Постанова від 06 липня 2026 р. у справі №462/2497/17 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 року

м. Київ

справа № 462/2497/17

провадження № 51-3132км25

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

засудженої ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції)

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Залізничного районного суду міста Львова від 12 квітня 2024 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 02 червня 2025 року щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки м. Одеси, яка зареєстрована в АДРЕСА_1 ,

засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК, і

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст прийнятих судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Залізничного районного суду міста Львова від 12 квітня 2024 року ОСОБА_7 визнано винуватою та засуджено до покарання за ч. 2 ст. 358 КК (у редакції 2001 року) у виді позбавлення волі на строк 1 рік; за ч. 4 ст. 190 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.

На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК ОСОБА_7 звільнено від покарання та його відбування за ч. 2 ст. 358 КК.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 190 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та покладенням на неї обов`язків, передбачених ст. 76 КК.

Вирішено інші питання, визначені кримінальним процесуальним законодавством.

Ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_2 від 02 червня 2025 року вирок місцевого суду залишено без змін.

Суди попередніх інстанцій визнали винуватою ОСОБА_7 у тому, що вона під приводом надання допомоги в обслуговуванні квартир та, будучи тіткою ОСОБА_9 ( ОСОБА_9 ), отримала від останньої оригінали документів, з використанням яких оформила на ім`я ОСОБА_10 довіреність щодо питань управління та розпорядження належними потерпілій квартирами у АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 , ринкова вартість яких станом на 27 листопада 2007 року становила 84 455 грн та 496 163 грн. Надалі ОСОБА_7 разом з ОСОБА_10 уклали із ЗАТ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » два договори іпотеки № PML-600/236/200/1 та № PML-600/236/200/2, відповідно до яких ОСОБА_11 як іпотекодавець нібито передає банку як іпотекодержателю квартири для забезпечення виконання кредитного договору № № ML-600/236/2007, укладеного між ОСОБА_7 та банком на суму 300 000 доларів США. В період з листопада 2007 року по червень 2013 року у зв`язку із невиконанням ОСОБА_7 умов кредитного договору належні потерпілій квартири були арештовані та реалізовані з прилюдних торгів, чим ОСОБА_11 було заподіяно матеріальну шкоду в особливо великому розмірі.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані судові рішення та закрити кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК.

Касаційна скарга захисника обґрунтована твердженнями про те, що:

- у діях засудженої відсутня об`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК, оскільки вона не заволоділа правом на майно, а отримала у власність кредитні кошти;

- наявність умислу на шахрайство спростовується тим, що отримання кредиту відбулося під забезпечення іпотекою не лише належних потерпілій квартир;

- між засудженою та потерпілою наявні цивільно-правові відносини;

- кримінальне провадження щодо нотаріуса закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК у той час як ОСОБА_7 висунуто обвинувачення «за попередньою змовою» з нотаріусом;

- на момент підроблення довіреності ОСОБА_7 володіла правом розпорядження квартирами, оскільки потерпіла ще до цього оформила на неї відповідну довіреність;

- потерпіла отримувала від банку повідомлення про необхідність погашення заборгованості за кредитом, а тому її твердження про те, що вона дізналася про договір іпотеки у 2013 році є неправдивими;

- винуватість ОСОБА_7 не доведено поза розумним сумнівом;

- у діях засудженої відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 358 КК, оскільки факт вчинення підроблення довіреності групою осіб спростовано судовими рішеннями в іншій справі;

- не були допитані нотаріус ОСОБА_12 , свідок ОСОБА_10 ;

- показання засудженої, свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 не були взяті до уваги місцевим судом, а показання потерпілої є суперечливими;

- факт обслуговування кредиту спростовує наявність умислу на ст. 190 КК;

- судові рішення містять посилання на документи, які не є доказами кримінального правопорушення;

- суди не звернули увагу на сплив строків давності притягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності за ч. 4 ст. 190 КК, оскільки переривання строку з часу подій не відбулося;

- апеляційний суд повторно не дослідив докази попри наявність відповідного клопотання захисту.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні:

- сторона захисту підтримала вимоги касаційної скарги та просила її задовольнити;

- прокурор заперечила касаційну скаргу та просила відмовити у її задоволенні.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не прибули.

Мотиви Суду

Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, пояснення учасників судового провадження, перевірила матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи і дійшла висновку про таке.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, при розгляді касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.

У касаційній скарзі сторона захисту ставить під сумнів кваліфікацію дій засудженої за ч. 4 ст. 190 КК та вказує про недоведеність вчинення цього кримінального правопорушення ОСОБА_7 .

Колегія суддів не погоджується з наведеними аргументами.

За змістом судових рішень ОСОБА_7 було визнано винуватою у придбанні права на майно шляхом обману та зловживання довірою (шахрайство), вчиненому в особливо великому розмірі.

