Постанова від 06 липня 2026 р. у справі №906/257/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 року Справа №906/257/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Гудак А.В.

суддя Петухов М.Г.

секретар судового засідання Левчук Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Континенталь" на рішення Господарського суду Житомирської області від 30.04.2026 (суддя Тимошенко О.М., повне рішення складено 30.04.2026)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОФТОРГПЛЮС"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Континенталь"

про стягнення 2027847,85 грн

за участю представників:

позивача - Істоміної К.В.,

відповідача - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 30.04.2026 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Континенталь" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОФТОРГПЛЮС": 157969,51 грн попередньої оплати; 181110,13 грн пені; 1502390,85 грн штрафу; 22097,65 грн судового збору. Відмовлено в задоволенні вимог про стягнення 6037,00 грн пені та 159073,64 грн упущеної вигоди.

Суд першої інстанції встановив, що позивач перерахував відповідачу 3000000,00 грн за товар, однак останній поставив товар лише на суму 2842030,49 грн, безпідставно утримавши 157969,51 грн. Відтак, враховуючи, що строк поставки товару по договору сплив 13.01.2026 і позивач бажає повернути кошти, які сплачені в якості попередньої оплати, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 157969,51 грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, з урахуванням положень ст. 549, 610 ЦК України та п.6.3, 6.5 договору, перевіривши розрахунок пені та штрафу, заявлених позивачем, господарський суд встановив, що розмір пені становить 181110,13 грн (при заявлених 187147,13 грн), а штрафу – 1502390,85 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення упущеної вигоди, суд вказав, що позивачем не наведено критеріїв обчислення розміру збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки в наданому останнім розрахунку не вказано ймовірного чистого прибутку, а зазначено лише суми ймовірного сукупного доходу від перепродажу товару без урахування супутніх витрат позивача, які б він поніс внаслідок виплати заробітної плати, сплати податків і обов`язкових платежів, комунальних платежів, витрат на оренду, інших матеріальних і прирівняних до них витрат тощо. За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків у формі упущеної вигоди в розмірі 159073,64 грн задоволенню не підлягають.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро Континенталь" звернулось з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог скасувати та закрити провадження у справі.

Апелянт, зокрема, зазначає, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, не дослідив належним чином порядок виконання сторонами умов договору, оскільки відповідно до п.3.3 договору поставка товару здійснювалася на умовах EXW (склад продавця). За правилами EXW обов`язок щодо подачі транспортного засобу, вивезення товару та організації його приймання покладається на покупця. У зв`язку з цим скаржник вважає, що суд не встановив, чи прибував позивач для отримання всієї кількості товару та чи подавав транспортний засіб у погоджені сторонами строки.

Крім того, апелянт зазначає, що позивач здійснив попередню оплату з власної ініціативи, хоча умовами договору така оплата не була передбачена. Після цього позивач в усній формі звернувся до відповідача з проханням відвантажити товар лише на суму здійсненої оплати, причому таке звернення мало місце вже після закінчення строків, визначених договором.

Скаржник вважає, що саме позивач не виконав обов`язки, передбачені п.3.2 договору поставки, що підтверджується копіями товарно-транспортних накладних від 21.01.2026, а також заявкою №27 від 20.01.2026, відповідно до якої ТОВ "ПРОФТОРГПЛЮС" замовило у ТОВ "Мірніктранс" перевезення кукурудзи зі складу ТОВ "Агро Континенталь".

У відповідності до ст.263 ГПК України позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому, зокрема, вказує, що після укладення договору сторони за ініціативою відповідача досягли домовленості про здійснення позивачем попередньої оплати в розмірі 3000000 грн. Водночас, жодних домовленостей про те, що ТОВ "Агро Континенталь" поставить товар лише на суму здійсненої передоплати, між сторонами не було, про що свідчить відсутність укладених між сторонами додаткових угод.

