Рішення від 06 липня 2026 р. у справі №569/9269/26 — Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/9269/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 року м.Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області

в складі: головуючого судді Харечка С.П.,

секретар судового засідання Литвиненко В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави Російська Федерація в особі Уряду Російської Федерації про стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок військової агресії Російської Федерації, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2026 року ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулася до Рівненського міського сду Рівненської області із позовом до Держави Російська Федерація в особі Уряду Російської Федерації (далі – відповідач) про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України, в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 35 000 євро. (тридцять п`ять тисяч євро) в еквіваленті 1 765 911,00 грн за офіційним курсом НБУ на дату подачі позову.

Позов мотивований тим, що внаслідок повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, позивачці було завдано майнову та моральну шкоду. Позивач зазначає, що проживала у місті Маріуполі, яке під час активних бойових дій зазнало масованих артилерійських, ракетних та авіаційних обстрілів. Вона перебувала у зоні постійної небезпеки, була вимушена ховатися від обстрілів, пережила вимушене розлучення з членами сім`ї, евакуацію, принизливі перевірки на блокпостах, стала свідком загибелі мирного населення та руйнування міста. Належна їй на праві власності квартира, що розташована у місті Маріуполі, була повністю знищена внаслідок обстрілів та пожежі, спричинених військовими діями. Крім втрати житла та майна, позивачці завдано значну моральну шкоду, яка полягає у пережитих душевних стражданнях, постійному страху за власне життя та життя близьких, втраті звичного способу життя, вимушеному переміщенні, загибелі домашнього улюбленця, неможливості піклуватися про матір похилого віку, а також тривалих психологічних наслідках пережитих подій. Посилаючись на наведені обставини, позивач вважає, що наявні всі підстави для стягнення з відповідача завданої їй моральної шкоди, яку оцінює у розмірі 35 000 євро.

Ухвалою суду від 21 квітня 2026 року справу прийнято до розгляду в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання по справі.

Ухвалою суду від 10 червня 2026 року закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду по суті.

В судове засідання позивач не з`явилася. У поданому клопотанні від 10.06.2026 року просила розглянути справу за наявними доказами та без її участі.

Щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, суд застосовує правові позиції, зроблені Верховним Судому постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782 св 21), у постанові від 08.06.2022 у справі №490/9551/19, а також Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.05.2022 року у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167 цс 20.

Так Верховний Суд зазначає, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено Російську Федерацію, вправі ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї країни.

Також Верховний Суд зазначив, що починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства відповідача в Україні запитів щодо згоди бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. Починаючи з 24.02.2022 таке надсилання неможливе ще й у зв`язку із розірванням дипломатичних зносин між обома державами.

Крім того, слід зазначити, що поштовий зв`язок між країнами також розірвано. З урахуванням зазначеного, розгляд справи проводиться шляхом розміщення оголошень на офіційному веб сайті Судова влада.

З огляду на викладене, суд проводить розгляд на підставі матеріалів, що знаходяться у цивільній справі без участі сторін.

Суд, дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення справи по суті, приходить до наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України. До початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 ,

Згідно довідки Управління соціального захисту населення від 29.03.2022 № 5612-5000746171, ОСОБА_1 взята на облік як внутрішньо переміщена особа, фактична адреса проживання/перебування зазначена: АДРЕСА_2 ,

ОСОБА_1 є власником 39/200 та 61/200 часток у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_3 , що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 377171218 від 03.05.2024 та № 416686395 від 06.03.2025. Загальна площа квартири становить 66,8 кв. м, житлова площа - 46,17 кв. м.

У результаті численних обстрілів квартира АДРЕСА_3 , була знищена, що підтверджується долученими копіями фотографій, датованих 28.04.2022 року. Вказані обставини також підтверджуються копію витягу з Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України №39003124 від 01 квітня 2026 року.

З 2014 року російська федерація здійснює збройну агресію проти України, тобто вчиняє дії, визначені статтею 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 14 грудня 1974 року, як акт збройної агресії.