Така правова оцінка дій засудженої обґрунтована встановленими місцевим судом на підставі низки доказів фактичними обставинами кримінального правопорушення.

Зокрема, із наявної у матеріалах провадження довіреності від 27 листопада 2007 року за реєстровим № 3054 вбачається, що ОСОБА_15 уповноважила ОСОБА_10 бути її представником щодо управління та розпорядження належними їй на праві власності квартирами у АДРЕСА_4 та надала їй для цього широкий спектр прав, зокрема і право передачі майна в заставу (іпотеку) за зобов`язаннями третіх осіб (а. с. 66, Т. 1).

Суди попередніх інстанцій встановили, що між ЗАТ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » та ОСОБА_7 було укладено кредитний договір від 27 листопада 2007 року № ML-600/236/2007 під забезпечення іпотекою.

Одним із майнових поручителів вказаного договору кредиту була ОСОБА_15 , інтереси якої на підставі довіреності № 3054 представляла ОСОБА_10 , та яка підписала від імені потерпілої договори іпотеки (майнової поруки) від 27 листопада 2007 року, предметом яких були квартири АДРЕСА_5 та АДРЕСА_3 , належні потерпілій (а. с. 31-33, Т. 2).

Надалі внаслідок невиконання кредитних зобов`язань квартири ОСОБА_11 були реалізовані на прилюдних торгах у 2013 році.

Згідно із висновком почеркознавчої експертизи від 03 лютого 2016 року № 4/23, у тому числі з урахуванням вільних зразків почерку потерпілої та засудженої, експерт дійшов висновку про те, що рукописний текст та підпис від імені ОСОБА_15 в графі «підпис» другого примірника довіреності від 27 листопада 2007 року, посвідченої приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_12 , за реєстровим № 3054 виконані ОСОБА_7 .

Такого ж висновку дійшли експерти за наслідками проведення повторної комісійної почеркознавчої експертизи (висновок від 15 червня 2016 року № 1786 на а. с. 49-51, Т. 2).

Тобто довіреністю № 3054 потерпіла не уповноважувала ОСОБА_10 на розпорядження її майном, зокрема і правом передачі його як предмета майнової поруки.

Судами достеменно встановлено, що саме засуджена підписала від імені ОСОБА_11 довіреність, яка стала одним з інструментів отримання нею кредиту.

Відтак усі дії з майном відбувалися поза волею потерпілої та без її відома.

Зокрема, із показань потерпілої слідує, що у липні 2013 року вона дізналася, що її квартири було відчужено на прилюдних торгах як наслідок неправомірних дій її тітки з метою заволодіння кредитними коштами банку. Питання передачі майна як майнової поруки жодного разу не обговорювалося і згоду на такі дії вона нікому не надавала, в тому числі і нотаріальну.

Сама ж засуджена під час дачі показань у місцевому суді наголошувала лише на факті відсутності у матеріалах провадження нотаріально посвідченої довіреності, а щодо підписів вказувала, що погоджується з тим, що вони відрізняються.

Попри посилання судів на певні процесуальні документи, які не є доказами, винуватість ОСОБА_7 доведено поза розумним сумнівом з урахуванням низки доказів, зокрема, протоколів про тимчасовий доступ до речей та документів, договорів кредиту, поруки, витягів з реєстрів, висновків експертиз тощо, зміст яких відтворено у судових рішеннях.

Твердження захисника про те, що наявність умислу на шахрайство спростовується тим, що отримання кредиту відбулося під забезпечення іпотекою не лише належних потерпілій квартир, а також тим, що засуджена виконувала кредитне зобов`язання є необґрунтованими.

Адже у цьому кримінальному провадженні йдеться про конкретні квартири, які належали саме потерпілій, а забезпечення іпотеки іншими квартирами, які належать іншим особам, не впливає на кримінально-правову оцінку дій ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 190 КК у цьому кримінальному провадженні.

Також у цьому провадженні на кваліфікацію дій засудженої не впливає і факт виконання кредитного зобов`язання, яке з урахуванням обставин цього провадження, виникло, у тому числі на підставі підробленої ОСОБА_7 довіреності, яка стала інструментом розпорядження майна, належного потерпілій.

Предметом посягання у цьому провадженні є право на об`єкти нерухомості, а не кошти, отримані у банку. Тому аргументи захисту про те, що засуджена сплачувала кредитні кошти і не мала наміру їх звертати на свою користь не впливають на кримінально-правову оцінку дій, пов`язаних із переданим в іпотеку нерухомим майном.

Також не заслуговують на увагу і доводи захисника про наявність цивільно-правових відносин між потерпілою та засудженою.

