Постанова від 12 липня 2026 р. у справі №716/1522/25 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 року

м. Чернівці

справа № 716/1522/25

провадження № 22-ц/822/643/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Одинака О. О.

суддів: Височанської Н. К., Кулянди М. І.

за участю секретаря судових засідань Тодоряка Г. Д.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , на рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 09 лютого 2026 року, додаткове рішення від 19 лютого 2026 року та ухвалу від 18 листопада 2025 року

головуюча в суді першої інстанції суддя Вайновська О. Є.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 .

Просила суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь різницю між фактичним розміром матеріальної шкоди та розміром страхового відшкодування у сумі 44 965 гривень 42 копійки.

Позов обґрунтований тим, що 17 травня 2024 року о 08:30 годині на вулиці Незалежності, 111, в місті Заставна Чернівецького району Чернівецької області відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі – ДТП) за участі транспортних засобів «HYUNDAI», номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 та «TOYOTA RAV4», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_4 , внаслідок якого транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень.

Зазначає, що автомобіль марки «TOYOTA RAV4», номерний знак НОМЕР_2 , на момент ДТП належав на праві власності її батьку ОСОБА_5 .

Постановою Заставнівського районного суду Чернівецької області від 17 червня 2024 року у справі № 716/1148/24 встановлено вину ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення за статтею 124 КУпАП.

На момент ДТП цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки «HYUNDAI», номерний знак НОМЕР_1 , була застрахована в ПрАТ «СК «Євроінс Україна» за полісом № 217257593.

ОСОБА_5 звернувся до ПрАТ «СК «Євроінс Україна» з повідомленням про ДТП, у зв`язку із чим 21 серпня 2024 року йому перераховано страхове відшкодування у розмірі 34 990 гривень 02 копійки.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Право власності на автомобіль «TOYOTA RAV4», номерний знак НОМЕР_2 , перейшло до ОСОБА_1 , відповідно до свідоцтва про право на спадщину № 504 від 11 квітня 2025 року.

Позивачка вказує на те, що відремонтувала вказаний автомобіль за власний рахунок, а вартість відновлювального ремонту та заміни деталей склала 76 755 гривень 42 копійки.

Вважає, що завдані їй матеріальні збитки в розмірі 41 765 гривень 42 копійки, що не покриті страховим відшкодуванням (на підставі вимог статті 1194 ЦК України), франшиза у розмірі 3 200 гривень, а також понесені нею судові витрати підлягають стягненню з відповідачки.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Заставнівського районного суду Чернівецької області від 18 листопада 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, – ПрАТ «СК «Євроінс Україна». Задоволено клопотання ОСОБА_1 про витребування у ПрАТ «СК «Євроінс Україна» доказів, а саме копії матеріалів страхової справи, заведеної внаслідок ДТП, що мала місце 17 травня 2024 року на вулиці Незалежності, 111, в місті Заставна Чернівецького району Чернівецької області за участі транспортних засобів HYUNDAI», номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 та «TOYOTA RAV4», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_4 (акт про страхове відшкодування № 193287/1/2024).

Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 09 лютого 2026 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду, завдану в результаті дорожньо-транспортної пригоди, в розмірі 41 765 гривень 40 копійок.

Вирішено питання розподілу судових витрат, понесених на сплату судового збору.

Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що ДТП сталася з вини ОСОБА_2 , цивільно-правова відповідальність якої була застрахована в ПрАТ «СК «Євроінс Україна». Страховик виплатив потерпілому ОСОБА_5 страхове відшкодування у розмірі 34 990 гривень 02 копійки, однак ця сума, на думку суду, не покрила повної вартості відновлювального ремонту автомобіля.

Судом також враховано, що ОСОБА_1 є правонаступницею ОСОБА_5 , за фактом прийняття спадщини після смерті батька, до складу якої увійшло, в тому числі, право власності на автомобіль «TOYOTA RAV4», номерний знак НОМЕР_2 , та право на відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП у вигляді різниці між фактичним її розміром та страховою виплатою.

Суд першої інстанції зазначив, що системний аналіз пункту 32.7 частини першої статті 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статті 22, абзацу третього пункту 3 частини першої статті 988, статей 1166, 1187, 1194 ЦК України, пунктів 1.6, 8.6, 8.6.1, 8.6.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092, вказує на те, що власник пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди.

Страхова сума визначає лише максимальний розмір страхової виплати за шкоду, завдану майну потерпілих, але при цьому, не змінює порядок визначення страхової виплати та не збільшує відповідальність страховика.

Страховик за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів також є відповідальною особою за завдані збитки. Однак, на відміну від особи, яка завдала шкоди, обсяг його відповідальності, за договором страхування відповідальності обмежений нормами Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Оскільки вартість відновлювального ремонту автомобіля «TOYOTA RAV4», номерний знак НОМЕР_2 , станом на 27 вересня 2024 року склала 76 755 гривень 42 копійки; розмір франшизи відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 217257593 склав 3 200 гривень (та був сплачений у ході розгляду справи у суді першої інстанції); страхова компанія ПрАТ «СК «Євроінс Україна» перерахувала ОСОБА_5 34 990 гривень 02 копійки, суд дійшов до висновку, що розмір матеріального збитку, завданого ОСОБА_1 внаслідок ДТП становить 41 765 гривень 40 копійок (76 755,42 – 34 990,02 = 41 765,40) та підлягає стягненню з відповідача, як різниця між фактично виплаченою страховиком сумою страхового відшкодування та вартістю відновлювального ремонту автомобіля.

Додатковим рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 19 лютого 2026 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 19 800 гривень в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить ухвалу Заставнівського районного суду Чернівецької області від 18 листопада 2025 року, рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 09 лютого 2026 року та додаткове рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 19 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вказує на те, що суд першої інстанції не врахував, що згідно полісу № 217257593 за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного відповідачем зі страховиком ПрАТ «СК «Євроінс Україна», страхова сума виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілій особі становила 160 000 гривень.

Зазначає, що ОСОБА_5 узгодив зі страховиком розмір відшкодування, а саме 34 990 гривень, яке отримав 21 серпня 2024 року та не оспорював його.

ОСОБА_1 через 10 днів звернулася до ТзОВ «Олімп-Моторс» про здійснення ремонтних робіт, які закінчено 27 вересня 2024 року.

У зв`язку з наведеним вище, вважає, що право ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_5 , не порушено.

Також відповідачка зазначає, що клопотання позивачки про долучення доказів надійшло вже після оголошення судом стадії розгляду справи по суті, а саме 07 жовтня 2025 року. Тому вважає, що витребувані ухвалою Заставнівського районного суду Чернівецької області від 18 листопада 2025 року докази є неналежними, а ухвалу – незаконною.

Наголошує, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів можливе якщо у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. Покладення обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника суперечить меті інституту цивільно-правової відповідальності.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_6 , подала відзив на апеляційну скаргу.

Просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 09 лютого 2026 року залишити без змін.

Посилається на те, що рішення суду є законним та обґрунтованим.

Наголошує, що відсутні належні та допустимі докази, зокрема у вигляді двостороннього акту погодження суми страхового відшкодування тощо, що підтверджують волевиявлення потерпілого на погодження із сумою страхового відшкодування або про відмову потерпілого від права на повне відшкодування завданої шкоди.

Звертає увагу, що страхова компанія здійснила виплату страхового відшкодування самостійно, перерахувавши кошти за банківськими реквізитами потерпілого, що не вказує на досягнення згоди між потерпілим та страховиком.

Зазначає, що у випадку, коли потерпілий звернувся до страховика та отримав страхове відшкодування, однак його розмір не покриває фактичних збитків у повному обсязі, деліктне зобов`язання не припиняється, а продовжує існувати до моменту повного відшкодування шкоди. З цих підстав доводи відповідачки про відсутність у неї обов`язку щодо додаткового відшкодування не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Вказує, що усне висловлювання суду 07 жовтня 2025 року «переходимо до розгляду справи по суті» не свідчить про настання відповідних процесуальних наслідків, оскільки повинно оформлятися ухвалою, що і здійснено судом першої інстанції 22 січня 2026 року.

Звертає увагу, що в апеляційній скарзі апелянт хоч і просить скасувати рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 09 лютого 2026 року та додаткове рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 19 лютого 2026 року та стягнути судові витрати з ОСОБА_1 , однак не наводить належного обґрунтування заперечень щодо стягнення судових витрат з ОСОБА_2 .

