Постанова від 09 липня 2026 р. у справі №161/5839/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/5839/26 Головуючий у 1 інстанції: Рудська С. М.

Провадження № 22-ц/802/892/26 Доповідач: Осіпук В. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Осіпука В. В.,

суддів - Киці С. І., Федонюк С. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 квітня 2026 року,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2026 року ТзОВ «Укр кредит фінанс» звернулось до суду із зазначеним позовом.

Покликалось на те, що 10 квітня 2025 року між ТзОВ «Укр кредит фінанс» та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1538-6320 (кредитний договір), відповідно до умов якого кредитодавець надав, а позичальник отримав кредит у розмірі 5000 грн на кредитну картку, строком кредитування 365 календарних днів до 09 квітня 2026 року, базовий період 21 день, з промо-ставкою - 0.90 % за кожен день користування кредитом протягом перших 21 календарних днів першого базового періоду, стандартною процентною ставкою 1 % за кожен день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 180 календарних днів з дати укладення договору, процентною ставкою – 0,74 % в день за кожен день користування кредитом, яка застосовується у період починаючи з 181 календарного дня дії договору і до закінчення строку дії договору та комісією за видачу кредиту 15 % від суми кредиту.

Відповідач ОСОБА_1 підтвердила факт взятих на себе кредитних зобов`язань, отримавши кредитні кошти і не скориставшись наданим їй правом протягом 14 календарних днів з дня укладення кредитного договору відмовитися від договору без пояснення причин та частково здійснивши оплату за договором на суму 5 245 грн .

Крім того позивач вказував, що відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконала, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка станом на 15 січня 2026 року становить 13 410 грн 40 коп., з яких: 4 000 грн - прострочена заборгованість по тілу кредиту, 8 610 грн 40 коп. - прострочена заборгованість по нарахованих процентах, 800 грн - заборгованість по відсотках, відповідно до ст. 625 ЦК України.

Враховуючи наведене, позивач ТзОВ «Укр кредит фінанс» просив суд стягнути на свою користь з відповідача ОСОБА_1 суму заборгованості за кредитним договором № 1538-6320 від 10 квітня 2025 року в розмірі 13 410 грн 40 коп. та відшкодувати йому понесені судові витрати.

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 квітня 2026 року позов задоволено частково .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Укр кредит фінанс» заборгованість у загальному розмірі 1 605 грн та 318 грн 64 коп. судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним і необґрунтованим, прийнятим судом з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач ТОВ «Укр Кредит Фінанс» подав апеляційну скаргу, у якій покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь товариства заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 605 грн. скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити та відшкодувати йому понесені судові витрати.

Відзиву на апеляційну скаргу відповідач не подавала.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

За змістом частин четвертої, п`ятої статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з таких підстав.

Ухвалюючи заочне рішення про задоволення позову частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки умови вказаного кредитного договору позичальником ОСОБА_1 належним чином не виконувались, у зв`язку із чим виникла заборгованість по тілу кредиту та процентах, яка, враховуючи сплачену останньою суму грошових коштів на погашення кредиту, підлягає стягненню з відповідача в розмірі 1 605 грн. Крім того суд вважав, що оскільки проценти річні згідно ст. 625 ЦК України та комісія нараховані у період дії в Україні воєнного стану, то відповідач звільняється від їх сплати, а їх сума підлягає списанню кредитодавцем.

Проте повністю із таким висновком суду погодитись не можна.

Встановлено, що 10 квітня 2025 року між позивачем ТзОВ «Укр кредит фінанс» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1538-6320, у письмовій формі, а саме у формі електронного документа, який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем позивача, в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле.

Згідно з умовами цього кредитного договору, кредитодавець надав відповідачу кредит на особисті потреби на суму - 5000 грн; строк кредитування - 365 днів; базовий період - 21 день; комісія за видачу кредиту 15 % від суми кредиту; з промо-ставкою - 0.90 % за кожен день користування кредитом протягом перших 21 календарних днів першого базового періоду, стандартною процентною ставкою 1 % за кожен день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 180 календарних днів з дати укладення договору, та процентною ставкою – 0,74 % в день за кожен день користування кредитом, яка застосовується у період починаючи з 181 календарного дня дії договору і до закінчення строку дії договору.

