Рішення від 08 липня 2026 р. у справі №486/476/26 — Південноукраїнський міський суд Миколаївської області

Справа № 486/476/26

Провадження № 2/486/971/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

09 липня 2026 року м. Південноукраїнськ

Південноукраїнський міський суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Волощук О.О.,

за участю секретаря судового засідання Грабовської А.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу нерухомості дійсним,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу нерухомості дійсним.

Позов обґрунтований тим, що 10 липня 2001 року мати позивача ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , яка діяла від свого імені та від імені члена своєї сім?ї неповнолітньої ОСОБА_3 , 1992 року народження, будучи членом біржі, уклали договір купівлі-продажу нерухомості, який був зареєстрований в універсальній товарній біржі «Нерухомість» за №67 від 10.07.2001. Відповідно до п. 1 цього договору Продавець продав, а Покупець придбав квартиру АДРЕСА_1 , що складається з однієї жилої кімнати загальною площею 38,1 кв.м, у тому числі житловою площею 19,9 кв.м. Згідно з п. 2.2 договору квартира продана за 1700 гривень, які отримані Продавцем до підписання цього договору. 25.07.2001 квартира АДРЕСА_1 , зареєстрована за ОСОБА_4 державним комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації» м.Южноукраїнськ в книзі №19 стор. 122 за реєстровим №89. Після укладення спірного договору ОСОБА_2 та ОСОБА_3 знялись з місця реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , а мати позивача ОСОБА_4 зареєструвала своє місце проживання за вказаною адресою. Фактично мати позивача ОСОБА_4 проживала та користувалася квартирою з моменту її придбання до дня смерті. Свої зобов?язання за договором сторони виконали в повному обсязі. ІНФОРМАЦІЯ_1 мати позивача ОСОБА_4 померла. Позивач, ОСОБА_5 , є єдиним спадкоємцем після смерті матері. З метою прийняття спадщини після смерті матері позивач звернулася до приватного нотаріуса Вознесенського нотаріального округу Миколаївської області Лобової О.М. із заявою з питання видачі свідоцтва про право на спадщину. Проте, нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва через відсутність нотаріального посвідчення договору. Враховуючи викладене, позивач вимушена звернутись до суду з даним позовом для оформлення спадщини після смерті матері ОСОБА_4 .

Ухвалою суду від 23.03.2026 провадження у справі відкрито та справа призначена до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 27.05.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

В судове засіданні позивач не з`явилася, надала суду письмову заяву про розгляд справи без її участь, зазначила, що позовні вимоги підтримує, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

В судове засідання відповідачі не з`явилися, судом належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи шляхом надсилання судових повісток рекомендованим листом з повідомленням за місцем реєстрації та фактичного проживання та оголошенням на офіційному сайті суду, про причини неявки суду не повідомили. Також судом було здійснено виклик відповідачів оголошенням, яке розміщено на сторінці веб-сайту суду офіційного веб-порталу «Судова влада України». Відповідачі відзив на позовну заяву не подали.

У зв`язку з неявкою в судове засідання належним чином повідомлених про дату, час та місце судового засідання відповідачів, які не повідомили про причини неявки та не подали відзив відповідно до статті 280 ЦПК України, суд за згодою позивача вважає за можливе проводити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.

Враховуючи, що в судове засідання не з`явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши докази в межах заявлених позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 10.07.2001 члени біржі ОСОБА_2 , також представляючи на біржі інтереси члена своєї сім`ї неповнолітньої ОСОБА_3 , 1992 року народження, і член біржі ОСОБА_4 уклали договір №67 купівлі-продажу нерухомого майна – квартири АДРЕСА_3 /а.с.9/.

Вказаний договір зареєстровано на Універсальній товарній біржі «Нерухомість» у «Журналі реєстрації біржових угод з нерухомістю» за №67 від 10.07.2001 року.

Згідно реєстраційного напису на правовстановлювальному документі, квартира АДРЕСА_3 , зареєстрований Южноукраїнським бюро технічної інвентаризації на праві приватної власності за ОСОБА_4 , записаний у реєстрову книгу №19 стор.122, №89 /а.с.9/.

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у м.Південноукраїнськ, Вознесенський район, Миколаївська область, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 15.01.2026 /а.с.10/.

Позивач ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим відділом РАЦС Жовтневого району управління юстиції міста Караганди /а.с.7/.

Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу НОМЕР_2 позивач ОСОБА_1 уклала шлюб та змінила прізвище з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 » /а.с.8/.

Постановою приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Лобової О.М. №19/02-32 від 04.02.2026 відмовлено позивачу ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно, яке залишилось після смерті ОСОБА_4 , у зв`язку з тим, що договір купівлі-продажу квартири укладено з порушенням вимог законодавства, яке діяло на той час /а.с.11/.

ОСОБА_4 проживала та була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_3 з 28.09.2001 по 15.01.2026, знята з реєстрації у зв`язку зі смертю /а.с.12/.

Постановою Верховної Ради України № 4007-ІХ від 09 жовтня 2024 року перейменовано місто Южноукраїнськ Вознесенського району Миколаївської області на місто Південноукраїнськ.

Вирішуючи питання щодо можливості задоволення позовних вимог, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною другою статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципу верховенства права

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. 1 та ч. 2 ст. 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом. До такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 363/3686/18 (провадження № 61-3946св21).

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (п. 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16). Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на порушника.

Цивільні права або інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права чи інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа та характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 11вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача. Тож під час розгляду справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах.

Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону (а закон або договір зі свого боку не визначають іншого ефективного способу захисту), то порушені право чи інтерес позивача підлягають захисту обраним ним способом.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20).

Зі змісту позовних вимог слідує, що в обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказує на те, що у зв`язку з оформленням спадщини після смерті її матері ОСОБА_4 , якій на підставі договору №67 купівлі-продажу нерухомого майна від 10.07.2001 належить квартира АДРЕСА_3 , та який було зареєстровано на Універсальній товарній біржі «Нерухомість» у «Журналі реєстрації біржових угод з нерухомістю» за №67 від 10.07.2001, але не був посвідчений нотаріально, вона не може реалізувати своє право на отримання спадщини за законом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає у день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а спадкоємець, який прийняв спадщину, в розумінні ч. 1 ст. 1218 ЦК України, має право вимагати визнання за ним права власності на спадкове майно в судовому порядку.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Заявлені у цій справі позовні вимоги у вигляді визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, у разі їх задоволення, не призведуть до відновлення порушеного, на думку позивача, права на отримання спадщини після смерті ОСОБА_4 . П

Позовних вимог щодо визнання за позивачем права власності у порядку спадкування у даній справі не заявлено.

Враховуючи вище викладене, у задоволенні позову слід відмовити з огляду на те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права. Така відмова не позбавляє позивача права звернутися до суду з відповідними позовними вимогами, обравши належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача.

Судові витрати відповідно до статті 141 ЦПК України слід віднести на рахунок позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 263, 264, 265, 282 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу нерухомості дійсним відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 14.07.2026.

Суддя О.О. Волощук