Постанова від 08 липня 2026 р. у справі №320/64798/25 — Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 липня 2026 року

м. Київ

справа № 320/64798/25

провадження № 11-178заі26

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідачки Стрелець Т. Г.,

суддів Банаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Губської О. А., Ємця А. А., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартинюк Н. М., Пількова К. М., ПогрібногоС. О., Стефанів Н. С., Ступак О. В., Тітова М. Ю., Уркевича В. Ю.

розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2026 року (судді Васильєва І. А., Гончарова І. А., Олендер І. Я., Шишов О. О., Юрченко В. П.) в адміністративній справі № 320/64798/25 за позовом ОСОБА_1 до Президента Україна про визнання протиправними дії,

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог. Рух справи

1.У грудні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Президента Україна (далі - відповідач), у якому просив визнати протиправними дії Президента Україна щодо здійснення повноважень поза межами строку, визначеного статтею 103 Конституції України.

2.У позовній заяві зазначено, що позивач є громадянином України. Позов пред`явлено з метою захисту Конституції України, оскільки дії Президента України щодо здійснення ним повноважень поза межами конституційно визначеного статтею 103 Конституції України строку становлять правову невизначеність, порушують принцип народного суверенітету, строковості влади, зачіпають права невизначеного кола громадян України та стосуються основ конституційного ладу України.

3.Київський окружний адміністративний суд ухвалою від 8 січня 2026 року справу № 320/64798/25 передав на розгляд Верховного Суду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

4.Касаційний адміністративний суд ухвалою від 15 квітня 2026 року відмовив у відкритті провадження у цій справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

5.Суд виходив з того, що в порядку адміністративного судочинства до Верховного Суду як суду першої інстанції можуть оскаржуватися тільки ті правові акти, дії чи бездіяльність, зокрема, Президента України, які прийнято / вчинено / допущено у правовідносинах, у яких Президент України реалізує свої владні (управлінські) функції / повноваження.

6.У спірному випадку ОСОБА_1 не зазначив, яким актом, дією або бездіяльністю при здійснення відповідачем публічно-владних управлінських функцій були порушені права, свободи чи інтереси «підвладного» суб`єкта (позивача).

7.Натомість, як можна зрозуміти з наведених позивачем у позовній заяві мотивів, звернення з цим позовом до суду зумовлено незаконним, на його думку, перебуванням Президента України на посаді глави держави понад п`ятирічний термін, встановлений статтею 103 Конституції України.

8.Тобто, спір стосується тих повноважень глави держави, які не можуть охоплюватися управлінською діяльністю. Відповідно між сторонами не виникло публічно-правового, який міг би бути підвідомчий адміністративному суду.

Короткий зміст та обґрунтування вимог, наведених в апеляційній скарзі та письмових поясненнях

9. Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постановлену у справі ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

10. На його думку, суд першої інстанції не виконав завдання адміністративного судочинства щодо захисту його порушених прав. Не вжив усіх передбачених законом заходів для забезпечення доступу до правосуддя.

11. Позивач вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Доводить, що Президент України є суб`єктом владних повноважень. Питання законності тривалого перебування відповідача на посаді безпосередньо впливає на правомірність будь-яких його подальших управлінських рішень та актів, що стосуються прав громадян, у тому числі, і позивача. Тож цей спір є публічно-правовим.

12. 25 травня 2026 року на адресу Великої Палати Верховного Суду надійшли письмові пояснення позивача, в яких він проаналізував зміст статей 103, 108 Конституції України, за наслідками чого сформулював власну точку зору щодо меж конституційного строку повноважень відповідача. За позицією позивача, по закінченню п`ятирічного терміну спеціальний конституційний статус громадянина ОСОБА_2 припиняється автоматично (ipso jure). Після цієї межі особа повертається в статус рядового громадянина, а будь-які її дії владного характеру позбавлені легітимності в розумінні частини другої статті 19 Конституції України.

Позиція відповідача щодо апеляційної скарги. Відповідь на відзив на апеляційну скаргу

13.У відзиві на апеляційну скаргу представник Президента України просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу Касаційного адміністративного суду - без змін.

14. Доводи відзиву зводяться до підтримки висновків суду першої інстанції щодо неможливості розгляду цього спору за правилами адміністративного судочинства.

15.Покликаючись на висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішеннях від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» (пункт 33) та від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» (пункт 53) представник відповідача вказує, що законодавчі обмеження можливості оскарження діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема Президента України, не шкодять самій суті права на доступ до суду, оскільки така діяльність може бути оскаржена в суді, якщо вона допущена у правовідносинах, у яких Президент України реалізує свої владні (управлінські) функції.

16.Позивач подав до Великої Палати Верховного Суду відповідь на відзив Президента України на апеляційну скаргу, в якій стверджується про маніпулювання висновками ЄСПЛ та ігнорування статті 5 Конституції України. На думку позивача, будь-яке невизначене у часі виконання владних функцій поза межами п`ятирічного строку, встановленого статтею 103 Основного Закону, напряму порушує його виборче право, право на народний суверенітет та створює правову невизначеність, яка руйнує стабільність держави та основи конституційного ладу.

17.6 липня 2026 року від позивача на адресу Великої Палати Верховного Суду надійшли додаткові пояснення у справі, в яких він вказав на хибність доводів відповідача, викладених у відзиві на апеляційну скаргу. Також з посиланням на статтю 5 Конституції України позивач наголосив, що спроба закрити провадження у справі без розгляду вимог по суті означатиме фактичну відмову у правосудді з питань захисту народного суверенітету від потенційного зловживання владою. Додатково повідомлено, що 26 червня 2026 року Офісом Президента України було офіційно під розпис отримано додатковий пакет матеріалів та процесуальних вимог позивача.

Рух апеляційної скарги

18.Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 27 травня 2026 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , а ухвалою від 25 червня 2026 року призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження на 9 липня 2026 року.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

19.Велика Палата Верховного Суду, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги щодо порушення норм процесуального права судом першої інстанції, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.

20.Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

21.Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

22.Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

23.На підставі положень пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

24.Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю (частина перша статті 5 КАС України).

25.За приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

26.Згідно із частиною четвертою статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРУ, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, рішень, дій чи бездіяльності органів, які обирають (призначають), звільняють членів Вищої ради правосуддя, щодо питань обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя, звільнення їх з таких посад, оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів призначення суддів Конституційного Суду України у процесі конкурсного відбору кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, а також Дорадчої групи експертів щодо оцінювання таких кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до ВРУ законопроєкту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.

27.Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРУ, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, бездіяльності Кабінету Міністрів України визначені статтею 266 КАС України, правила якої поширюються на розгляд адміністративних справ щодо, зокрема, законності (крім конституційності) постанов ВРУ, указів і розпоряджень Президента України; законності дій чи бездіяльності ВРУ, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

28.Вичерпний перелік публічно-правових справ, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначено в частині другій статті 19 КАС України, а саме справи: 1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; 2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об`єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.

29.Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово наголошувала, що положення частини першої статті 2, пункту 2 частини першої статті 4, статей 5, 19 та частини першої статті 266 КАС України слід розуміти так, що в порядку адміністративного судочинства до Верховного Суду як суду першої інстанції можуть оскаржуватися тільки ті правові акти, дії чи бездіяльність, зокрема, Президента України, які прийнято / вчинено / допущено у правовідносинах, у яких Президент України реалізує свої владні (управлінські) функції / повноваження (див. постанови від 3 липня 2019 року у справі № 9901/278/19, від 21 липня 2022 року у справі № 460/5132/22, від 1 вересня 2022 року у справі № 990/46/22, від 3 липня 2025 року у справі № 990/71/25, від 2 жовтня 2025 року у справі № 990/271/25, від 8 грудня 2025 року у справі № 990/293/25).

30.Велика Палата Верховного Суду погоджується з твердженням суду першої інстанції, що при розмежуванні підсудності адміністративних справ про оскарження правових актів, дій чи бездіяльності, зокрема, Президента України, а відтак і при вирішенні питання щодо можливості застосування спеціальних правил КАС України, передбачених для розгляду цієї категорії спорів, визначальним є предмет спору, тобто зміст (суть) актів, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, а також правовий статус останнього у спірних правовідносинах.

31.Правовий статус Президента України визначений розділом V Конституції України.

32.Відповідно до приписів статті 102 Конституції України Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

33.За Основним Законом Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п`ять років (частина перша статті 103 Конституції України).

34.Відповідно до статті 108 Конституції України Президент України виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента України.

35.Повноваження Президента України припиняються достроково у разі: 1) відставки; 2) неспроможності виконувати свої повноваження за станом здоров`я; 3) усунення з поста в порядку імпічменту; 4) смерті.

36.Велика Палата Верховного Суду, враховуючи зміст позовних вимог, з якими ОСОБА_1 звернувся у цій справі до Верховного Суду, які, як можна зрозуміти стосуються порушення його прав главою держави через перебування ОСОБА_2 на посаді Президента України понад п`ятирічний термін, погоджується з твердженням суду першої інстанції, що заявлений у цій справі позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

37.Суд першої інстанції правильно встановив, що позовні вимоги спрямовані не на захист прав та інтересів позивача у публічно-правових відносинах, а на захист саме Конституції України щодо строку повноважень Президента України на відповідність дотримання строку, визначеного статтю 103 Конституції України, які є його конституційними повноваженнями.

38.Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

39.За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок Касаційного адміністративного суду про відмову у відкритті провадження у цій справі.

40.Суд першої інстанції також слушно не зазначив, у порядку якого судочинства має розглядатись такий спір, оскільки, на переконання Великої Палати Верховного Суду, поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, треба тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду судами загальної юрисдикції.

41.Така правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року в справі № 800/559/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18 та від 26 лютого 2019 року в справі № 9901/787/18.

42.У відповідь на доводи позивача про обмеження його права на доступ до суду Велика Палата Верховного Суду насамперед звертає увагу на те, що ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

43.У пункті 53 рішення від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства»).

44.Велика Палата Верховного Суду вважає, що законодавчі обмеження можливості оскарження діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема Президента України, не шкодять самій суті права на доступ до суду, оскільки така діяльність може бути оскаржена в суді, якщо вона допущена у правовідносинах, у яких Президент України реалізує свої владні (управлінські) функції.

45.Натомість у цій справі суд першої інстанції правильно визначив, що питання дотримання строку повноважень Президента України на відповідність статті 103 Конституції України, не охоплюються «управлінською діяльністю» Президента України, яка може піддаватися судовому контролю суду адміністративної юстиції.

46. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків Касаційного адміністративного суду.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

47. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

48. На підставі статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

49. Суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження в цій справі, правильно застосував норми процесуального права, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року - без змін.

50.Згідно із частиною шостою статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

51.Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 266, 308, 311, 315, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2026 року в адміністративній справі № 320/64798/25залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідачкаТ. Г. Стрелець

Судді:О. О. БанаськоН. М. Мартинюк

О. В. БілоконьК. М. Пільков

О. Л. БулейкоС. О. Погрібний

О. А. ГубськаН. С. Стефанів

А. А. ЄмецьО. В. Ступак

О. В. КривендаМ. Ю. Тітов

М. В. МазурВ. Ю. Уркевич