Постанова від 09 липня 2026 р. у справі №646/9606/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2026 року

м. Харків

справа № 646/9606/25

провадження № 22-ц/818/3424/26

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді – Тичкової О.Ю.,

суддів – Яцини В.Б., Мальованого Ю.М.

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»

відповідач – ОСОБА_1

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» на заочне рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 16 лютого 2026 року ухвалене у складі судді Іщенко О. В.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року ТОВ «Споживчий центр» (надалі ТОВ) звернувся до суду з позовом в якому просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за Кредитним договором № 26.11.2023-100003207 від 26.11.2023 у розмірі 14300,00 грн та судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн.

Позов обґрунтований тим, що 26.11.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (оферти) № 26.11.2023-100003207. Відповідно до умов договору позичальнику було надано кредит у розмірі 10 000,00 гривень строком на 28 днів з дати його надання. Позивач свої зобов`язання за кредитним договором № 26.11.2023-100003207 від 26 листопада 2023 року виконав в повному обсязі та надав відповідачу кредит у розмірі 10 000,00 гривень строком на 28 днів з дати його надання. Однак, відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконує, тому, станом на дату подання позовної заяви утворилась заборгованість у розмірі 14 300,00 гривень, яка складається з: заборгованості по тілу кредиту – 10 000,00 гривень, заборгованості по процентам – 2 800,00 гривень, заборгованості по комісії – 1 500,00 гривень, які позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь.

Заочним рішенням Основ`янського районного суду м. Харкова від 16 лютого 2026 року у задоволені позову ТОВ «Споживчий центр» відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту укладення між сторонами кредитного договору в електронній формі та видачі відповідачу кредитних коштів. Оскільки матеріали справи не містять даних що зазначений номер телефону дійсно належить відповідачу, то надані позивачем документи не можуть уважатись такими, що підписані саме відповідачем у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію». Крім того позивачем не надано до суду первинних банківських документів на підтвердження перерахування кредитних коштів та не має підтверджень належності вказаної кредитної карти саме відповідачу. Таким чином, належних та допустимих доказів в підтвердження підписання саме ОСОБА_1 кредитного договору № 26.11.2023-100003207 від 26.11.2023 року, отримання відповідачем кредитних коштів у зазначеному позивачем розмірі, отже, наявності заборгованості за простроченим тілом кредиту, матеріали справи не містять.

Не погодившись з рішенням суду ТОВ «Споживчий центр» подало апеляційну скаргу, в якій просило рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалите нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неналежним чином дослідив докази що містяться в матеріалах справи що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення. В матеріалах справи наявні докази на підтвердження ідентифікації позичальника через систему BanID, а відтак висновки суду щодо неможливості встановлення кому саме належать особисті дані які зазначені в кредитному договорі зокрема номер фінансового телефону на який було відправлено одноразовий ідентифікатор є помилковими. Таким чином кредитний договір було укладено в електронній формі відповідно до вимог чинного законодавства. Крім того в матеріалах справи наявні докази на підтвердження перерахування коштів а саме квитанція LiqPay, а посилання суду що в матеріалах справи відсутні докази належності вказаної банківської карти відповідачу, спростовуються тим, що позичальник сам вказав такий платіжний інструмент під час укладання кредитного договору.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 26.11.2023 р. укладено Заявку кредитного договору № 26.11.2023-100003207. Відповідно до умов Договору Позичальнику надано кредит у розмірі – 10000,00 грн., строком на 28 днів до 23.12.2023 року. Стандартна процентна ставка – 1% (фіксована) за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку на який надається кредит. Комісія за надання кредиту становить 15% від суми кредиту та дорівнює 1500,00 грн. Спосіб ідентифікації та верифікації споживача здійснюється через отримання даних через систему BankID НБУ.(а.с.12-13)

Пунктом 10 договору визначено що протягом строку дії договору тарифи та комісії за фінансовою послугою залишаються незмінними.

Відповідно до п.16 позичальник підтверджує що йому надані та він отримав інформації зазначену в частині другій статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових полуг, за посиланням https://sgroshi.com.ua/rozkritta-informacii), паспорт споживчого кредиту, графік платежів, примірник договору.

Умовами договору передбачено реквізити належного позичальнику електронного платіжного засобу для надання коштів а смае: №4441-11ХХ-ХХХХ-5488.

Договір підписано відповідачем ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису із використанням одноразового ідентифікатора Е354 відправленого СМС повідомленням на зазначений фінансовий номер 0668374694.

Відповідачем також було підписано пропозицію про укладення кредитного договору (оферта) за допомогою електронного підпису із використанням одноразового ідентифікатора М354 відправленого СМС повідомленням на зазначений фінансовий номер 0668374694.(а.с.14-17)

Також позивачем долучено паспорт споживчого кредиту, в якому викладені всі істотні умови договору та який підписано відповідачем за допомогою електронного підпису із використанням одноразового ідентифікатора А325 відправленого СМС повідомленням на зазначений фінансовий номер 0503256165.(а.с.19-20)

Відповідно до змісту квитанції вбачається що через систему LiqPay на номер платіжного інструменту 444111*88 були перераховані грошові кошти у сумі 10000,00 грн, дата та час операції 26.11.2023 року 23:25 год., ідентифікатор еквайра: АТ КБ ПриватБанк, платник: Швидкий кредит, сайт: sgroshi.com.ua.(а.с.23)

Згідно довідки розрахунку, складеної відповідачем, заборгованість позивача по кредитному договору № 26.11.2023-100003207 від 26.11.2023 відповідає заявленій до стягнення за даним позовом сумі. При цьому проценти по кредиту нараховані за період з 26.11.2023 по 23.12.2023 року, тобто в межах строку кредитування. Загальна сума заборгованості становить – 14300,00 грн яка складається з 10000,00 грн – тіло кредиту, 2800,00 грн – проценти, 1500,00 грн – комісія.(а.с.9)

Відповідно до довідки про ідентифікацію вбачається що особу позичальника ідентифіковано через отримання інформації з центрального вузла системи BankID НБУ на електронний запит на ідентифікацію з даними користувача. В даній довідці міститься інформація щодо персональних даних позичальника. (а.с.10 зворот)

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Нормою статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах.

