Постанова від 08 липня 2026 р. у справі №754/15368/23 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2026 року

м. Київ

справа № 754/15368/23

провадження № 51-122 км 26

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року у кримінальному провадженні № 12023100030002408 за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останнього разу за вироком Солом`янського районного суду м. Києва від 04 грудня 2017 року за ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 185, ст. 71 КК України до 4 років 4 місяців позбавлення волі, звільненого 30 липня 2021 року по відбуттю строку покарання,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 23 лютого 2024 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року вирок районного суду скасовано.

Кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи і вичерпанням можливості їх отримати.

Вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 був визнаний винуватим у тому, що він 07 серпня 2023 року у приміщенні студії дизайну меблів «ІНФОРМАЦІЯ_2» торгового центру АДРЕСА_2, з метою повторного таємного викрадення чужого майна, в умовах воєнного стану, впевнившись що за його діями ніхто не спостерігає, проник у сховище, а саме, за допомогою невстановленого засобу відчинив шухляду в тумбі, що була зачинена на ключ. З цієї шухляди він повторно таємно викрав ноутбук «Lenovo Idea Rаd G575», що належить ФОП « ОСОБА_8 », чим завдав потерпілому шкоди на суму 3719,80 грн.

Апеляційний суд дійшов висновку, що у цьому кримінальному провадженні відсутня достатня сукупність достовірних доказів, які б доводили винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що суд усупереч вимог закону без детального дослідження всіх доказів дійшов передчасного висновку про відсутність доказів для доведення винуватості особи, оцінив їх не в сукупності, а кожен окремо, погодився з допустимістю доказів, але не дав їм оцінки у взаємозв`язку з іншими доказами у провадженні. Стверджує про порушення цим судом вимог статей 404, 419 КПК України, що перешкодило суду ухвалити законне й обґрунтоване рішення.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор у суді касаційної інстанції підтримав скаргу і просив її задовольнити, скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Захисник у судовому засіданні заперечував проти задоволення скарги, вважав ухвалу апеляційного суду законною та обґрунтованою і просив залишити її без зміни.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів, наведених у скарзі, касаційний суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.

Мотиви суду

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Ухвала апеляційного суду - це рішення стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку, і вона повинна відповідати вимогам ст. ст. 370, 419 КПК України.

Статтею 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Тобто суд апеляційної інстанції повинен перевірити і проаналізувати всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх з наявними у справі матеріалами та дати на кожен вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права.

До того ж суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК України.

Статтею 23 КПК України чітко визначено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Недотримання наведених положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.

Згідно з приписами ч. 3 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції зобов`язаний за клопотанням учасників судового провадження повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями. Повнота дослідження судом апеляційної інстанції доказів щодо певного факту має бути забезпечена у випадках, коли під час апеляційного розгляду даний факт встановлюється в інший спосіб, ніж це було здійснено у суді першої інстанції.

Крім того, оцінка доказів має здійснюватися судом за критеріями належності, допустимості, достовірності. Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (ст. 85 КПК України). При цьому жоден окремо взятий доказ не має наперед встановленої сили.

Отже, суд робить свій висновок не на окремо взятому доказі, а на сукупності доказів (як прямих, так і непрямих), які доповнюють та уточнюють один одного. Доведеність тих чи інших обставин злочину не завжди ґрунтується на прямих доказах і висновок щодо обставин справи може випливати з аналізу сукупності непрямих доказів.

Слід вказати, що непрямі докази - це відомості про факти, на підставі яких у визначеному законом порядку суд опосередковано встановлює наявність або відсутність обставин, які входять до предмету доказування, відношення яких до справи не очевидне і може бути виявлено лише під час глибокого аналізу їх природи, суті та співставлення з іншими такими ж обставинами та які мають значення для правильного вирішення справи.

Процес доказування непрямими доказами в кримінальному провадженні полягає як у виявленні та встановленні безперервного зв`язку усіх непрямих доказів між собою в рамках конкретної системи, заключною метою яких є встановлення «проміжних» фактів, так і у встановленні безперервного зв`язку між «проміжними» фактами та обставинами, котрі складають сам предмет доказування.

