Рішення від 13 липня 2026 р. у справі №168/423/26 — Старовижівський районний суд Волинської області

Справа № 168/423/26

Провадження № 2/168/318/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2026 року сел. Стара Вижівка

Старовижівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого-судді Малюти А.В.,

за участю: секретаря судових засідань – Сулеви Н.С.,

розглянувши в судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини,

учасники справи в судове засідання не з`явилися,

В С Т А Н О В И В:

Стислий виклад позиції позивача та відповідача

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачів, в якому просила визначити їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки ОСОБА_4 . Спадщину ніхто із спадкоємців не приймав. Нотаріусом позивачці було роз`яснено, що позивачкою було пропущено строк для подачі заяви про прийняття спадщини. Тому позивачка просила суд визначити їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4 . Позивачка звільнена від сплати судового збору. Оскільки є особою з інвалідністю другої групи.

Відповідачі відзиву на позов не подали.

Заяви (клопотання) учасників справи.

Позивачка ОСОБА_1 подала заяву про розгляд справи у її відсутності. Позов підтримала та просила його задовольнити.

Відповідачі будь-яких заяв та клопотань не подавали.

Інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 15 травня 2026 року відкрито провадження у справі. Цією ж ухвалою прийнято рішення про розгляд у порядку загального позовного провадження. Запропоновано відповідачам надати відзив на позовну заяву. Призначено підготовче засідання на 09.10 год. 02 червня 2026 року.

Ухвалою від 02 червня 2026 року суд відклав підготовче засідання на 09.00 год. 23 червня 2026 року, в зв`язку з неявкою сторін.

Ухвалою від 23 червня 2026 року суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті на 09.20 год. 14 липня 2026 року.

Відповідачі в судові засідання не з"являлися. Про розгляд справи повідомлялися належним чином. Що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення.

Згідно з частиною першою статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Таким чином, судом вжиті належні заходи для повідомлення відповідачів про розгляд справи та реалізації ними права судового захисту своїх прав та інтересів. Тому суд вважає, що відповідачам відомо про розгляд даної справи у суді.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами, оскільки при підготовці справи до розгляду дотримано вимоги ЦПК України щодо належного повідомлення сторін про розгляд справи.

Перешкод для вирішення справи і ухвалення судового рішення за наявними матеріалами, судом не встановлено.

Враховуючи, що особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явились, суд розглядає справу в порядку, встановленому частиною 2 статті 247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Фактичні обставини встановлені Судом.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки ОСОБА_4 . Що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 19 червня 2020 року.

ОСОБА_4 був зареєстрований та проживав в АДРЕСА_1 . Проживав разом з дружиною ОСОБА_5 та сином ОСОБА_6 .

При житті 04 серпня 2011 року ОСОБА_4 склав заповіт на усе своє майно в користь свого сина ОСОБА_6 .

Дружина спадкодавця ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 від 14 грудня 2010 року), син ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 від 24 квітня 2026 року.

На день смерті спадкодавець ОСОБА_4 проживав один.

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від спільного шлюбу мали трьох дітей: ОСОБА_7 (позивачка), ОСОБА_2 (відповідач) та ОСОБА_6 (помер).

Відповідачка у справі ОСОБА_3 є дочкою покійного спадкоємця ОСОБА_6 , тобто є спадкоємицею за правом представлення.

Після смерті ОСОБА_4 спадкоємці до нотаріуса не зверталися.

Доказів про існування інших спадкоємців за заповітом, за законом, чи таких, що мають право на обов`язкову частку, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4 судом не встановлено.

Оцінка Суду

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1218, частиною 2 статті 1220 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Як передбачено частиною 1 статті 1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частини 1, 3, 4, 5 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Згідно з частиною 1 статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Як передбачено частиною 1 статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини 3 статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року).

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Тобто Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий суд включає в себе принцип доступу до суду, ефективність якого обумовлюється тим, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду за вирішенням певного питання, і що держава не повинна чинити правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

При цьому, вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Принцип «пропорційності» тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.

Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 681/203/17-ц (провадження № 61-26164св18).

Прецедентна практика ЄСПЛ містить принцип «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах: «Беєлер проти Італії», «Онер`їлдіз проти Туреччини», «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», «Москаль проти Польщі»). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, що зачіпають майнові інтереси.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює захист власності і встановлює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або ілюзорних прав, а прав практичних та ефективних (пункт 24 рішення ЄСПЛ від 09 жовтня 1979 року у справі «Ейрі»; пункт 32 рішення ЄСПЛ від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України»). У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції «майном» визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (пункт 32 рішення ЄСПЛ у справі «Стретч проти Сполученого Королівства»). «Законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (рішення у справі «Копецький проти Словаччини»).

Отже, враховуючи принцип автономного тлумачення понять, застосовний у практиці Європейського суду з прав людини, отримане (хоча і не оформлене належним чином) спадкове майно охоплюється поняттям «майно» в розумінні статті 1 Першого протоколу.

Суд враховує, що наслідки пропущення позивачкою строку для прийняття спадщини будуть непропорційними, оскільки позивачка втратить право на спадкування майна, яке залишилось після смерті батька. Вказані обставини будуть для неї занадто надмірним тягарем.

На підставі наведеного суд доходить висновку про задоволення позову ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Позивачка звільнена від сплати судового збору під час розгляду справи як особа з інвалідністю II групи.

Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частина друга статті 133 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» встановлено, що з 01 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складав 3 328,00 грн.

Згідно із підпунктом 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру (визначення додатково строку для подання заяви про прийняття спадщини), яка подана фізичною особою ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1331,20 грн).

Враховуючи, що позовні вимоги позивачки підлягають задоволенню у повному обсязі, а сама позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі закону, судовий збір підлягає стягненню солідарно з відповідачів на користь держави.

Керуючись статтями 1220, 1223, 1268, 1269, 1270, 1272 ЦК України,

статтями 141, 247, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України,

суд

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини- задовольнити повністю.

Визначити ОСОБА_1 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 -1 (один) місяць з дня набрання рішенням суду законної сили.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 1 331, 20 (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок) гривень, тобто по 665,60 (шістсот шістдесят п`ять гривень 60 копійок) з кожного.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне рішення ухвалене та надруковане, перебуваючи в нарадчій кімнаті 14 липня 2026 року, в єдиному екземплярі.

Ім`я (найменування) сторін :

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 адреса проживання: АДРЕСА_2 , паспорт серії НОМЕР_4 , виданий Ковельським МРВ УМВС Укрїни у Волинській області 27.09.2002 року, РНОКПП: НОМЕР_5 .

Відповідач: ОСОБА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_3 , АДРЕСА_4 .

.

Суддя А.В.Малюта