Постанова від 08 липня 2026 р. у справі №753/26/24 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2026 року

м. Київ

справа № 753/26/24

провадження № 51-3306км25

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

а також в режимі відеоконференції:

захисника ОСОБА_6 ,

засудженого ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 04 червня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120231000200001797, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця і зареєстрованого у АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Дарницького районного суду міста Києва від 17 січня 2024 року ОСОБА_7 засуджено:

- за ч. 1 ст. 309 КК Україна до покарання у виді арешту на строк на 1 місяць;

- за ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_7 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено низку обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Вирішено питання про долю речових доказів та процесуальних витрат.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 червня 2025 року вирок місцевого суду в порядку ст. 404 КПК України змінено в частині призначеного покарання.

Призначено ОСОБА_7 покарання:

- за ч. 1 ст. 309 КК Україна - у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень;

- за ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням ст. 69 КК України - у виді позбавлення волі на трок 5 років без конфіскації майна.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_7 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено низку обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

За обставин, детально наведених у судових рішеннях, ОСОБА_7 визнано винуватим у незаконному придбанні, зберіганні психотропної речовини з метою збуту та у збуті психотропної речовини у великих розмірах, а також у незаконному придбанні та зберіганні наркотичного засобу без мети збуту.

Так, ОСОБА_7 у невстановлені день, час, місці та спосіб з метою подальшого збуту та особистого вживання, діючи умисно, незаконно придбав психотропну речовину, обіг якої обмежено, - амфетамін, яку незаконно зберігав за місцем свого проживання у АДРЕСА_1 .

У подальшому, 04 серпня 2022 року, приблизно о 17:02 та о 18:51, ОСОБА_7 , діючи умисно, перебуваючи за місцем свого проживання, незаконно збув амфетамін, загальною масою 5,430 г, що є великим розміром, ОСОБА_8 (анкетні дані змінено) за 4000 гривень.

Крім того, ОСОБА_7 01 березня 2023 року у невстановлений органом досудового розслідування час, перебуваючи поруч із своїм місцем проживання у АДРЕСА_1 , діючи умисно, незаконно придбав і почав незаконно зберігати без мети збуту наркотичний засіб, обіг якого обмежено, - канабіс, загальною масою 22,29 г, який було вилучено працівниками правоохоронних органів у ході обшуку у його помешканні у період часу з 23:06 02 березня 2023 року по 00:12 03 березня 2023 року.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, зазначаючи про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до м`якості призначеного покарання, просить скасувати оскаржене судове рішення та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Аргументуючи свою позицію, стверджує, що в цій справі статті 69, 75 КК України було застосовано неправильно, а обраний захід примусу є невиправдано м`яким. На думку скаржника, апеляційний суд не зважив на зазначене, не усунув допущених порушень та постановив ухвалу, зміст якої не відповідає ст. 419 КПК України.

Як уважає прокурор, під час здійснення апеляційного провадження суд залишив поза увагою тяжкість учинених ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, конкретні обставини кримінального провадження та суспільну небезпечність вчиненого злочину, який пов`язаний зі збутом психотропних речовин.

Також, автор скарги наголошує на тому, що без уваги апеляційного суду залишилася правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі № 446/4884/15-к, відповідно до якої призначаючи обвинуваченому покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України та звільняючи його від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України суд не може посилатися на одні і ті ж самі пом`якшуючі обставини.

Засуджений ОСОБА_7 подав письмові заперечення, в яких вказує на необґрунтованість доводів сторони обвинувачення і просить залишити без зміни оскаржуване судове рішення.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримала вимоги касаційної скарги і просила її задовольнити на викладених підставах.

Захисник ОСОБА_6 і засуджений ОСОБА_7 вважали касаційну скаргу сторони обвинувачення необґрунтованою та просили залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

За змістом ст. 433 КПК України Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до вимог ст. 438 цього Кодексу підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст.438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів касаційної скарги Суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для перегляду судового рішення в суді касаційної інстанції може бути невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При цьому відповідно до ст. 414 цього Кодексу таке покарання має бути явно несправедливим, що повинно знайти своє відображення в доводах касаційної скарги, однак сторона обвинувачення таких доводів у своїй скарзі не наводить. Натомість, прокурор фактично скаржиться на м`якість призначеного засудженому покарання, через необґрунтоване застосування до нього положень статей 69, 75 цього Кодексу, втім ці доводи не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Статтею 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобіганню вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

При цьому каральна функція не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільш сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства. У будь-якому разі покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об`єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.

Згідно із статтею 65 цього Кодексу суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Виправлення, як мета покарання, це той наслідок, який прагне досягнути держава передбаченими законом заходами примусу. Виправлення засудженого - це ті певні зміни в його особистості, які утримують його в подальшому від вчинення нових злочинів. З моральної точки зору виправлення засудженого і є кінцевою метою покарання.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.

Тобто, призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме виправленню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.

Підстави для призначення більш м`якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини КК України за вчинене кримінальне правопорушення, визначаються статтею 69 цього Кодексу.

Дана стаття передбачає, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

Так, у виключних випадках кримінальний закон передбачає можливість застосування положень ст. 69 КК України, але лише за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Тобто, призначення покарання, нижчого від найнижчої межі, встановленої в санкції відповідної норми, можливе, якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до ч. 1 та/або ч. 2 ст. 66 КК України, та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.