У цьому провадженні судами було встановлено факт підроблення з боку засудженої довіреності від імені потерпілої на третю особу, що насамперед вказує на те, що ОСОБА_7 поза волею ОСОБА_11 вчинила дії по розпорядженню майном останньої без дійсної волі потерпілої на це.

Отримання засудженою кредитних коштів під забезпечення іпотекою з використанням підробленої довіреності від імені потерпілої не вказує на існування між ОСОБА_7 та ОСОБА_11 цивільно-правових відносин, оскільки такі не можуть ґрунтуватися на підроблених документах.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав, що під час звернення до нотаріуса за вчиненням нотаріальних дій ОСОБА_7 , надавши ОСОБА_12 копію картки фізичної особи-платника податків на ім`я потерпілої для складання довіреності на право управління і розпорядження, належними ОСОБА_11 квартирами, усвідомлювала протиправний характер своїх дій при тому, що сама ж потерпіла на підписання таких офіційних документів її не уповноважувала, згоду свою не надавала. Засуджена ж власноручно підробила підпис та рукописний текст від імені потерпілої у складеній приватним нотаріусом довіреності.

Внаслідок вчинення вказаних дій ОСОБА_7 через ОСОБА_10 отримала реальну можливість розпоряджатись належними потерпілій об`єктами нерухомого майна.

Також не заслуговують на увагу аргументи захисника про те, що на момент підроблення довіреності ОСОБА_7 володіла правом розпорядження квартирами, оскільки потерпіла ще до цього оформила на неї відповідну довіреність.

Вказані обставини не спростовують умислу засудженої та вчинення нею дій задля заволодіння правом на майно потерпілої, які у цьому провадженні достовірно встановлені.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що висновок судів попередніх інстанцій про доведеність вчинення засудженою факту підроблення довіреності та кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК, як і правильність кваліфікації її дій за цим законом є правильним.

Колегія суддів вважає, що судами правильно застосовано положення закону про давність вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК, з покликанням на інкримінування засудженій нового кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 190 КК, за яке її було засуджено вироком ІНФОРМАЦІЯ_4 від 22 вересня 2022 року, в тому числі з урахуванням ухвали ІНФОРМАЦІЯ_2 від 27 липня 2023 року.

Щодо тверджень захисника про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 358 КК (у редакції 2001 року), то вони є слушними.

Суд, не досліджуючи фактичних обставин вчинення кримінально-караного діяння, передбаченого ст. 358 КК, вважає за необхідне врахувати судові рішення у справі № 462/5713/16-к, згідно з якими кримінальне провадження щодо ОСОБА_12 було закрито у зв`язку із відсутністю у її діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 358 КК.

За встановлених у цьому провадженні обставин дії ОСОБА_7 потрібно перекваліфікувати з ч. 2 ст. 358 КК (у редакції 2001 року) на ч. 1 ст. 358 КК (у редакції 2001 року) у зв`язку із відсутністю в її діях ознаки «за попередньою змовою» та призначити їй покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки, від відбування якого з врахуванням ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК звільнити.

Твердження захисника про те, що не були допитані нотаріус ОСОБА_12 та ОСОБА_10 були предметом перевірки апеляційного суду, який вказав, що прокурор відмовився від допиту вказаних свідків, а від допиту свідка ОСОБА_10 відмовилася і сторона захисту; про свідка ОСОБА_12 захист взагалі у клопотанні не вказував.

Показання свідків ОСОБА_13 (чоловік засудженої) та ОСОБА_14 (подруга засудженої) відображені у вироку місцевого суду, однак за своїм змістом не мають доказового значення у цьому провадженні, оскільки характеризують певні періоди життя потерпілої та засудженої.

Аргументи захисника про те, що апеляційний суд повторно не дослідив докази попри наявність відповідного клопотання захисту не заслуговують на увагу.

Зі змісту оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції вбачається, що цей суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для повторного дослідження доказів, оскільки місцевий суд повно та з дотриманням положень КПК дослідив докази, покладені в основу обвинувачення засудженої.

Таким чином, за наслідками встановленого касаційним судом неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність оскаржувані судові рішення потрібно змінити, а касаційну скаргу захисника задовольнити частково.

Керуючись статтями 433, 436-438, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу захисника задовольнити частково.

Вирок Залізничного районного суду міста Львова від 12 квітня 2024 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 02 червня 2025 року щодо ОСОБА_7 змінити.

Перекваліфікувати дії ОСОБА_7 з ч. 2 ст. 358 КК (у редакції 2001 року) на ч. 1 ст. 358 КК (у редакції 2001 року) та призначити їй покарання за це кримінальне правопорушення у виді обмеження волі на строк 2 роки.

На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК ОСОБА_7 звільнити від покарання за ч. 1 ст. 358 КК (у редакції 2001 року).

В решті судові рішення залишити без зміни.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3