Факт перерахування грошових коштів на картковий рахунок відповідача на підставі укладеного договору № 1538-6320 від 10 квітня 2025 року підтверджується, приєднаною до матеріалів справи довідкою про перерахування суми кредиту за вказаним кредитним договором, відповідно до якого ТзОВ «Укр кредит фінанс» перерахувало ОСОБА_1 , 5000 грн 10 квітня 2025 року в день підписання зазначеного договору.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором позичальник ОСОБА_1 належним чином зобов`язання з повернення грошових коштів не виконувала, у зв`язку з чим сума заборгованості на 15 січня 2026 року становить 13 410 грн 40 коп., з яких: 4 000 грн - прострочена заборгованість по тілу кредиту, 8 610 грн 40 коп. - прострочена заборгованість по нарахованих процентах, 800 грн - заборгованість по відсотках, відповідно до ст. 625 ЦК України.

Згідно з вищевказаним розрахунком відповідач кошти повернула частково.

Так, 17 травня 2025 року позичальник ОСОБА_1 внесла платіж у розмірі 5 245 грн на погашення кредиту, з яких 750 грн були спрямовані на погашення комісії, 1 600 грн - 3% річних згідно ст. 625 ЦК України та 1 745 грн - тіла кредиту.

За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що договір № 1538-6320 від 10 квітня 2025 року про надання кредиту, підписаний позичальником ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора є укладеним.

Отже, наявними в матеріалах справи письмовими доказами підтверджено, що у відповідності до Закону України «Про електронну комерцію» ТзОВ «Укр кредит фінанс» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 1538-6320 на суму 5000 грн в електронній формі і зазначені грошові кошти були отримані позичальником.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтями 526, 530, 610 ЦК України та частиною 1 статті 612 ЦК України зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частин першої четвертої статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Оскільки ОСОБА_1 неналежним чином не виконувала зобов`язання за укладеним з ТзОВ «Укр кредит фінанс» кредитним договором № 1538-6320 від 10 квітня 2025 року, то у неї, з урахуванням частково внесеного грошового платежу, виникла заборгованість щодо сплати тіла кредиту та процентів.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для стягнення цієї заборгованості з позичальника ОСОБА_1 на користь кредитодавця ТзОВ «Укр кредит фінанс».

Щодо доводів апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції вимог частини 2 статті 625 ЦК України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, зобов`язаний на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, оскільки такі вимоги про сплату процентів були передбачені договором, то суд апеляційної інстанції звертає увагу на наступне.

Зокрема, суд першої інстанції правильно застосував норми Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який станом на час розгляду справи є чинним та не припинений. Тому вірним є висновок суду першої інстанції про те, що у спірних правовідносинах нарахування будь-яких грошових сум відповідно до вимог статті 625 ЦК України у період дії воєнного стану є неправомірним, а тому заявлена позивачем сума заборгованості підлягає коригуванню шляхом виключення нарахувань, здійснених на підставі статті 625 ЦК України.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1, частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб. Загальні витрати за споживчим кредитом включають в себе комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо;

Висновки Верховного Суду у постанові від 31 серпня 2022 року в справі № 202/5330/19, наведені судом першої інстанції не підлягають застосуванню до правовідносин, що встановлені у цій справі, оскільки обставини цих справ є не релевантними. У справі, що переглядалася Верховним Судом, досліджувалося питання правомірного нарахування кредитором позичальнику та правові підстави стягнення з позичальника в користь кредитора комісії за обслуговування кредитної заборгованості, що може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць, та комісії за обслуговування кредиту (кредитно-касове обслуговування).

Натомість у даній справі одноразова комісія встановлена за видачу кредиту, передбачена умовами договору про надання кредиту (п. 4.11) і є складовою загальних витрат за споживчим кредитом (пункт 4 частини першої статті 1, частина друга статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» - комісія, пов`язна із наданням кредиту), не включає в себе додаткових та/або супутніх послуг за договором. Тому, зважаючи на обсяг позовних вимог та зміст вимог апеляційної скарги, керуючись частинами першою, другою статті 367 ЦПК України, з урахуванням положень пункту 4.11 кредитного договору, пункту 4 частини першої статті 1, частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 750 грн комісії за видачу кредиту.

Згідно зі статтею 534 ЦК України, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Іншої черговості погашення вимог кредитора сторони спору в договорі про надання кредиту не обумовили.