При визначенні поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд повинен виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК України, згідно з якими підстави, що дають суду повноваження вийти за межі мінімального покарання, встановленого законом, мають знаходитися у зв`язку з метою злочину, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінкою під час та після його вчинення, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та особу винного.

Суд, застосовуючи положення ст. 69 КК України, при призначенні покарання, зобов`язаний не лише перерахувати обставини, що його пом`якшують, а й обґрунтувати яким чином такі обставини істотно знизили чи мали би знизити ступінь тяжкості вчиненого злочину.

У даному кримінальному провадженні не встановлено обставин, які б давали підстави вважати, що покарання засудженому призначено з порушенням указаних норм права. Не наведено переконливих доводів на підтвердження таких порушень й у касаційній скарзі прокурора.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, призначаючи ОСОБА_7 покарання, повністю дотримався вищенаведених вимог закону України про кримінальну відповідальність та врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК України є кримінальним проступком і тяжким злочином.

Також місцевий суд взяв до уваги конкретні обставини кримінального провадження, ставлення обвинуваченого до вчиненого (вину визнав, розкаявся), особу винного, а саме: його вік, відсутність на обліку у лікарів психіатра та нарколога, наявність інвалідності ІІ групи, до кримінальної відповідальності раніше не притягувався.

Обставинами, які пом`якшують покарання, суд визнав щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, а обставин, які обтяжують покарання, - не встановив.

Приймаючи рішення про призначення ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням ст. 69 КК України, суд посилався на відсутність у нього судимостей, його вік, наявність постійного місця проживання, інвалідність, наявність тяжкої невиліковної хвороби (онкозахворювання, із поступовою зміною стадії через погіршення стану здоров`я) та вище наведені обставини, які пом`якшують покарання.

Таким чином, повною мірою зваживши на наявність декількох пом`якшуючих обставин, в їх сукупності, з урахуванням конкретних обставин справи, даних про особу винного, тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, відсутності обставин, що обтяжують покарання, місцевий суд у вироку чітко зазначив, які обставини він визнав такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину та дійшов обґрунтованого висновку про можливість призначення засудженому покарання за ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.

Як визначено у ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків визначених законом, при призначенні покарання, зокрема, у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Підставою звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, на основі ст. 75 КК України, є переконання суду, викладене у мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання. Висновок суду має ґрунтуватися на тих відомостях, які він оцінює на час ухвалення вироку, зокрема на відомостях про вчинений особою злочин, посткримінальну поведінку та її характеристику, спосіб життя, соціальні зв`язки тощо. Важливе значення для застосування звільнення від відбування покарання мають дані, які характеризують особу винного, а саме: його поведінка до, в момент та після вчинення кримінального правопорушення, його соціально-демографічні властивості та соціально-психологічна характеристика. Лише проаналізувавши всі зазначені обставини, суд може дійти висновку про наявність підстав для звільнення особи від відбування покарання, через те, що її виправлення можливе без реального відбування призначеного покарання.

Ухвалюючи рішення, про звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, місцевий суд належним чином проаналізував усі обставини справи та дані про особу винного, врахував те, що останній повністю визнав свою вину у вчиненому кримінальному правопорушенні, розкаявся, не є небезпечним для суспільства і зможе виправитися в умовах контролю уповноваженим органом пробації за його поведінкою, способом життя та роботи, з можливістю визначення рівня ресоціалізації (виправлення) обвинуваченого протягом всього строку відбуття покарання з випробуванням і з покладенням на нього ряду обов`язків.

Слід наголосити на тому, що в матеріалах справи також відсутні будь-які відомості про невиконання ОСОБА_7 з моменту ухвалення вироку покладених на нього обов`язків, скоєння інших правопорушень чи будь-яких проявів недобросовісної поведінки.

Твердження прокурора про те, що суд, застосовуючи норми статей 69, 75 КК України, врахував одні і ті ж самі обставини не відповідають дійсності, оскільки застосовуючи два інститути, пов`язані із пом`якшенням покарання та звільненням особи від його відбування, суд враховував різні обставини.

Застосовуючи положення ст. 69 КК України, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, у вироку зазначив, які саме обставини справи та дані про особу винного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом`якшення покарання. В свою чергу, звільняючи ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, на підставі ст. 75 КК України, суд також зазначив обставини, які слугували підставою прийняття такого рішення, які по своїй суті не є одними і тими ж.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів про можливість застосування при призначенні покарання ОСОБА_7 положень статей 69, 75 КК України та вважає, що призначене останньому покарання є законним, справедливим, воно буде відповідати тяжкості правопорушень, сприятиме виправленню винного та попередженню вчинення нових злочинів, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Апеляційний суд у межах, установлених ст. 404 КПК України, та у порядку, визначеному ст.405 цього Кодексу, перевірив усі доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення та визнав їх необґрунтованими, навівши в ухвалі відповідно до вимог ст.419 КПК України мотиви на їх спростування.

Переконливих доводів, які б спростовували висновки апеляційного суду в частині призначеного ОСОБА_7 покарання, застосування положень статей 69 і 75 КК України та свідчили б про неможливість виправлення засудженого без відбування покарання з випробуванням, прокурор у касаційній скарзі не навів.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, не встановлено.

Отже, підстави для задоволення касаційної скарги прокурора відсутні.

Керуючись статтями 433, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в:

Ухвалу Київського апеляційного суду від 04 червня 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_9 ОСОБА_2 ОСОБА_3