Згідно із заявою Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VІІІ, збройна агресія російської федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя (перша фаза збройної агресії).

Друга фаза збройної агресії російської федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами російської федерації озброєні бандитські формування проголосили створення так званих «Донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).

Третя фаза збройної агресії російської федерації розпочалася 27 серпня 2014 року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів збройних сил російської федерації.

24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії російської федерації проти України, повномасштабне вторгнення збройних сил російської федерації на суверенну територію України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дія якого триває до теперішнього часу.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування - частина третя статті 82 ЦПК України), що російська федерація, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні.

02 березня 2022 року збройну агресію рф проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від рф негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.

27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія рф проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами рф та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX).

Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.

Звернення позивача до українського суду слід вважати єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Подібні правові висновки зроблено у постановах Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21), від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21) від 12 жовтня 2022 року справі № 463/14365/21 (провадження № 61-4498св22), від 12 жовтня 2022 року справі № 463/14366/21 (провадження № 61-3713св22).

Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

До зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія (стаття 48 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Відповідно до частини другої статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (частина третястатті 23 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».

Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (частина першастатті 1167 ЦК України).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації (коли розмір компенсації не визначений законом).

Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.

При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша-четверта статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина першастатті 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина першастатті 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третястатті 89 ЦПК України).

Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд дійшов висновку, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, розв`язання і ведення агресивної війни позивач зазнала моральних переживань, душевних страждань, які виразилися у втраті душевного спокою, постійному відчутті невпевненості і незахищеності, побоюванні за безпеку, порушенні нормальних життєвих зв`язків, необхідності докладання додаткових зусиль для організації її життя й безпеки.

Визначаючи розмір морального відшкодування суд враховує зокрема, триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивача, характер вимушених змін у її житті, яка змушена була залишити місце свого проживання, змінивши власний побут та спосіб життя.

Враховуючи відчуття позивачем душевних страждань, що не дають їй можливості проживати повноцінним життям та життям, яким вона проживала до збройної агресії росії проти України, те, що позивач зазнає душевного болю та страждань, втрати душевного спокою, з урахуванням вимог справедливості, співмірності та розумності, суд дійшов висновку, що необхідною й достатньою сатисфакцією для позивача є визначення розміру відшкодування моральної шкоди, яка підлягає компенсації за рахунок російської федерації, у сумі 5000 євро (п`ять тисяч євро, 00 центів).

Таким чином, враховуючи викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 5000 євро (п`ять тисяч євро, 00 центів), що в еквіваленті згідно з офіційним курсом НБУ станом на дату ухвалення рішенння складає 254300 грн. 00 коп. (двісті п`ятдесят чотири тисячі триста гривень, 00 копійок).

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, з відповідача в дохід держави Україна слід стягнути судовий збір в розмірі 2543 грн. 00 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 12, 81, 141, 263-265, 268, 273, 280, 282-289, 354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до держави Російська Федерація в особі Уряду Російської Федерації про стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок військової агресії Російської Федерації - задовольнити частково.

Стягнути з держави держави Російська Федерація в особі Уряду Російської Федерації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5000 євро (п`ять тисяч євро, 00 центів), що в еквіваленті 254300 грн. 00 коп. (двісті п`ятдесят чотири тисячі триста гривень, 00 копійок).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з держави Російська Федерація в особі Уряду Російської Федерації в дохід держави Україна судовий збір у сумі 2543 грн. 00 коп.

Заочне рішення може бути переглянуто Рівненським міським судом Рівненської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суду або через Рівненський міський суд Рівненської області протягом тридцяти днів з дня складення повного заочного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса проживання/перебування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач - держава Російська Федерація в особі в особі Уряду Російської Федерації, місцезнаходження: 103274 м.Москва, вул.Краснопресненська набережна, 2, Російська Федерація.

Повний текст рішення виготовлено 14.07.2026 року.

Суддя Харечко С.П.