Суд першої інстанції, перевіряючи розрахунок заборгованості, наданий позивачем до позовної заяви, залишив поза увагою положення статті 534 ЦК України та помилково врахував у погашення тіла кредиту усі здійснені відповідачем платежі. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що і часткове зарахування товариством платежів у погашення нарахованої відповідачу комісії за видачу кредиту (яка не є витратами кредитора, пов`язаними з одержанням виконання) за умови неповного погашення відсотків за користування кредитом та основної суми боргу (тіла кредиту), також не відповідає нормам вищевказаної статті. Тому колегія суддів здійснює перерахунок заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до умов кредитного договору № 1538-6320, укладеного 10 квітня 2025 року між ТзОВ «Укр кредит фінанс» та ОСОБА_1 , за період з 10 квітня 2025 року по 30 квітня 2025 року (включно) - нарахування процентів відбувалось за промо-ставкою, яка становить 0.90 % за кожен день користування кредитом протягом перших 21 календарних днів першого базового періоду.

За період з 01 травня 2025 року по 06 жовтня 2025 року (включно) - нарахування процентів відбувалось за стандартною процентною ставкою, яка становить 1 % за кожен день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 180 календарних днів з дати укладення цього договору.

17 травня 2025 року відповідачем було внесено платіж у розмірі 5 245 грн, з яких 1 795 грн позивачем було враховано на погашення відсотків за користування кредитом, 1 700 грн на погашення відсотків за ст. 625 ЦК України, 750 грн на погашення одноразової комісії за видачу кредиту, а 1 000 грн. на погашення основного боргу.

За період з 07 жовтня 2025 року по 13 січня 2026 року (включно) - нарахування процентів відбувалось за стандартною процентною ставкою, яка становить 0.74 % за кожен день користування кредитом, яка застосовується у період починаючи з 181 календарного дня дії договору і до закінчення строку дії цього договору або до дати фактичного повернення всієї суми кредиту.

Станом на 16 травня 2025 року відповідачу нараховано 5000 грн тіла кредиту, 1745 грн відсотків за користування кредитом та 750 грн комісії. 17 травня 2025 року відповідач сплатила на користь позивача 5 245 грн, з яких на погашення відсотків за користування кредитом повинно було бути спрямовано 1745 грн, а решта 3500 грн на погашення тіла кредиту. Таким чином, станом на 17 травня 2025 року за відповідачем залишалася заборгованість за тілом кредиту в розмірі 1500 грн (5000 грн – 3500 грн), заборгованість за відсотками за користування кредитом була відсутня.

У період з 18 травня 2025 року по 06 жовтня 2025 року (142 дні) відповідачу повинні були бути нараховані відсотки за користування кредитом в розмірі 2130 грн (1500 грн х 0.01 х 142 дні), при цьому залишок заборгованості за тілом кредиту становив 1500 грн.

У період з 07 жовтня 2025 року по 13 січня 2026 року (99 днів) відповідачу повинні були бути нараховані відсотки за користування кредитом в розмірі 1098 грн 90 коп. (1500 грн х 0.0074 х 99 днів), при цьому залишок заборгованості за тілом кредиту становив 1500 грн,

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту в розмірі 1500 грн, відсотки за користування кредитом в розмірі 3 228 грн 90 коп. (2130 грн + 1098 грн 90 коп.) та комісія за надання кредиту в розмірі 750 грн, а всього заборгованість за кредитним договором в розмірі 5478 грн 90 коп.

Оскільки рішення суду в оскаржуваній позивачем частині ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, то його в частині розміру заборгованості за кредитним договором, що підлягає стягненню з відповідача в користь позивача, слід змінити.

У зв`язку зі зміною рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнутої заборгованості за кредитом, суд апеляційної інстанції на підставі підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України здійснює новий розподіл судових витрат, понесених позивачем у зв`язку із розглядом справи в суді першої інстанції та в суді апеляційної інстанції.

Згідно із статтею 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір задоволених позовних вимог за результатами перегляду справи судом апеляційної інстанції становить 40,85 %. За розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції позивач поніс судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2662 грн 40 коп. та 3993 грн 60 коп., що в сумі становить 6 656 грн.

Таким чином, з урахуванням розміру задоволених позовних вимог, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТзОВ «Укр кредит фінанс» необхідно стягнути 2718 грн 98 коп. судового збору.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» задовольнити частково.

Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 квітня 2026 року в цій справі в частині стягнутої з відповідача на користь позивача суми заборгованості за кредитним договором змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за договором № 1538-6320 про надання споживчого кредиту від 10 квітня 2025 року в розмірі 5478 грн 90 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» 2718 грн 98 коп. судового збору.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді