Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №723/4268/25 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2026 року м. Чернівці Справа № 723/4268/25

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Лисака І.Н.,

суддів: Височанської Н.К., Кулянди М.І.,

за участю секретаря судового засідання: Сарган Ю.В.,

позивач: Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша»,

відповідачі: ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 ,

при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , на рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 27 квітня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Бужори В.Т.,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року ПАТ СК «ПЕРША» звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу.

Вимоги обґрунтовано тим, що 16.10.2024 року о 10-40 год в с. Михальча по вул. Сторожинецькій, 12 (Р62), ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Volkswagen Jetta», д.н.з. НОМЕР_1 та здійснюючи випередження, допустила зіткнення з транспортним засобом марки AUDI А6, д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_4 , який рухався по суміжній смузі руху та в подальшому виїхав на смугу зустрічного руху і допустив зіткнення з транспортним засобом марки HYNDAI, д.н.з. НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_5 , в наслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 11 червня 2025 року у справі №723/1313/25 ОСОБА_1 визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП. Справу закрито у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

У зв`язку з тим, що на момент ДТП транспортний засіб, яким керувала відповідач, був забезпечений полісом ОСЦПВ №218113044 в ПрАТ «СК «Перша» від 26 листопада 2023 року, останньою за вказаним випадком здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 156800 грн кожному потерпілому.

Провадження №22-ц/822/1352/26

Зазначений поліс було придбано зі знижкою у розмірі 50% (страховий платіж зменшено на 50%) на підставі пенсійного посвідчення (страхувальник ОСОБА_2 ).

Позивач вважав, що оскільки відповідач ОСОБА_1 не є страхувальником, як це вимагається п.13.2 Закону, а поліс придбано з пільгою в розмірі 50%, то така зобов`язана компенсувати ПрАТ «СК Перша» 50% виплаченого страхового відшкодування за даним випадком, а тому на підставі наведеного та з посиланням на норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, ПАТ «СК «Перша» просила стягнути з ОСОБА_1 на свою користь суму виплаченого страхового відшкодування у розмірі 156 800 грн.

Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 27 квітня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «СК «Перша» 156 800 грн шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду сторона відповідача оскаржила його в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення є незаконним та необґрунтованим, судом неправильно досліджено й оцінено докази, просить його скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.

Вказує, що суд першої інстанції зробив висновки, які не відповідають закону та обставинам справи.

Наголошує, що дійсно п.13.2 ст.13 Закону №1961-IV передбачає пільгу, тобто розмір страхової премії за внутрішнім договором страхування зменшується на 50 відсотків для страхувальника, який є громадянином України - особою з інвалідністю I групи, - щодо транспортного засобу, який має робочий об`єм двигуна до 2500 сантиметрів кубічних або потужність електродвигуна до 100 кіловат включно та належить йому на праві власності (володіння), за умови керування таким транспортним засобом виключно страхувальником або іншою особою за присутності страхувальника, або особою, яка також належить до категорій, визначених цією частиною, та використання транспортного засобу без мети надання платних послуг з перевезення пасажирів та/або вантажу.

Стверджує, що при оформленні полісу ОСОБА_2 повідомив страховика про допуск інших осіб до керування забезпеченого транспортного засобу, а страховиком в страховому полісі внесена відмітка про допуск до керування інших осіб. Будь-яких інших застережень щодо керування поліс не містив, а отже відсутні підстави для стягнення з відповідачки 50% виплаченого страхового відшкодування.

Звертає увагу суду й на те, що відповідач є слабшою стороною, що не допускає покладення на неї відповідальності.

У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ «СК «Перша» просить рішення суду залишити без змін, скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд виходив з того, що відповідно до умов полісу EP-218113044 від 26 листопада 2023 року транспортний засіб марки «Volkswagen Jetta», д.н.з. НОМЕР_1 був застрахований в ПАТ «СК «Перша» ОСОБА_2 .

За наслідками ДТП позивачем здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 313600 грн

Зазначав, що п. 38.1.1 ст. 38.1 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі якщо страховик здійснив страхове відшкодування за шкоду, заподіяну під час використання забезпеченого транспортного засобу, у сфері, що передбачає більше значення коригуючого коефіцієнта, ніж визначено договором страхування, чи з порушенням умов, передбачених пунктом 13.2 статті 13 цього Закону (при укладенні договору страхування із застосуванням такого пункту), то особа, відповідальна за шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зобов`язана компенсувати страховику 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування, а тому враховуючи, що керувала транспортним засобом ОСОБА_1 , позов підлягав до задоволення.

При цьому, суд першої інстанції зазначив норми статей 993 та 1191 ЦК України.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції викладені в рішенні суду в цілому відповідають вимогам закону, виходячи з наступного.

