІНФОРМАЦІЯ_2 встановлено іншого члена сім`ї першого ступеня споріднення який може здійснювати догляд за ОСОБА_2 , а саме дочка ОСОБА_4 .

Таким чином у військовослужбовця ОСОБА_1 відсутнє право на звільнення з військової служби під час дії воєнного стану відповідно до вимог пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з наявністю особи першого ступеня споріднення, яка може здійснювати такий догляд без відповідних обмежень за станом здоров`я.

Представник позивача у відповіді на відзив від 26.06.2026 не погодилась з аргументами відповідача, наведеними у відзиві та просила позов задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді старшого стрільця-вогнеметника.

23.05.2026 позивач звернувся по команді до командира Військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Обґрунтуванням для звільнення є необхідність здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю — ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи (відповідно до Висновку №67/383 від 30.04.2026 про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися або самообслуговуватися, відтак, потребує постійного стороннього догляду).

До рапорту позивачем було додано наступні документи: копію паспорта з безконтактним електронним носієм ОСОБА_1 № НОМЕР_2 ; витяг з реєстру територіальної громади №2026/007233370; копію паспорта громадянки України ОСОБА_2 серії НОМЕР_3 ; копію картки платника податків ОСОБА_2 ; витяг з реєстру територіальної громади № 2026/007208895; копію довідки до акта огляду МСЕК серії АВ №0259197 ОСОБА_2 ; копію висновку лікарсько-консультативної комісії №67/383 від 30.04.2026 про наявність порушень функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися; копію пенсійного посвідчення № НОМЕР_4 ; копію свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_5 ; копію свідоцтва про народження заявника; копію свідоцтва про народження ОСОБА_5 ; заяву ОСОБА_3 від 04.05.2026 щодо неможливості здійснювати догляд за мамою; копію довідки про місце проживання ОСОБА_3 від 14.08.1985 р. н. з перекладом з португальської на українську мову; копію свідоцтва про народження ОСОБА_6 від 18.05.2010 р. н.; копію декларації про підтвердження місця проживання ОСОБА_7 з перекладом з португальської на українську мову від 26.01.2026; інформацію Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 24.04.2026 № 315 про наявність державної допомоги на дитину з інвалідністю ОСОБА_8 ; копію консультативного висновку спеціаліста №630106 та довідку педіатра ОСОБА_9 . Центру ПМСД № 4 про підтвердження діагнозу ОСОБА_6 — дитячий церебральний параліч; акт перевірки сімейного стану військовослужбовця; акт перевірки сімейного стану військовослужбовця, складеному ІНФОРМАЦІЯ_3 від 18.05.2026.

Довідкою помічника командира з правової роботи-начальника юридичної служби підполковника юстиції Військової частини НОМЕР_1 від 29.05.2026 позивачу було відмовлено у задоволенні рапорту про звільнення у зв`язку з наявністю іншого члена сім`ї першого ступеня споріднення — доньки ОСОБА_3 .

Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо не звільнення його з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із наявністю інвалідності ІІ групи, звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).

Згідно із частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

На підставі частини другої цієї статті проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

За змістом частини четвертої вказаної статті порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною першою статті 3 Закону №2232-XII визначено, що правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який діє до тепер.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

У ході судового розгляду справи суд встановив, що станом на день виникнення спірних правовідносин позивач є військовослужбовцем та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , а тому порядок звільнення його як військовослужбовця з військової служби регламентується Законом №2232-ХІІ, відповідно до якого підстави звільнення з військової служби, зокрема, під час дії воєнного стану, визначені в статті 26 Закону №2232-XII.

Відповідно до частини сьомої статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до підпункту г) пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану; через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Зі змісту наведеної норми висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:

- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Суд встановив, що позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_6 від 08.05.2026.

Водночас, ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_4 та потребує постійного догляду, що підтверджується копією висновку лікарсько-консультативної комісії №67/383 від 30.04.2026 про наявність порушень функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися.

Оцінюючи обґрунтованість відмови відповідача у звільненні позивача з військової служби, у зв`язку з наявністю у ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групою та потребує постійного догляду, членів сім`ї першого ступеня споріднення, а саме доньки ОСОБА_3 , суд зазначає таке.

З матеріалів справи суд встановив, що ОСОБА_3 з 01.01.2019 постійно проживає за межами України в Республіці Португалія (за адресою: АДРЕСА_1 256 Фару), що підтверджується копією довідки про місце проживання ОСОБА_3 від 14.08.1985 р. н. з перекладом з португальської на українську мову (а.с.20).

Метою її перебування за кордоном є забезпечення безперервного лікування, постійного догляду та реабілітації її неповнолітньої доньки — ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), яка є особою з інвалідністю з дитинства з діагнозом — дитячий церебральний параліч (ДЦП), що підтверджуються медичними документами хворої дитини (інформацією Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 24.04.2026 №315 про наявність державної допомоги на дитину з інвалідністю ОСОБА_8 ; копією консультативного висновку спеціаліста №630106 та довідкою педіатра ОСОБА_9 . Центру ПМСД №4 про підтвердження діагнозу ОСОБА_6 — дитячий церебральний параліч).