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

17 травня 2024 року о 08:30 водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «HYUNDAI», номерний знак НОМЕР_1 , на вулиці Незалежності, 111, в місті Заставна Чернівецького району Чернівецької області перед початком руху не переконавшись в безпеці, допустила зіткнення з автомобілем «TOYOTA RAV4», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_4 , чим порушила вимоги пункту 10.1 Правил дорожнього руху, за що ОСОБА_2 постановою Заставнівського районного суду Чернівецької області від 17 червня 2024 року притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП (а. с. 8-10).

В результаті ДТП автомобіль марки «TOYOTA RAV4», номерний знак НОМЕР_2 , зазнав механічних пошкоджень бокової лівої частини (а. с. 87).

На момент ДТП відповідальність власника автомобіля «HYUNDAI», номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_2 була застрахована за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів з ПрАТ «СК «Євроінс Україна» за № 217257593. Згідно з полісом № 217257593 страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну складала 160 000 гривень, а розмір франшизи становив 3 200 гривень (а. с. 36).

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 01 серпня 2019 року серії НОМЕР_3 автомобіль марки «TOYOTA RAV4», номерний знак НОМЕР_2 , належав ОСОБА_5 (а. с. 98).

24 травня 2024 року ОСОБА_5 звернувся із повідомленням про ДТП за участю транспортного засобу, власник якого може бути визнаний потерпілою особою до ПрАТ «СК «Євроінс Україна» (а. с. 12-13).

Згідно зі звітом № 37463 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу від 31 травня 2024 року, складеним ТзОВ «СЗУ Україна Консалтинг» на замовлення ПрАТ СК «Євроінс Україна», встановлено, що вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «TOYOTA RAV4», номерний знак НОМЕР_2 , складає 65 403 гривні 14 копійок, а вартість збитків внаслідок пошкодження станом на дату оцінки становить 44 220 гривень 02 копійки (а. с. 102).

За страховим актом № 193287/7/2024 від 21 серпня 2024 року ПрАТ «СК «Євроінс Україна» визначено розмір страхового відшкодування, а саме 34 990 гривень 02 копійки (а. с. 114).

21 серпня 2024 року ПрАТ «СК «Євроінс Україна» здійснено виплату у вказаному розмірі на рахунок ОСОБА_5 (а. с. 31, 115).

Протягом 10-27 вересня 2024 року ТзОВ «Олімп-Моторс» закупило автозапчастини та проведено ремонтні роботи автомобіля «TOYOTA RAV4», номерний знак НОМЕР_2 , вартість яких склала 76 755 гривень 42 копійки (а. с. 14).

01 жовтня та 02 жовтня 2024 року ОСОБА_1 сплачено вартість ремонтних робіт та запчастин до автомобіля «TOYOTA RAV4», номерний знак НОМЕР_2 відповідно (а. с. 16).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер (а. с. 6).

11 квітня 2025 року право власності на автомобіль «TOYOTA RAV4», номерний знак НОМЕР_2 , перейшло до ОСОБА_1 у порядку спадкування, що підтверджується наявним в матеріалах справи свідоцтвом про право на спадщину (а. с. 7).

29 серпня 2025 року ОСОБА_2 сплачено на користь ОСОБА_1 франшизу у розмірі 3 200 гривень (а. с. 37).

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам закону з огляду на наступне.

Враховуючи предмет та підстави позову, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, ключовим у даній справі є питання меж відповідальності страховика та те, чи підлягає стягненню з особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, різниця між фактичною вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у межах страхового ліміту.

Загальні засади деліктної та страхової відповідальності

У частинах першій, другій статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Суд першої інстанції встановив, що автомобіль «TOYOTA RAV4», номерний знак НОМЕР_2 , який належав ОСОБА_5 , зазнав механічних пошкоджень внаслідок зіткнення, яке перебуває у прямому причинному зв`язку із порушенням ОСОБА_2 правил дорожнього руху. Факт заподіяння шкоди за участі ОСОБА_2 та наявність її вини підтверджується матеріалами справи № 716/1148/24. Суд дійшов правильного висновку про наявність підстав цивільно-правової відповідальності ОСОБА_2 , як особи, з вини якої було завдано шкоду власнику транспортного засобу.

Відповідно до правових висновків Верхового Суду, викладених у постанові від 21 квітня 2022 року у справі № 447/2222/20 (провадження № 61-19906св21) за загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник – особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки – особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

Разом із тим, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Статтею 979 ЦК України визначено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статті 990 ЦК України, страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника або іншої особи, визначеної договором, і страхового акту.

Згідно зі статтею 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування).