Обставини скоєння ДТП 16.10.2024 року за участю транспортних засобів «Volkswagen Jetta», д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 , AUDI А6, д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_4 та HYNDAI, д.н.з. НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_5 , отримання ними механічних пошкоджень, повідомлення про настання події, визнання ОСОБА_1 винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та закриття провадження в справі про адміністративне правопорушення у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення (постанова Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 11 червня 2025 року у справі №723/1313/25), сторонами визнається та не спростовується (а.с.26-32).

На час вчинення ДТП цивільна-правова відповідальність транспортного засобу «Volkswagen Jetta», д.н.з. НОМЕР_1 , яким керувала ОСОБА_1 , була застрахована згідно договору ОСЦПВ власників наземних транспортних засобів ПАТ «СК «Перша», поліс №218113044, страхувальник ОСОБА_2 , строк дії 27.11.2023 року по 25.11.2024 року.

В розділі «Особливі умови використання забезпеченого ТЗ», крім іншого зазначено, що до керування допущені особи з водійським стажем менше 3-х років та/або водійський стаж страхувальника менше 3-х років – ТАК, а в розділі «Базовий платіж та коригуючі коефіцієнти, що застосовувалися для розрахунку розміру страхового платежу» вказано зменшення пільговику 50% (а.с.32/зворот-34).

Матеріали справи містять звіт про оцінку вартості збитків, заподіяних пошкодженням ТЗ від 23.08.2025 року та акт технічного огляду КТЗ (а.с.6-17).

За наслідками ДТП ПАТ «СК «Перша» здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 313 600 грн, що підтверджується письмовими доказами (а.с.35, 42, 60-61).

Визначений до стягнення розмір страхового відшкодування відповідачем не заперечувався й не спростовувався.

Щодо розгляду справи по суті спору.

Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року №15-рп/2004).

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вже звертала увага на те, що тлумачення приватно-правових норм має бути розумним та вказала, що «загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України). Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства» (Див: постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі №520/1185/16-ц).

Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, №20166/92, §36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі №628/1475/19 зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні».

У постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №753/8671/21 зазначено, що «кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду».

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (див. постанову Верховного Суду від 02 червня 2022 року в справі №602/1455/20).

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

За приписами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків (постанова Верховного Суду від 22 лютого 2023 року в справі №465/5980/17).

Відповідно до частини першої статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина 1 статті 526 ЦК України вказує на те, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно із положеннями пункту першого частини першої статті 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані з життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування).

Відповідно до статті 981 ЦК України договір страхування укладається в письмовій формі.

Стаття 999 ЦК України передбачає, що законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306).

Частина 1 статті 1191 ЦК України вказує, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 27 червня 2019 року, справа №154/2094/16-ц, у деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

В преамбулі ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в редакції чинній на час ДТП вказано, що цей Закон регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення здійснення виплати за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілих осіб під час використання наземних транспортних засобів в Україні.

У пункті 11 статті 1 вказаного Закону визначено, що страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу.

Частина 1 ст.7 наведеного Закону вказує на те, що розмір страхового платежу (внеску, премії) встановлюється страховиком самостійно шляхом добутку розміру базового страхового платежу та значень відповідних коригуючих коефіцієнтів, що затверджуються відповідно до пункту 7.2 цієї статті, а також з урахуванням положень пункту 13.2 статті 13 цього Закону. Страховику забороняється встановлювати або пропонувати встановити розмір страхового платежу, розрахований в інший спосіб.

У п.13.2. статті 13 Закону зазначено, що розмір страхового платежу за одним внутрішнім договором страхування зменшується на 50 відсотків, за умови, що страхувальником є громадянин України - учасник війни, особа з інвалідністю II групи, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесена до I або II категорії, пенсіонер, а забезпечений транспортний засіб має робочий об`єм двигуна до 2500 сантиметрів кубічних включно та належить цьому громадянину на праві власності. Зазначена пільга надається за умови особистого керування таким транспортним засобом особою, яка належить до визначених у цьому пункті категорій громадян України, без мети надання платних послуг з перевезення пасажирів або вантажу.

Стаття 29 Закону передбачає, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Так, у статті 38-1.1. Закону визначено, що у разі якщо страховик здійснив страхове відшкодування за шкоду, заподіяну під час використання забезпеченого транспортного засобу, у сфері, що передбачає більше значення коригуючого коефіцієнта, ніж визначено договором страхування, чи з порушенням умов, передбачених пунктом 13.2 статті 13 цього Закону (при укладенні договору страхування із застосуванням такого пункту), то особа, відповідальна за шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зобов`язана компенсувати страховику 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування.

Відповідно до статті 22 Закону № 1961-IV уразі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Аналізуючи норму пункту 38-1.1 статті 38 Закону №1961-IV апеляційним судом встановлено, що вона передбачає відповідальність страхувальника у вигляді компенсації страховику 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування у разі, якщо страховик здійснив страхове відшкодування за шкоду, заподіяну під час використання забезпеченого транспортного засобу: 1. у сфері, що передбачає більше значення коригуючого коефіцієнта, ніж визначено договором страхування; або 2. з порушенням умов, передбачених пунктом 13.2 статті 13 цього Закону (при укладенні договору страхування із застосуванням такого пункту).