Зауважує, що в період з дня укладення договору до дня закінчення строку поставки, на території складу продавця (відповідача), спостерігались вкрай несприятливі погодні умови, що призвело до ускладнення дорожнього руху, підвищення аварійності та часткового обмеження пересування вантажного транспорту, та як наслідок неможливість відвантаження товару. Водночас, вважає, що подальша відмова відповідача від виконання договору була зумовлена не порушенням строків поставки чи неподанням транспорту, а зростанням ринкової ціни на відповідну сільськогосподарську культуру.

Із посиланням на ст.664 ЦК України позивач зазначає, що товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема, шляхом маркування.

Також вказує, що відповідач жодним чином не проінформував позивача про готовність товару для відвантаження, ані у відповідності до ст. 664 ЦК України, ані у відповідності з Правилами МТП з використання термінів для внутрішньої та міжнародної торгівлі. За таких обставин, через неправомірні дії відповідача відбулось порушення умов договору, що спричинило позивачу збитки.

Позивач просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін.

У судове засідання, призначене на 30.06.2026 року, відповідач не забезпечив явку уповноваженого представника.

Згідно з ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи приписи ст.269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, приймаючи до уваги, що явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалася, а також те, що правова позиція скаржника, викладена в апеляційній скарзі і про її зміну апелянт будь-яких заяв або клопотань не подавав, колегія суддів визнала за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача.

Разом з тим, апеляційний суд враховує, що 07.07.2026 о 16:24 год., тобто після початку судового засідання, призначеного ухвалою апеляційного суду від 26.05.2026 (а.с.165), та після переходу суду до стадії закінчення з`ясування обставин справи і перевірки їх доказами, що підтверджується протоколом судового засідання від 07.07.2026 (а.с.186), від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

З огляду на те, що клопотання про відкладення розгляду справи надійшло після переходу суду до стадії закінчення з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами, апеляційний суд дійшов висновку про залишення вказаного клопотання без розгляду.

Відповідно до ч.1, 4 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в них, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 28.12.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОФТОРГПЛЮС" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро Континенталь" (продавець) укладено договір поставки №К-28/12-2025-1 (а.с.19-21), за умовами п.1.1. якого останній зобов`язався поставити і передати у власність покупця, а покупець зобов`язався прийняти і оплатити сільськогосподарську продукцію власного виробництва - кукурудзу урожаю 2025 року (товар) в строки та за ціною, обумовлених в договорі.

Сторони домовились, що товар завантажується за адресою: Житомирська обл., Коростенський р-н, с.Норинськ. Термін поставки товару - до 13.01.2026 року (п.3.1., 3.2. договору).

Відповідно до п.3.3. договору, поставка товару здійснюється автомобільним транспортом на умовах ЕХW - склад продавця, обумовлений в п.3.1. договору (Інкотермс 2020), за винятком застережень, передбачених даним договором. У випадку виникнення розбіжностей між умовами договору та правилами Інкотермс, пріоритет мають умови цього договору.

Згідно з п.3.5. договору, обов`язок продавця щодо поставки товару є виконаним у повному обсязі з моменту отримання покупцем товару та документів, визначених п.3.8., 3.9., та 9.11.

Датою поставки товару є дата фактичного отримання товару покупцем в місці поставки відповідно до п.3.4. даного договору, що зазначається в товарно-транспортній накладній. Перехід права власності на товар, а також ризиків випадкової втрати або знищення майна відбувається в момент передачі товару покупцеві за адресою, вказаною у п.3.1. договору (п.3.6. договору).

Пунктом 4.1. договору сторони погодили, що товар поставляється в кількості 1000 т за ціною 7850 грн за тону на суму 7850000,00 грн.