До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення ЦК України, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Страхування – це правовідносини щодо захисту страхових інтересів фізичних та юридичних осіб (страховий захист) при страхуванні ризиків, пов`язаних з життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням, з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі, у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування, за рахунок коштів фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових премій (платежів, внесків), доходів від розміщення коштів таких фондів та інших доходів страховика, отриманих згідно із законодавством (стаття 1 Закону України «Про страхування» від 18 листопада 2021 року № 1909-IX (далі – Закон № 1909-IX).

Страхова виплата (страхове відшкодування) – грошові кошти, що виплачуються страховиком у разі настання страхового випадку відповідно до умов договору страхування та/або законодавства (стаття 1 Закону № 1909-IX).

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно із спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року № 1961-IV (далі – Закон № 1961-IV, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Отже, законодавство розмежовує відповідальність страховика та безпосередньо особи, яка завдала шкоди. При цьому обсяг відповідальності страховика визначається спеціальним законом.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди.

Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «HYUNDAI», номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_2 була застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів з ПрАТ «СК «Євроінс Україна» за полісом № 217257593, згідно з яким ліміт відповідальності страховика – 160 000 гривень, франшиза – 3 200 гривень.

Щодо меж відповідальності страховика

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) (пункт 59), від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик.

Відповідно до статті 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Згідно з пунктом 9.1 статті 9 Закону № 1961-IV страхова сума – це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

За обставин цієї справи страхова сума, в межах якої страховиком може бути здійснене страхове відшкодування, відповідно до полісу № 217257593 складає 160 000 гривень (а. с. 86).

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди майну третьої особи.

Згідно зі статтею 29 Закону № 1961-IV у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Положеннями пункту 32.7 статті 32 Закону № 1961-IV передбачено, що страховик не відшкодовує шкоду, пов`язану із втратою товарної вартості транспортного засобу.

Відповідно до пункту 77 частини першої статті 1 Закону України «Про страхування» франшиза – частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування та/або законодавством.

Колегія суддів виходить з того, що поняття «страхова сума» та «страхова виплата» не є тотожними.

Тоді як страхова сума – це розмір максимально можливого ліміту відповідальності страховика за конкретним договором, то страхова виплата – це конкретний розмір коштів, який сплачується страховиком залежно від обставин ДТП та розрахунку, передбаченого законодавцем.

Отже, законодавство у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів встановлює випадки, за яких частина завданої шкоди (збитків) не відшкодовується страховиком та безпосередньо покладається на особу, яка завдала шкоди, зокрема: 1) перевищення ліміту відповідальності страховика встановленого законом або договором; 2) частина вартості відновлювального ремонту, щодо якої підлягає врахуванню коефіцієнт фізичного зносу; 3) шкода, пов`язана із втратою товарної вартості транспортного засобу; 4) розмір франшизи.

Для визначення витрат на відновлювальний ремонт транспортного застосовується Методика товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затверджена наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (далі – Методика).

Відповідно до пункту 2.4 Методики вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Пунктом 8.3 Методики передбачено, що вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників транспортного засобу та величини втрати товарної вартості.

Вирішуючи питання про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням автомобіля «TOYOTA RAV4», номерний знак НОМЕР_2 , у звіті від 31 травня 2024 року № 37463, складеному ТзОВ «СЗУ Україна Консалтинг» на замовлення ПрАТ СК «Євроінс Україна», виконавцем оцінки використано витратний та порівняльний метод.

За результатами оцінки, встановлено, що вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «TOYOTA RAV4», номерний знак НОМЕР_2 складає 65 403 гривні 14 копійок, а розмір збитків внаслідок пошкодження автомобіля станом на дату оцінки становить 44 220 гривень 02 копійки, враховуючи коефіцієнт фізичного зносу (0,4445) (а. с. 102).

Разом з тим, оцінювачем та, як наслідок, судом першої інстанції не враховано положення пункту 7.38 Методики, яким передбачено, що значення коефіцієнту фізичного зносу приймається таким, що дорівнює нулю, для нових складників та складників колісних транспортних засобів, строк експлуатації яких не перевищує 7 років – для інших легкових колісних транспортних засобів.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 01 серпня 2019 року серії НОМЕР_3 автомобіль марки «TOYOTA RAV4», номерний знак НОМЕР_2 2019 року випуску, дата реєстрації 01 серпня 2019 року (а. с. 98).

