Постанова від 06 липня 2026 р. у справі №344/6474/22 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 року

м. Київ

справа № 344/6474/22

провадження № 51-1572км25

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:

головуючогоОСОБА_1 ,

суддівОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю: секретаря судового засідання засудженого захисника захисника прокурора ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції), ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції), ОСОБА_8 ,

розглянув у судовому засіданні касаційні скарги захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в інтересах засудженого

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Милування Тисменицького району Івано-Франківської області, жителя АДРЕСА_1,

на вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 листопада 2024 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 26 січня 2025 року.

Обставини справи

1. Оскарженим вироком ОСОБА_5 засуджено за частиною 3 статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК) до позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією майна та позбавлено спеціального звання - майор поліції.

2. Суд визнав доведеним, що начальник сектору міжнародного поліцейського співробітництва ГУ НП в Івано-Франківської області ОСОБА_5 , будучи працівником правоохоронного органу та службовою особою, у м. Івано-Франківську вимагав та одержав від громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_9 неправомірну вигоду в розмірі 5000 доларів США.

3. 08 грудня 2021 року засуджений висунув ОСОБА_9 вимогу про надання йому неправомірної вигоди в розмірі 8 000 доларів США за надання позитивної рекомендації, необхідної для прийняття рішення щодо імміграції ОСОБА_9 та видачі відповідної посвідки на постійне проживання в Україні.

4. 09 грудня 2021 року засуджений повідомив ОСОБА_9 , що він підготує необхідні документи за умови надання йому неправомірної вигоди в розмірі 5 000 доларів США, а у випадку відмови його посада надає право скасування дозволу на імміграцію.

5. Цього ж дня, отримавши згоду на свою пропозицію, засуджений повідомив міграційну службу, що не має заперечень щодо видачі дозволу на імміграцію в Україну.

6. В період з 21 грудня 2021 року по 22 січня 2022 року засуджений неодноразово через додаток «WhatsApp» здійснював дзвінки та направляв ОСОБА_9 текстові повідомлення з погрозами і вимогами про якнайшвидшу передачу 5 000 доларів США.

7. 22 січня 2022 року ОСОБА_9 , діючи під контролем правоохоронних органів, біля будинку №144 на вул. Гетьмана Мазепи передав засудженому 5000 доларів США, що еквівалентно 141 618 грн, які були вилучені під час його затримання

8. Апеляційна інстанція залишила вирок без змін.

Вимоги і доводи касаційних скарг

9. Посилаючись на пункти 1 та 2 частини 1 статті 438 КПК, сторона захисту вимагає скасування оскаржених рішень. Захисник ОСОБА_7 просить призначити новий розгляд в суді першої інстанції, а захисник ОСОБА_6 - закрити кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю достатніх доказів винуватості.

10. Захист вважає, що винуватість засудженого у вимаганні та отриманні хабаря не доведена поза розумним сумнівом. В обґрунтування своїх вимог захисники посилаються на те що:

показання ОСОБА_9 , допитаного в порядку статті 225 КПК, є недопустимими, оскільки сторона захисту була позбавлена можливості допитати свідка, відеозапис є неякісним, тому ряд запитань і відповідей на них неможливо почути;

показання свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 є неналежними доказами, оскільки їм нічого не відомо про факт отримання неправомірної вигоди;

показання свідків ОСОБА_9 та його дружини ОСОБА_14 є недостатніми для підтвердження обвинувачення;

показання свідка ОСОБА_15 не містили жодної інформації щодо обставин, в яких відбувалися процесуальні дії за його участі;

у справі, крім протоколу проведення контролю за вчиненням злочину від 24 січня 2022 року, зміст якого не відображає усю необхідну інформацію та обставини, які є предметом доказування, відсутні інші результати негласних слідчих розшукових дій (НСРД);

не доведено наявності в засудженого службових повноважень ухвалити рішення про видачу чи скасування посвідки на проживання в Україні, а представники міграційної служби, маючи прямий доступ до інформаційної системи Інтерполу, могли самостійно отримати відомості відносно ОСОБА_9 ;

засуджений не міг перешкодити у задоволенні законних інтересів ОСОБА_9 , оскільки посвідка на постійне місце проживання в Україні була видана раніше ніж той звернувся із заявою до правоохоронних органів.

11. Також сторона захисту зазначає, що апеляційний суд не вирішив заявлених нею клопотань про повторне дослідження доказів та допит свідків, а також не вказав підстави, з яких їхню апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, а тому його ухвала не відповідає вимогам статті 419 КПК.

Позиції учасників касаційного розгляду

12. Сторона захисту підтримала доводи касаційних скарг, просила їх задовольнити.

13. Прокурор заперечила проти задоволення касаційних вимог сторони захисту.

Оцінка Суду

14. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали провадження, обговоривши наведені сторонами доводи, Суд дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.

15. Згідно із частиною 2 статті 438 КПК при вирішенні питань про наявність підстав для зміни або скасування судового рішення суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 цього ж Кодексу.

16. Суд нагадує, що касаційна інстанція є судом права, а оцінка доказів у справі є завданням судів попередніх інстанцій. За наявності відповідних доводів сторони Суд здійснює перевірку того, чи додержалися суди процесуальної вимоги про доведення винуватості поза розумним сумнівом.

17. Суд також зазначає, що коли сторона вимагає скасування або зміни судового рішення, посилаючись на порушення, допущене під час кримінального провадження, вона має обґрунтувати не лише наявність такого порушення, але й надати доводи тому, що це істотно позначилося на можливостях сторони відстоювати свою позицію у справі[1], а також вплинуло або могло вплинути на правильність висновків суду щодо обставин справи.

Щодо показань свідка в порядку статті 225 КПК

18. Сторона захисту вважає істотним порушенням її прав неможливість здійснити перехресний допит свідка ОСОБА_9 , а відомості, отримані від нього під час допиту в порядку статті 225 КПК є недопустимими, оскільки допит проведено без участі засудженого та захисника.

19. Суд зазначає, що питання допустимості доказів отриманих під час досудового розслідування неодноразово розглядалося цим Судом. Суд зазначав, що частина 2 статті 23 КПК допускає прийняття як доказу показань осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні у випадках, передбачених цим Кодексом.[2]Допит в порядку статті 225 КПК становить очевидний «випадок, передбачений цим Кодексом», на який посилається стаття 23 КПК.

20. Для оцінки допустимості показань відсутнього свідка Суд дослідить:

(i) чи існували поважні причини для неявки свідка та, відповідно, для прийняття показань недопитаного відсутнього свідка як доказів[3];

(ii) чи були показання відсутнього свідка єдиною або вирішальною підставою для засудження обвинуваченого[4];

(iii) чи існували достатні врівноважуючі фактори, у тому числі вагомі процесуальні гарантії, здатні компенсувати незручності, спричинені стороні захисту в результаті допуску доказу та забезпечити, щоб судовий розгляд у цілому був справедливим[5].

21. Забезпечити допит свідка під час судового розгляду не виявилось можливим, оскільки він переніс операцію з трансплантації серця і його участь в допиті була протипоказана та могла зашкодити його життю та здоров`ю, що підтверджується матеріалами справи. Суд не має підстав ставити під сумнів поважність такої причини відсутності свідка під час судового засідання.

22. Суд зазначає, що показання цього свідка були якщо не єдиним, то важливим елементом у доказовій базі сторони обвинувачення. Однак суд зазначає, що сторона захисту посилається на те, що не змогла задати свідку запитання щодо обставин його спілкування із засудженим, обставин звернення до правоохоронного органу, його притягнення до відповідальності в минулому, що дозволило б з`ясувати питання наявності провокації.