У відповідності до п. 5.1., 5.2. договору, покупець зобов`язується здійснити оплату за товар на умовах передоплати в розмірі 86% (протягом 1 робочого дня, після отримання товару в пункті 3.1) від розміру, вказаного в п.4.1 цього договору, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця на підставі рахунку-фактури. Залишок коштів в розмірі 14% покупець сплачує на поточний рахунок продавця протягом 5-ти робочих днів з дня отримання від продавця товару/партії товару та відомостей про реєстрацію податкових накладних у ЄРПН (єдиному реєстрі податкових накладних) на суму вартості поставленого товару та документів, передбачених п.п.3.8., 3.9. даного договору.

29.12.2025 року позивач здійснив часткову передоплату до поставки товару в розмірі 3000000 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №44 від 29.12.2025 року (а.с.28).

У свою чергу відповідач поставив позивачу товар у кількості 363,68 т на загальну суму 2842030,49 грн, що підтверджується товарно-транспортними накладними №52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60 від 21.01.2026 (а.с.23-27).

28.01.2026 року ТОВ "ПРОФТОРГПЛЮС" направило продавцю претензію у зв`язку з непоставкою решти товару, в якій вимагало здійснити поставку 636,32 т товару на загальну суму 5 007 969,51 грн (а.с.30).

10.02.2026 року покупець направив на електронну адресу ТОВ "Агро Континенталь" претензію із вимогою про розірвання договору та стягнення збитків (а.с.31).

З огляду на залишення вказаних претензій без відповіді та задоволення, ТОВ "ПРОФТОРГПЛЮС" звернулось з даним позовом до суду.

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Відповідно до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За змістом положень статей 626, 627 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ст.525, 526, 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Підставою виникнення правовідносин між сторонами є договір поставки №К-28/12-2025-1 від 28.12.2025 року.

Враховуючи презумпцію правомірності правочину, встановлену ст.204 ЦК України, яка не спростована жодною стороною, та відповідно відсутність обставин визнання недійсним договору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку, що договір поставки від 28.12.2025 року є таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки сторін господарського зобов`язання, є обов`язковим для виконання сторонами в силу ст. 629 ЦК України та містить в собі погоджені ними умови, на яких сторони домовилися реалізувати свої права та обов`язки.

Частиною 1 ст.712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст.662 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За приписами ст.663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень ст.530 цього Кодексу.

Пунктом 1 ст. 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст.632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Частиною 1 ст.692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності до ч.1 ст.693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати.

Велика Палата Верховного Суду від 18.02.2026 у справі №911/969/24 вказала, що умовою застосування ч.2 ст.693 ЦК є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Аналогічний за змістом висновок щодо застосування положень ст. 693 ЦК України наведено у постановах Верховного Суду від 05.08.2018 у справі №904/8972/17, від 07.02.2018 у справі №910/5444/17, від 28.02.2019 у справі №912/2275/17, від 27.08.2019 у справі №911/1958/18, від 09.03.2023 у справі №910/5041/22.

У постанові Верховного Суду від 16.07.2024 у справі №910/3574/23 також сформовано висновок щодо застосування ч.2 ст.693 ЦК України, а саме: "норми Цивільного кодексу України не ставлять застосування ч.2 ст.693 ЦК України у залежність від того, чи передбачена попередня оплата саме як обов`язок покупця за договором (за умови фактичного здійснення попередньої оплати покупцем).".

Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. Аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач здійснив часткову попередню оплату за товар у розмірі 3000000 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №44 від 29.12.2025 року.

Із товарно-транспортних накладних №52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60 від 21.01.2026 вбачається, що відповідач поставив позивачу товар у кількості 363,68 т на загальну суму 2842030,49 грн (а.с.23-27).

Таким чином, враховуючи, що відповідачем здійснено поставку товару на суму 2842030,49 грн, а позивачем було внесено попередню оплату в розмірі 3000000 грн, сума невикористаної попередньої оплати становить 157969,51 грн.