Станом на момент ДТП 17 жовтня 2024 року строк експлуатації даного автомобіля не перевищував 7 років.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи звіту про оцінку від 31 травня 2024 року № 37463, величина втрати товарної вартості оцінювачем не розраховувалася (на підставі пункту 32.7 статті 32 Закону № 1961-IV) (а. с. 102-104).

За страховим актом № 193287/7/2024 від 21 серпня 2024 року ПрАТ «СК «Євроінс Україна» визначено розмір страхового відшкодування у сумі 34 990 гривень 02 копійки із застосуванням коефіцієнта фізичного зносу 0,4445 (а. с. 114), що не узгоджується із пунктом 7.38 Методики.

Верховний Суд у постанові від 11 січня 2023 року у справі № 211/3277/20 (провадження № 61-3442св22) дійшов висновку, що відповідач як завдавач шкоди зобов`язаний відшкодувати позивачу суму франшизи як частину завданої, але не відшкодованої йому шкоди на підставі статей 1166, 1172, 1188 ЦК України.

Як встановлено судами, 29 серпня 2025 року ОСОБА_2 сплачено франшизу у розмірі 3 200 гривень ОСОБА_1 (а. с. 37).

Сплата франшизи врахована судом першої інстанції, при визначенні меж відповідальності страховика та розміру страхового відшкодування.

Отже, оскільки застосування коефіцієнта фізичного зносу до автомобіля марки «TOYOTA RAV4», номерний знак НОМЕР_2 , суперечить пункту 7.38 Методики, розмір страхового відшкодування був визначений страховиком неправильно та у меншому розмірі, ніж передбачено законом.

З урахуванням встановлених судами фактичних обставин справи завдана позивачці майнова шкода за наслідками ДТП, відповідальність за яку покладено на страховика – ПрАТ «СК «Євроінс Україна», на підставі звіту № 37463 від 31 травня 2024 року становила 62 203 гривні 14 копійок (65 403,14 (вартість відновлювального ремонту автомобіля з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу, що дорівнює нулю) – 3 200,00 (розмір франшизи).

Проте як встановлено судами 10 вересня 2024 року, тобто вже після складення звіту № 37463 та отримання страхового відшкодування, ОСОБА_5 звернувся до ТзОВ «Олімп-Моторс» для проведення ремонту пошкодженого за наслідком ДТП автомобіля марки «TOYOTA RAV4», номерний знак НОМЕР_2 .

Ремонтні роботи ТзОВ «Олімп-Моторс» завершено 27 вересня 2024 року, а сплата зазначених послуг здійснена двома платежами 01 та 02 жовтня 2024 року.

Колегія суддів враховує, що на момент визначення вартості відновлювального ремонту оцінювачем, фактичного ремонту автомобіля проведено не було.

Загальна вартість автозапчастин та проведення ремонтних робіт автомобіля марки «TOYOTA RAV4», номерний знак НОМЕР_2 , склала 76 755 гривень 42 копійки (а. с. 14) та була сплачена позивачкою, що підтверджується фіскальними чеками (а. с. 16).

Як вбачається з акту виконаних робіт № ОМ-М-300104 від 27 вересня 2024 року вартість відновлювального ремонту автомобіля «TOYOTA RAV4», номерний знак НОМЕР_2 визначена з урахуванням податку на додану вартість (далі – ПДВ).

Ставка ПДВ встановлюється від бази оподаткування у розмірі 20 відсотків (підпункт «а» пункту 193.1 статті 193 Податкового кодексу України).

Верховний Суд у постанові від 12 липня 2023 року у справі № 591/1861/22 (провадження № 61-2507св23) вказав на те, що вартість ремонту автомобіля з урахуванням ПДВ виплачується страховою компанією або стягується судом після надання документів про такі витрати. Судам у таких випадках слід з`ясовувати наявність двох обставин: 1) фактичне здійснення ремонту автомобіля; 2) чи є надавач послуг з ремонту автомобіля платником ПДВ, а також понесення позивачем витрат зі сплати ПДВ.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20), зазначено, що: «Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 147/66/17).

З урахуванням вищевикладеного, здійснення фактичного відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля та його оплата з урахуванням ПДВ не призвели до виникнення обставин із якими закон пов`язує можливість покладення обов`язку відшкодувати завдану шкоду, спричинену за наслідками ДТП, на особу, яка її завдала – у цій справі ОСОБА_2 .