23. У той же час довід, який ґрунтується на провокації злочину, не піднімався стороною захисту в апеляційній скарзі, оскільки засуджений заперечував отримання грошей від ОСОБА_9 . Тому ці відомості, які, можливо, могли мати значення в контексті доведення або спростування провокації, не мали вирішального значення для висновків суду щодо інших обставин справи, на яких суди ґрунтували висновок про винуватість. Тому суд не вважає, що обсяг питань, які сторона захисту планувала з`ясувати у свідка під час перехресного допиту, стосується вирішальних обставин справи.

24. На час проведення досудового розслідування ОСОБА_9 мав тяжке захворювання серця, тому був допитаний в судовому засіданні відповідно до вимог статті 225 КПК. Судами попередніх інстанцій встановлено, що засуджений та його захисник були належним чином повідомлені про місце та час проведення допиту ОСОБА_9 , проте для участі у вказаному допиті вони не прибули. В апеляційній і касаційних скаргах сторона захисту не наводить обставин, які перешкодили їм взяти участь у допиті свідка у слідчого судді. Допит було проведено за наявності для цього правових підстав та з чітким дотриманням процедури, передбаченої КПК.

25. Суд, оцінюючи провадження в цілому, відзначає, що у цьому випадку можливості сторони захисту на перехресний допит свідків були забезпечені за допомогою засобів, передбачених статтею 225 КПК, і сторона захисту ними не скористалася. Суд не може оцінювати мотиви такої позиції сторони захисту, яка самостійно визначає стратегію і тактику свого захисту, однак, зайнявши таку позицію, сторона захисту повинна була усвідомлювати негативні наслідки такого рішення, у тому числі, відсутність об`єктивної можливості допитати цього свідка під час судового розгляду. У будь-якому разі Суд у цьому випадку не вважає, що стороні захисту не були забезпечені гарантії справедливого судового розгляду.

26. З цих підстав Суд відхиляє цей довід сторони захисту.

Щодо службових повноважень засудженого

27. Сторона захисту вважає, що оскільки засуджений не наділений правом приймати рішення щодо видачі чи анулювання посвідки на проживання в Україні і не впливав на інших службових осіб з такою метою, його дії не пов`язані із використанням ним своїх службових повноважень.

28. Сторона захисту також посилається на те, що показання працівників Управління державної міграційної служби України в Івано-Франківській області ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 не підтверджують винуватості засудженого.

29. Суд зазначає, що засуджений обвинувачувався у вимаганні хабаря не за видачу посвідки на проживання, а за те, що надасть міграційній службі висновок про відсутність перешкод для імміграції, тобто за рішення, яке перебувало в межах його повноважень.

30. Згадані свідки в суді пояснили, що відповідь сектору міжнародного поліцейського співробітництва враховується міграційною службою при прийнятті рішення про надання дозволу на імміграцію. При цьому, така відповідь є офіційним документом і негативний висновок є підставою для відмови в дозволі.

31. На підставі аналізу підзаконних актів та посадової інструкції начальника сектору міжнародного співробітництва ГУНП в Івано-Франківській області суди дійшли обґрунтованого висновку, що засуджений є службовою особою.

32. Та обставина, що спеціально уповноважені працівники Управління ДМС на час події мали прямий доступ до інформаційної системи Інтерполу, не спростовують висновків судів.

33. На цих підставах Суд відхиляє цей довід захисту.

Щодо допустимості протоколу НСРД від 24 січня 2022 року,

34. Захист наполягає на недопустимості протоколу НСРД - контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту від 24 січня 2022 року через відсутність електронних носіїв, де зафіксовано перебіг слідчих дій.

35. Обвинувачення визнало, що частина документів та носіїв інформації, які стосувались проведення НСРД, знищені у зв`язку з введенням воєнного стану в Україні.

36. Оскільки стороні захисту не було надано доступ до відповідних документів, Суд має визначити роль спірної слідчої дії у доведенні обставин справи.

37. Суд звертає увагу на те у спірному протоколі міститься інформація про хід слідчої дії, яка завершилась зустріччю засудженого 22 січня 2022 року з ОСОБА_9 біля кардіологічного диспансеруі передачею останнім грошей.