При цьому, відповідачем не надано належних та допустимих доказів у розумінні ст.76, 77 ГПК України на підтвердження поставки товару на суму, що відповідає залишку попередньої оплати в розмірі 157969,51 грн, а відтак відповідач не виконав свого обов`язку щодо поставки товару в повному обсязі.

З огляду на встановлені обставини справи щодо непоставки продавцем товару на суму невикористаної попередньої оплати, а також враховуючи правові висновки Верховного Суду щодо застосування положень ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що позивач набув право вимагати повернення частини попередньої оплати в розмірі 157 969,51 грн (3000000 грн - 2842030,49 грн), а тому позов у вказаній частині підлягає задоволенню.

Доводи апелянта про те, що відповідно до п. 3.3 договору поставка товару здійснювалася на умовах EXW (склад продавця), а тому судом першої інстанції не було встановлено обставин щодо прибуття позивача для отримання всієї кількості товару та подання ним транспортних засобів у погоджені строки, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.

Апеляційним судом встановлено, що позивач вживав заходів, необхідних для отримання товару, зокрема, на виконання договору №01/04-2024Т перевезення вантажів автомобільним транспортом від 01.04.2024 року ТОВ "ПРОФТОРГПЛЮС" оформило заявку №27 від 20.01.2026 року, якою замовило у ТОВ "Мірніктранс" послуги з перевезення кукурудзи зі складу ТОВ "Агро Континенталь".

Водночас, відповідно до листа ТОВ "Мірніктранс" від 24.01.2026 року, перевізник повідомив про неможливість виконання заявки №27 у зв`язку з відмовою вантажовідправника (ТОВ "Агро Континенталь") здійснювати відвантаження товару.

Відтак, наведені обставини свідчать про те, що позивач вживав необхідних заходів для організації вивезення товару, а тому невиконання відповідачем обов`язку щодо передачі товару не було наслідком бездіяльності позивача, а зумовлено відмовою відповідача здійснити його відвантаження. За таких обставин посилання апелянта на умови поставки EXW як на підставу для звільнення від відповідальності за непоставку товару є безпідставними.

Крім того, колегія суддів враховує, що відповідно до ч.1 ст.664 ЦК України, товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Жодних доказів у підтвердження того, що до 13.01.2026, тобто у межах строку поставки, визначеного п.3.2 договору, відповідач повідомив позивача про готовність товару до відвантаження та надав його у розпорядження покупця у розумінні ч.1 ст.664 ЦК України, ТОВ "Агро Континенталь" суду не надав, а тому доводи апелянта про те, що саме покупець порушив умови договору, оскільки заявка на перевезення товару була оформлена лише 20.01.2026, є необґрунтованими.

Твердження апелянта про те, що позивач звертався до відповідача з проханням відвантажити товар лише на суму здійсненої оплати, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі обставини не підтверджені жодними належними доказами, у тому числі додатковими угодами до договору, якими сторони могли б змінити обсяг або порядок виконання зобов`язань.

Оцінюючи наявність правових підстав для стягнення, заявленої суми штрафу, апеляційний суд вважає за необхідне вказати наступне.

Згідно зі ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до ст.611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

У відповідності до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.1, 2 ст.551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 6.5 договору, у разі поставки неякісного товару, або поставки товару у меншій кількості ніж передбачено цим договором, або відмови від поставки товару продавець повинен сплатити покупцю штраф у розмірі 30 % від суми недопоставленого або не поставленого товару.

При цьому апеляційний суд враховує, що відповідно до п. 4.1 договору загальна сума договору становить 7 850 000,00 грн, тоді як відповідач поставив позивачу товар на загальну суму 2 842 030,49 грн, а тому вартість непоставленого товару становить 5 007 969,51 грн.

Перевіривши розрахунок заявленого до стягнення штрафу на підставі п.6.5. договору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості заявлення позивачем до стягнення штрафу у сумі 1502390,85 грн (30 % від вартості непоставленого товару).

Щодо нарахування та підстав для стягнення пені у спірних правовідносинах, колегія суддів зазначає таке.