Як зазначалося вище законом встановлено вичерпні випадки, за яких частина завданої шкоди (збитків) не відшкодовується страховиком та безпосередньо покладається на особу, яка завдала шкоди, зокрема: 1) перевищення ліміту відповідальності страховика встановленого законом або договором; 2) частина вартості відновлювального ремонту, щодо якої підлягає врахуванню коефіцієнт фізичного зносу; 3) шкода, пов`язана із втратою товарної вартості транспортного засобу; 4) розмір франшизи.

Як встановлено судами та не заперечується сторонами ПрАТ «СК «Євроінс Україна» на користь ОСОБА_5 здійснено виплату страхового відшкодування у сумі 34 990 гривень 02 копійки. При цьому в межах ліміту відповідальності страховика невиплаченою залишилася завдана потерпілому шкода у розмірі 38 565 гривень 40 копійок (76 755,42 (вартість фактичного відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля) – 34 990,02 (сума страхового відшкодування виплачена страховиком) – 3 200 (франшиза)).

З урахуванням наведеного, як позивачка, так і суд першої інстанції, визначаючи розмір невідшкодованої шкоди у розмірі 44 965 гривень 42 копійки помилково додаткового включили суму франшизи у розмірі 3 200 гривень, яка як зазначалося вище є частиною завданою шкоди, тобто поглинається розміром витрат на проведення фактичного відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля.

Проте у цій справі, з урахуванням помилкового застосування страховиком при розрахунку у звіті про оцінку від 31 травня 2024 року № 37463 розміру завданої шкоди коефіцієнта фізичного зносу та добровільної сплати відповідачкою суми франшизи у ході розгляду справи, щодо стягнення якої з відповідачки на користь позивачки судом першої інстанції рішення не ухвалювалося, відповідальність за завдану позивачці шкоду покладено саме на страховика, який є належним відповідачем у справі.

Помилковість визначеного позивачкою розміру майнової шкоди на належний склад учасників цих правовідносин не впливає.

За правилом частини першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до частини першої статті 47 ЦПК України здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.

За змістом частин першої, другої статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

За принципом диспозитивності визначення відповідачів, предмета і підстав позову є правом позивача, а суд у цивільному судочинстві не вправі з власної ініціативи залучати іншого відповідача / співвідповідача до участі у справі.

Водночас установлення належності відповідачів є обов`язком суду, який той виконує під час розгляду справи, навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (тобто ex officio), та має ґрунтуватися передусім на аналізі природи спірних правовідносин і позовних вимог.

Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор) та яка звернулася до суду з відповідним позовом, а відповідачем – особа, яка, за твердженням позивача, повинна виконати зобов`язання (боржник). Схожі висновки Велика Палата Верховного Суду викладала у пунктах 46, 47, 76 постанови від 18 грудня 2024 року у справі № 907/825/22.

Визначення в позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) повинне відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 686/20282/21).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Схожі висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 27) та від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (підпункт 33.2).

Належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріальних правовідносин, тобто особа, за рахунок якої можна задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пункті 39 постанови від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18 та пункті 8.10 постанови від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20).

Задля остаточного вирішення спору і захисту порушеного права за результатами судового розгляду справи сторонами в судовому процесі мають бути саме сторони у спірних матеріальних правовідносинах, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Схожий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила у пункті 80 постанови від 18 грудня 2024 року у справі № 907/825/22.

За усталеним висновком Верховного Суду, звернення з позовом до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справах № 570/3439/16-ц та № 372/51/16-ц відповідно, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20, від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20).

У цій справі ОСОБА_1 позовних вимог до ПрАТ «СК «Євроінс Україна» про відшкодування шкоди не пред`являла. За таких обставин у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 слід було відмовити у зв`язку з його пред`явленням до неналежного відповідача.

Колегія суддів вважає помилковими доводи відзиву на апеляційну скаргу про те, що сам факт отримання потерпілим страхового відшкодування від страховика, який не покриває фактичних збитків у повному обсязі, має наслідком покладання такого обов`язку на особу, яка завдала шкоду.

Як зазначалося вище визначальним у цьому випадку є не сам факт недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди, а та обставина, що у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.

Щодо оскарження ухвали суду першої інстанції від 18 листопада 2025 року

Як вбачається зі змісту апеляційної скарги відповідачка посилалася на те, що ухвала Заставнівського районного суду Чернівецької області від 18 листопада 2025 року про витребування доказів є незаконною, а отримані на її підставі докази – неналежними та недопустимими.