Пунктами 5-7 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.

Стаття 11 вказаного Закону передбачає порядок укладення електронного договору

Так, пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом статті 12 цього Закону якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

В силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, норми якої в силу частини другої статті 1054 ЦК України поширюються на кредитні відносини, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Із положень статті 546 ЦК України слідує, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Статтею 549 ЦК України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Із положень статті 610 ЦК України слідує, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як передбачено частиною першою статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів.

Ураховуючи презумпцію відплатності кредитного договору, позичальник зобов`язаний повернути кредит і сплатити проценти за користування грошовими коштами, а у разі прострочення виконання зобов`язання сплатити пеню, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання за договором повинні виконуватися сторонами належним чином відповідно до його умов, а також вимог актів цивільного законодавства.

Боржник визнається таким, що прострочив виконання зобов`язання за договором, якщо він не приступив до його виконання, тобто не виконує дій, які випливають із змісту зобов`язання, в строки, встановлені договором.

Оскільки договір укладено за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт, та ОСОБА_1 підписала його електронним підписом одноразовим ідентифікатором, тому без отримання відповідного ідентифікатора, без здійснення входу до інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, такий договір не був би укладений.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19, провадження № 61-1602св20, від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20, провадження № 61-2903св21, від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20, провадження № 61-2303св21, від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20, провадження № 61-16059св21, від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20, провадження № 61-2902св21.

Отже, відповідач уклав із ТОВ «Споживчий центр» електронний договір та підписав такий у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» (електронним підписом одноразовим ідентифікатором), а тому договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Заявка споживача ОСОБА_1 у формі відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) містять реквізити належного позичальнику електронного засобу для перерахування коштів позичальнику за даним договором 4441-11ХХ-ХХХХ-5488.

Факт видачі кредитних коштів підтверджується квитанцією LiqPay відповідно до змісту якої вбачається, що через систему LiqPay на номер платіжного інструменту 444111*88 були перераховані грошові кошти у сумі 10000,00 грн, дата та час операції 26.11.2023 року 23:25 год., ідентифікатор еквайра: АТ КБ ПриватБанк, платник: Швидкий кредит, сайт: sgroshi.com.ua.

Виходячи з наведеного, позивачем надано належні та допустимі докази укладення кредитного договору та отримання ОСОБА_1 кредитних коштів на суму 10000,00 грн в межах договору № 26.11.2023-100003207 від 26.11.2023 року.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, що викладені у постанові від 12 лютого 2025 року по справі 679/1103/23 за змістом яких довідка про перерахування за допомогою платіжної системи кредиту на вказану позичальником картку є належним доказом отримання відповідачем кредитних коштів.

Відповідно до розрахунку заборгованості складеного ТОВ «Кредит центр» за ОСОБА_1 обліковується заборгованість за кредитним договором № 26.11.2023-100003207 від 26.11.2023 що становить – 14300,00 грн яка складається з 10000,00 грн – тіло кредиту, 2800,00 грн – проценти, 1500,00 грн – комісія.

Довідка-розрахунок заборгованості сумнівів у апеляційного суду не викликає.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Оскільки відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано факту укладення кредитного договору, отримання коштів та не надано контр розрахунку сум заборгованості, колегія суддів приходить вважає доведеними вимоги позивача щодо стягнення заборгованості за кредитним договором № 26.11.2023-100003207 від 26.11.2023 за тілом кредиту в розмірі 10000,00 грн та процентами 2800,0 грн, з огляду на погоджені між сторонами умови кредитного договору.

Водночас, апеляційний суд не може в повній мірі погодитися з розрахунком заборгованості, складеним позивачем, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі за № 343/557/15-ц зроблено висновок: «Так, за змістом частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній станом на 08 травня 2007 року) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Згідно зі ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Частиною третьою вищезазначеної статті (в редакції на час укладення кредитного договору) передбачено, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Згідно із ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.

Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16 послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.»

Колегія суддів звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Відтак, колегія суддів доходить висновку щодо відмови у задоволені вимоги про стягнення з відповідача комісії за надання кредиту в сумі 1500 грн.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20).

Оскільки, суд першої інстанції не в повній мірі з`ясував обставини, що мають значення для справи, допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв`язку з чим оскаржуване рішення слід скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга ТОВ «Споживчий центр» підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №26.11.2023-100003207 від 26.11.2023 року в розмірі 12800,00 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України із відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позову 2422,40 грн. та апеляційної скарги 3633,60 грн а всього 6056,00 грн.

Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме (89,51%) з ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у сумі 5420,72 грн.

Керуючись ст.ст. 367,368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст. 376,381,382-384,389 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» – задовольнити.

Заочне рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 16 лютого 2026 року – скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (ЄДРПОУ 37356833) заборгованість за кредитним договором № 26.11.2023-100003207 від 26.11.2023 року у розмірі 12800 (дванадцять тисяч вісімсот) гривень 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (ЄДРПОУ 37356833) судовий збір у розмірі 5420 (п`ять тисяч чотириста двадцять) гривень 72 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.Ю. Тичкова

Судді: Ю.М. Мальований

В.Б. Яцина