За умовами п. 6.3 договору, у випадку несвоєчасної поставки товару згідно умов даного договору продавець сплачує покупцеві на вимогу останнього штрафну неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який вона нараховувалась, від загальної ціни несвоєчасно поставленої партії товару за кожен день прострочення.

Аналіз змісту зазначеного пункту договору дає підстави для висновку, що сторони пов`язали застосування пені виключно з порушенням строків поставки товару, тобто з простроченням виконання зобов`язання. При цьому, базою для її нарахування визначено вартість несвоєчасно поставленої партії товару, що свідчить про застосування такого виду відповідальності лише у разі поставки товару із порушенням установленого договором строку.

Натомість, умовами п.6.5 договору сторони окремо передбачили відповідальність продавця у вигляді штрафу за поставку товару у меншій кількості, ніж визначено договором, або за відмову від його поставки. Отже, умовами договору розмежовано відповідальність за прострочення виконання зобов`язання та за його повне або часткове невиконання.

Із врахуванням того, що спір у даній справі виник у зв`язку з непоставкою частини товару, а не його поставкою з порушенням строку, підстави для застосування пені, передбаченої п.6.3 договору, відсутні.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для нарахування та стягнення пені у спірних правовідносинах, а тому відповідні позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, що не було враховано судом першої інстанції, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню у вказаній частині.

Згідно п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до п.1, 3 ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення у відповідній частині є, зокрема, нез`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.

Таким чином, з огляду на вищевикладені висновки суду, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги відповідача, скасування рішення господарського суду в частині стягнення 181110,13 грн пені та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.

При цьому, рішення Господарського суду Житомирської області від 30.04.2026 в частині стягнення 157969,51 грн попередньої оплати та 1502390,85 грн штрафу підлягає залишенню без змін як законне та обґрунтоване.

Крім того, враховуючи положення ст.269 ГПК України щодо меж перегляду справи в суді апеляційної інстанції, приймаючи до уваги доводи та вимоги апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції в частині відмови позову щодо стягнення 159073,64 грн упущеної вигоди, судом апеляційної інстанції не переглядається.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема судів, мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Зважаючи на викладене, апеляційний суд зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і в процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, не спростовують вказаного висновку.

Враховуючи приписи ст.129 ГПК України, апеляційним судом, з підстав часткового скасування судового рішення та часткового задоволення апеляційної скарги, здійснено перерозподіл судових витрат зі сплати судового збору пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Континенталь" на рішення Господарського суду Житомирської області від 30.04.2026 у справі №906/257/26 задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 30.04.2026 справі №906/257/26 в частині задоволення позовних вимог про стягнення 181110,13 грн пені скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

3. У задоволенні позову про стягнення 181110,13 грн пені відмовити.

4. Рішення Господарського суду Житомирської області від 30.04.2026 у справі №906/257/26 в частині стягнення судового збору змінити та викласти його в наступній редакції:

"Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Континенталь" (11101, Житомирська обл., Коростенський р-н, с.Овруч, вул.Тараса Шевченка, 26, код ЄДРПОУ 41133867) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОФТОРГПЛЮС" (54001, м. Миколаїв, вул.Велика Морська, 92, кв.9, код ЄДРПОУ 44108283) 19924,32 грн судового збору.".

5. У решті рішення Господарського суду Житомирської області від 30.04.2026 у справі №906/257/26 залишити без змін.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОФТОРГПЛЮС" (54001, м. Миколаїв, вул.Велика Морська, 92, кв.9, код ЄДРПОУ 44108283) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Континенталь" (11101, Житомирська обл., Коростенський р-н, с.Овруч, вул.Тараса Шевченка, 26, код ЄДРПОУ 41133867) 3259,98 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги.

7. Господарському суду Житомирської області видати судовий наказ.

8. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена "14" липня 2026 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Петухов М.Г.