Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №559/1331/22 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2026 року

м. Рівне

Справа № 559/1331/22

Провадження № 22-ц/4815/1114/26

Головуючий у Дубенському міськрайонному суді

Рівненської області: суддя Жуковська О.Ю.

Заочне рішення суду першої інстанції ухвалено

21 вересня 2022 року в м. Дубно

Дубенського району Рівненської області

без фіксування судового засідання за допомогою

звукозаписувального технічного засобу

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючий: Хилевич С.В.

судді: Боймиструк С.В., Шимків С.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 21 вересня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів,

в с т а н о в и в :

У червні 2022 року ОСОБА_2 звернулася у суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі по частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно на кожного.

Заочним рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 21 вересня 2022 року позов задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у розмірі частини з усіх видів його заробітку (доходів) на кожну дитину, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 16 червня 2022 року та до досягнення дітьми повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судові витрати в розмірі 992,40 гривень.

Ухвалою Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 16 березня 2026 року заяву про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

На рішення суду ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, де покликався на його незаконність і необґрунтованість, які полягали в невідповідності викладених в ньому висновків обставинам справи, неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.

На її обґрунтування зазначалось, що відповідач з березня 2022 року перебуває на військовій службі в Збройних Силах України та був позбавлений можливості брати участь в розгляді справи. Поряд з цим він не заперечує свого обов`язку сплати аліментів у розмірі, встановленому законом.

Заявник вважав, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права, оскільки безпідставно стягнув аліменти у розмірі частини з усіх видів його заробітку (доходів) на кожну дитину, всупереч вимогам ч.5 ст. 183 СК України, якою на двох дітей встановлено аліменти в розмірі частини заробітку.

З наведених підстав просить змінити рішення суду першої інстанції та ухвалити постанову, якою стягнути з ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у розмірі частини з усіх видів його заробітку (доходів), до досягнення дітьми повноліття.

Відзиву на апеляційну скаргу позивачем не надавався, хоча про таке право йому роз`яснено ухвалою Рівненського апеляційного суду від 13 травня 2026 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги.

З матеріалів справи вбачається, що сторони мають двох спільних дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з довідкою про склад сім`ї, виданої Виконавчим комітетом Вербської сільської ради Дубенського району Рівненської області ОСОБА_2 проживає разом з дітьми ОСОБА_4 , ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 .

Спірні правовідносини між сторонами виникли з того приводу, що відповідач матеріальної допомоги на утримання спільних дітей не надає, чим порушує покладений на нього батьківський обов`язок.

Не заперечуючи позовних вимог у апеляційній скарзі, ОСОБА_1 стверджував про те, що розмір аліментів, визначений судом попередньої інстанції, суперечить вимогам чинного законодавства і підлягає зміні.

Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ст. 180 СК України).

Статтею 5 Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен із подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.

Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована Постановою Верховної Ради України №78912 від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, встановлено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини (ст.ст. 18 і 27).

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.

Аналіз даних положень законодавства, яке регулює спірні правовідносини, дає підстави для висновку про те, що обов`язок батьків утримувати свою дитину до її повноліття та забезпечувати в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умови життя, необхідні для розвитку дитини, має бути виконаний батьками з урахуванням принципу якнайкращого забезпечення інтересів дитини.

Забезпечення цих інтересів має бути керівним принципом для тих, хто несе відповідальність за дитину, насамперед для її батьків.

Згідно із ч.ч. 1-3 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

При визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати (ст. 182 СК України).

За правилом статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.

Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

У постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження" від 23 грудня 2011 року №14 судам роз`яснено, що наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.

Цивільний процесуальний кодекс України не передбачає можливості часткового задоволення заяви про видачу судового наказу, оскільки він видається лише за умови безспірності вимог.

Тобто з огляду на положення процесуального законодавства та роз`яснення пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ розмір аліментів у частці однієї третини заробітку (доходу) платника на двох дітей є прямо передбаченим та законодавчо обґрунтованим, оскільки саме такий розмір визначений для безспірних вимог у порядку наказного провадження.

Між тим, з огляду на матеріали справи та наведені норми матеріального права, визначений судом першої інстанції розмір аліментів на утримання двох дітей у розмірі частки від заробітку (доходу) платника аліментів є повністю необґрунтованим.

Так, стягнення судом першої інстанції аліментів у зазначеному розмірі відбулося фактично без будь-яких доказів у матеріалах справи, що є грубим порушенням принципів цивільного судочинства.

Приходячи до переконання про задоволення апеляційної скарги, колегія суддів бере до уваги, що для того, щоб стягнути розмір аліментів, який суттєво перевищує гарантований та обґрунтований законом розмір для безспірних вимог, матеріали судової справи обов`язково повинні містити беззаперечні обґрунтовуючі докази.

Зокрема, але не виключно, матеріали справи повинні містити докази, які підтверджують реальну фінансову можливість батька забезпечувати дітей саме на такому підвищеному рівні ( від усього доходу), пропорційність виконання аналогічного обов`язку матір`ю дітей, наявність відповідних обставин та особливих потреб дітей тощо.

Крім того, слід зазначити, що відсутність відповідного доказового обґрунтування у матеріалах справи щодо реальних потреб дітей та фінансового стану сторін унеможливлює спростування сумнівів у нецільовому використанні аліментів стягувачем, а саме — витрачанні зазначених грошових коштів матір`ю на особисті потреби замість гармонійного розвитку дітей.

Отже, ухвалене судом першої інстанції рішення про стягнення аліментів у розмірі частки заробітку - по на кожну дитину - є неправомірним, матеріально та процесуально необґрунтованим через повну відсутність у матеріалах справи належних і допустимих доказів для підтвердження обставин, що мають істотне значення.

Оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям постанови про часткове задоволення позову та стягнення на користь ОСОБА_2 з відповідача аліментів на утримання двох дітей у розмірі від його заробітку, і, як це вимагає ч.2 ст. 183 СК України, до досягнення старшою дитиною повноліття.

Згідно з п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати заочне рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 21 вересня 2022 року.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; у розмірі частки заробітку (доходу), проте не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від дня пред`явлення позову – 16 червня 2022 року, до досягнення старшою дитиною повноліття.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 .

Головуючий С.В. Хилевич

Судді: С.С. Боймиструк

С.С. Шимків