З огляду на наведені в апеляційній скарзі аргументи, колегія виходить із наступного.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Колегія суддів враховує, що дії суду першої інстанції, спрямовані на витребування доказів, необхідних для встановлення обставин справи, не можуть розцінюватися як надання переваги одній із сторін процесу чи вихід суду за межі принципу диспозитивності чи порушення принципу змагальності.

Цивільне судочинство є процесуальною формою реалізації правосуддя, завданням якого відповідно до статті 2 ЦПК України є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Реалізація цього завдання передбачає не лише формальне дослідження доказів, поданих сторонами, а й забезпечення судом можливості повного, всебічного та об`єктивного встановлення обставин справи, які входять до предмета доказування.

Витребувані судом матеріали страхової справи безпосередньо стосувалися визначення меж відповідальності страховика, розміру страхового відшкодування, порядку його обчислення, врахування франшизи, ПДВ та коефіцієнта фізичного зносу, а тому були необхідними для правильного вирішення спору.

Посилання апелянта на те, що клопотання про витребування доказів подано після переходу до розгляду справи по суті, колегія суддів відхиляє.

Із протоколу судового засідання вбачається, що судом першої інстанції висловлювалося про перехід до розгляду справи по суті. Разом з тим, матеріали справи не містять ухвали про закриття підготовчого провадження станом на момент постановлення ухвали від 18 листопада 2025 року.

Ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду постановлено судом лише 22 січня 2026 року.

Наведені обставини можуть свідчити про процесуальну непослідовність дій суду першої інстанції, однак не є окремою підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки не позбавили сторони можливості надати свої пояснення та заперечення щодо витребуваних доказів, а також не вплинули на реалізацію сторонами процесуальних прав.

Щодо оскарження додаткового рішення суду першої інстанції від 19 лютого 2026 року

У ході розгляду справи у суді першої інстанції представник позивачки адвокат Венерський О. С. заявив про понесення ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу та просив стягнути їх з відповідачки у розмірі 19 800 гривень.

Додатковим рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 19 лютого 2026 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 19 800 гривень в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції.

Згідно зі змістом частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.

Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (пункт 3 частини першої статті 270 ЦПК України).

Додаткове рішення – це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас, додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року в справі № 756/4441/17 (провадження № 61-17081св18)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) зазначено, що: «за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення – це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у справі № 911/956/17(361/6664/20), від 07 березня 2023 року у справі № 922/3289/21.

Як вбачається з мотивувальної частини цієї постанови, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 у зв`язку з його пред`явленням до неналежного відповідача.

З урахуванням того, що рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 09 лютого 2026 року підлягає скасуванню, то додаткове рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 19 лютого 2026 року також належить скасувати.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене вище, ухвалу Заставнівського районного суду Чернівецької області від 18 листопада 2025 року слід залишити без змін.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 09 лютого 2026 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП, ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права, а тому його слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

З урахуванням того, що рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 09 лютого 2026 року підлягає скасуванню, то додаткове рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 19 лютого 2026 року також належить скасувати.

Щодо розподілу судових витрат за наслідками розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з вимогами частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову – на відповідача; 2) у разі відмови в позові – на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Як вбачається зі змісту цієї постанови, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 .

Отже за результатами розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанції судові витрати, які ОСОБА_1 понесла на сплату судового збору за подання позову та витрати на правничу допомогу, понесені у зв`язку з розглядом справи, покладаються на неї.

В свою чергу, за подання апеляційної скарги ОСОБА_2 у встановленому законом порядку та розмірі сплачено судовий збір у розмірі 1 816 гривень 80 копійок, що підтверджується платіжною інструкцією № 7913-2050-7863-2373 від 06 березня 2026 року, який за наслідками розгляду справи у суді апеляційної інстанції підлягає стягненню з ОСОБА_1 .

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Заставнівського районного суду Чернівецької області від 18 листопада 2025 року залишити без задоволення, а ухвалу суду – залишити без змін.

Рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 09 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди.

Додаткове рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 19 лютого 2026 року скасувати.

Змінити розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у виді судового збору у сумі 1 816 гривень 80 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 13 липня 2026 року.

Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК

Судді : Наталія ВИСОЧАНСЬКА

Мирослава КУЛЯНДА