38. Суд зазначає, що засуджений не заперечував факт цієї зустрічі, однак заперечував передачу грошей. Також він підтвердив факт своїх телефонних дзвінків до ОСОБА_9 . Таким чином, факт його спілкування з ОСОБА_9 телефоном та зустріч у час та місці, зазначеному в обвинувальному акті, доводиться його власними судовими показаннями.

39. Факт передачі грошей, попри заперечення засудженого, підтверджується іншими доказами, допустимість яких не ставиться під сумнів, зокрема протоколом огляду, ідентифікації, вручення грошових коштів від 22 січня 2022 року, протоколом огляду місця події від 22 січня 2022 року, протоколом освідування особи від 22 січня 2022 року.

40. Таким чином, розбіжність між версією обвинувачення і захисту щодо передачі грошей була вирішена судами на підставі інших доказів, які мають незалежне від спірної слідчої дії джерело.

41. За таких обставин Суд не вважає, що оспорений захистом протокол мав значний вплив на висновки судів щодо факту передачі грошей. Сторона захисту у скарзі не навела переконливих доводів, що посилання на нього судів істотно порушило її право на відстоювання своєї позиції в суді і на висновки судів щодо цієї обставини.

42. На цій підстав Суд відхиляє цей довід сторони захисту.

Щодо повторного дослідження доказів

43. Суд відхиляє довід захисника ОСОБА_6 про те, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів.

44. Суд нагадує, що згідно з частиною 3 статті 404 КПК за клопотанням сторони повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, є обов`язковим лише за умови, що вони досліджені судом першої інстанції неповно або з порушеннями.

45. Як видно з ухвали, апеляційний суд не ставив під сумнів достовірність доказів, досліджених у суді першої інстанції. У касаційній скарзі не зазначається, які саме обставини, що мають істотне значення для кримінального провадження, залишилися не дослідженими судом першої інстанції, і які дії та рішення суду першої інстанції завадили стороні захисту всебічно і повно їх дослідити.[6]

46. Відмова у задоволенні клопотання за відсутності аргументованих доводів щодо необхідності повторного дослідження доказів у справі не свідчить про порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону або неповноту судового розгляду.

Інші доводи

47. Доводи захисту щодо правильності оцінки фактичних обставин справи та достовірності доказів Суд не вважає за необхідне розглядати, адже вони не є предметом касаційного розгляду відповідно до положень частини 1 статті 433 КПК. Касаційна скарга не містить доводів, які дають підстави Суду ставити під сумнів висновки судів в оскаржених рішеннях.

Узагальнення

48. Суд вважає, що оскаржені судові рішення відповідають вимогам КПК, та погоджується з наведеними в них висновками. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону і неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що є підставами для скасування судового рішення, Суд не встановив.

На підставі викладеного, керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 листопада 2024 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 26 січня 2025 року щодоОСОБА_5 , залишити без зміни, а касаційні скарги сторони захисту - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

[1] 28 січня 2020року, № 456/2742/15-к, https://reyestr.court.gov.ua/Review/87672451; 17 жовтня 2022 року, № 759/1333/20, https://reyestr.court.gov.ua/Review/106841639.

[2] 11 лютого 2020 року, № 707/2709/16-к, https://reestr.court.gov.ua/Review/87760334 , 21 жовтня 2021 року, № 665/1685/17, https://reestr.court.gov.ua/Review/100615266

[3] Al-Khawaja and Tahery v. the United Kingdom [GC], nos. 26766/05 and 22228/06, ECHR 2011, §§ 120-125

[4] Там же, §§ 126-147

[5] Там же, §§ 148-151

[6] 16 квітня 2024 року, № 404/6810/20, https://reyestr.court.gov.ua/Review/118558646; 15 квітня 2024 року, № 335/2582/22, https://reyestr.court.gov.ua/Review/118520020; 01 листопада 2022 року, № 697/1283/16-к, https://reyestr.court.gov.ua/Review/107533545