Водночас, для встановлення факту відсутності іншого члена сім`ї першого чи другого ступеня споріднення у спірних правовідносинах необхідно враховувати не лише формальний критерій ступеня споріднення, а й ознаки належності особи до членів сім`ї, зокрема факт спільного проживання, ведення спільного побуту та наявність взаємних прав і обов`язків.

Інакше кажучи, визначальним є не лише ступінь споріднення відповідної особи, а передусім її статус як члена сім`ї, що передбачає спільне проживання, спільний побут і наявність взаємних прав та обов`язків.

У цьому випадку сестра позивача, хоча і є особою першого ступеня споріднення щодо його матері (донькою), але вона не є членом її сім`ї, оскільки мати та донька не проживають разом, не мають спільного побуту та взаємних прав та обов`язків.

Обов`язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплено в статті 51 Конституції України.

Відповідно до статті 172 Сімейного кодексу України, дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.

Частиною 1 статті 202 Сімейного кодексу України визначено, що повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Разом з тим, слід вказати, що обов`язок «здійснювати утримання батьків» та «здійснювати догляд за батьками», не є тотожнім у спірних правовідносинах.

Постійний догляд - це форма догляду за особами з різними фізичними або психічними обмеженнями, що вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.

Згідно з частиною першою статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Тобто, «здійснювати утримання батьків» - це надання матеріальної допомоги, в той час як «постійний догляд» - це вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.

Під час вирішення цієї справи, суд враховує висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладені у постанові від 25.02.2025 по справі №380/16966/24, де Суд зазначив, що «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи», в контексті абз. 14 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII, означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону №2122-IX.

В постанові від 29.04.2026 у справі №520/14746/25 Верховний Суд зазначив: «…під поняттям «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення» слід розуміти не лише їх формальну (юридичну) відсутність, а й відсутність таких осіб у фактичному розумінні, тобто відсутність реальності можливості здійснення ними постійного догляду за особою, яка цього потребує. Крім того, одним із ключових та визначальних документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, здатних доглядати за нею, є саме Акт перевірки сімейного стану військовослужбовця, складений та затверджений уповноваженим ТЦК та СП».

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження відсутності інших працездатних членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення, які б мали змогу перебувати поруч із хворою ОСОБА_2 в Україні, зокрема об`єктивна неможливість здійснення такого догляду її донькою — ОСОБА_3 , остаточно перевірена, підтверджена та зазначена в Акті перевірки сімейного стану військовослужбовця, складеному ІНФОРМАЦІЯ_3 від 18.05.2026, в якому, зокрема, зазначено: « ОСОБА_3 не може здійснювати постійний догляд за матір`ю», «Інших членів сім`ї першого та другого ступеню споріднення здатних здійснювати догляд немає» та «факт необхідності здійснення постійного догляду підтверджено».

Відтак, позивачем в повній мірі доведено належними та достатніми доказами обставини неможливості його сестри ОСОБА_3 здійснювати догляд за матір`ю ОСОБА_2 , особою з інвалідністю ІІ групи, через фізичну відсутність сестри в Україні та неможливість повернення через забезпечення безперервного лікування, постійного догляду та реабілітації її неповнолітньої доньки — ОСОБА_6 .

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що хоча формально існують інші члени сім`ї першого споріднення, зокрема донька, однак її проживання та перебування за межами України, є не лише об`єктивними підставами, що унеможливлюють виконання нею такого обов`язку щодо ОСОБА_2 , а й фактичним підтвердженням відсутності інших осіб, спроможних забезпечити необхідний їй догляд.

При цьому, суд враховує, що необхідність здійснювати постійний догляд передбачає саме спільне проживання з особою, здійснювати такий догляд не може той, хто проживає окремо.

Таким чином, з огляду на встановлені обставини, суд вважає, що позивач надав відповідачу та до суду достатні докази для підтвердження необхідності здійснення ним постійного догляду за матір`ю ОСОБА_2 - особою з інвалідністю IІ групи та фактичної відсутності інших членів її сім`ї, зокрема першого ступеня споріднення, які б могли здійснювати такий догляд.

У сукупності вищенаведеного, суд дійшов д висновку, що станом на дату подання рапорту позивач мав право на звільнення з військової служби, а відмова відповідача у звільнення з військової служби є протиправною.

Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не виконав процесуального обов`язку доказування своєї позиції та не довів правомірності своєї поведінки у спірних правовідносинах, натомість доводи позивача відповідають обставинам справи та ґрунтуються на нормах матеріального закону.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають до задоволення.

Крім того, відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 1 331,20 грн.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у задоволенні рапорту про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 ).

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ).

Суддя В.В. Дмитрук