Отже, стаття 1191 ЦК України та стаття 38 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 ЗУ «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини (аналогічний висновок викладено у пункті 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі №755/18006/15-ц).

Тому під час розгляду справи не слід ототожнювати правовідносини регресу, регулювання яких здійснюється статтею 1191 ЦК України та статтею 38 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») з правовідносинами суброгації, які регулюються статтею 993 ЦК України та статтею 27 ЗУ «Про страхування».

(Див. постанову Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі №910/18279/19).

Як вже встановлено, з умов полісу №218113044 вбачається, що страховий платіж страхувальнику ОСОБА_2 на підставі пенсійного посвідчення серія НОМЕР_4 вданого 04.07.2009 року ПФУ був зменшений на 50 відсотків.

Посилаючись як на підставу відповідальності відповідача ОСОБА_1 саме п.38-1.1 ст.38-1 Закону позивач, обґрунтовуючи в позовній заяві свої вимоги, вказував на те, що поліс на ім`я ОСОБА_2 був виданий із застосуванням пільг, відповідно зазначена пільга до п.13.2 надавалася за умови особистого керування таким транспортним засобом особою, яка належить до визначених у цьому пункті категорій громадян України.

Проте, як встановлено ТЗ керував не страхувальник, а інша особа, яка відповідної пільги не мала (матеріали справи протилежного не містять), відповідно у відповідача, тобто особи, яка є відмінною від страхувальника, виник обов`язок особи, відповідальної за шкоду, заподіяної внаслідок ДТП, компенсувати страховику 50% виплаченого страхового відшкодування – як винної у ДТП.

Для настання такої відповідальності страховик належними та допустимими доказами довів, що договір страхування був укладений з особою, яка мала пільгу, однак передала автомобіль іншій особі, що стало порушенням умов, передбачених пунктом 13.2 статті 13 цього Закону, що судом першої інстанції враховано.

Отже, доводи апеляційної скарги відповідача про неправильне тлумачення судом першої інстанції п. 38-1.1 ст. 38 Закону № 1961-IVє необґрунтованими.

Також, колегія суддів звертає увагу й на те, що у постанові від 18 січня 2023року у справі №580/1300/22 Верховний Суд сформулював правовий висновок стосовно застосування принципу «легітимних очікувань», що, головним чином, походить від англійського терміну «legitimate expectations» як розумні, небезпідставні або обґрунтовані очікування. Зокрема, Суд зазначив, що принцип легітимних очікувань широко застосовується у судовій практиці та ґрунтується на низці конституційних положень, які гарантують захист права власності (стаття 41 Конституції України) та передбачуваність (прогнозованість) законодавства, яким визначаються обмежувальні заходи (статті 22, 57, 58, 94 та 152 Конституції України);

реалізація принципу легітимних очікувань полягає у досягненні бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки; втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни правової основи у такі строки, що не є розумними та обґрунтованими;

правовим підґрунтям (основою) для виникнення в особи легітимного очікування можуть бути: норма права (законодавство), судова практика, акт індивідуальної дії, конкретне судове рішення, що набуло законної сили, або умови договору;

відсутність у законі безпосередніх приписів щодо певного права, яке, однак, слідує із загальних конституційних принципів або природного права, або відсутність закону, що визначає механізм реалізації такого права, самостійно не може свідчити про відсутність правового підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування щодо реалізації такого права.

Отже, враховуючи те, що поліс містить відповідні відмітки щодо базового платежу та коефіцієнти, що застосовувались для розрахунку розміру страхового платежу у розмірі 475 грн, а тому наявні підстави вважати, що до застосування підлягають вказані положення закону щодо укладення вказаного договору на пільгових умовах.

Тобто, страхувальник та інша особа, яка на відповідній правовій підставі керувала забезпеченим транспортним засобом, зобов`язані були проявити необхідну обачність, переконатися в тому, що наявний поліс поширює свою дію на інших осіб, крім особи, яка укладала відповідний договір з урахуванням пільги.

Що стосується доводів з приводу того, що відповідач є слабшою стороною, то суд апеляційної інстанції зазначене до уваги не приймає, оскільки ОСОБА_1 не була учасником договору страхування між ОСОБА_2 та ПАТ «СК «Перша».

Інші аргументи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Апеляційний суд також звертає увагу на те, що невірне зазначення в мотивувальній частині рішення суду норми статті 993 ЦК України не вплинуло на правильність вирішення цього спору, оскільки судом одночасно застосовано і правильні норми матеріального права.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду, ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.367, 368, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 27 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду.

Суддя-доповідач І.Н. Лисак

Судді: Н.К. Височанська

М.І. Кулянда