Апеляційний суд наведених вимог закону не дотримався.

Скасовуючи вирок суду першої інстанції, суд зазначив, що не вважає беззаперечним доказом винуватості ОСОБА_7 відеозаписи з камер відеоспостереження, оскільки вони не підтверджують відкриття саме ОСОБА_7 за допомогою невстановленого засобу шухляди в тумбі та крадіжки звідти ноутбука. Послався на те, що твердження суду про повернення ОСОБА_7 з салону меблів із більш наповненим рюкзаком є припущенням суду, а протоколи пред`явлення особи для впізнання за фотознімками не доводять його винуватості, оскільки свідки не були безпосередніми очевидцями крадіжки. Також апеляційний суд поставив під сумнів пояснення свідка ОСОБА_9 , надані під час перегляду відеозаписів з камер спостереження, де під час знаходження ОСОБА_7 у меблевому салоні чутно звук, схожий на відкривання тумбочки, та пояснення свідка щодо інших осіб на відео, які є співробітниками офісів торгового центру і йшли повз меблевий магазин впевнено, тоді як обвинувачений йшов повільно і з обережністю. Такі пояснення свідка апеляційний суд визнав суб`єктивними.

Натомість апеляційний суд взяв до уваги та визнав беззаперечними показання обвинуваченого ОСОБА_7 , який пояснив у судовому засіданні, що був у вказаний період часу в приміщенні ТЦ «Б-52», але заперечував факт викрадення ним ноутбука, а також підтвердив перебування біля ринку «Троєщина» у час, вказаний свідком ОСОБА_10 . Проте обвинувачений заперечував показання свідка про те, що намагався продати невстановленій жінці ноутбук. Суд, відкидаючи ці показання свідка послався на те, що органом досудового розслідування ця жінка не встановлена та не допитана щодо обставин події.

Апеляційний суд перерахував показання свідків, протоколи впізнання за фотознімками, де всі свідки упізнали ОСОБА_7 як особу, яка знаходилася в приміщенні торгового центру тривалий час, він певний період переміщався у проході між магазинами та салоном меблів, які в той час ще були зачинені, поводив себе підозріло, потім попрямував у напрямку салону меблів «ІНФОРМАЦІЯ_2», через деякий час повернувся і одразу залишив приміщення ТЦ. Проте цей суд, не визнавши вказані показання ані допустимими ані недостовірними, не навів в ухвалі обґрунтованих мотивів, чому не бере до уваги показання всіх свідків у справі, пославшись на те, що вони не були безпосередніми очевидцями факту викрадення ноутбука.

Також суд апеляційної інстанції, навівши в ухвалі інформацію, що міститься в досліджених відеозаписах з камер спостереження, де чітко зафіксовані пересування ОСОБА_7 по ТЦ, не взяв ці докази до уваги, безпідставно визнав припущеннями висновки суду першої інстанції про те, що обвинувачений повертається з салону меблів із рюкзаком, який є більш наповненим. При цьому апеляційний суд стверджує, що ці висновки суд першої інстанції зробив незрозумілим чином, хоча за вироком суду такі твердження зроблені на підставі досліджених у судовому засіданні відеозаписів, яким районний суд дав відповідну оцінку.

Посилаючись на відсутність прямих доказів винуватості ОСОБА_7 , апеляційний суд не взяв до уваги вимоги ст. 94 КПК України, якою констатується необхідність надати оцінку не тільки кожному доказу окремо, а й сукупності зібраних доказів із точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Суд касаційної інстанції вважає висновки апеляційного суду про невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи передчасними, такими, що зроблені без належної оцінки усієї сукупності доказів. За таких обставин ухвала апеляційного суду не може вважатися законною й обґрунтованою, а допущені судом порушення вимог кримінального процесуального закону відповідно до положень ст. 412 КПК України є істотними, що у відповідності з вимогами п. 1 ч.1 ст. 438 цього Кодексу є підставою для скасування судового рішення. Тому доводи прокурора про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та необхідність скасування ухвали суду є слушними.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне скасувати судове рішення.

З цих підстав суд ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3